Мій Бердичів
Історія - Сьогодення - Люди
27 листопада 2014 р. Головна
Пошук
Toggle
Loading
Ми в соціальних мережах:
Toggle


Наші друзі:
Toggle

http://berdicheva.net - кажуть, колишнього Бердичева вже немає. А такий був?

http://foto.berdychiv.in.ua/ -
фотоархів Бердичева.




 


Нові надходження в галерею
Toggle
Наші відвідувачі:
Toggle

Locations of visitors to this page

Free counters!


Система Orphus


Ви знайшли орфографічну помилку? Ми готові її виправити! Для цього виділіть слово з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це адміністрацію сайту.




Перекласти на іншу мову?

 


Основна мова веб-сайту – українська. Мовний переклад виконується за допомогою технології Google Translator, що в окремих випадках призводить до неточного перекладу слів та понять.




Карта Бердичева



Мальовниче наше місто, красиве. І як багато містечок Волині, має давню і цікаву історію. Але чи знаємо ми про це, чи бачимо красу міста у повсякденній метушні? На нашому вебсайті ви ознайомитесь як з історичними світлинами міста та району, так і з цікавими фактами історії та сьогодення Бердичева, які відображені у наших статтях та проектах. Ви пізнаєте місто таким, яким його бачимо та знаємо ми. Це - наше місто, це наш Бердичів.


Анатолій Горобчук, Василь Котов.

Цей день в історії Бердичева
27 листопада
2009 р. — в селі Семенівка Бердичівського району біля приміщення сільського клубу відкрито пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 рр. На відкритті пам’ятного знаку були присутні представники Бердичівської райдержадміністрації, громадськість села, засоби масової інформації. Встановлений пам’ятник став символом того, що у Семенівці люди пам’ятають страшні роки голодомору. Село Семенівка у 1932–1933 рр. входило до складу Семенівської сільради Бердичівської міськради Вінницької області. За даними сільради, у 1932–1933 рр. загинуло 46 чол., імена яких на сьогодні встановлено.
1994 р. — у Бердичеві в приміщенні римо-католицького костьолу Святої Варвари за підтримки римо-католицького священика Бернарда Міцкевича відбулась перша Служба Божа в парафії св. Йосафата Української греко-католицької церкви. Здійснив її греко-католицький священик о. Петро (Петро Спиридонович Дутчак). З цього часу між парафією св. Йосафата та римо-католицькою громадою існує домовленість, згідно якої парафія св. Йосафата буде проводити Богослужіння у храмі св. Варвари до часу будівництва власного храму.
1953 р. — у Бердичеві в робітничій родині народився Валерій Георгійович Земнухов – майстер з художньої обробки деревини, член Союзу художників України. Валерій Георгійович закінчив Житомирський технікум механічної обробки деревини, де здобуває фах технолога меблевого виробництва. Деякий час працює на Бердичівській меблевій фабриці. Але його життєвим та професійним захопленням стає художня обробка деревини. Роботи Валерія Земнухова відрізняються від усталених методів художньої обробки деревини, їх не можна віднести до якогось конкретного стилю. Матеріалом слугують тоненькі дерев’яні пластини – меблева шпона, яку застосовують для оздоблення меблів. Валерій Земнухов демонструє свої твори на виставках у Києві, неодноразово його роботи демонструються і в рідному Бердичеві. Постановою Секретаріату Спілки художників України Валерію Земнухову у 1996 році присвоєно звання майстра народного мистецтва.
1889 р. — цього дня встановлено залізничне сполучення між станціями Бердичів та Київ кур'єрськими поїздами №1 та №2 – для пасажирів третього класу. Поїздка до Києва на поїзді тривала близько п'яти годин.
Події
Публікація: 20 листопада 2014 р.

День пам'яті жертв голодоморів.

У суботу в Україні відзначатимуть День пам'яті жертв голодоморів – щорічний національний пам’ятний день в Україні, запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як "День пам'яті жертв голодоморів". З цієї нагоди на нашому веб-сайті у розділі Цей день в історії розміщено статтю, в якій розповідається про цей День, відзначення його на рівні як держави, так і на рівні Бердичівщини.

У Бердичеві національний пам’ятний день вперше було проведено в рік його встановлення – 10 грудня 1998 року. З 2005 року зібрання громадськості та година-реквієм проходять біля меморіального знаку пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, встановленого по вулиці Дзержинського, 41.


Година-реквієм біля меморіального знаку пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, 28 листопада 2009 р.

Година-реквієм біля меморіального знаку пам'яті жертв голодоморів
та політичних репресій, 28 листопада 2009 р.

Натисніть на зображення, щоб переглянути його у збільшеному вигляді.





Публікація: 15 листопада 2014 р.

Скворцов Валерій Сергійович.

Скворцов
Валерій Сергійович.

Наш веб-сайт продовжує розповідати про видатних бердичівлян, що своєю працею, талантом прославили Бердичів на весь світ. Сьогодні у розділі Постаті Бердичівщини розміщено біографію видатного спортсмена, стрибуна у висоту Валерія Сергійовича Скворцова.

Валерій Скворцов народився 31 травня 1945 року в Бердичеві. Юного Скворцова вперше помітив видатний бердичівський тренер зі стрибків у висоту, а на той час тренер-педагог юнацької спортивної школи Віталій Лонський. За легендою, "…начиналось их знакомство на улице К. Либкнехта, когда Виктор Алексеевич заметил идущего впереди мальчишку в стареньком потертом пиджаке и с чужой головы шапке. Хотя паренек не отличался высоким ростом и хорошими спортивными данными, Виктора Алексеевича поразило то, что через каждые два-три шага он перепрыгивал низенький заборчик. По всему было видно, что делал это он с какой-то спортивной сноровкой. Лонский про себя отметил, что у этого паренька есть скрытые спортивные данные. И что толк с него будет".

І толк з нього дійсно був – після наполегливих тренувань спортивна кар'єра Валерія стрімко йде вгору. Валерій Скворцов став першим вихованцем Віталія Лонського, який показував результати міжнародного рівня в стрибках у висоту: він приймає участь в Олімпійських іграх 1964 року у Токіо, де посідає 14-е місце. Через чотири роки на Олімпійських іграх у Мехіко (Мексика) результат Валерія у 2,16 м. забезпечує йому четверте місце.

У Бердичеві пам’ятають свого видатного спортсмена: на Алеї спортивної слави, що знаходиться на бульварі імені Віталія Лонського, розміщено сіті-лайт з інформацією про спортивні досягнення Валерія Скворцова з портретом спортсмена.





Публікація: 8 листопада 2014 р.

Алея спортивної слави Бердичева.

Алея спортивної слави
Бердичева.

У проекті Пам'ятки і пам'ятні місця нашого веб-сайту чергове поповнення: сьогодні тут розміщено статтю про Алею спортивної слави Бердичева.

Алея спортивної слави розмістилась на бульварі, який носить ім'я заслуженого тренера СРСР і України Віталія Олексійовича Лонського, у вересні 2012 року. На восьми сітілайтах розміщено інформаційні матеріали і фотографії тренерів та спортсменів – фіналістів та учасників Олімпійських ігор, чемпіонів Світу, Європи, СРСР, України, заслужених працівників, тренерів, майстрів спорту міжнародного класу, що прославляли місто. Також розміщено інформацію про два міжнародних спортивних турніри, що проводяться в Бердичеві: міжнародний турнір зі стрибків у висоту "Меморіал заслуженого тренера СРСР та України В.О. Лонського" та міжнародний турнір з боксу серед юніорів на призи чемпіона XXVI Олімпійських ігор Володимира Кличка.

Планується, що Алея з часом буде доповнюватись новими сітілайтами, адже бердичівські спортсмени продовжують працювати і вдосконалювати свої уміння, здобуваючи чергову перемогу.










Публікація: 4 листопада 2014 р.

Олег Федорук. Проба автошаржу.

Олег Федорук.
Проба автошаржу.

На нашому веб-сайті чергове оновлення: у розділі Постаті Бердичівщини розміщено біографію державного службовця, журналіста, карикатуриста Олега Олександровича Федорука.

Олег Федорук народився 17 вересня 1937 у селі Дубові Махаринці Козятинського району Вінницької області, у 1955 році закінчив Київський будівельний технікум. Працює у місті Рівне, будує вугільну шахту в місті Красний Луч Ворошиловградської (нині Луганської) області.

Першу карикатуру Олег Олександрович опублікував у 1957 році в газеті "Радянська Житомирщина". Як сам стверджує, вчився на творчості відомих українських художників-карикатуристів Валерія Зелінського й Анатолія Василенка, які працювали в українському сатиричному журналі "Перець", а також у Кукриніксів та Бориса Єфімова зі всесоюзного журналу "Крокодил".

З 1960 року Олег Федорук проживає в Бердичеві. Декілька років працює інструктором відділу агітації і пропаганди міського комітету Комуністичної Партії України, майже два десятиліття - служба в органах Внутрішніх Справ. У 1988 році Олег Федорук влаштовується на роботу до Бердичівського міськвиконкому, з 1998 року – на пенсії.

З роками Олег Олександрович розвивав та вдосконалював майстерність карикатуриста – його малюнки постійно з'являються на сторінках міськрайонної газети "Радянський шлях" (нині "Земля Бердичівська") та обласної "Радянської Житомирщини" (нині газета "Житомирщина"). Також він ілюструє поетичну збірку бердичівського письменника Михайла Степанюка "Ревнивець" (1993). Карикатури Олега Федорука смішні, але художник не опускається до зайвого комізму та лишнього карикатуризму. Сатиричні малюнки висміюють не конкретну особу, а соціально-побутові вади суспільства.

1 квітня 1997 року, у День сміху, в приміщенні міського Палацу культури відкрилась перша персональна виставка карикатур художника. Цього ж року побачила світ його збірка карикатур під назвою "Бердичів є Бердичів. Карикатури", яка стала помітною подією у культурному житті нашого міста.


Карикатура Олега Федорука з книги "Бердичів є Бердичів. Карикатури" (1997).

Карикатура Олега Федорука з книги "Бердичів є Бердичів. Карикатури" (1997).
Натисніть на зображення, щоб переглянути його у збільшеному вигляді.





Публікація: 1 листопада 2014 р.

За тиждень все прогресивне людство (тут ми дозволимо собі посміхнутись) відзначатиме 97-у річницю Великого Жовтня – головного державного свята Радянського Союзу (і Української Республіки в її складі) на честь Великої Жовтневої Соціалістичної Революції 7 листопада 1917 року (25 жовтня 1917 року за старим стилем).

Усі сім десятиліть існування Радянської держави це свято вважалось головним і відмічалось найбільш широко та масово, особливо у ювілейні роки. У перші роки сформувався і відповідний святковий канон: демонстрації трудящих на головних площах міст, святкові мітинги у селах, демонстрація та військовий парад на Червоній площі у Москві.

Бердичів не міг лишитись осторонь цих процесів, і відзначення свята Жовтневої революції завжди супроводжувалось потужними ідеологічними заходами. Те, як відзначалося свято на рівні держави, повторювалося у нашому місті, але у відповідно менших масштабах. Апогеєм відзначення ставала святкова демонстрація центральною вулицею міста – вулицею Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська). Участь у ній брали десятки тисяч бердичівлян. Святкові колони підприємств, установ та навчальних закладів були прикрашені прапорами, транспарантами, портретами державних та партійних діячів. Під час проходження колон вздовж усієї вулиці з вуличних гучномовців лунали патріотичні пісні, безпосередньо на площі ведучі параду виголошують святкові заклики ЦК КПРС. Віримо, що і сьогодні учасники тих святкових демонстрацій з неприхованою ностальгією згадують свою примусово-добровільну участь в цих заходах.

Сьогодні на нашому веб-сайті у проекті Цей день в історії розміщено розповідь про День Великого Жовтня. Розповідь про те, як свято відзначалось у Бердичеві, які заходи передували йому, як проходила святкова демонстрація і які пам’ятки комуністичної ідеології з'являлись на мапі нашого міста.


Святкова демонстрація 7 листопада 1967 року. Перед трибуною рухається колона працівників шкірзаводу. В образі Леніна виступає Едуард Барановський, моряк з прапором – Анатолій Директор, інший моряк – Шембарецький, дівчина – Світлана Дорн.

Святкова демонстрація 7 листопада 1967 року.
Перед трибуною рухається колона працівників шкірзаводу.
В образі Леніна виступає Едуард Барановський, моряк з прапором –
Анатолій Директор, інший моряк – Шембарецький, дівчина – Світлана Дорн.

Натисніть на зображення, щоб переглянути його у збільшеному вигляді.





Наступна »