Мій Бердичів
Історія - Сьогодення - Люди
29 серпня 2014 р. Головна
Пошук
Toggle
Loading
Ми в соціальних мережах:
Toggle


Наші друзі:
Toggle

http://berdicheva.net - кажуть, колишнього Бердичева вже немає. А такий був?

http://foto.berdychiv.in.ua/ -
фотоархів Бердичева.




 


Нові надходження в галерею
Toggle
Наші відвідувачі:
Toggle

Locations of visitors to this page

Free counters!


Система Orphus


Ви знайшли орфографічну помилку? Ми готові її виправити! Для цього виділіть слово з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це адміністрацію сайту.




Перекласти на іншу мову?

 


Основна мова веб-сайту – українська. Мовний переклад виконується за допомогою технології Google Translator, що в окремих випадках призводить до неточного перекладу слів та понять.




Карта Бердичева



Мальовниче наше місто, красиве. І як багато містечок Волині, має давню і цікаву історію. Але чи знаємо ми про це, чи бачимо красу міста у повсякденній метушні? На нашому вебсайті ви ознайомитесь як з історичними світлинами міста та району, так і з цікавими фактами історії та сьогодення Бердичева, які відображені у наших статтях та проектах. Ви пізнаєте місто таким, яким його бачимо та знаємо ми. Це - наше місто, це наш Бердичів.


Анатолій Горобчук, Василь Котов.

Цей день в історії Бердичева
29 серпня
2012 р. — поряд з приміщенням міської Спілки ветеранів-афганців, яка розмістилась в цокольному приміщенні п’ятиповерхового житлового будинку по вулиці Садовій, в урочистій обстановці відкрито меморіальний комплекс на честь воїнів, що загинули під час бойових дій в Республіці Афганістан. Меморіальний комплекс складається зі стели та пам’ятного знаку у вигляді розгорнутої книги, які встановлено по обидва боки від входу до приміщення Спілки ветеранів-афганців. Напис на стелі: "Бердичівська спілка ветеранів Афганської війни (воїнів-інтернаціоналістів)". Напис на пам’ятному знаку: "И боль, и бессмертие – Афганистан". На сторінках стилізованої книги нанесено імена 28-и загиблих воїнів-інтернаціоналістів. Меморіальний комплекс став другим за ліком на території міста, який присвячено воїнам-афганцям (перший встановлено у 1996 році по вулиці Будьонного, 17, поряд з військовою частиною). Детальніше...
1999 р. — Бердичів з ознайомчим візитом відвідав посол Республіки Польща в Україні Єжи Бар. Під час візиту він подарував кляштору Босих Кармелітів прекрасну ікону Милосердного Ісуса.
1968 р. — рішенням виконкому міської ради з метою надання допомоги у підтриманні порядку і проведенні робіт з посадки і догляду за зеленими насадженнями місця відпочинку, що знаходяться на території міста, закріпили за учбовими закладами. Зокрема, за машинобудівним технікумом – міський парк культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченко, за медучилищем – міський пляж та прилеглу територію, за педагогічним училищем – парк у районі міського Будинку культури, за педінститутом – парк ім. Гагаріна. 3-тє та 4-те профтехучилища повинні були виконувати роботи з масової весняної та осінньої посадки зелених насаджень згідно плану міськвідділу комунального господарства.
1958 р. — цього дня виконком міста Бердичева своїм рішенням виділив бердичівському шкірзаводу імені Ілліча земельну ділянку у районі очисних споруд площею 3 га для будівництва тут мулевих полів. Мулеві поля повинні були забезпечити первісну очистку стічних вод шкірзаводу та зменшити рівень забруднення річки Гнилоп'ять відходами виробництва.
1918 р. — цього дня Бердичів відвідав академік Володимир Іполитович Липський (1863-1937) – директор новоствореного київського ботанічного саду, в майбутньому президент Академії наук України.
1803 р. — на ім'я власника містечка Бердичів князя Матвія Радзивілла подано прохання "от купечества разных городов в Бердичеве торгующих", в якому вони просять "оказать нам снисходительное ваше дозволение и усердное вспомоществование к сооружению сего преднамериваемого нами Храма Бижия...". Це подання стало початком історії спорудження у Бердичеві кам’яної Успенської церкви, яка по завершенні спорудження стала архітектурною окрасою міста та проіснувала до 1936 року.
Події
Публікація: 25 серпня 2014 р.

Копитко Леонід Степанович.

Копитко Леонід Степанович.

За декілька днів у нашому місті відбудеться Всеукраїнський турнір з футболу серед юнаків на призи Почесного громадянина міста Бердичева, колишнього тренера-викладача бердичівської ДЮСШ Леоніда Копитка. Ця футбольна подія стала для нас приводом згадати, а головне розповісти, про нашого видатного дитячого тренера – Леоніда Степановича Копитка, який все своє життя віддав вихованню юних футболістів.

Копитко Леонід Степанович народився 31 січня 1940 року у Бердичеві. З 18-ти років Леонід Степанович працює на заводі "Прогрес", одночасно виступає за тамтешню футбольну команду "Авангард". Наприкінці 50-х — на початку 60-х років "Авангард", що його потім перейменували на "Прогрес", була однією з найсильніших команд Житомирщини, адже в її складі були люди, які повністю віддавалися улюбленій грі мільйонів. Серед них Зиґмунд Возняк, Володимир Керносенко, Анатолій Пузач та інші.

У 1968 році Леонід Копитко полишає гру у складі футбольної команди "Прогрес" та переходить на тренерську роботу. З 1968 по 1969 рік працює тренером дублюючого складу "Прогрес", з 1969 року Леонід Степанович більш як чотири десятиліття працює тренером дитячо-юнацької спортивної школи міста Бердичева.

За роки тренерської роботи Леонід Степанович виховав цілу плеяду відомих спортсменів-футболістів. Серед вихованців Леоніда Копитка Володимир Шишков (майстер спорту СРСР, колишній гравець сімферопольської "Таврія", івано-франківського "Спартака", криворізького "Кривбасу"), Віктор Мудрий (колишній гравець криворізького "Кривбасу"), Олександр Чернявський (голова Житомирської обласної федерації футболу) та інші. Загалом бердичівський тренер виховав 5 майстрів спорту СРСР та України, 8 тренерів з футболу, одного гравця збірної України з футзалу, 30 гравців команд майстрів I та II ліги СРСР та України.

Рішенням Бердичівської міської ради від 07.09.2012 р. №443, розглянувши пропозицію міського голови, клопотання трудового колективу дитячо-юнацької спортивної школи міста Бердичева за багаторічну сумлінну працю в галузі фізичної культури і спорту, високий професіоналізм, пропаганду здорового способу життя серед молоді міста колишньому тренеру-викладачу відділення футболу дитячо-юнацької спортивної школи міста Бердичева Леоніду Степановичу Копитко присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева".

Сьогодні у розділі Постаті Бердичівщини розміщена біографія Леоніда Копитка – спортсмена, дитячого тренера-викладач відділення футболу ДЮСШ м. Бердичева, Почесного громадянина міста Бердичева.


Леонід Копитко вітає футбольну команду "Прогрес" з завоюванням кубку УРСР, Палац культури і техніки машинобудівного заводу "Прогрес", 1989 р.

Леонід Копитко вітає футбольну команду "Прогрес" з завоюванням кубку УРСР,
Палац культури і техніки машинобудівного заводу "Прогрес", 1989 р.

Натисніть на зображення, щоб переглянути його у збільшеному вигляді.





Публікація: 20 серпня 2014 р.

День Незалежності України.

Тихо та спокійно для бердичівлян минув нині день 19 серпня, який для багатьох в першу чергу асоціюється зі святом Яблучного Спасу (Преображення Господнього). Але 23 роки тому саме в цей день розпочались події, які в кінці кінців привели до розпаду могутнього колись Радянського Союзу та утворення нової незалежної держави – України. Саме 19 серпня 1991 року у Москві була здійснена спроба державного перевороту, відомого нині як серпневий путч. Три дні члени сумнозвісного ГКЧП намагались повернути країну назад до тоталітаризму, згорнути демократичні реформи, залишити владу в руках Комуністичної партії.

Жителі Бердичева та району зустріли події 19-21 серпня у Москві з тривогою та надією. Серед них були такі, що з обуренням сприйняли звістку про переворот. Були й такі, що відкрито підтримували дії ГКЧП. Край цим тривогам поклало рішення Верховної Ради Української РСР, яка 24 серпня ухвалила Акт проголошення незалежності. Серед народних депутатів України, що приймали цей Акт, був і депутат від Бердичівського виборчого округу №156 Олексій Олексійович Хилюк. 4 вересня 1991 року над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор. Такий же прапор над будівлею бердичівського міськвиконкому на площі Жовтневій підняли за півтора місяці - 17 жовтня.

Чим жив Бердичів у серпневі дні 1991 року, про тривоги та надії пересічних бердичівлян, про відзначення Дня Незалежності України у нашому місті – про все це та багато іншого читайте у тематичній статті День Незалежності України, яка розміщена сьогодні у розділі Цей день в історії на нашому веб-сайті.


Встановлення жовто-блакитного прапору на будівлі бердичівського міськвиконкому.
Серед депутатів міської ради, які взяли участь у встановленні прапору – голова міської ради Олексій Хилюк, голова міського осередку Народного Руху України Павло Передрій, депутати Володимир Юрачковський, Леонід Нагорний. 17 жовтня 1991 р.

Встановлення депутатами бердичівської міської ради жовто-блакитного прапору
на будівлі міськвиконкому, 17 жовтня 1991 р.

Натисніть на зображення, щоб переглянути його у збільшеному вигляді.





Публікація: 11 серпня 2014 р.

Чергова перемога бердичівського фотохудожника.


Володимир Поліщук.

Володимир Поліщук.

Що таке майстерність? Що собою являє талант і як він проявляє себе? На ці, багато в чому риторичні запитання, людство шукає відповіді мабуть впродовж всього свого існування. І досі на них не дало чіткої відповіді. Одні вважають, що талант – це один з проявів майстерності. А майстерність – це результат постійної праці. Інші, що талант – це майстерність, дарована від Бога. Але які б відповіді не були, всі сходяться на одному – немає таланту без впертої праці, немає майстерності без стабільного результату.

Одним з яскравих прикладів такої майстерності та справжнього таланту у Бердичеві є фотохудожник Володимир Поліщук. З року в рік його фотополотна (а звичайними фотографіями їх назвати важко) отримують заслужену відзнаку на фотоконкурсах, що проходять як на Україні, так і за її межами. Варто лише згадати минулорічну перемогу – Гран-Прі – у "Фотовернісажі на Покрову" (Рівне), перше місце на першому міжнародному турне-фотовиставці "Портрет-2012" та інших.

Ось і цей рік у бердичівського фотохудожника не минув без перемоги. Нещодавно у Сербії пройшов третій Міжнародний фотографічний салон "Woman-2014", який відбувається під егідою Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP). У цьому конкурсі Володимир Поліщук підтвердив свою високу майстерність. Його робота "Глибинка" ("Remote place") отримала срібну медаль у розділі Життя (LIFE), ще 20 фоторобіт увійшли до фінальної експозиції у розділах Діти (CHILD), Портрет (PORTRAIT), Життя (LIFE), Вільна тема у кольорі (OPEN COLOR) та Вільна тема монохром (OPEN MONOCHROME).

Вітаємо Володимира Поліщука з черговою фотографічною перемогою!


Глибинка. Автор - Володимир Поліщук.

"Глибинка". Автор - Володимир Поліщук.
Срібна медаль третього Міжнародного фотографічного салону "Woman-2014" (Сербія).

Натисніть на зображення, щоб переглянути його у збільшеному вигляді.





Публікація: 31 липня 2014 р.

Сьогодні на нашому веб-сайті чергова розповідь про цікаву людину – у розділі Постаті Бердичівщини розміщено біографію Ліпеца Давида Юхимовича (1886-1937) - революціонера, члена Бунду, військового діяча, працівника апарату Комінтерну. У цієї людини три імені: Давид Ліпец, Макс Гольдфарб, генерал Петровський. І кожне ім'я послідовно відповідає окремому періоду життя та діяльності цієї непересічної людини.

Давид Ліпец народився у 1886 році в Бердичеві в заможній єврейській родині. Батько, відомий у місті купець, потурбувався про те, щоб його син отримав добру на той час освіту. Коли Давиду йшов 14-й рік, батька не стало. Юний Давид у 1901 році вперше познайомився з революційними прокламаціями. Його зацікавили проблеми робітничого руху, Давид відвідує заняття марксистського гуртка, де вивчаються твори російського революціонера Плеханова. У 1902 році Давид Юхимович вступає до єврейської соціалістичної організації Бунд – загального єврейського робітничого союзу у Литві, Польщі і Росії.

Давид Ліпец навчався у Брюссельському університеті, у 1910 році отримує ступінь доктора економічних наук. Паралельно з навчанням він стає активістом та закордонним представником Бунду. За угодою між ЦК Бунду і Єврейською соціалістичною федерацією США Давид Ліпец прибуває до Нью-Йорку для ведення роботи серед робітників-євреїв. Його обирають членом ЦК Єврейської соціалістичної федерації Америки, він стає членом Американської соціалістичної партії. У роки Першої світової війни Давид стає виконавчим секретарем, а згодом редактором щоденної єврейської газети "Форвертс" ("Вперед"), друкується під псевдонімом "Макс Гольдфарб".

У революційному 1917 році Давид Ліпец повертається до Росії та зокрема у рідний Бердичів. У 1918-1919 рр., в роки громадянської війни, він міський голова Бердичева. У Бердичеві організовує ряд груп єврейської самооборони для надання відсічі бандитським формуванням.

З квітня 1919 року Давид Ліпец – у Києві. Вступає до лав Червоної Армії, читає лекції в інструкторській школі РСЧА. Протягом 1920 року швидко просувається по службових сходах у РСЧА аж до посади генеральського рангу – начальника Головного управління вищих навчальних закладів робочо-селянської Червоної Армії. З цього моменту Давид Ліпец стає Давидом Петровським, а в західних військових структурах і пресі його йменують як "генерал Петровський". У середині 20-х років Давид Петровський стає одним з керівників комуністичного руху в Сполучених Штатах.

Життєвий шлях Давида Петровського перервав 1937 рік – рік "великого терору" у Радянському Союзі. 11 березня 1937 року Давида Петровського заарештовують і незабаром засуджують за статтями 58-6, 58-8, 58-11 УК PРФCP до розстрілу, з конфіскацією майна, за "участь у диверсійно-терористичній антирадянській організації". У вересні 1937 року його розстріляли, поховали у Москві на Донському кладовищі (крематорії).

Давид Олександрович Петровський став автором багатьох публікацій, у його доробку більше 10 книг. Його книга "Капіталізм і соціалізм (від Томаса Мора до Леніна)" рекомендована як посібник для різних шкіл, витримала чотири видання.





Публікація: 20 липня 2014 р.

19 та 20 липня католицька громада міста Бердичева святкувала 258-у річницю з дня коронації Ікони Матері Божої Бердичівської. І традиційно до міста прибуло багато гостей не лише з України, а й з-за кордону.

Святкування Урочистості Матері Божої Бердичівської проходила на площі біля Всеукраїнського Санктуарію Матері Божої Святого Скапулярію, яка напередодні рішенням Бердичівського міського виконавчого комітету отримала назву – площа св. Йоана Павла II.


Фоторепортаж з цієї події представлено у розділі Події в фотографіях тут >>.


Святкування 258-ї річниці коронації ікони Матері Божої Бердичівської.

19-20 липня 2014 року. Святкування 258-ї річниці коронації
ікони Матері Божої Бердичівської.

Натисніть на зображення, щоб переглянути його у збільшеному вигляді.





Наступна »