Мій Бердичів
Історія - Сьогодення - Люди
30 квітня 2017 р. ▪ Цей день в історії
Пошук
Toggle
Loading
Випадкове фото з галереї
Toggle

Наші відвідувачі:
Toggle

Free counters!


Система Orphus


Ви знайшли орфографічну помилку? Ми готові її виправити! Для цього виділіть слово з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це адміністрацію сайту.




Перекласти на іншу мову?

 


Основна мова веб-сайту – українська. Мовний переклад виконується за допомогою технології Google Translator, що в окремих випадках призводить до неточного перекладу слів та понять.




Карта Бердичева



Новини

День Великого Жовтня
(День Великої Жовтневої Соціалістичної революції)


День Великого Жовтня.

День Великого Жовтня (День Великої Жовтневої Соціалістичної Революції) — офіційне державне свято Української Республіки у складі Радянського Союзу на честь Великої Жовтневої Соціалістичної Революції 7 листопада 1917 року (25 жовтня 1917 року за старим стилем). Відмінене після розпаду Радянського Союзу і реформ законодавства 1990-х років.

Жовтневий переворот (у радянській історіографії Велика Жовтнева соціалістична революція) — державний переворот у Росії, що відбувся 7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 року. У ході перевороту Тимчасовий уряд, що перебував у столиці держави Петрограді, було заарештовано, а центральну владу перебрали на себе лідери більшовиків. Майже одразу ж після Жовтневого перевороту в Росії розпочалася Громадянська війна, після закінчення якої у 1921 році на більшій частині колишньої Імперії утворився СРСР — перша у світі держава, уряд котрої проголосив її "радянською" та "соціалістичною".


Відзначення на державному рівні

Майже відразу відзначення річниці Жовтневої революції набуло державного статусу. 26 жовтня 1927 року Президія ЦВК СРСР постановила, що "Годовщина октябрьской революции ежегодно, начиная с 1927 года, празднуется в течение двух дней — 7 и 8 ноября. Производство работ в эти праздничные дни воспрещается на всей территории Союза ССР". Так на наступні десятиліття свято стало головним у Радянському Союзі, а сам день 7 листопада – неробочим святковим днем.

Військовий парад на Червоній площі, 70-і роки.

Військовий парад
на Червоній площі, 70-і роки.

Свято відмічалось найбільш широко та масово, особливо у ювілейні роки, мало широке пропагандистське спрямування. За керівництва країною Йосипом Сталіним остаточно оформився святковий канон: демонстрації трудящих на головних площах міст з обов’язковою трибуною, на якій стояли політичні та державні керівники; святкові мітинги у селах за участі керівників колгоспів та радгоспів; демонстрація та військовий парад на Червоній площі у Москві. Цього канону дотримувались точно, і навіть день 7 листопада 1941 року, коли на Москву наступали ворожі війська, не став винятком: по Червоній площі пройшли полки, більшість з яких відразу пішли на фронт.

7 листопада тривалий час було справді головним святом для більшості радянських громадян, однак у 70-х роках ситуація почала змінюватися. Пафосний і офіціозний День Жовтневої революції перестав сприйматись як повноцінне свято, поступившись народним – Дню Перемоги і святу Нового року. На підприємствах та установах міста на святкову демонстрацію стали збирати у добровільно-примусовому порядку. Втім, пересічні люди шанобливо ставилися до вихідних днів (8 листопада також було вихідним днем), тому паралельно з офіційним святковим ритуалом почав оформлюватися і народний ритуал: ранкове сімейне застілля з салатом Олів'є та перегляд телевізійної трансляції військового параду на Червоній площі (для тих, хто не приймав участі у демонстраціях місцевого рівня).

Значення 7 листопада радикально змінилося на початку 90-х. Крах радянської влади й самого СРСР, зміна ідеологічного та економічного курсу країни перетворили колишнє офіціозне свято на виступи опозиційних до теперішньої влади сил, в першу чергу Комуністичної партії.


Відзначення в Бердичеві

Бердичів не міг лишитись осторонь цих процесів і відзначення свята Жовтневої революції завжди супроводжувалось потужними ідеологічними заходами. Те, як відзначалося свято на рівні держави, повторювалося у нашому місті, але у відповідно менших масштабах.

Звичайно, апогеєм відзначення ставала святкова демонстрація центральною вулицею міста. Але ще задовго до свята у місті проводилась низка заходів як організаційного, так і ідеологічного спрямування. Ініціатором їх ставав міський комітет Комуністичної партії, до їх виконання підключався (як орган виконавчої влади) виконавчий комітет Бердичівської міської ради. До організаційних заходів відносились передусім проведення соціалістичних змагань в трудових колективах, зобов’язання значно збільшити валове виробництво продукції та послуг, покращення якості виробів та обслуговування. Майже всі підприємства Бердичева змагаються з спорідненими заводами й фабриками Російської Федерації, Білорусії, Грузії та інших республік. Нині це виглядає дещо смішно, але на той час, в умовах державної власності та абсолютно планової економіки, наприклад, колектив машинобудівного заводу "Прогрес" змагався з підмосковним заводом "Комсомолець", Уральським – хімічного машинобудування та Оршанським – "Красный боец" у кількості виробленої за визначений період продукції та якості наданих послуг.

Міськрайонна газета "Радянський шлях" (нині - "Земля Бердичівська"). Перша сторінка номеру за 6 жовтня 1987 року.

Газета "Радянський шлях",
номер за 06.10.1987 р.

Ідеологічний напрямок зазвичай був більш важливіший, ніж організаційний. Численні плакати, лозунги, заклики майоріли на вулицях міста, на стінах будівель, в приміщеннях установ, на сторінках заводських газет та стіннівок. Основним же ідеологічним рупором у Бердичеві була міськрайонна газета "Радянський шлях" (з 1992 року – "Земля Бердичівська"). На її сторінках ще за місяць-півтора починали повідомляти результати соціалістичних змагань, приурочених святковій даті великого Жовтня, публікували нариси-портрети передовиків підприємств і прославляли сталінську, хрущовську, брежнєвську і т.д. (в залежності від епохи) країну Рад.

За місяць до свята на сторінках "Радянського шляху" друкуються заклики ЦК КПРС до річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Усього їх декілька десятків, саме вони під час демонстрації на Жовтневій площі лунатимуть з численних репродукторів. Це звернення до трудівників, працівників агропромислового комплексу, вчених і винахідників, народних депутатів, комсомольців і профспілок, окремо до радянських жінок, діячів культури, воїнів і навіть народів світу. Ось одне з них: "Товариші! Виявляйте повсякденну турботу про охорону навколишнього середовища. Бережно, по-господарському ставтеся до використання природних ресурсів". Після таких лозунгів, що лунали на всю Жовтневу площу, розносилось гучноголосе "Ура!".

Готуючись до свята, свій репертуар оновлюють хорові гуртки, студії художньої самодіяльності. В їх репертуарі з'являються твори на теми революції, переможної ходи соціалізму по країні. Міський театр готує тематичні спектаклі, а в міському музеї, бібліотеках міста облаштовуються виставки, які оспівують життя в СРСР. Не відстають від них і навчальні заклади – у школах та профтехучилищах проводяться конкурси агітбригад, свято пісні і строю. Такі заходи були невід’ємною частиною виховної роботи з учнями радянської доби. Особливо популярним вони стають у 70-80-х роках.

4 жовтня 1981 року у Бердичеві проходить перший республіканський масовий легкоатлетичний пробіг, присвячений річниці Жовтневої революції. Участь у пробігу взяли біля двох тисяч учнів. В подальшому цей пробіг стане традиційним і припинить своє існування у 1990 році.

Ще одним суто ідеологічним напрямом було увіковічення пам'яті подій Жовтневої революції та її видатних особистостей. Зокрема, на площах міста, стінах будинків з'являються пам’ятники та меморіальні дошки вождям революції Володимиру Леніну, Йосипу Сталіну, Михайлу Фрунзе та іншим (про це розповідь нижче в розділі Пам'ять).

Не менш пафосно втілювались у життя організаційні заходи. Наприклад, у переддень свята у місті організовуються передсвяткові ярмарки. За цю роботу береться виконком Бердичівської міської ради депутатів трудящих, який своєю постановою зобов’язує директора міського ринку впорядкувати торгову територію і обладнати її лозунгами. На прилавках магазинів з'являються товари, яких не побачиш у звичайний час – т. зв. дефіцит.

Учасники Жовтневої революції, громадянської війни і члени бюро міського комітету Комуністичної партії України під час урочистих зборів з нагоди 40-річчя Жовтневої революції. Бердичів, 6 листопада 1957 року.

Учасники урочистих зборів
з нагоди 40-річчя Жовтневої революції.
6 листопада 1957 року.

Партійна та господарська влада міста організовують роботу підприємств та установ так, щоб значні роботи, виробничі цикли завершувались у переддень свята. Так, під свято традицією стає завершення спорудження нових житлових будинків, введення у дію промислових виробництв. Наприклад, у 1967 році у Бердичеві вводиться у дію нова автоматична телефонна станція на 3 тисячі номерів; у 1970 році по вулиці Руська, 26, відкрився дитячий садок №28 "Казка"; у 1973 році по вулиці Леніна, 89-а (нині вулиця Житомирська), урочисто відкрито нове приміщення триповерхового адміністративного корпусу контори "Бердичівгаз"; у 1986 році по вулиці Карла Лібкнехта, 15 (нині вулиця Європейська), відбулось урочисте відкриття дитячої бібліотеки, яка розмістилась в спеціалізованому приміщенні. І таких прикладів можна привести багато.

З особливим розмахом святкували річницю Жовтневої революції в ювілейні роки. Так, у 1937 році місто готується до святкування 20-ї річниці революції. З 25-го жовтня продовжено час торгівлі у продовольчих та промислових крамницях на 2 години, визначено 15 вартових продовольчих магазинів, які працюють до 1-ї години ночі. Час роботи їдалень, буфетів, паштетних, розташованих на центральних вулицях, продовжено до 2-ої ночі. В окремих крамницях приймаються заявки на доставку товарів додому.

Колектив монтажників нової телефонної станції, жовтень 1967 року. Позаду зв'язківців гасло: "Монтажники Смусвязи! Взяли социалистическое обязательство закончить монтаж АТС к 50-летию Советской власти!".
Перший ряд (зліва направо): Єлізаров Михайло, Пелешок (Кучевська) Лариса, три працівника вузла зв'язку, Петрук Леонід, Бузань Павло, працівник вузла зв'язку, Бузань Василь.
Другий ряд: Гончаренко Галина, Гончаренко Андрій Костянтинович, Левіна Блюма Або Мирівна, Гаврильченко Андрій, Щебельська (Дрокова) Ганна Михайлівна, працівник вузла зв'язку.

Колектив монтажників телефонної
станції, жовтень 1967 року.

У 1967 році відзначають 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Цей ювілей відзначають з великим розмахом, не останню роль відіграє насамперед ідеологічна складова свята: ще за декілька років до свята розробляються тематичні заходи, плани святкування. На вулицях міста з'являються пам’ятні та меморіальні дошки: на честь німецького революціонера Карла Лібкнехта на будинках №10 та №89 однойменної вулиці (1966), на честь Якова Свердлова на будинку №10 однойменної вулиці (1966), на честь революційних подій 1917 року на стіні будинку №30 по вулиці Свердлова (1966). Бердичівський завод хімічного машинобудування "Прогрес" за перемогу в соціалістичному змаганні на ознаменування 50-річчя Великого Жовтня нагороджено Пам’ятним прапором Центрального Комітету КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Пам'ятний прапор залишено в колективі на вічне зберігання як символ трудової доблесті (нині Пам'ятний прапор зберігається в музеї історії машинобудівного заводу "Прогрес").

У 1977 році на відзначення 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції рішенням виконкому міської Ради територію біля новозбудованого адміністративного будинку міськкому Компартії та виконкому міської Ради вирішено назвати Жовтневою площею. В експлуатацію приймають житловий будинок по вул. Марини Раскової, 47, на 90 квартир та вирішують прорізати нову вулицю для індивідуального будівництва. Її названо іменем льотчика-космонавта Комарова.

У 1987 році, до 70-ї річниці, на сторінках місцевої газети розпочинається зворотній відлік на кшталт "До свята залишилося...". На цей час фактично вже завершені усі соцзмагання, оскільки взяті підприємствами зобов’язання виконані достроково. До річниці Жовтня здано 78-ми квартирний житловий будинок по вул. Шевченка, 23 блок А, з приміщенням Побутрадіотехніки. Щасливі працівники "Прогресу" отримують ордери на квартири у щойно зведеному будинку по вул. Ново-Іванівській, 19.

У переддень свята чи в святковий день на підприємствах та установах проходили урочисті засідання, на яких проголошувались підсумки роботи партійних та державних органів, встановлювались нові завдання та напрями їх роботи. Виробничі колективи, передовики виробництва отримують нагороди у вигляді Почесних грамот, занесення на Дошку Пошани, перехідних Прапорів, цінних подарунків, орденів та медалей.

Святкова демонстрація на Жовтневій площі, 7 листопада 1982 року.
Фото Володимира Солодкого.

Святкова демонстрація на
Жовтневій площі,
7 листопада 1982 року.

Як вказувалось вище, апогеєм відзначення ставала святкова демонстрація, яка відбувалась безпосередньо 7 листопада. На центральній вулиці міста встановлювалась трибуна, на яку виходили перші партійні та господарські керівники міста і району. Серед присутніх на трибуні були передовики виробництва, депутати, ветерани війни, почесні гості. У перші роки радянської влади святкову трибуну встановлювали на Радянській площі (нині площа Соборна), згодом – на перехресті вулиць Карла Лібкнехта і Енгельса (між будинками №11 та №13). Коли у 1977 році звели будівлю міськвиконкому та облаштували Жовтневу площу (з 2013 року – площа Центральна), святкові демонстрації проходили саме тут.

Демонстрація розпочиналась об 11 годині. Урочистий сигнал фанфар "Слухайте всі!" повідомляв, що свято розпочинається. Демонстрацію розпочинала колона ветеранів партії та Великої Вітчизняної війни. За ними йшли учні навчальних закладів, потім – колони підприємств та установ. Під звуки духового оркестру колони крокували повз трибуну.

Завчасно великі підприємства та установи готували святкові транспаранти, прапори, стенди, які учасники демонстрації проносили повз святкову трибуну. Як і на Першотравень, у святкових демонстраціях брали участь десятки тисяч бердичівлян: від школярів до робітників, службовців, пенсіонерів та ветеранів війни та праці. Демонстранти тримали у руках портрети діячів комуністичного руху – Володимира Леніна, Карла Маркса, Фрідріха Енгельса; партійних та господарських керівників Радянської держави – Йосипа Сталіна, Микити Хрущова, Леоніда Брежнєва, Михайла Горбачова та інших. Під час проходження колон вздовж усієї вулиці Карла Лібкнехта з вуличних гучномовців лунали святкові пісні, безпосередньо на площі ведучі параду виголошують святкові заклики ЦК КПРС. Порядок проходження колон попередньо друкувався у газеті "Радянський шлях". Також задовго до свята у навчальних закладах, на підприємствах організовувались спеціальні тренування, на яких учасників демонстрації навчали правильно ходити у складі колони та вигукувати "Ура!" так, щоб вигук хвилею прокочувався по колоні від її початку до кінця. А напередодні відбувалась генеральна репетиція, на якій обов’язково були присутні перші керівники установи та представники міського комітету партії.

Так тривало до 1991 року. У серпні місяці Україна проголошує про свою незалежність. Комуністичну партію заборонили, величний колись СРСР розпадався, йшли останні місяці його існування. 7 листопада 1991 року святкового параду фактично не було – на Жовтневій площі відбувся мітинг з нагоди 74-ї річниці Жовтневої революції, ініціатором проведення якого стала міська рада ветеранів війни і праці, очолювана Віктором Томашевським. Попередньо, за дванадцять днів до того, рада ветеранів одержала дозвіл від міськвиконкому на проведення даного заходу.

О десятій годині ветерани зібрались біля міськвиконкому. Відкрив мітинг перший заступник голови міськвиконкому, народний депутат України Олексій Хилюк. Учасники мітингу поклали корзини квітів до пам’ятників В.І. Леніну, жертвам революції, сталінських репресій, комсомольцям-підпільникам років Великої Вітчизняної війни.

На шляху до Вічного вогню ветеранам зустрівся відомий своїм голодуванням Лесь Мальований. На грудях у нього був плакат в пам'ять жертв "комуністичного терору", а в руках він тримав синьо-жовтий прапор. Але найбільше ветеранів обурило, що стояв Мальований на шматку червоної матерії. Вмить червона матерія, котра в очах ветеранів завжди є прапором революції, була вирвана з-під ніг "зухвалого протестанта". А разом з тим уже під ногами опинився синьо-жовтий прапор та сам Лесь Мальований.

Наступного 1992 року міська рада ветеранів та міський осередок Соціалістичної партії України організували мітинг на Жовтневій площі з нагоди 75-ї річниці Жовтневої революції. Але свято проходила з нотками легкого абсурду. Так, після вступного слова голови ради ветеранів Віктора Томашевського, який підкреслив невмирущі традиції Великого Жовтня, військовий духовий оркестр виконав національний Гімн "Ще не вмерла Україна…". Коли ж до підніжжя пам’ятника В.І. Леніну поклали квіти, звучала мелодія "Ленин всегда живой…".

На мітингу виступили голова виконкому, Народний депутат України Олексій Хилюк, ветерани Комуністичної партії і Великої Вітчизняної війни Олексій Огнев'юк, голова міської організації Соціалістичної партії України Іван Лаврентьєв та інші. По завершенні мітингу колона ветеранів пройшла центральною вулицею міста. Учасники мітингу поклали квіти до братської могили учасників Громадянської війни, пам’ятника Тарасу Шевченко, до Вічного вогню, а також до меморіалу жертвам сталінських репресій, що на старому єврейському кладовищі.

Від цього часу урочисті демонстрації з нагоди Жовтневої революції у Бердичеві не проводились. Мітинги, що проходять на Жовтневій площі біля пам’ятника Леніну з року в рік збирають щораз менше бердичівлян, переважно похилого віку. Ідеологія, яка панувала в країні більш як 70 років, остаточно втратила свою владу над пересічними людьми. Цікавим також став такий факт: газета "Радянський шлях" – головний ідеологічний рупор партії в радянські часи – змінила свою назву на нову саме 7 листопада, у 1992 році, в день відзначення чергової річниці головного свята країни, яка припинила своє існування за рік до цього.


Пам'ять

Оскільки свято вважалось головним у Радянському Союзі, то і пам'ять про події жовтня місяця 1917 року увічнювалась усіма можливими способами. За роки радянської влади події Жовтня волею ідеологів так глибоко проникли в суспільно-історичну канву нашого міста, що нині важко навіть охопити всі аспекти в рамках однієї статті. Але ми спробуємо це зробити.

У 1920 році, в рік остаточного утвердження радянської влади у Бердичеві, до міста навідуються численні партійні функціонери. 8 листопада на залізничний вокзал прибуває агітаційний поїзд на чолі з головою Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету Григорієм Івановичем Петровським. Він виступає з доповіддю про поточний момент на Надзвичайному з'їзді Рад повіту, який проходить у цей час в Бердичеві. Також наступного дня Григорій Петровський зустрічається з робітниками машинобудівного заводу "Прогрес" та шкірзаводу Шленкера. З цієї нагоди через півстоліття – 6 листопада 1967 року – міською владою та партійними органами на стіні адмінбудівлі шкірзаводу ім. Ілліча буде встановлена та в урочистій обстановці відкрита меморіальна дошка. А одна з вулиць поряд зі шкірзаводом отримає свою назву від імені партійного функціонера (у 1977 році на стіні Будинку культури шкірзаводу з'явиться відповідна меморіальна дошка). З нагоди візиту Григорія Петровського з'явиться меморіальна дошка і на стіні прохідної машинобудівного заводу "Прогрес". У наступні роки в місті побували член Революційної військової ради Київського військового округу Володимир Затонський та уповноважений Реввійськради на Україні і командувач збройними силами України і Криму Михайло Фрунзе, Голова Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету Михайло Калінін, полководець Червоної Армії Григорій Котовський.

Меморіальна дошка на будівлі міськвиконкому з нагоди утворення площі Жовтневої (нині не існує), 2005 р.

Меморіальна дошка з нагоди
утворення площі Жовтневої.

Загалом, встановлення меморіальних та пам’ятних дощок з нагоди подій 1917 року набуде масового характеру. Окрім зазначених вище, з'являться дошки: на честь німецького революціонера Карла Лібкнехта на будинках №10 та №89 однойменної вулиці (1966); на честь Якова Свердлова на будинку №10 однойменної вулиці (1966); на честь революційних подій 1917 року на стіні будинку №30 по вулиці Свердлова (1966); на честь Фелікса Дзержинського на будинках №2 та №79 однойменної вулиці (1966); на честь революціонерок сестер Сломницьких на стіні будинку №30 по однойменній вулиці (1967); з нагоди утворення площі Жовтневої (1977); з нагоди 60-річчя Жовтневої революції на стіні будинку районної лікарні (1978); з нагоди 70-річчя на стіні одного з будинків цегельного заводу (1987).

Пам'ятні дошки стали лише однією зі складових увічнення. Найбільш вагомою складовою стали численні пам’ятники-монументи. Першим з них у 1925 році стає пам’ятник вождю Жовтневої революції Володимиру Леніну. Закладання пам’ятника відбулось 21 січня 1925 року – у першу річницю з дня смерті вождя. Вже 25 жовтня того ж року Бердичівський окрвиконком приймає рішення про прискорення будівництва пам’ятника та відкриття його до 7 листопада 1925 р. На мітингу трудящих міста 7 листопада 1925 року, в день святкування 8-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції пам’ятник було відкрито. На 10-у річницю революції, також 7 листопада навпроти Свято-Миколаївської церкви на братській могилі, в якій поховані бійці 1-ї Української радянської дивізії та робітничих загонів міста Бердичева, що загинули у березні-квітні 1919 року в боях з військами Директорії за оволодіння Бердичевом, встановили обеліск "Славним борцям за владу Рад".

Пам'ятник В.І. Леніну на вулиці Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська). Фотографія початку 70-х років.

Пам'ятник В.І. Леніну
на вулиці Карла Лібкнехта.

В подальшому встановлення пам’ятників та бюстів Леніна у Бердичеві набуло масового характеру. 7 листопада 1947 року з'явився пам’ятник поряд з шкірзаводом ім. Ілліча; у 1961 році – пам’ятник поряд зі школою №15; 6 листопада 1967 року – пам’ятник на території військової частини. З'явився пам’ятник В.І. Леніну на території кляштору Босих Кармелітів. Увіковічили навіть юного Володю Ульянова – скульптура знаходилась на території міської лікарні. Але найвідомішим пам’ятником став монумент, який знаходився перед будівлею міського виконавчого комітету та міськкому партії. Пам'ятник відкрито на мітингу трудящих міста 29 грудня 1982 року – у переддень відзначення 60-річчя утворення СРСР. З цього часу пам’ятник В.І. Леніну на Жовтневій площі став центром політичного життя міста: перед пам’ятником кращих школярів міста приймали до лав піонерської організації, саме перед цим монументом щороку проходили урочисті демонстрації з нагоди річниці Жовтневої революції та Дня міжнародної солідарності трудящих. За його демонтажем у лютому місяці 2014 року спостерігали тисячі бердичівлян.

Мав Бердичів і декілька бюстів В.І. Леніна: триметровий бюст на території педучилища та бюст на території міської лікарні. Ще десятки їх, меншого розміру, знаходились у закладах культури, в заводських клубах та Ленінських кімнатах – приміщеннях в школах, піонерських таборах, на підприємствах і в казармах військових частин, призначених для проведення дозвілля військовослужбовців і політичної підготовки.

Композиція "Максим Горький та Йосип Сталін", що знаходилась на території Управління магістральних газопроводів. Фотографія кінця 50-х років.

Композиція "Максим Горький та
Йосип Сталін".

На території міста знаходились пам’ятники й інших партійних діячів. 6 листопада 1948 року перед однойменним кінотеатром встановили бюст радянського військового і державного діяча Михайла Фрунзе. У центрі міста знаходилась скульптура Йосипа Сталіна, поряд з управлінням магістральних газопроводів – композиція "Максим Горький та Йосип Сталін". Бюст Сталіна свого часу був також і на території педагогічного училища.

Відразу після Жовтневої революції влада захопилась створенням нових імен та назв. Все старе і реакційне, так би мовити, відкидалось. У першу чергу це торкнулось назв вулиць Бердичева: на карті міста з’явилися вулиці, пов’язані з "модними" на той час діячами революції та радянської влади, які, між іншим, ніяк не були пов’язані з самим Бердичевом. Такі новоутворення мали насамперед пропагандистський характер. Перші суттєвих змін Бердичів зазнав майже відразу після Жовтневої революції: у 1919 році вулицю Білопільську перейменували на вулицю імені Карла Лібкнехта, вул. Махнівську – на вулицю Свердлова; вул. Данилівську – на вул. Рози Люксембург, вул. Афіногенівську – на вул. Івана Франка; вул. Малу Юридику – на вул. Карла Маркса, Соборну площу – на Радянську площу.

У 1924-1925 рр. у Бердичеві на знак вшанування вождя Жовтневої революції Володимира Леніна та його соратників прокочується хвиля перейменування вулиць: вулиця Олександрівська перейменована у вулицю Воровського; вул. Бургомістерська – у вул. Склянського; вул. Варварівська – у вул. 8 Березня; вул. Володимирська – у вул. Жовтневу; вул. Василевська – у вул. Вечоркевича; вул. Житомирська – у вул. Леніна; вул. Купецька – у пров. Переця; пров. Коднерівський – у вул. Піонерів; вул. Мала Іудейська – у вул. Кооперативну; вул. Маріїнська – у вул. Робфака; вул. Присутственна – у вул. Петровського; вул. Романівська – у вул. Незаможницьку; вул. Стара Іудейська – у вул. Вінчевського; вул. Савелівська – у вул. Карла Радека; вул. Солдатська – у вул. Красноармійську; вул. Велика Юридика – у вул. Енгельса; вул. Садова – у вул. Первомайську; вул. Нікольська – у вул. Шевченка. Лише нині частині вулиць повернено історичні назви, або надано нові, що не мають політичного змісту. Так, на початку 2014 року вулиця Леніна повернула собі назву Житомирської, вулиця Свердлова стала Вінницькою, а вулиця Білопільська – Європейською.

У зв’язку з 10-ю річницею відбулось чергове перейменування: вул. Поперечна – у вул. 1905 року; вул. Мохова – у вул. Котовського; вул. Бродська – у вул. Володарського; вул. Руська – у вул. Пролетарську; вул. Присутствєнна – у вул. сестер Сломницьких; вул. В. Іудейська – у вул. Лекерта; вул. Бургомістерська – у вул. Вірного; вул. Шимановська – у вул. 9-го Січня; вул. Училищна – у вул. Гольфадена; вул. Садова – у вул. Комінтерна; вул. Данилівська – у вул. Фрунзе; вул. Мостова – у вул. Красіна; вул. Бистрицька – у вул. Войкова; вул. Іванівська – у вул. Урицького; вул. Агеєвська – у вул. С. Артема; вул. Свічна – у вул. Мархневського.

Змінювали свою назву і загальноміські топоніми. Так, Лиса гора, де здавна дислокувались російські війська, а згодом військові частини Червоної Армії, перейменовується у Червону гору (точніше, у гору Червоного Жовтня, або Жовтневу гору).

З розпадом Радянського Союзу та зміною політичного курсу молодої країни більшість меморіальних дощок, пам’ятних знаків та монументів, що у Бердичеві увіковічували події Жовтневої революції 1917 року та її діячів, були демонтовані. Нині лише назви вулиць та декілька пам’ятних дощок ще зберігають імена нині мало кому відомих партійних функціонерів.

Пройшло більш як два десятиліття з моменту зникнення з карти світу Радянської держави, і практично одночасно – її головного свята. Сучасне українське суспільство будує іншу країну, в якій День Великого Жовтня втратив як ідеологічний, так і суспільний сенс.




Перед трибуною рухається колона працівників шкірзаводу. В образі Леніна виступає Едуард Барановський, моряк з прапором – Анатолій Директор, інший моряк – Шембарецький, дівчина – Світлана Дорн, 7 листопада 1967 р.

Перед трибуною рухається колона працівників шкірзаводу.
В образі Леніна виступає Едуард Барановський, моряк з прапором –
Анатолій Директор, інший моряк – Шембарецький, дівчина – Світлана Дорн.
7 листопада 1967 р.


Колона працівників машинобудівного заводу "Прогрес" проходить біля пам'ятника Перемоги (поряд зі школою №5). Фото початку 80-х років.

Колона працівників машинобудівного заводу "Прогрес"
проходить біля пам'ятника Перемоги (поряд зі школою №5).
Фотографія початку 80-х років.


Колона працівників шкірзаводу імені Ілліча виходить на майбутню Жовтневу площу. 7 листопада 1976 року.

Колона працівників шкірзаводу імені Ілліча виходить
на майбутню Жовтневу площу. 7 листопада 1976 року.


Працівники швейної фабрики крокують вулицею Карла Лібкнехта. 7 листопада 1957 року.

Працівники швейної фабрики крокують вулицею Карла Лібкнехта.
40-річчя Жовтневої революції, 7 листопада 1957 року.


Колона учнів середньої школи №5. 7 листопада 1967 року.

Колона учнів середньої школи №5. 7 листопада 1967 року.


Учні середньої школи №5. 7 листопада 1967 року.

Учні середньої школи №5. 7 листопада 1967 року.


Учні середньої школи №14. 7 листопада 1978 року.

Учні середньої школи №14. 7 листопада 1978 року.


Вчителі середньої школи №5 крокують Жовтневою площею. 7 листопада 1983 року.

Вчителі середньої школи №5 крокують Жовтневою площею.
7 листопада 1983 року.


Працівники машинобудівного заводу "Прогрес" фотографуються перед початком святкової демонстрації, 80-і роки.

Працівники машинобудівного заводу "Прогрес" фотографуються перед
початком святкової демонстрації, 80-і роки.


Працівники районного вузла зв'язку перед початком святковій демонстрації, 70-і роки.

Працівники районного вузла зв'язку перед
початком святковій демонстрації, 70-і роки.


Працівники районного вузла зв'язку на святковій демонстрації, 7 листопада 1975 року.

Працівники районного вузла зв'язку на святковій демонстрації,
7 листопада 1975 року.


На Жовтневу площу виходить колона працівників машинобудівного заводу "Прогрес", 80-і роки.

На Жовтневу площу виходить колона працівників
машинобудівного заводу "Прогрес", 80-і роки.


Колона працівників машинобудівного заводу "Прогрес", 7 листопада 1963 року.

Колона працівників машинобудівного заводу "Прогрес",
7 листопада 1963 року.


Ветерани машинобудівного заводу "Прогрес" крокують вулицею Карла Лібкнехта, 7 листопада 1970 року.

Ветерани машинобудівного заводу "Прогрес" крокують
вулицею Карла Лібкнехта, 7 листопада 1970 року.


Працівники районного вузла зв'язку крокують вулицею Карла Лібкнехта, 7 листопада 1983 року.
Попереду колони (зліва на право): електромеханік Валентина Горєлова, інженер Блюма Левіна, головний інженер Григорій Ярош.

Працівники районного вузла зв'язку крокують вулицею
Карла Лібкнехта, 7 листопада 1983 року.


Колона працівників шкірзаводу імені Ілліча, 70-і роки.

Колона працівників шкірзаводу імені Ілліча, 70-і роки.


Колона працівників шкірзаводу імені Ілліча готуються до урочистого маршу по вулиці Леніна, 80-і роки.

Колона працівників шкірзаводу імені Ілліча готуються
до урочистого маршу по вулиці Леніна, 80-і роки.


Театралізована колона після проходження Жовтневої площі, 80-і роки.

Театралізована колона після проходження Жовтневої площі, 80-і роки.