Головна  |  До розділу


Бердичів: фотографії з минулого у сучасність.
Частина 2.


Перехрестя вулиць Європейської (колишня вулиця імені Карла Лібкнехта) та Лілії Карастоянової (у дореволюційний час відповідно Білопільської та Училищної). На розі вулиць 9 травня 1965 року урочисто відкрито пам'ятник Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Нині він стоїть по вулиці Європейській, 56, поряд зі школою №1.



Центральна прохідна ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес". Будинок прохідної побудований у 1958 році. Згодом проведено реконструкцію, у 60-70-х роках минулого століття на фасаді прохідної встановили п’ять меморіальних дощок.



Початок вулиці Житомирської (колишня вулиця Леніна). Житловий квартал типової міської забудови кінця XIX – початку XX століття. У зв'язку з аварійним станом будівлі кварталу розібрано у середині 90-х років минулого століття.



Пам'ятник Т.Г. Шевченко на площі перед входом до однойменного парку культури і відпочинку. У 1898 році на Соборній площі збудували водонапірну башту, за допомогою якої по водогінній системі місто забезпечувалось питною водою. У радянський період в башті знаходився також міліцейський пост. У 1973 році башту у зв'язку з введенням в дію нової водогінної системи зруйнували.



Вулиця Вінницька (у дореволюційний час – вулиця Махнівська, з 1926 по 2014 рік - вулиця Свердлова). На місці, де нині стоїть автозаправна станція, знаходився будинок, побудований у 1911 році. В будинку розташовувалась гімназія Шварцмана, у радянські часи – середня школа №9. Будівлю у серпні місяці 1997 року зруйнували у зв'язку з ветхістю.



Вулиця Вінницька, 5, будинок рукавичної фабрики. До 1930 року це була Хоральна синагога, яку побудували у 1850 році. Її відвідували лише заможні євреї. В ній, одній з перших Хоральних синагог Російської Імперії, був хор і орган. З 1930 по 1941 роки тут розташовувався клуб безбожників. Під час Великої Вітчизняної війни синагога зазнала значної руйнації. Після війни будівлю повернули віруючим, через 20 років будинок був відбудований, з'явився другий поверх. Але чисельність єврейської громади Бердичева продовжувала зменшуватися у зв'язку з їх від'їздом за кордон. З 1964 року в будинку почала працювати рукавична фабрика, підпорядкована міській адміністрації.



Вулиця Вінницька (колишня вулиця Свердлова), будинок Укртелекому. Будинок побудовано у 1904 році на місці колишньої Рибної площі (від неї залишилась назва провулку, що йде в бік річки Гнилоп'яті – провулок Рибний). Будинок побудований як лікарня Червоного Хреста, але у 1938 році його експропріювали на користь НКВС. Вже після звільнення Бердичева від німецько-фашистських військ у січні 1944 року будинок передали під контору зв'язку. У 1964 році до будівлі прибудували новий копус, в якому розмістились поштовий зал, автоматична телефонна станція та міжміський переговорний пункт.



Вулиця Молодогвардійська, площа перед коледжем промисловості, економіки та права. У 1974 році з нагоди 30-річчя визволення Бердичева від німецько-фашистських загарбників тут встановили пам’ятний знак – танк Т-34-85. У 1985 році танк перенесли на Привокзальну площу, де він знаходиться і нині. У 1999 році на площі перед коледжем - на місці розташування єврейського гетто – встановили пам'ятний знак, у 2001 році – пам'ятну стелу, присвячену Праведникам світу.



Вулиця Вінницька (колишня вулиця Свердлова), Центр дитячої творчості ім. О.В. Разумкова. Будинок споруджений у 1902 році як міська Дума та управа. Після громадянської війни в будинку почала працювати драматична студія, з 1923 року – робітничий клуб, з 1929 р. – музичний гурток. У 1935 році будинок відведено під Палац піонерів, який у 1993 році перейменовано на Будинок дітей та юнацтва "Творчість".



Соборна площа, пам'ятний знак учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля. Вічний Вогонь перед обеліском 9 травня 1970 року запалив перший секретар міськкому Комуністичної партії України Іван Юхимович Бражник.



Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?