Головна  |  До розділу

м. Бердичів

Будинок, у якому мешкав B.C. Гроссман (арх., іст.).

 

Вул. Шевченка, 14, північна частина міста. Будинок побудований 1917 року неподалік Миколаївської церкви (нині Свято-Миколаївський собор УПЦ МП). Двоповерховий, витягнутий усередину ділянки будинок має прямокутну, зі скошеними кутами, конфігурацію плану. Облицьований силікатною цеглою, дах скатний, перекриття плоскі. Фасад у вигляді трактованих з цегли форм неоренесансу. Симетрія фасаду з балконом по другому поверху, має ковані, барочних обрисів грати відгородження. Перший поверх рустований, другий – по фасаду розділений пілястрами. Характерну пластику фасаду складають численні декоративні елементи – трикутні сандрики над пройомами І поверху, пілястри по II поверху, рустовані лучкові перемички вікон. Будинок завершений карнизом зі стиснутою розстановкою декоративних консолей.

Будинок належав Д.М. Шеренцису, який був лікарем за освітою, а за покликанням – будівельник. При його участі та фінансовій підтримці були збудовані декілька будівель, зокрема триповерховий будинок по вул. Шевченка (колишній Нікольській). До початку 30-х років сім'я Д.М. Шеренциса, разом із сім'єю Гроссманів, проживали в триповерховому будинку на першому поверсі, а згодом туди переселився Бердичівський міськвиконком. Сім'я Шеренцисів та мати Василя Гроссмана переїхали в одноповерховий особняк по вулиці Училищній, 6. У 1985 році будинок був зруйнований, меморіальної дошки на будинку по вулиці Училищній (тепер – Лілії Карастоянової, 6) не було.

В будинку по вулиці Шевченка, 14, тривалий час (перед Вітчизняною війною та у 1950-1960-х роках) знаходилась редакція міськрайонної газети "Радянський шлях" (нині носить назву "Земля Бердичівська"). У 1970-х роках це приміщення займав відділ державтоінспекції.

Перші роки після одруження сім'я Гроссманів жила за кордоном, у Парижі та Швейцарії. Після народження сина вона переїхала до Києва. Не відомо, де народився Василь Гроссман, за кордоном чи в Києві. Його батько був інженером-хіміком, мати – вчителька французької мови.

1914-1919 рр. навчався в Київському реальному училищі, завершив курс навчання з 1919 по 1928 рр. в єдиній трудовій школі Бердичева. У 1929 році закінчив Перший Московський університет. 3 1929 року працював у Донбасі інженером і водночас почав писати: 1934 року у "Літературній газеті" з'явилося оповідання "У місті Бердичеві", в 1967 році по ньому знято художній фільм "Комісар", із 1937 року – член Спілки письменників СРСР.

У липні 1941 року Василь Гроссман працював у штаті газети "Красная Звезда", з початком війни був на фронті.

B.C. Гроссман приїхав до Бердичева взимку 1944 року. Серед тисяч розстріляних бердичівлян-євреїв була і його мати Катерина Савеліївна. Вся післявоєнна творчість письменника стала каяттям перед матір'ю, яку він любив і не зумів урятувати від жахливої долі. Він зібрав документальні свідчення трагедії, які виклав у нарисі "Вбивство євреїв у Бердичеві" (1944). Саме в Бердичеві відбулося духовне переродження письменника й становлення майстра. Його твір "Треблинський ад" у вигляді брошури розповсюджувався на Нюрнберзькому процесі, але в лютому 1961 року цей твір було заборонено.

В оповіданні "В місті Бердичеві" (1934), у нарисі "Вбивство євреїв у Бердичеві" (1944), в романах "Степан Кольчугін" (ч. 1-4, 1937-1940), "За правое дело" (1952) чимало сторінок присвячені Бердичеву, в якому пройшло його дитинство. Роман "Життя і доля" (1988), з присвятою матері, побачив світ після смерті автора. У листі до матері від 1961 року Василь Гроссман писав: "Когда я умру, ты будеш жить в книге, которую я посвятил тебе и судьба которой схожа с твоей судьбой". Майже через 30 років на титульному листі з'явилась вистраждана присвята: "Моей матери Екатерине Савельевне Гроссман".

Помер Василь Гроссман 14 вересня 1964 року в Москві. Похований на Троєкуровському кладовищі біля Кунцева. Його твори видавалися 156 разів загальним тиражем близько 9 млн. примірників. Чимало з них перекладені англійською, французькою, німецькою, іспанською, польською та китайською мовами.

На будинку була встановлена меморіальна дошка, але сучасні вандали поцупили її задля кольорового металу, з якого вона була виготовлена. 12 грудня 2005 року з нагоди 100-річчя з дня народження письменника на будинку встановлена нова меморіальна дошка, що виготовлена з граніту. Напис на меморіальній дошці: "В цьому будинку жив видатний письменник Василь Семенович Гроссман. 12.12.1905 – 15.09.1964". В присвятному написі допущена помилка: письменник помер не 15, а 14 вересня.

 

Джерела та література:

Іващенко О. Пам'ятки і пам'ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: "Полісся", 2005 р. – с. 57-60. 

Державний архів Житомирської області. – Ф.2636, оп. 1, спр. 9, л. 13.

Літературний енциклопедичний словник. – И., 1987, с. 587.

Бочаров В.Г. Василий Гроссман: жизнь, творчество, судьба. – М., 1990. – С. 7.

Костриця М.Ю. Бердичів у життєвій і творчій долі Василя Гроссмана. // Бердичівська земля в контексті історії України. Наук. зб. – "Велика Волинь", т. 19. – Житомир, 1999, с. 162-165.

В. Гроссман. Вбивство євреїв у Бердичеві. – С.162-165.

В. Космач. Доля письменника // "Радянський шлях" (Бердичів). – 1988. – 22, 24, 26 червня.

В. Космач. Розплата за правду // "Радянський шлях", №110 (13397) від 09.07.1988 р.

Ф. Губер. Письма матери. Письма к матери // Неделя. – 1988. – 41. – С. 18.

Семен Липкин. Правое дело побеждает. Московские новости, №42, 18 октября 1987.

 

 

 




Відкриття меморіальної дошки.
Репортаж ТРК "ВІК" від 12.12.2005 р.
Автор - Алла Уманець, камера - Віталій Сінєльніков.


 

 

Будинок, у якому мешкав B.C. Гроссман, 2006 р.

 

 

 

Меморіальна дошка на стіні будинку, 2006 р.

 

 

 

Меморіальна дошка на стіні будинку, 2006 р.

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?