Головна  |  До розділу

м. Бердичів

Пам'ятне місце розташування концтабору радянських військовополонених (іст.).

 

Південна частина міста, район Лисої Гори, вул. Старікова. Розміщувався в трьох казармах, які збереглися дотепер. Його територія знаходилася з північної сторони - нині житлові будинки по вул. Будьонного, з півдня - вулиця Братів Міхеєвих, із сходу - Будинок офіцерів, із заходу - р. Гнилоп'ять. Будинки 2-поверхові казарменого типу, збудовані 1912, стіни цегляні, дах залізний. Належали до війни військовій частині.

У липні 1941, відразу з окупацією, німецькі нацисти створили в колишніх казармах концтабір для військовополонених, пригнали до міста 48 тисяч радянських військовополонених і розмістили їх у колишньому військовому містечку "Елінг", більшість з них знаходилися під відкритим небом літом і зимою. Концтабір був обнесений кількома рядами колючого проводу, через який пропускали електричний струм високої напруги. Наступного дня німці забрали в полонених одяг і взуття, видали їм старий рваний одяг, серед якого був і жіночий.

Серед 34-х найбільших концтаборів України Бердичівський був одним із найчисленніших і з найжорстокішим режимом. Увесь табірний порядок життя і праці встановлювали комендант та його помічники. В таборі не було води і каналізації, ліжко та долівка слугували для 3-х - 4-х чоловік, які прикривалися одним рядном, що не мінялися місяцями. Однак більшість полонених опинилися під відкритим небом, спати доводилося на холодній землі. Їхня їжа складалася із 100 грамів проса і півлітра води на добу.

Кожен військовополонений примусово мав працювати з 4 години ранку до 20 години вечора. Того, хто не міг каторжно працювати, карателі розстрілювали на місці, хворих живцем закопували в землю. Тяжка, непосильна щоденна праця, голодування підкошувало здоров'я в'язнів. Щодня сотні в'язнів не поверталися до табору після роботи, падали, і їх тут же пристрілювали. З'явилися цинга, тиф, від яких помирали сотні полонених, їх звалювали в ями до 700 чоловік у кожну.

Взимку 1941 на Лису Гору окупанти пригнали значну групу моряків, які не скорилися катам, зламали кордони табору, босоніж, в одних тільняшках кинулися тікати через замерзлу р. Гнилоп'ять до села Бистрик. Втеча не вдалася, річка вкрилася трупами моряків, яких гітлерівці не дозволили поховати.

Всього в Бердичеві було закатовано, розстріляно близько 9-ти тис. радянських військовополонених. У зв'язку з наступом радянських військ німецьке командування спішно вжило термінових заходів: спеціально створені загони розкопували поховання й спалювали трупи закатованих.

 

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області. - Ф.2636, оп.1, спр.9.- Арк.14 зв.

Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками. - Житомир, 1948.- С.39, 40, 43.

Щерба С.П. Геноцид і вандалізм окупантів // Книга Пам'яті України. Житомирська область, т. 12. - Житомир, 1998.- С.79-80.

Марунчак Михайло Г. Українські політичні в'язні в нацистських концентраційних таборах. - Вінніпег-Канада, 1996. - С.21

Цакун С.П. Справочник о нацистских лагерях военнопленных, действовавших на оккупированной территории Украины в годы Великой Отечественной войны и формах увековечения памяти погибших. - Київ, 2002. - С.28.

Олена Іващенко

 

Додаток:

1. В літературі можна зустріти різні назви району Лиса Гора - Червона Гора, „Елінг".

2. Концтабір у Бердичеві мав №358.

3. Існують різні цифри щодо числа загиблих у концтаборі. За підрахунками колективу Книги Пам'яті України. Житомирська область, - близько 9-ти тис. чол., у С.П. Цакуна - 7590 військовополонених.

 

 

 

 

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua