Головна  |  До розділу

м.Бердичів

Комплекс споруд Кармелітського монастиря.

 

Вул. Соборна, 25. Розташований комплекс споруд Кармелітського монастиря. З 1967 року зареєстрований як пам'ятка архітектури.

 

 

Комплекс споруд Кармелітського монастиря, 2008 р.

 

 

У 1627 році київський воєвода Януш Тишкевич заснував монастир "босих кармелітів", згодом подарував йому чудотворний образ Божої Матері, який здавна зберігався в будинку його предків. В 1630 році Януш Тишкевич дарує замок католицькому ордену "босих кармелітів" під розташування кляштора та в основу монастирського господарства.

В 1634 році бердичівські "босі кармеліти" закладають дольний (підземний) Маріїнський костел, будують торгівельні склади, крамниці та інші господарські будівлі, поширюють мури фортеці. Монастирські будівлі, обнесені валом з підйомним мостом і гарматами, представляли собою добре укріплену фортецю, в якій постійно знаходився гарнізон для захисту монастиря від нападів татар та козаків. Фортеці дається назва "фортеця найсвентшей Марії панни".

В 1643 році в 18 км від м. Бердичева в Богданівському лісі знаходилась ставка Богдана Хмельницького. В червні 1648 року війська під керівництвом соратника Богдана Хмельницького – Максима Кривоноса, які направлялись на місто Зборів, нанесли цілий ряд ударів польським військам Єреми Вишневецького, в числі яких були тисячі солдат Януша Тишкевича з Бердичівського гарнізону, і звільнили ряд населених пунктів Житомирщини: Бердичів, Бистрик, П'ятку, Чуднів та інші. "Босі кармеліти" залишають Бердичів і забравши з собою образ Божої Матері, переїздять до Львова. Фортеця з залишками військ Януша Тишкевича надавала опір козацьким військам. 18 липня 1648 року повстанці під проводом Максима Кривоноса штурмом взяли фортецю і майже повністю її зруйнували. Основні сили Богдана Хмельницького пішли на захід, а козаки залишилися охороняти звільнену територію до кінця війни.

Після придушення народного повстання 1702-1704 рр. кармеліти знову поселяються в Бердичеві, повертають з Львова образ Божої Матері і вигравши судовий процес у нащадків Януша Тишкевича Завишів за замок, в 1717 році починають відбудовувати фортецю. Так як спокій на Україні був лише зовнішній, кармеліти особливу увагу приділяють укріпленню фортеці: старі мури ремонтуються і значно поширюються, за допомогою королівської влади фортеця озброюється міцною артилерією, ставиться підсилений гарнізон. Фортеця перетворюється в значне військове укріплення.

 

 

З 1739 по 1754 рік кармеліти, використовуючи відносний спокій у краї, будують новий великий надземний костьол над старим "дольним" (підземним). На його будівництво коштів кармеліти не шкодували. Будівництвом керували архітектори з Німеччини та Польщі Ян де-Вітте та Григорій Тарнавський. З Італії запрошують відомого художника Веніаміна Фредеріче. Кармеліти закладають в с. Бистрик цегельну майстерню, з Поділля привозять камінь в плитах. Кляштор побудовано в стилі "барокко" з великим центральним куполом та двома побічними високими вежами. "Барокко" (іт. вичурний) – стиль в європейському мистецтві, який виник в кінці XVI ст. і розвивався до кінця XVIII ст., характерний вичурністю, пластичністю, живописністю форм, контрастом світла та тіні. Особливо багато прикрашено костьол з середини: позолотою, ліпкою, різьбою та малюнками "альфреско", де барочна основа гармонійно поєднана з стилем "рокайль" – це мода в орнаменті ліпного, різного, кованого мистецтва.

В ці часи Ватикан в особі Папи римського Бенедикта XIV особливо ретельно допомагає будівництву костьолів на Україні. В 1754 році Бенедикт XIV надсилає до Бердичівського костьолу прикрашені коштовними діамантами золоті корони на "чудодійний образ". Коронація ікони проведена з небаченою пишністю 16 липня 1756 року.

Велике значення для кармелітів мала їх "друкарня фортеці найсвятішої панни Марії". Друкарню цю кармеліти привезли з Австрії в 1758 році, придбавши її за кошти "скаплежного" братства при костьолі та на підставі привілеїв, наданих бердичівським кармелітам від короля Августа ІІІ. Незабаром друкарня ця набула першорядного значення в усій Польщі, яка за своє майже століття (1758-1844 рр.) випустила велику кількість релігійних, політичних та інших видань, біля 650 збірників видавались латинською, польською, єврейською, німецькою, французькою та російською мовами. Серед видань друкарні особливо славились "Бердичівські календарі". До 1775 р. видавались так звані політичні календарі, а з 1775 р. і господарські, до них надсилали свої передбачення і спостереження астрономи Краківської академії. Тираж календарів – біля 40 тис. примірників на рік. Як підсобне підприємство, кармеліти відкрили в своєму селі Скраглівці папірню. Прибутки від друкарні та папірні були такі великі, що лише за частину їх кармеліти утримували семінарію та нижні католицькі школи в Бердичеві і Махнівці загалом на 1 тис. учнів.

При друкарні кармеліти утримували кваліфікованих майстрів-ритовників для роботи по міді та дереву. Серед майстрів був відомий гравер Теодор Раковецький. Утримували кармеліти і коштовну бібліотеку, в ній зберігались цінні стародрукарські рукописи навіть XV ст.

Навесні 1768 року генерал Кречетніков з восьмитисячним корпусом пішов до Бердичева, де схоронились прибічники Барської конфедерації. Двадцять п'ять днів продовжувалась осада фортеці, після жорстокого обстрілу фортеця здалась, її гарнізон був роззброєний, фортеця зруйнована. За наказом цариці Катерини II, генерал Кречетніков наказав познімати гармати з мурів бердичівської фортеці, як і з інших фортець, що допомогло в значній мірі придушити як повстання конфедератів, так і повстання українського селянства.

В XVІІ-XVІІІ столітті становище Польщі різко погіршується в результаті поділів Польщі між Росією, Угорщиною та Пруссією. Польща, як самостійна держава, з 1795 року зникає з карти світу. В зв'язку з цим роль та положення Босих кармелітів різко змінюється. За наказом російського царя в 1832 році закривається кармелітанська школа, монастирська друкарня, яку перевели в місто Житомир. З 1846 року заборонено випуск бердичівських календарів за їх політичний зміст.

У 1866 році в Бердичів прибув з військами російський генерал-губернатор. Він вигнав монахів, конфіскував будівлі монастиря для потреб державних установ (поліції, пожарної дружини, військової установи), а частину будівель передав місцевим купцям під склади товарів. Конфіскували землі, промислові підприємства та інше, що раніш належало кармелітам.

З 1871 року по 1881 рік проводиться ремонт костьолу на кошти прихожан без змінення виду і фасаду. З 1889 року ведеться переписка бердичевлян-католиків з царським урядом про необхідність повернення колишнього монастиря, але без особливих успіхів. Восени 1904 року під час відвідування Бердичева начальника краю М.В. Клейгильса, католицьке духовенство підняло клопотання про повернення костьолу дзвіниці. Клопотання це мало успіх. Вийшов Найвисокійший дозвіл і 15 листопада 1904 року башта-дзвіниця була повернена костьолу.

Ще у 1901 році членом археологічного товариства А.В. Палібіним була представлена доповідна про стан монастиря і костьолу, що було результатом огляду цих споруд. Загальне враження від огляду – всі будинки знаходяться в найгіршому вигляді, як зовні так і в середині. В період з 1909 по 1914 рр. проводиться капітальний ремонт костьолу за ескізами архітектора Шиллера. Але Громадянська війна 1917-1921 рр. в черговий раз завдає значної шкоди спорудам монастиря: у 1919 році в башті розташовувався командний пункт більшовицьких загонів на чолі з Миколою Щорсом.

11 листопада 1925 року відбулася важлива подія для старої фортеці – в ній був заснований історичний музей. Це був тільки початок. У 1928 році для того, щоб запобігти повному знищенню цього пам‘ятника, були вжиті рішучі заходи – Рада Народних Комісарів УРСР проголосила колишній монастир "Босих Кармелітів" Державним Історико-культурним заповідником. Було взято до уваги наукове значення цього монастиря, як історичного пам’ятника. Але костьол залишали віруючим. Та через два роки – у 1930 – мотивуючи різними причинами, костьол в релігійної громади було відібрано, він перейшов до Держзаповідника. В ньому розташовується архівне правління, студентський гуртожиток, а в нижньому храмі – кінозал.

 

 

 

Під час Другої світової війни фортеця і монастир були майже повністю зруйновані. Костьол був зруйнований на 40%, всі музейні експонати, цінності розграбовані, знищені до такого ступеня, що вже не підлягали реставрації.

У 1958 році стали підійматися питання про відновлення храму. Рішенням Укрреставрації в 1970 році почались клопоти по відновленню історико-архітектурного пам'ятника Комплексу споруд Кармелітського монастиря. Роботами з реставрації керували В. Корнеева і І. Макушенко. У 1982 році на території фортеці пройшли зйомки художнього фільму "Сто перший" Одеської кіностудії.

У 1991 історичне коло замкнулося і все повернулося туди, звідки почалось – об’єкт було передано в руки релігійної громади та монахів. Сьогодні тут діє Санктуарій Матері Божої Бердичівської, що 27 жовтня 2011 року оголосили всеукраїнським національним Санктуарієм.

 

Опис архітектури Санктуарію.

 

Орденський монастир споруджено на пагорбі над річкою Гнилоп'ять. Її широке річище оточує його з південної та західної сторін. З півночі він прилягає до вулиці Соборної (колись Кармелітанської), а зі сходу до міської забудови. Ансамбль монастирських будівель оточувався оборонними мурами з бійницями, наріжними вежами та новоіталійськими укріпленнями, збудованими під керівництвом архітектора Яна де Вітте в середині XVIII сторіччя.

Первісно головним входом у фортецю слугувала невелика брама з напівокруглою перемичкою, яка була розташована у східній частині фортеці між двома бастіонами, оточеними мурами. Згодом по обидві сторони брами, з внутрішньої сторони східних фортечних мурів, було збудовано два прибрамних корпуси, поєднаних між собою вежею, яка стала над первісною брамою. Відтоді головний вхід до фортеці здійснювався через проїзд у цій двоповерховій надбрамній вежі, накритій куполоподібним дахом з гербом ордена на верхівці. На стіні головного фасаду вежі, на рівні другого поверху, розташувався намальований образ Матері Божої Бердичівської на тлі картуша з дванадцятьма напівокруглими кутами. Над цією композицією зберігалися гарматні ядра, які позастрявали у цеглі під час облоги твердині при Барській конфедерації. Завершує фасад вежі кам'яна статуя Св. Михаїла Архангела. Вежа ця, частково зруйнована під час німецької навали, збереглася до наших днів.

У XIX сторіччі між бастіонними мурами фортеці перед надбрамною вежею було збудовано парадну масивну браму з підвішеним у її проїзді ліхтарем. Головний фасад цієї брами був розчленований здвоєними пілястрами з тосканського характеру капітелями, які підтримували трикутний фронтон, у тимпані якого розміщувалась художня композиція, вірогідно Матері Божої Шкаплерної зі Св. Симоном Стоцьким. Фронтон завершувався статуєю Прісно-діви. За брамою, по обидві сторони проїзду до надбрамної вежі, знаходилися єврейські лавки.

Передня брама була зруйнована ще у першій половині XX сторіччя, а напівзруйновані під час війни лавки було розібрано у 1960 році.

Зведений у архітектурних формах бароко, костьол у своїй об'ємно-просторовій композиції поєднав принципи побудови базилікального храму (перший ярус костелу прямокутний у плані, поділений на три нави) та хрещатого храму (другий ярус костелу у плані має форму латинського хреста з куполом на високому барабані, розміщеному на перехресті центральної нави та трансепту). Купол костьолу завершено світловим ліхтарем. Увігнутим головним фасадом костьол спрямовано на схід. Фасад цей поділений профільованими пілястрами та колонами з коринфського характеру капітелями. До верхнього костьолу провадять кам'яні сходи, які з обох сторін оточують вхід до нижнього костелу. До середини верхнього костьолу ведуть три прямокутної форми портали з кам'яними обрамленнями. Над середнім порталом – гербовий картуш – плита з дарчим написом, яка не збереглася, та балкон з балюстрадою (для відправи богослужінь для прочан), на тлі отвору з напівокруглою перемичкою, кам'яним обрамленням, профільованим карнизом та замковим каменем у центрі перемички. Над ним овальної форми декоративний елемент у алебастровому, під мармур, обрамленні з літерою "M" у центрі.

Над бічними порталами розташовано аналогічний декор з монограмами "IHS" і "MARIA" в овальних обрамленнях та декоративних віночках у формі серця. Колони та пілястри підтримують фриз з тригліфами, лавровими віночками з пальметами, та профільований розкрепований горизонтальний карниз. Фасад вінчає фронтон з хвилястим карнизом у стилі бароко. У центрі фронтону знаходиться кам'яний барельєф Матері Божої Бердичівської на фоні завіси у формі літери "М" зі звисаючими фалдами та королівською короною над головою Мадонни. Нижче – балкон з балюстрадою для сурмачів, які у XVIII сторіччі щоденно вранці грали "зорю" або релігійні пісні на честь Матері Божої. На фронтоні – кам'яна скульптура Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії з канделябрами з боків. На цоколях звивів карнизу – статуї Св. Терези в ім'я Ісуса і Св. Івана в ім'я Хреста, учителів Церкви. Фасад костелу має 25,5 м завширшки та 24,1 м заввишки.

Над перехрестям трансепту з центральною навою – купол з ліхтарем (висотою 24 м, шириною 11,5 м у барабані). Ліхтар, з чотирма прямокутними та вісьмома овальними вікнами, оздоблено тосканського характеру пілястрами та профільованим карнизом зовні барабану. У покрівлі куполу – чотири сліпі віконця із закритими металом отворами. Чотирикутний ліхтар із заскленими віконцями увінчаний хрестом з яблуком у підніжжі, розташованим посеред чотирьох канделябрів.

По обидві сторони фасаду костьолу підносяться триярусні годинникові вежі з ліхтарями, оздобленими у просвітах отворів золоченими гірляндами. Одна з веж (над входом до келій, заввишки 32,9 м) слугувала для сторожової охорони фортеці, а друга, що мала висоту 36,4 м, була призначена на дзвіницю. У ній до першої світової війни висіли три дзвони, дзвін яких лунав на відстані до 20 км. Вежі, купол костелу та його дахи вкриті міддю.

У цокольній частині головного фасаду, під вхідним ґанком, розташований вхід до нижнього костьолу. При будівництві нижнього костьолу та прилеглих до нього келій було використано частину мурів та приміщень замку Тишкевичів. Свідоцтво тому – товсті стіни, величезні підземелля, засипані тунелі, а особливо нижня частина вежі з входом до келій, яка первісне могла бути замковою вежею.

Інтер'єр нижнього костьолу має центральну наву шириною 10,5 м та висотою 5,17 м, яка на 13 см нижча від бічних нав (шириною 4,5 м) і накрита циліндричним склепінням з розпалубками. Після спорудження верхнього костьолу нижня святиня слугувала для жалобних богослужінь з вівтарем, призначеним для відправ за померлих. Відправлявся там і Хресний Хід, а у Великодній Тиждень влаштовувався Гроб Христа з поклонінням Пресвятим Дарам.

З нижнього костьолу існує вхід до похоронних склепів, призначених для поховання заслужених благодійників монастиря. Поховано в них понад 235 померлих.

У нижній капличці (зараз ризниця) покоїлося (до 1926 р.) забальзамоване тіло засновника монастиря, перенесене сюди у 1759 році з костелу Отців Кармелітів Босих у Любліні. Свідчить про це мармурова плита, що збереглася, вміщена над входом до каплиці. Нині не зосталось жодного сліду від саркофагу та сімейних поховань засновника.

Верхній костьол, збудований у 1739-1754 рр. за проектом архітектора Яна де Вітте на пожертвування віруючих та заощадження монастиря, підготовлено до освячення милостями уславленої ікони Матері Божої з метою створення святині Марії. Основний об'єм костелу – тринавовий з куполом на перехресті трансепту з центральною навою. Бічні нави являють собою ряд капличок. Стіни центральної нави і трансепту поділені здвоєними пілястрами з капітелями коринфського характеру, а циліндричне склепіння – джгутами. Вівтарна частина прямокутна, одноярусна з розмірами 9,9 м завширшки, 11,0 м у довжину, підлога її піднята на висоту двох сходинок від рівня підлоги нав. Головна нава, шириною 10 м, довжиною 19 м, висотою 16,25 м, над арками каплиць має хори. Плечі трансепту одноярусні. Довжина трансепту – 23 м, а ширина 9 м. Костьол усередині добре освітлений 10-ма вікнами та світлом з куполу. Склепіння у бічних навах хрещате, а у центральній наві циліндричне з розпалубками. Стіни інтер'єру у 1802 р. були вкриті живописом. З 1803 р. костьол мав мармурову підлогу.

 

Джерела та література:

Санктуарій Матері Божої Шкаплерної у Бердичеві. – Видавництво Отців Кармелітів Босих. – Краків, 1998.

 

 

 

 

 

 

Вигляд споруд Кармелітського монастиря у 1960-1970-х роках:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?