Головна  |  До розділу

с. Слободище,

центр сільради

236. Пам’ятний знак Грабчуку М.Г.

 

Північно-західна частина села, біля Будинку культури. Встановлено пам’ятний знак М.Г. Грабчуку - Герою Радянського Союзу.

 

Грабчук Максим Григорович - командир понтонно-мостової роти 19-го окремого понтонно-мостового батальйону 7-ї гвардійської армії 2-го Українські фронту, старший лейтенант.

Народився 25 квітня 1911 року в селі Слободище Бердичівського району Житомирської області в селянській родині. Українець. Член КПРС із 1942 року.

В 1922 році закінчив 6 класів, а в 1933 році - Одеський агротехнікум. Працював трактористом, потім бригадиром тракторної бригади Бердичівської МТС.

З 1934 по 1936 рік і з 1938 по 1940 рік проходив дійсну військову службу. Учасник звільнення Західної України й радянсько-фінляндської війни 1939-1940 років. В 1941 році знову покликаний у ряди Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни із червня 1941 року. Воював на Південно-Західному, Донському, Сталінградському, 1-у Українському, 2-у Українському, 3-у Прибалтійському фронтах. Тричі поранений, контужений.

У серпні 1943 року наші війська форсували ріку Уди під Харковом. Літаки ворога кілька разів налітали на понтонний міст, рвали його, а він знову зростався, оживав. На М.Г. Грабчуку сорочка від поту не просихала, тріскалася до крові шкіра на руках. Зате людський потік безупинно рухався на протилежний берег. Але от якось ранком "юнкерси" накрили міст і запасні понтони. Командир роти був поранений у голову.

У серпні 1943 року наші війська форсували ріку Уди під Харковом. Літаки ворога кілька разів налітали на понтонний міст, рвали його, а він знову зростався, оживав. На М.Г. Грабчуку сорочка від поту не просихала, тріскалася до крові шкіра на руках. Зате людський потік безупинно рухався на протилежний берег. Але от якось ранком "юнкерси" накрили міст і запасні понтони. Командир роти був поранений у голову.

У свою роту, уже на Дніпру, старший лейтенант М.Г. Грабчук повернувся із забинтованою головою пізньої осені.

Наші війська форсували ріку. Кому-кому, а саперам при цьому вистачало роботи. Гітлерівська авіація безупинно наносила удари по переправі. Била по ній і артилерія. Під вогнем ворога сапери підводили все нові понтони, міняли настил, робили все, щоб забезпечити піхоті й техніці шлях через Дніпро.

Над рікою йшов повітряний бій. Бомбардувальники третій раз за день налітали на переправу, виводили з ладу понтони. Зенітники збили три "юнкерси". Бомби рвалися поруч. Від сильного гуркоту ломило скроні, але от виникла нова небезпека. Вище за течією ворожі літаки встигли скинути в ріку кілька плаваючих мін. Взявши кулемет, М.Г. Грабчук з відділенням саперів кинувся на міст. Інше відділення на катері кинулося нагору за течією, назустріч мінам.

Старший лейтенант бачив, як сапери з катера розстрілювали міни: над рікою піднімалися величезні водяні стовпи. Раптом зіркі очі М.Г. Грабчука помітили міну, що плила, погойдуючись на воді, прямо до середини понтонного мосту.

З катера її, мабуть, не помітили й пропустили. Він швидко побіг по мосту до місця, куди йшла міна. "Тільки б не втратити її з виду. Тільки б встигнути розстріляти її, інакше міст звалиться!" - ця думка несла його вперед.

От він упав на настил мосту, розсунув сошки ручного кулемета, прильнув щокою до приклада й дав кілька коротких черг по страшній меті. Бризи, зірвані кулями з водної гладі, показали, що приціл узятий правильно. М.Г.Грабчук затамував подих і дав довгу чергу. Оглушливий вибух розкотився над рікою. Старший лейтенант підхопився й вдивився в сіру поверхню Дніпра: чи не з'явиться ще один "сюрприз". Дивилися на ріку й понтонери, ланцюжком растягнувшись по мосту. Адже прогледь вони міну - і переправа злетить у повітря.

Старший лейтенант М.Г. Грабчук був настільки захоплений мінним полюванням, що забув про ворожі літаки. А вони тим часом знову стали бомбити міст. Не думав М.Г. Грабчук, що й цього разу солдатам прийдеться нести його з переправи. Та й подумати не встиг. Усе відбулося в лічені секунди. Пролунав оглушливий тріск. Осколок бомби роздрібнив гомілку правої ноги. Уламок понтона придавив руку, у якій М.Г.Грабчук тримав кулемет. Поки його витягали з-під уламків понтона, він втратив багато крові. Але зажила й ця рана.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року за військову майстерність і мужність, виявлені в боях при форсуванні Дніпра старшому лейтенантові Максимові Григоровичу Грабчуку привласнене звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі "Золота Зірка" (№1333).

М.Г.Грабчук не повірив своїм очам, коли в списку Героїв, що форсували Дніпро, побачив своє прізвище. Його поздоровляли, а він зніяковіло говорив: "Так що я такого геройського зробив? Воював як усі воюють. Роту треба поздоровляти, а не мене одного".

8 серпня 1944 року машина, у якій їхав капітан М.Г. Грабчук, наскочила на міну. Він був важко контужений. Але й у четвертий раз, після лікування, став до лав. Через багато річок - великих і малих, наших, польських, німецьких - пройшов радянський солдат по мостах капітана М.Г. Грабчука.

Після закінчення війни М.Г. Грабчук продовжив службу в Армії, але три поранення й контузія не пройшли задарма. 28 грудня 1948 року 37-літній майор Максим Григорович Грабчук помер.

Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-о ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.

Похований у Києві на Байковому кладовищі.

 

Ігор Сердюков

 

Джерела і література:

Інтернет-проект "Герои страны": http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=3025

 

 

 

 

 

 

Могила М.Г.Грабчука на Байковому кладовищі, м.Київ.

 

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua