Головна  |  До розділу

Завод по ремонту обчислювальної техніки

(ЗАТ "Бердичівське підприємство обчислювальної техніки та інформатики")

 

Вул. Вінницька, 39 (нині будинок №37). Завод по ремонту обчислювальної техніки був створений у Бердичеві в 1971 році. Він став одним із трьох підприємств, керівництво якими здійснювалося безпосередньо з Москви. До таких у місті ще належали машинобудівний "Прогрес" та верстатобудівний "Комсомолець". Чому це підприємство розмістили саме в Бердичеві, та ще й без спорудження потрібних для нього об'єктів, хоч союзне підпорядкування явно вимагало цього — наразі невідомо.

Завод створювався як підприємство по виконанню головним чином військових замовлень. Вони сягали до дев'яносто відсотків обсягу виробництва, відправляли як комплектуючі на підприємства оборонного призначення. Зона діяльності заводу поширювалася на чотири області: Житомирську, Одеську, Вінницьку та Хмельницьку.

Для новоствореного виробництва спершу було пристосовано вивільнене приміщення старої друкарні по вулиці Карла Лібкнехта, 19/10 (згодом тут розмістилась інформаційно-обчислювальна станція відділу статистики, нині тут знаходяться кафе, офіси, магазини). Сама ж друкарня переїхала в спеціально збудовані для неї цехи по вулиці Котляревського (нині це КП "Поліграфічна фабрика").

Виробничих площ новому заводу не вистачало, тому довелося відкривати в різних місцях Бердичева дільниці: у будинку по вулиці Леніна, 57 (нині вулиця Житомирська), розміщувалась дільниця електронних машин, а по вулиці Леніна, 51 – дільниця фактурних машин. В Одесі, Вінниці, Хмельницькому і Черкасах відкрили філії бердичівського заводу.

Згодом завод з вулиці Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська) перебрався на вулицю Свердлова (нині вулиця Вінницька) в двоповерхове приміщення, що будувалось як гуртожиток цегельного заводу, але не було йому потрібне, тому перейшло в розпорядження іншої організації, для якої також виявилося зайвим. В головному корпусі по вулиці Свердлова крім адміністративних підрозділів розміщувались майстри окремо по механічним машинам, по електронно-клавішним машинам та електронно-фактурним машинам.

Протягом багатьох років завод по ремонту обчислювальної техніки був єдиним підприємством такого профілю на величезний регіон Союзу, що охоплював, крім України, й інші сусідні республіки. На головному підприємстві, його дільницях і філіях працювало понад 500 чоловік. Враховуючи специфіку підприємства – новітня на той час обчислювальна техніка, робота у постійних відрядженнях – переважно це була молодь, працівники мали доволі пристойні на той час заробітки. А добре працюючи, молодь бажала і добре відпочивати. Тому на підприємстві в 70-80-х роках діяв вокально-інструментальний ансамбль "Вірність", що виступав перед заводчанами, приймав участь у загальноміських заходах.

Завод, як і більшість промислових підприємств міста, шефствував над навчальним закладом. Ним була середня школа №4, що розташована по вулиці Свердлова. Заводчани ремонтували електричні системи навчальних кабінетів, приводили до ладу лінгафонні класи, ремонтували усі електронні прилади для кабінетів фізики, хімії, біології, класу виробничого навчання. Заводський профспілковий комітет надавав значну матеріальну допомогу – основні учбові кабінети були оснащені телевізорами, магнітофонами та іншими необхідними приладами.

Завод єдиний у системі Всесоюзного комітету з обчислювальної техніки та інформатики носив звання підприємства комуністичної праці (була така відзнака за часів радянської влади). Це відіграло чи не головну роль у тому, що Москва, нарешті, вирішила створити у Бердичеві підприємство, яке мало носити назву Обчислювальний центр.

Будівництво Обчислювального центру на кошти профільного міністерства розпочалось у 1991 році в промисловій зоні по вулиці Ватутіна, 10-а. У 1993 році новий виробничо-адміністративний корпус заводу був уведений в дію, всього на його спорудження витратили біля шести мільйонів гривень. Загальна площа шестиповерхового виробничого корпусу становить 6600 кв. м., встановлена потужність струмоприймачів – 980 кВт. На цих площах передбачалось проводити збирання та ремонт засобів обчислювальної техніки з урахуванням використання пайки у виробничому процесі (для цього цехи було обладнано спеціальними вентиляційними системами), а також створення навчальних програм для шкіл, училищ, технікумів, вузів. Та економічна криза в Україні не дозволила реалізувати ці амбітні плани. Новий корпус заводу залишився стояти без необхідного устаткування.

Після проведення акціонування у 1994 році завод по ремонту обчислювальної техніки реорганізувався у закрите акціонерне товариство "Бердичівське підприємство обчислювальної техніки та інформатики". Засновниками закритого акціонерного товариства стали фізичні особи – працівники підприємства (згодом – 102 фізичні особи та ТОВ "Палтерін"). Житомирським територіальним управлінням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку було зареєстровано випуск 1516 шт. простих іменний акцій товариства номінальною вартістю 590,79 грн. кожна. Першим головою правління було обрано Олексія Андрійовича Лисюка.

Конверсія оборонки наприкінці 90-х років повністю позбавила завод вигідних замовлень. Робота працівників звелася до ремонту касових апаратів та іншої вже морально застарілої електронної техніки вітчизняного виробництва. Робочий тиждень скоротився до 4 днів. Допоки були замовлення – у штаті підприємства працювали люди. На кінець 1999 року їх в штаті залишилось всього 45 чоловік, головою правління став Леонід Абрамович Качанівський.

З першої половини 2000-х років замовлення остаточно зникли, останніх працівників звільнили. У 2001 році базу підприємства – будинок по вулиці Свердлова – було продано. Тут розмістились офіси різноманітних фірм, магазини з продажу автозапчастин та опалювальної техніки. На балансі заводу залишилась лише будівля по вулиці Ватутіна. Керівництво заводу намагалось вирішити питання використання цієї будівлі. Її оглядали делегації підприємців з Польщі, Німеччини, Словаччини та навіть з Китаю і Японії, але якоїсь конкретної пропозиції від них так і не надійшло.

На сьогодні колишній завод по ремонту обчислювальної техніки існує лише юридично і ніякої господарської діяльності не проводить.

 

Джерела і література:

Собчик П. Завод, якого… немає. // "Земля Бердичівська", №84 (14899) від 16.10.1999 р.

Матеріали форуму "Бердичевляне за рубежом": http://berdichev.forumgrad.com/t222-topic

 

 

 

Будинок по вулиці Карла Лібкнехта, 19/10, в якому розмістився

новостворений завод по ремонту обчислювальної техніки.

 

 

 

Комсомольсько-молодіжна бригада електромеханіків першої електронної дільниці.

Зліва на право: бригадир Михайло Острожинський, електромеханіки Павло Гуменюк,

Олександр Гришин, Віктор Кучинський.

Фото Віктора Коржука, газета "Радянський шлях", №28 від 18.02.1986 р.

 

 

 

Фото Олександра Гришина.

 

 

 

Працівники заводу під час туристичного збору, 1984 р.

Фото Олександра Гришина.

 

 

 

Працівники заводу на святі Жовтневої революції, 80-і роки.

Фото Олександра Гришина.

 

 

 

Будівля колишнього заводу по вулиці Свердлова, грудень 2010 р.

 

 

 

Будівля колишнього заводу по вулиці Свердлова, грудень 2010 р.

 

 

 

Вхід до будівлі колишнього заводу по вулиці Свердлова, грудень 2010 р.

 

 

 

Дошка оголошень в коридорі заводу по вулиці Свердлова, 39, грудень 2010 р.

 

 

 

Вид на будівлю Обчислювального центру по вулиці Ватутіна, 2006 р.

 

 

 

Будівля Обчислювального центру по вулиці Ватутіна, 2010 р.

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?