Головна  |  До розділу

Історія Бердичівської теплоелектростанції

(міська центральна електростанція)

 

Вул. Житомирська, 78. На території, що розташована між Бердичівським РЕМ та колишнім шкіроб'єднанням ім. Ілліча, знаходиться корпус Бердичівської теплоелектростанції.

Зародки власного виробництва електроенергії у Бердичеві сягають 1900 року, коли концесіонером була зведена перша міська електростанція, яка працює на кам’яному вугіллі. Розташувалась вона на місці, де нині знаходиться міський пляж (провулок Піонерський). Вона забезпечувала електроенергією будинки заможних бердичівлян та деякі промислові підприємства міста.

Під час Громадянської війни 1917-1921 рр. міська електростанція припинила свою роботу. З приходом у місто чергової влади (більшовики, Директорія, поляки) нею робляться спроби відновити роботу електростанції, але все закінчувалось неспроможністю забезпечити електростанцію вугіллям у достатній кількості. Лише у 1920-х роках з розвитком промислових підприємств постає питання електрифікації виробництва. Так, в період з 1926 по 1928 pp. на Першому держшкірзаводі здійснюється перша реконструкція, в ході якої будується власна електростанція, на базі якої пізніше і буде створена міська центральна електростанція. Такі ж реконструкції проходять на машинобудівному заводі "Прогрес". Ці електростанції не лише покривають власні потреби виробництва в електроенергії, але й забезпечують нею прилеглі до підприємств житлові будинки.

Та все ж єдиного електропостачання побутового сектора Бердичева наприкінці 1920-х років не існувало. Тому місцева влада приймає заходи щодо створення централізованої системи. Вже 1935 рік позначився для Бердичева побудовою і введенням в експлуатацію нової теплової (паротурбінної) електростанції, яка, як і її попередниці, працювала на кам’яному вугіллі. Нова електростанція розташувалась в промисловій зоні, на базі електростанції Першого держшкірзаводу ім. Ілліча по вулиці Леніна, 78. На електростанції діє два турбогенератори потужністю по 3 тис. кВт. На цей час місто вже має розгалужене енергетичне господарство (трансформаторні пункти, повітряні й кабельні лінії), яке охоплювало його центральну частину.

З початком Великої Вітчизняної війни електростанція не припиняла свою роботу майже до самого приходу ворожих військ. Після відступу радянських військ передбачалось підірвати електростанцію, щоб вона не дісталась ворогу. Але цього не сталось: за однією з версій сапери не встигли виконати роботи з мінування, за іншою – самі робітники електростанції не дали зробити саперам цю справу.

Під час окупації досить швидко роботу електростанції відновили – вона подавала електроенергію в першу чергу на військові об’єкти. Цивільні об’єкти забезпечувались електроенергією зі значними обмеженнями: з 1 січня 1942 року окупаційною владою було введено заборону на використання електроенергії з ранку від 8.30 до 12.00, з 2 годин дня до 4 годин, вночі з 22 до 6 години ранку. А згідно розпорядження місцевої адміністрації, опублікованого 27 лютого 1943 року, заборонялося користуватися "електронагрівними приборами" і ставилася вимога "на протязі трьох днів зняти всі штепсельні розетки".

5 січня 1944 року Бердичів було звільнено від окупантів. Майже відразу розпочинаються заходи з відновлення роботи стратегічно важливих підприємств міста. Ще 4 січня, фактично в переддень звільнення Бердичева, виконуючим обов’язки директора електростанції призначається Петро Самсонович Луняк. Він залучає до роботи по відновленню електростанції колишніх її працівників, і вже 10 січня електростанція відновила свою роботу – електроенергію було подано для потреб госпіталю, хлібозаводу, інших важливих об’єктів міста. Щоправда, відновили роботу лише одного генератора (до війни діяло два). Але праця Петра Луняка була нетривалою – він трагічно загинув 25 січня того ж 1944 року. 5 серпня 1948 року 18 робітників та службовців Бердичівської електростанції, які приймали активну участь у якнайшвидшому відновленні її роботи після руйнації під час німецької окупації 1941-1944 рр., представлені до нагородження медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.". В цей період на електростанції працює біля 400 робітників за 4-змінним графіком.

Наприкінці 1940-х років електростанцію очолює Немировський. Приблизно до 1950 року потужностей одного генератора цілком вистачало, бо на основних великих підприємствах працювали власні енергоустановки (заводі "Прогрес", шкірзаводі, рафінадному заводі). Приміщення теплової електростанції (ТЕС) вражало розмірами: площа 50 на 40 метрів, висота до 11 метрів. Вихід пару (t +375°С) — 25 тонн на годину, щодоби використовувалось 100 тонн вугілля, яке підвозилось по окремій залізничній гілці.

У повоєнний час міська електростанція бере під своє шефство колгосп ім. Маленкова сіл Катеринівка і Агатівка Бердичівського району. У 1953 році бригада електромонтерів електростанції будує електролінію до села Катеринівка, монтує трансформатор, інше електрообладнання. Вже у грудні місяці електроенергія прийшла у це село – електролампочки засвітились в приміщенні сільської ради, контори колгоспу, в сільському клубі та ін. Електрифіковані також тваринницькі ферми. Міська електростанція допомагає колгоспу у ремонті сільськогосподарського реманенту, сюди виїжджає агітбригада, комплектується пересувна бібліотечка.

У 1950 році в Бердичів прийшов природний газ. Вже 1956 року котли міської електростанції переводять з кам'яного вугілля на спалення природного газу. Це дало можливість збільшити потужність котельні на 15%, а кількість обслуговуючого персоналу зменшити вдвічі. Того ж року було завершено розширення і реконструкцію електростанції з встановленням двох котлів і турбогенератора потужністю 6 тис. кВт (турбогенератор був німецького виробництва, отриманий по репарації через Головне трофейне управління СРСР).

Таким чином, потужність електростанції збільшилась вдвічі і дорівнювала 12 тис. кВт. На цей час це повністю забезпечувало потреби міста в електроенергії, і не тільки міста, а всіх ближніх сіл. Деякий період надлишок енергії постачався й до Житомира. Для працівників електростанції на вулиці Леніна, 39, будується п’ятиповерховий житловий будинок (введений у дію в 1958 році), перший поверх будинку займає магазин продовольчих товарів "Дружба".

На початку 1960-х років машинобудівний завод "Комсомолець" проводить реконструкцію та розширення власних виробничих фондів, для роботи яких потрібна електроенергія. Для цього будують кабельну лінію довжиною 4 км та напругою у 6 кВ. Від цієї ж лінії потім подають струм до вузла зв'язку, де саме в цей час встановлюють нову телефонну станцію на 3 тисячі номерів.

З розвитком Бердичева зростають потреби в електроенергії, але ТЕС вже не могла їх задовольнити в повному обсязі. В цей час по всій країні впроваджується концепція єдиних енергетичних систем: будуються високовольтні лінії електропередач (110 кВ), за допомогою яких значні потужності передаються від теплових, атомних і гідроелектростанцій до промислових зон та великих міст. Будується така лінія і до Бердичева. Для отримання електроенергії від неї на північній околиці Бердичева (поряд з Трикутником) будується розподільча станція 110/35/10 кВ "Бердичів" (згодом до неї додається ще одна підстанція "Ново-Бердичівська" по вулиці Спартаківській). У 1966-1967 роках проводиться реконструкція електропостачання всього міста: будуються кабельні підземні та повітряні лінії напругою 10 кВ, встановлюються трансформаторні підстанції, які понижують напругу до промислової 380 В (220 В для побутових споживачів).

У зв'язку з цими змінами у 1971 році міська електростанція як малопотужна і неекономічна була зупинена, а турбогенератори демонтовані. На цьому історію бердичівської електростанції можна було б і закінчити. Але в її приміщеннях залишилась котельня, котра забезпечувала теплом (парою та гарячою водою) шкірзавод, м'ясокомбінат, прилеглі підприємства та житловий масив.

З 1971 по 1996 рр. колишня ТЕС, перепрофільована у котельню, знаходиться на балансі району електромереж (РЕМ) системи обленерго. З метою збільшення тяги під час спалення газу у 1991 році поряд з котельнею будується тягова труба, висота якої становить 90 метрів.

Та період загальнодержавної економічної скрути початку 1990-х років позначився на економічних показниках котельні. Утримування подібного теплового виробника в ці роки стає вкрай невигідним, збитковим. Найбільший споживач її теплопродукції в особі шкіроб'єднання ім. Ілліча висловив тоді прагнення взяти котельню в оренду. На перший погляд, це був вигідний варіант: своя котельня, здешевлення витрат і т. д. Але погосподарювавши два роки, шкіроб'єднання повідомило про відмову від оренди. Так, фактично котельня залишилась напризволяще із старим зношеним обладнанням. Мешканцям району м'ясокомбінату (а це біля 12 тисяч чоловік) така ситуація загрожувала морозними вечорами у власних оселях.

У 1998 році Бердичівська міська рада прийняла рішення про виділення коштів на термінову підготовку котельні до зими і про припинення в зв'язку з цим на певний час всіх інших бюджетних витрат. Було встановлено чотири нових водогрійних котли потужністю 2,5 ГКал кожен, ці роботи обійшлися бюджету міста у суму біля 450 тис. грн. Котельню передали на обслуговування до КОП "Бердичівтеплокомуненерго".

З початку 2000-х років, з розвитком мереж мобільного (стільникового) зв'язку трубу котельні, висота якої на цей час є найбільшою у місті (у 2012 році її перевершила щогла Концерну радіомовлення, висота якої становить 140 м.), почали використовувати для розміщення антенно-фідерних пристроїв операторів зв'язку.

Нині котельня діє в приміщеннях колишньої електростанції та забезпечує теплом прилеглий мікрорайон м’ясокомбінату.

 

Джерела і література:

Колесник Е. Для подальшого розвитку сільського господарства. // "Радянський шлях", вересень, 1953 р.

Сокальський Ю. "Тепловий удар" бердичівської теплоелектростанції (дослідження проблеми). // "Бердичів", №46 (249) від 14.11.1998 р.

Запорожан А. Невідомі сторінки з історії Бердичева. // "РІО Бердичів", №1 (1067) від 04.01.2013 р.

 

 

 

Будівля теплоелектростанції, 2005 р.

 

 

 

Будівля електростанції, 2011 р.

 

 

 

 

Вхід до колишньої міської теплоелектростанції, 2011 р.

 

 

 

Панно, встановлене на одному з поверхів електростанції, 2011 р.

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?