Головна  |  До розділу

Історія машинобудівного заводу "Комсомолець"

(ВАТ "Беверс", ПАТ "Фірма "Беверс")

 

 

Стаття публікується за джерелом:

Пасічник М. Вилиті в металі сімдесят. – Бердичів, Бердичіврегіонвидав, 2002. – 167 с.

 

Дане видання побачило світу у 2002 році, до 70-ї річниці виникнення машинобудівного заводу "Комсомолець".

Про останні десять років життя заводу, що пройшли з моменту видання книги, читайте наприкінці даної статті тут.

 

 

 

ВИЛИТІ В МЕТАЛІ СІМДЕСЯТ

Історично-документальне видання

 

Автор: Пасічник Михайло Павлович

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сьогодні, та й сімдесят років назад, Бердичів не можна сприймати як високорозвинуте промислове місто без заводу "Беверс", котрий більше півстоліття носив молодечу назву "Комсомолець". Наречений так у лютому 1932, він і справді був і залишається молодим, і не лише за віком колективу, а й за своїми справами, сміливими починаннями, здоровим завзяттям.

Історичний відлік часу підприємство розпочало саме того пам'ятного року, але як і в кожного великого й потужного виробничого утворення, у нього є своя передісторія, свої предтечі, свої першоджерела.

Варто згадати і те, що Бердичів у цей і попередні п’ять років інтенсивно розвивався, його промисловість виросла за цей час в десять разів. Великого розмаху набув стахановський рух, "індустріалізація всієї країни" набувала реальних обрисів, до міста, до верстатів і машин тягнулася молодь, хоч і в селі її руки були вкрай необхідні. Проте робітнича романтика здебільшого перемагала, і заводи й фабрики поповнювалися все новими й новими кадрами.

Так, на заводі, який невипадково назвали "Комсомольцем", трудилося в той час 80 відсотків молоді.

Україна, як і до революції, все ж залишалася аграрною, тому й значна кількість промислових підприємств працювала на сільське господарство. На зорі своєї діяльності майбутні верстатобудівники виготовляли запасні частини до с. г. машин, устаткування для виробництва будівельних матеріалів, трансмісії, кормоподрібнювачі тощо.

Багато трудівників підприємства брали участь у Великій Вітчизняній війні, мужньо боронили Батьківщину від напасників.

У 1944 році "Комсомолець" відродив свою діяльність як машинобудівний завод.

Випуск першого токарно-револьверного верстата датується в історії заводу 1959 роком. За неповні двадцять було видано "на гора" 50000 висококонкурентних верстатів! "Комсомолець" став підприємством союзного значення.

Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році розпочалася нова доба його історії. Важка, пов'язана з невиправданими подекуди економічними розривами, а звідси і зривами, але сповнена великих надій і сподівань.

Про ВАТ фірма "Беверс" (завод "Комсомолець"), його славних трудівників, здобутки і втрати, окреслені шляхом довжиною в 70 років, ця книга.

 

Є в календарі червоні дати,

Їх святкують в праці й за столом.

Журавлі летять над Гнилоп'яттю,

"Беверса" торкаючись крилом.

 

Ой, бентежний друже-"Комсомольцю",

Вже й тобі в цю пору сімдесят.

Павутинка сивини у сонці —

Не вертає молодість назад.

 

Осінь,осінь, ти завжди невчасно,

Осінь, осінь, — не чіпай душі!

Молодість — це так в житті прекрасно,

Тож минулим нашим дорожім.

 

Сімдесят — вже пройдено багато,

Сімдесят —збулись тривоги снів.

Стали в ряд усі твої верстати

На десятки миль уздовж років.

 

Ти, заводе наш, усяке бачив

На своїм нерайдужнім віку,

Та ніколи сонним і ледачим

Ти не був і в днину нелегку.

 

Осінь, осінь — барви й візерунки,

Осінь, осінь — ти сумна така!

Та пульсує робітнича думка,

Як ріка оця призаводська.

 

Перегорне час і цю сторінку,

Заспішить в майбутнє метроном,

Та звучати пісня буде дзвінко

В дружнім нашім колі за столом.

 

Журавлі у вирій відлітають,

Як літа веселі молоді,

І для нас на спогади лишають

Пір"я й крик свій щемний на воді.

 

Осінь, осінь — ти ще не в зеніті,

Осінь, осінь — ти ще не права!

"Комсомольським" вогником зігріті

Душі наші й щирі ці слова.

 

 

 

 

Розділ I. Від грабель і цвяхів – до верстатів.

1932-1959.

 

 

ТАК ВІН СТАВАВ "КОМСОМОЛЬЦЕМ"

До 1915 року на місці сучасного "Беверсу" був розташований пивоварний завод, потім — приватна майстерня Маца, де виготовлялися ліжка, граблі, вила, завіси та інші інструменти господарського призначення. В ній нараховувалося 10 робітників. Переважала ручна праця, порівняно свіжі вранці пролетарі поверталися ввечері додому, не обминувши прилеглого розводдя Гнилоп'яті, щоб скупатися, змити бруд і втому, випити мірку пива у корчмі, що збереглася як свідчення того, що тут, на цьому березі, не так давно варили ячмінний напій.

У 1924 році ця фабрика вже нараховувала до 60 робітників, але у зв’язку з відсутністю робіт була ліквідована. На календарі молодої радянської держави був 1925, коли у вивільнених приміщеннях розмістили цвяховий завод "Проволока" та слюсарно-механічні майстерні. Тут трудилося 28 чоловік. Цвяховий цех виготовляв різні види цвяхів та калібровку, ремонтно-механічні майстерні займалися відповідно ремонтом побутових приладів.

 

 

Завод по виробництву цвяхів був державним націоналізованим підприємством, його орендував приватний власник, майстерні належали комітету боротьби з безробіттям — комборбезу.

У 1928 році в приміщення ліжкової майстерні перебазувалася так звана металопрокатна фабрика, яка виготовляла столові прилади із золота, срібла та інших дорогоцінних металів. У цьому ж році при слюсарно-механічній майстерні побудовано ливарний цех.

3 грудня 1928 р. Наказом №73 по Бердичівському Округовому відділу місцевої промисловості зі складу Промкомбінату виділено зміцнілі підприємства та об'єднано їх в окремі трести з переводом на уставне положення, а саме:

1. Будматеріалтрест.

2. Металооб'єднання.

До складу Металооб'єднання увійшли металопрокатна фабрика, чавунно-ливарна та механічна майстерня, завод цвяхів. Тут вже нараховувалося 163 робітники. З'явилося й деяке устаткування: вагранка, три токарних, два фрезерних, довбальний та револьверний верстати, а також три свердлильних і два шліфувальних. Саме цей період і вважається початком планомірного розвитку заводу як єдиного державного підприємства.

 

 

У 1930 році "Металопрокатна фабрика" припиняє роботу (через відсутність золота і срібла для столових приборів), а розширюється ливарно-механічне виробництво. В цей і наступні роки завод виготовляє запчастини до сільськогосподарських машин і трансмісії. Він починає називатися Трансмісійним.

У першому кварталі 1932 план по виробництву металевих виробів об'єднання виконало на 104,2 відсотка, продуктивність праці зросла на 116,2 відсотка.

В лютому 1932 року заводові було дано назву "Комсомолець".

12 липня 1933 року завод "Комсомолець" рапортував Міськпарткому, Міськраді, Міськпрофраді, міськкому ЛКСМУ та редакції газети "Радянський шлях" про те, що він 9 липня виконав завдання з виготовлення запасних частин до збиральних машин на 105,2 відсотка. Замість запланованих 11470 деталей було виготовлено 12074 деталі.

Рапорт підписало тодішнє керівництво заводу — директор Баринштейн, секретар партійної організації Шефер, секретар комсомольської організації Лейзерзон і голова завкому Берденштейн.

Проте поряд з успіхами нерідко йшли невдачі, траплялися прикрі зриви. Так, у вересні 1934 завод перевиконав свою виробничу програму і дав валової продукції 127,7% до плану, але сумарної продукції за третій квартал було недодано на 40 тисяч карбованців-рублів, план виконано лише на 80,9 відсотка. Не все гаразд було на заводі з якістю. Проти припустимої норми 1% браку "Комсомолець" дав за 9 місяців аж 35%!

Наприкінці 1934 завод виробляв трансмісійне спорудження, засувки "Лудло" для каналізаційних потреб і поворотні круги внутрізаводського устаткування. Несвоєчасне постачання коксу, відсутність сирцю чавуну через неритмічну роботу обласного тресту "Червоний металіст", до якого належав "Комсомолець", призводили до поганих результатів.

Директором у жовтні того року був Садомовський, секретарем парткому Кустовецький, головою завкому Павловський. Великою була плинність кадрів, часто мінялося, як бачимо, й керівництво.

Лише за півроку на підприємство прийшло 103 робітники, рівно стільки ж звільнилося.

Часті реструктуризації не сприяли стабільній роботі. Можна уявити собі тогочасні приміщення заводу, його територію.

...Зяють незасклені вікна виробничих корпусів, подекуди вони закриті фанерними щитами. Подвір'я завалене шлаком, горами стружок, навпроти заводської їдальні стоїть брудна калюжа, довкола валяється лушпиння картоплі. На зелень тут немає і натяку, а від свинарника тягне їдкими запахами.

Заробітна плата на заводі була невисокою, але все ж окремі робітники заробляли по 300-350 карбованців. Таких було небагато, а якщо точніше — одиниці: Смолинський, Грушевський та інші.

8 грудня 1934 року газета "Радянський шлях" писала:

"Завод "Комсомолець" успішно ліквідує відставання. Протягом трьох кварталів він недовиконував план, однак у вересні почав виходити з прориву. У листопаді ливарний цех виконав виробниче завдання на 226%, токарно-механічний — на 143, в цілому по заводу показники сягнули 148 відсотків".

Попереду був ливарний цех.

Напружений рік закінчився вдало. Зразковою в праці була бригада Грушевського і він сам, на нього рівнялися Лейзензон, Колєсников, Ткачук та інші. Бригада Грушевського "взяла на буксир" бригаду Яворського і вона теж стала передовою.

25 листопада відбувся зліт ударників заводу. У змаганні з проскурівським заводом "Красный металлист" бердичівські металісти вийшли переможцями. План року було реалізовано 15 грудня. Продукції було виготовлено на суму 807 тисяч 979 карбованців. Набагато знизилася її собівартість, зросла продуктивність праці — до 102%.

 

УТВЕРДЖЕННЯ, РОЗШИРЕННЯ, ЗРОСТАННЯ

В 1935 році освоюється виробництво арматури — вентилів, засувок, пожежних гідрантів тощо.

А в наступному тут розглядається питання про організацію на заводі "Комсомолець" ковко-чавунного цеху та передачі у відання підприємства приміщень та садиби старої електростанції. Обласний машинобудівельний трест відпустив на реконструкцію заводу 500.000 карбованців з тим, щоб "Комсомолець" в реконструйованому вигляді зумів охопити додатково 300 робітників.

З конвеєра заводу сходить 1000 дитячих ліжечок, 10000 прасок...

20 березня 1936 року підприємство виконало квартальний план на 105%. За цей час у порівнянні з 1935 роком випуск продукції виріс на 149,4 процента, продуктивність праці по заводу склала 113%. Окремі стахановці — Грушевський, Куликовський, Яворський, Межитович, Караванський виконували норми до 400%.

На завод, як уже було відзначено, приходило багато молоді. Її у 1936 було тут 50 відсотків.

Без технічного навчання аж ніяк не можна було обійтися. До середини серпня було проведено 2 заняття із слюсарями, 4 — з токарями, 7 — з формувальниками, 14 — із заливниками. Проте з самого початку не було створено відповідних умов для занять технічних гуртків. У квітні організували на заводі курси майстрів соціалістичної праці, але слухачі засвоїли його лише наполовину, а про гуртки техмінімуму і зовсім забули.

2 вересня відбувся випуск 12 чоловік заливників, 50% слухачів здали техіспити першого ступеня на "відмінно". Серед них були вагранщик Катарчук, заливники Хом'як, Вакуленко, Литвин. Після здачі техмінімуму вони стали краще працювати на виробництві.

Кошторисом на технічне навчання було передбачено 2000 карбованців витрат. Мали обладнати фізичний кабінет, однак гроші були не використані, приміщення залишалося непристосованим...

У тому ж році завод повинен був випустити речей широкого вжитку на 260.000 карбованців.

Асортимент був різноманітний: 1.000 дитячих ліжок, 10.000 прасок, 100 тонн втулок для возів, 60 тонн кухонних плит тощо. Однак всупереч вимогам тресту завод не приділяв належної уваги цьому виду продукції. План за 8 місяців було виконано на 21,3 відсотка. Втулок до возів, дитячих ліжок ще й не починали виготовляти.

10 робітників заводу — Горбач, Воловник, Лаблюк, Куликовський, Лейзерзон, Хмельницький, Піонтковський, Лехов та інші стояли з початку листопада на комсомольській стахановській вахті імені 8 з'їзду Рад. Серед них семеро були комсомольцями, 5 юнаків не перебували в комсомолі. Всі вони почали виконувати свої норми на 115-130%

Наприкінці 1937 року безладдя у міжцеховому плануванні, погана організація робочого місця, несвоєчасне забезпечення його напівфабрикатами, інструментами призвели до невиконання плану. Терміново була скликана інженерно-технічна нарада зі стахановцями, на якій були обговорені шляхи виходу заводу з кризи, планувалося вивести його до Жовтневих свят з прориву. Було вжито заходів щодо покращення забезпечення цехів матеріалами, змінено графік роботи в цехах/

Виконання будь-яких виробничих завдань того часу обов'язково прив'язувалося до якихось дат, подій, свят, політичних ситуацій. Ось і напередодні виборів до Верховної Ради СРСР трудівники "Комсомольця" відгукувалися підвищенням продуктивності праці, перевиконанням нових норм виробітку.

Слюсарна учнівська бригада, якою керував член міськради Межитович, на складанні 4-5 дюймових вентилів за тринадцять днів жовтня в середньому виконала норму на 240%. За 15-16 жовтня бригада домоглася виконання нових норм на 260%. Замість належних 4-5 вентилів вона збирає за день 12.

На обточці вентилів та труб для гідрантів токар Беліловський 16 жовтня виконав норму на 143%, за 17 жовтня — на 171%. Коваль Муринець зі своїм молотобійцем Грибом працювали на ковці гвинтів, шпинделів, штанг для гідрантів. За першу декаду жовтня обидва вони виконали план на 170%, а 15-16 жовтня їх продуктивність праці зросла до 200%! Серед цехів першість утримували ливарний та механічний.

Наприкінці року діяльність партійної організації та завкому була піддана різкій критиці в газеті "Радянський шлях". Відзначалося, що парторг Сушанський та голова завкому Хмельницький погано виконують свої обов'язки, не керують стахановським рухом, як це належить, в результаті чого навіть кращі стахановці перестали виконувати план (Макаровський, Спектор та інші).

9 травня 1937 року була прийнята Постанова Бердичівської міськради "Про стан виробництва машинобудівного заводу "Комсомолець". У ній відзначалося, що у першому кварталі завод виконав план лише на 51,3%, недовиконання плану було частково пов'язане з відсутністю сировини — чавуну, заліза та кольорових металів. З боку тресту "Червоний металіст" не було вжито ніяких заходів щодо цього. Не зуміло забезпечити планомірної, ритмічної роботи керівництво заводу. Робітникам не було створено належних побутових умов, цехи й завод загалом перебували в антисанітарному стані. Незадовільно працювала охорона заводу. Лише за перший квартал року було зафіксовано 4 крадіжки. Двічі грабували касу на суму 5.245 карбованців та буфет на суму 180 карбованців.

Про погане керівництво стахановським рухом розповідалося в газеті і в першому кварталі 1938 року. План 1937 по заводу було зірвано, погано розпочав завод і новий рік. Токарний цех — головний на заводі — систематично не виконував виробничих планів, тому слюсарям доводилося простоювати через відсутність деталей.

 

НА ФОНІ ПОХМУРОГО ЧАСУ

Тридцять сьомий рік вкарбований в історію колишнього СРСР як рік жорстоких сталінських репресій. Проте часописи того часу аж ніяк не відображали сваволі диктаторського комуністичного керівництва країни. Лише поміж рядками при бажанні можна вловити відтінки страху, настороженості, суспільного дискомфорту. Співчуваючих партії, наприклад, у тому році на "Комсомольці" не було. За весь 1937 рік жодного чоловіка не було прийнято до кандидатів у члени партії, лише в 1938 з комсомольської організації перейшов до партійної один...

У квітні-травні на заводі проходили звітно-виборні партійні збори. Всі члени і кандидати у члени партії взяли участь в обговоренні звітної доповіді парторга, комуністи говорили про те, що парторганізація не приділяла достатньої уваги боротьбі за виконання виробничого плану, не мобілізувала навколо цього зусиль стахановців, ударників.

Культурно-масовою роботою водночас займалася профспілкова організація підприємства. При ньому був добре обладнаний клуб, працював драматичний гурток, духовий оркестр. Але завком погано дбав про те, щоб клуб дійсно став центром культурно-масової роботи. Постійно зачиненою була і заводська бібліотека...

Перед жовтневими святами знову "широко розгорнулося соціалістичне змагання". Токар Лейзерзон, який працював на обточці кілець і клапанів для вентилів, щоденно виконував виробничий план на 200%, слюсар слюсарно-складального цеху Бройтман за вересень виконав виробничу програму на 167%. Добре працювали також Метко, Поліщук, Галецький. Велику підготовчу роботу розгорнули до свята самодіяльні гуртки.

Всі робітники були охоплені навчанням по ГПХО і здачею норм на значок "Готовий до протиповітряної і хімічної оборони". Активно працював фізкультурний гурток, яким керував комсомолець Мішуріс. Організований недавно фотогурток готував спеціальну фотогазету.

Завершився рік, про який йдеться, гучною кампанією за зміцнення трудової дисципліни. Багато робітників "Комсомольця" постійно приходили на завод із запізненням, робили по декілька прогулів на місяць. За одинадцять місяців на заводі нараховувалося понад 320 прогуляних днів.

Не було належної дисципліни і під час робочого дня. Токарні верстати могли крутитися на повному ходу без робітника, багато з них просто не знали, що робити, аж поки майстер не давав їм якоїсь роботи. Простої стали хронічними в слюсарному цеху, завод став наче прохідний двір через велику плинність кадрів. За 11 місяців прийнято було 102 робітники, а залишило завод 118.

Це пояснювалося поганими виробничими й побутовими умовами, не завжди високою зарплатою. Тривалий час розгорялися пристрасті навколо двоповерхового будинку, який колись належав електростанції, а перейшов у відання "Комсомольця". У ньому жило декілька родин, які ніякого зв'язку з заводом не мали. Водночас стахановці проживали в дуже поганих умовах.

У зв'язку з серйозними недоліками в роботі заводу була прийнята Постанова Президії Бердичівської міської Ради "Про стан виробництва машинобудівельного заводу "Комсомолець". У ній ставилося питання перед трестом "Червоний металіст" про заміну директора іншим керівником.

"Міцним ударом" по дезорганізаторах виробництва стала в 1939 році постанова РНК СРРСР, ЦК ВКП(б) та ВЦРПС "Про заходи по впорядкуванню трудової дисципліни, поліпшенню практики державного соціального страхування і боротьбу із зловживаннями в цій справі." На підприємствах були створені навіть "групи сприяння прокуратурі". На "Комсомольці" її очолював т. Гриб. Група почала не лише здійснювати нагляд за явкою людей на роботу, але й готувати матеріали для покарання порушників.

Кваліфікація молодих робітників постійно була головним болем керівництва заводу. Тут було організовано курси майстрів соціалістичної праці, розраховані на два роки навчання. Для їх ефективної роботи були асигнування, лектура. Але дирекція не подбала про те, щоб курсантам були створені відповідні умови для навчання. Курси не мали постійного приміщення, а в тимчасових не вистачало навіть стільців, не було також зошитів, іншого приладдя. Проявляв пасивність директор курсів Соркін.

Наслідками поганої організації праці і неналежної професійної підготовки стало невиконання в 1939 році виробничих планів. За 7 місяців завод виконав його лише на 83,7%. Незадовільно працював відділ постачання на чолі з Берденштейном. Бракувало то чавуну, то коксу. Несправність верстатів, часті їх поломки зривали всі графіки. Ремонт затягувався і проводився на загал неякісно. Один з верстатів лагодили на підприємстві... півроку!

 Крім основної арматурної продукції завод виробляв перед війною ліжка, кухонні плити, праски, совки. Споживач проявляв великий інтерес до всього цього. Незважаючи на це, дирекція заводу приділяла мало уваги продукції ширвжитку. Недаремно ЦК КП(б)У прийняв постанову про республіканське змагання цехів ширвжитку. Робітничий колектив заводу у відповідь на звернення Харківського заводу "Комінтерн" зобов'язався домогтися рішучого зламу у виробництві товарів повсякденного побуту трудящих Бердичева.

 

Х Х Х

...Швидкі рухи у молодої шишельниці заводу "Комсомолець" Валі Цеканівської. Не встигнеш глянути — і одна по одній чистенькі шишки для возових втулок лягають вряд. Менше 150-160% норми Валя ніколи не мала. Останніми днями її рухи стали ще вправнішими — ледве устежиш за ними. Це сталося після того, як її напарник Леонід Безпалько пішов до лав Червоної Армії, яка виконувала велику справу звільнення українців і білорусів з-під ярма польської шляхти.

Іншого шишельника на місце Безпалька не було, а шишок вимагалося все більше, щоб краще забезпечити втулками возовиці буряків. Тоді Валя почала працювати так, щоб виготовляти продукцію і за себе, і за Безпалька. Замість попередніх 200 шишок за зміну вона робила вже 320-350.

Таких як Валя Цеканівська на заводі "Комсомолець" було немало. Як справжній радянський патріот проявляв себе і вагранщик Олекса Катерчук. Коли заливник Олексієнко пішов до лав Червоної армії, Катерчук став одночасно виконувати і свої обов'язки, і роботу Олексієнка. Заливка форм відбувалася безперебійно. Майстер механоскладального цеху Ліщук пішов на службу, а він взяв під свій догляд дільницю, якою керував Ліщук, виконуючи одночасно свою роботу. Ті, хто збирався на службу, готували собі заміну, передаючи учням досвід.

Так стахановці-патріоти відповідали на заклик глави Радянського уряду Молотова допомагати Робітничо-Селянській Червоній Армії.

В результаті нового виробничого піднесення, пов'язаного з новою роковиною революції завод вперше у 1939 році виконав план третього кварталу на 100,7% і збільшив випуск продукції ширвжитку. Робітники, інженерно-технічні працівники заводу вирішили стати на вахту імені 22 роковин Жовтня, щоб до 25 грудня виконати річний план. Продукцію високої якості випускали Поліщук, Медко, Прейзнер та інші.

...Було це в дні, коли на заводі не вистачало чавуну, а зупинити вагранку означало зірвати виконання зобов'язання, яке взяв на себе "Комсомолець" у відповідь на заклики партії й радянського уряду.

— Вагранка мусить будь-що працювати і точно за графіком, — сказав начальник ливарного цеху Лисицький і сам почав шукати внутрішні ресурси чавуну, брухту тощо. Директор заводу Байрон як розсудливий господар уважно прислухався до пропозицій молодого техніка, завжди підтримував його ініціативу. І вагранка працювала точно за графіком, хоч у вересні було лише 50 відсотків потрібного чавуну. Місячний план цех виконав на 102%

Кілька років в ливарному цеху стояла без діла формівна машина. Вона вимагала деякого вдосконалення. І. Лисицький сам розробив креслення, замовив потрібні деталі і за кілька днів вентилі та інші дрібні масові вироби вже почали формувати цією машиною. Підвищилася продуктивність праці, зменшилася собівартість продукції.

До вересня виробничий цикл на заводі тривав в середньому 12 з половиною днів. Ініціативний молодий начальник цеху вирішив скоротити цей надто розтягнутий і неекономний цикл. Вдумливим вивченням кожного окремого процесу роботи, технічно грамотною організацією праці на кожному робочому місці і в цеху він домігся того, що виробничий цикл скоротився до 3 днів!

Ніколи ще цех не працював так, як тоді. При 68 відсотках потрібної кількості робітників і 37 відсотках забезпеченості сировиною завод у вересні все ж перевиконав план та ще покрив борг за попередні 2 місяці третього кварталу. Брак литва у вересні доведений до 3% замість 5 в серпні, а собівартість продукції знижено на 12,6 відсотка проти серпня.

У 1939 трудівники "Комсомольця" брали активну участь в громадсько-політичному житті міста. Так, депутатами міської ради стали Куликівськиий, Горбач, Лейзерзон, Межитович. Останній був також депутатом міської ради попереднього скликання.

Після переходу в 1940 році на 8-годинний робочий день і семиденний робочий тиждень багато робітників заводу "Комсомолець" ущільнили свій робочий день і почали давати більше продукції.

 Слюсар Веприк, який працював на збиранні деталей важливого замовлення, в червні виконав свою норму на 224%, а в липні — на 288%. Токар Мінц у липні дав 172% проти 156 у червні. Значно перевиконували свої плани формувальники Краснер, Гейнеман.

У червні було випущено продукції на 119 тисяч карбованців, а вже в липні ця цифра зросла до 178 тисяч.

Ширвжитку, товарам першої необхідності почалася приділятися на заводі більша увага. Наприкінці року було випущено 425 американських і відливних ліжок на царгах. Цех освоїв новий асортимент виробів — двоспальних англійських нікельованих ліжок, з конвеєра зійшло їх у листопаді перші 50 штук. Добре працювали на складанні ліжок Петречко, Хом'яков та інші.

Свою чергову "жовтневу" програму завод виконав на 105,7%. Цех ширвжитку став передовим, він достроково виконав річний план. Середній виробіток по цеху склав 196% до плану.

Кількість стахановці на заводі збільшилася до 79 чоловік Гарних показників у роботі домоглися робітники слюсарно-складального цеху Веприк, Межитович, Привань, Гриб, Муринець, Сокол, Буква.

 

ЩОСЬОГОДНІ ДУМАТИ ПРО ЗАВТРА

Включившись у змагання імені 18 Всесоюзної партійної конференції, колектив заводу "Комсомолець" виконав програму 2 місяців. По товарній продукції план було реалізовано на 101,5%, по валовій продукції на 101,3%. Машинобудівники освоїли виробництво нової тракторної деталі — кришки пильника.

У цехах стало більше порядку й організованості. Багато стахановців, про що писали тодішні газети, підготували "чудові подарунки матері-батьківщині".

Слюсар І.І. Межитович, наприклад, сказав:

— На честь конференції даватиму півтори норми за зміну!

Слово більшовика — тверде слово. Пам'ятаючи про це, Межитович працював з наростаючим підйомом. Він добився, що на збиранні поворотної вилки став виконувати норму на 400-417 процентів.

Відмінний слюсар Веприк також досяг великих успіхів. Йому, як правило, доручалася найвідповідальніша робота — освоєння нових деталей. І ні разу Веприк не підвів. Його середній виробіток складав 320 процентів.

У механічному цеху високої продуктивності праці домоглися токарі Демченко і Кірман, в ливарному — формувальник Залевський, шишельник Луговський, в цеху ширвжитку — слюсарі Буква і Хом'яков, в кузні — Губчиць, Гриб і Муринець.

Гриб і Муринець систематично виконували норми на 277 і більше процентів, а 68-річний коваль Іван Гордійович Губчиць в середньому реалізовував їх на 325%.

Виступаючи на сторінках газети, тодішній директор заводу Н.І. Безпрозванний говорив не лише про успіхи в праці, а й про недоліки, про те, що заважає підприємству працювати.

"Не вижиті до кінця простої і внутріцеховий брак. В січні простої по заводу склали 1200 нормогодин. Особливо великі вони були в механічному цеху (начальник тов. Черняк). Багато ще треба попрацювати над зміцненням трудової дисципліни, над підвищенням ролі майстра..."

Виробниче життя "Комсомольця" було сповнене напередодні війни цікавими й змістовними подіями, траплялися всілякі випадки й казуси, які надовго запам'ятовувалися. Прийшов працювати на "цубанку" молодий комсомолець Сапінський. Здоровий, сильний парубок. Але він мав звичку в робочий час сидіти біля грубки, хоч в цеху і було тепло, не слухався майстра. Докоряли йому товариші по роботі, сварили, але все було марно. І ось одного разу на поліно хтось сипнув трішечки пороху і коли юнак підкинув його у вогонь, грубка спалахнула так, що він аж відсахнувся. Невдовзі став виправлятись і також почав перевиконувати свою норму.

Старі, перевірені й досвідчені кадри показували приклад добросовісного ставлення до праці молодим. 57 років стажу коваля мав І. Губчиць. Працював він у парі з Мачковським, котрий мав молоді сильні руки. Вміння і завзяття давали хороші результати. На стіні поруч з горном була прикріплена таблиця. На ній ніколи не було цифри меншої від 300. А середній виробіток за півтора місяця (до 15 лютого 1941) склав 325%.

З 1934 року працював на заводі "Комсомолець" Й. Демченко. Тут вчився токарній справі, одержав кваліфікацію. Пішов в армію, а після служби став знову за свій верстат. Спочатку обробляв бронзову втулку для трактора. Потім переключився на ролики. Швидко освоїв цю деталь. Пристосувався кожну операцію робити окремо — спочатку відрізку, потім проточку. Інші токарі цього не робили. На роликах добився високої продуктивності праці і в січні заробив 913 карбованців. Підшипники всі інші токарі обробляли в 4-х кулачковому патроні. На це вони витрачали багато часу. Демченко почав обробляти підшипники в 3-х кулачковому "американському" патроні. Став долати замість 2-3 10 штук підшипників за годину...

У 1940-41 роках завод випускав нескладний сільськогосподарський інвентар і запасні частини до сільськогосподарських машин, освоїв новий вид продукції — стенди для складання авіаційних моторів.

 

"А ЗАВТРА БУЛА ВІЙНА..."

Багато працівників заводу з перших днів війни пішли на фронт, чимало з них не повернулися, більше половини учасників бойових дій стали інвалідами.

Називаємо їх поіменно.

Учасники війни: Василь Климович Антонюк, Семен Самуїлович Борисов, Петро Порфирович Бондарчук, Петро Йосипович Бойко, Едуард Йосипович Гурський, Надія Семенівна Голубєва, Андрій Степанович Горшнев, Любов Василівна Григор'єва, Карл Церампліович Данчинов, Анастасія Андріївна Дегтярова, Петро Степанович Задольний, Петро Григорович Загоруйко, Олександр Пилипович Корчевський, Раїса Петрівна Кравченко, Микола Миколайович Козлов, Ян Антонович Лонський, Микола Іванович Лаблюк, Василь Пархомович Мельничук, Микола Тимофійович Приступ, Михайло Іванович Паламарчук, Валентина Іванівна Рєпніна, Надія Макарівна Слєпцова, Мар'ян Карпович Скомаровський, Федір Іванович Цимбалюк, Володимир Карпович Череватюк, Сергій Васильович Ящук, Віктор Антонович Яворський.

Інваліди війни:

Адам Павлович Андронюк, Іван Михайлович Волобуєв, Василь Юрійович Вдовиченко, Іван Полікарпович Головко, Семен Никифорович Гончаров, Олександр Дмитрович Данилов, Дмитро Ілліч Дзюблюк, Людмила Костянтинівна Дмитриченко, Микола Тимофійович Жеребецький, Михайло Арсентійович Коробков, Сергій Іванович Каргопольцев,Станіслав Антонович Ковтун, Адам Петрович Кустовецький, Галина Павлівна Курдюкова, Михайло Самойлович Мачаров, Іван Кирилович Олійник, Володимир Альбінович Пинькевич, Станіслав Болеславович Росовецький, Василь Григорович Савчук, Едуард Флоріанович Спорошинський, Броніслав Іванович Скомаровський, Михайло Антонович Тесля, Павло Андрійович Федчун, Іван Іванович Федоричев, Іван Григорович Чистоєдов, Федір Антонович Шевурський, Іван Петрович Шеляренко, Микола Андрійович Шатило.

Чимало років свого життя віддав заводу "Комсомолець" Герой Радянського Союзу Василь Іванович Алін (на фото). Працював слюсарем центральної вимірювальної лабораторії, брав активну участь в громадському житті підприємства, міста, області. Його обирали членом партбюро ВТК, начальником навчального пункту заводу, членом комітету ДТСААФ.

...Народився Алін в с. Серьогово Пермської області. Його життя — мов велика книга. Є в ній сторінки, повні ліризму і драматизму, радості і печалі. І, як в кожній книзі, трапляються такі, котрі не можна читати без хвилювання.

Його вабило до себе небо — красою, незвіданою далиною. Він мрів про вступ до авіаційного училища і вчився. Спочатку в школі ФЗН, потім у хіміко-технологічному технікумі.

У серпні 1936 року В. Алін був зарахований курсантом у військово-авіаційне училище. По закінченні був направлений у резервну авіачастину, вчився літати на ІЛі, а потім був грізний 1941...

З першого і до останнього дня війни перебував Алін в діючому повітряному флоті. Підрозділ, у якому він служив, виконував відповідальні бойові завдання: робив несподівані вильоти в глибокі тили ворога.

Два роки провів разом в одному літаку зі штурманом О.М. Котом, який пізніше теж став Героєм, та радистом-кулеметником М. Кутахом, здійснивши 250 бойових вильотів.

Крім зірки Героя груди льотчика прикрасили два ордени Леніна, три — Бойового Червоного Прапора, чотири — Червоної Зірки та інші бойові нагороди.

Свій ратний шлях герой завершив у Німеччині. Після цього ще немало років служив в армії, освоював нову бойову техніку, виховував крилату зміну.

 

ВСЕ СПОЧАТКУ — АЛЕ НЕ З НІЧОГО

В післявоєнний період заводу довелося розпочинати все спочатку. Відступаючи перед ударами Радянської Армії, фашисти залишали за собою спалені міста і села, перетворювали в руїни будинки і підприємства, пам'ятники архітектури... Зруйнували вони і приміщення заводу "Комсомолець".

Вдень і вночі трудилися робітники над його відновленням. В напівзруйнованих цехах підприємство приступає до виготовлення устаткування для виробництва будівельних матеріалів: цегельні преси, черепичні верстати, підйомні крани "Піонер" та "У вікно". Постійні перебої в енергопостачанні, забезпеченні металом, сировиною, паливом лихоманили виробництво. Погано позначалася на роботі нестача кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників.

Завод надавав велику допомогу сільському господарству, виготовляючи січкарні та запчастини до сільгоспмашин.

 

На фото: черепичний верстат.

 

У 1945 році майбутні верстатобудівники освоїли випуск бачків "Евріка", комплектів млинів, а також товари ширвжитку: лопати, плити звичайні, втулки возові, дверці великі і піддувальні.

Всі свої сили і знання докладали робітники у відновленні устаткування. Їх руками за короткий час були відновлені 2 токарних, 1 револьверний верстати, точило, 40-тонний прес. Завод працював на енергії власної силової станції. Функціонували 3 цехи — ливарний, слюсарно-механічний і столярно-модельний. В них працювало 56 чоловік персоналу.

Знову широко розгортається стахановський рух. Кращих результатів добиваються Мартинов, Дубчак та інші. 10 передовиків виробництва носять почесне звання "Ударник комуністичної праці".

В березні 1946 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон про четвертий п'ятирічний план відновлення і розвитку народного господарства країни. Для успішного виконання завдань четвертої п'ятирічки було передбачено будівництво нових цехів та реконструкції старих.

Того року завод уклав угоду про соціалістичне змагання з Могилів-Подільським заводом імені Кірова.

Ударно трудилися 4 комсомольсько-молодіжні бригади, в яких нараховувалося 38 чоловік. Найкращих результатів досягали колективи ливарного й механічного цехів. Незважаючи на труднощі різного ґатунку, розвивається технічна творчість. Надходить 9 рацпропозицій, спрямованих на вдосконалення виробництва. Вони дають заводові 58 тисяч карбованців економії.

Показовими є біографії тодішніх робітників і робітниць заводу "Комсомолець".

...Ще в 1934 році закінчив Василь Пархомович Мельничук ФЗУ при заводі "Прогрес", де йому присвоїли 4 розряд токаря по металу (єдиному з усього випуску). Спочатку працював на базовому підприємстві, а після війни, у 1946 році, зустрів приятеля Віктора Томашевського і за його порадою влаштувався на заводі "Комсомолець". Директор Безпрозванний та головний інженер Колесников уже добре знали цього робітника, тому й не вагалися з вибором. 17 лютого 1946 року він був оформлений токарем 7 розряду механічного цеху.

Колектив, як розповідає Василь Пархомович, був невеликим, але напрочуд дружним. Разом з місцевими робітниками тут працювали також полонені німці й мадяри. Всі трудилися з великим ентузіазмом. З устаткуванням було складно, працювали на старих, зношених верстатах, самі придумували спосіб виготовлення тієї чи іншої деталі. Матеріальне становище було майже у всіх однаковим. Жили в напіврозвалених будинках, сирих квартирах. Але це не заважало добре відпочивати. Особливої субординації не дотримувалися — на вечори приходили сім'ями і директор, і робітники. Клубу не було, все відбувалося в цеху. Грав духовий оркестр. Всім було весело...

— Ніколи не забуду, — каже ветеран, — "дяді Вані", висококласного молотобійця Гриба, модельника Каверацького, свого першого майстра — І.М. Ліщука...

З 1946 року трудилася на заводі також Вероніка Антонівна Доброхотова, через "Комсомолець" перейшла чи не вся її рідня. У ливарному цеху 28 років пропрацював її чоловік, донька, син, внучка, зять, другий зять... А загальний стаж їх роботи на рідному підприємстві складає більше 120 років! Як стверджує Вероніка Антонівна, дуже розвиненим був після війни колективізм, люди в будь-яку хвилину відчували лікоть один одного.

Великі заходи по відбудові вже в 1947 році увінчалися бажаним результатом — завод досяг довоєнної потужності. Невдовзі він приступає до випуску пресів "Петтер", фарботерок. Ставши на трудову вахту в честь 30-річчя Великого Жовтня, 9 стахановців рапортували про виконання дворічних норм виробітку, 8 з них нагороджені значком "Відмінник соцзмагання ММП УРСР".

 

 

На фото: токар В.П. Мельничук з учнем токаря С.З. Клим'юком. 1946 рік.

 

...Після демобілізації з Радянської Армії відразу повернувся на завод, до свого верстата В.Мельничук. З потроєною енергією взявся до роботи, вже з перших днів давав по півтори — дві норми виробітку. На честь виборів до Верховної Ради УРСР зобов'язався виконувати по дві з половиною — три норми щоденно. Свого слова дотримував. Січневу виробничу програму здійснив на 318%.З перших днів лютого давав по три норми виробітку...

Першим на заводі в лютому почин закрійника Московської взуттєвої фабрики Матросова підхопив колектив ливарного цеху. Цех був передовим на "Комсомольці". У січні він виконав виробниче завдання на 125%. В цеху були робітники, які виконували норми виробітку на 280-300% — Поліщук, Михайловський та інші.

Наближалася друга післявоєнна весна. З великим підйомом готувалися до неї колгоспники, робітники МТС, прагнучи якнайкраще провести весняну сівбу, домогтися високого врожаю. Виключно велике значення у цьому комплексі підготовки до весняних польових робіт мав успішний ремонт тракторів і причіпного знаряддя, що могло бути забезпечено за умови випуску достатньої кількості запасних частин. Це добре усвідомлював колектив заводу "Комсомолець".

Лише за січень та лютий місяці заводчани виготовили запасних частин для підшефних МТС — Ружинської, Скраглівської та інших на суму 10 тисяч карбованців. Було виготовлено 150 штук верхніх та нижніх шківів вентилятора до тракторів ХТЗ, 91 ступицю, понад 50 різних деталей до сільськогосподарських машин тощо. Цими роботами займалися кращі стахановці заводу — ливарники Поліщук, Михайловський, токарі Мельничук, Корчевський та інші. Включившись у змагання за гідну зустріч 30 роковин Жовтня, колектив підприємства зобов'язався виготовити понад план запасних частин на 5000 карбованців у незмінних цінах.

 

НА ПІДЙОМІ

За підсумками соціалістичного змагання промислових підприємств міста за травень 1947 року найкращих показників домігся колектив заводу "Комсомолець" (директор Безпрозванний, секретар парторганізації Френкель, голова завкому Поліщук), який завершив травневий план випуску продукції на 103,3%. Перехідний Червоний Прапор виконкому міської Ради депутатів трудящих знову залишився на "Комсомольці".

 

На фото: директор заводу з 1946 по 1953 рік М.І. БЕЗПРОЗВАННИЙ.

 

Наприкінці червня газета "Радянський шлях" присвятила успіхам "Комсомольця" сторінку. Досвідом своєї роботи ділилися слюсар Кожуховський, начальник ливарного цеху Залевський, формувальник Поліщук. Свій піврічний виробничий план завод вивершив 20 червня. 7 кращих стахановців вже здійснили річне виробниче завдання. Продуктивність праці зросла на 15%, собівартість продукції було знижено на 13,8%.

За півріччя було впроваджено у виробництво ряд раціоналізаторських пропозицій, серед яких найвагомішою стала пропозиція про виготовлення спеціальної розподільчої головки до фрезерного верстата для фрезерування болтів, яка дала заводові 17 тисяч карбованців економії. На 300% підвищила продуктивність праці і пропозиція про виготовлення литників для формування дрібних деталей. Головний інженер Колесников приступив до впровадження машинного способу формування дрібних деталей на спеціальних формувальних машинах у ливарному цеху.

Кращими у той час на заводі були токарі Демченко, Чаюк, слюсарі Коваль, Мойсеєв, робітники Кравченко, Голосай, Шульжук.

У вересні державі було здано продукції понад план на 19 тисяч карбованців. Завод виготовив 240 паралельних лещат замість 80 за планом. Було освоєно виробництво ручних пресів під назвою "Комсомолець" для колгоспних цегелень. Випущено 8 таких пресів при плані 6. Міністр промисловості УРСР Онищенко за успішне освоєння нових видів продукції та за успіхи, досягнуті в переджовтневому змаганні, видав кращим 40 робітникам заводу грошові премії на загальну суму 18 тисяч карбованців.

Наприкінці вересня на заводі не було жодного відстаючого цеху. Попереду йшов колектив слюсарного на чолі з майстром Третьяковим. Найкращих результатів досяг фрезерувальник Дашевський, який здійснив місячну норму на 410%.

Свої переджовтневі соціалістичні зобов'язання завод виконав з честю. Виробничий план другого року сталінської п'ятирічки було виконано на два місяці раніше, надпланової продукції було випущено на суму 25 тисяч карбованців. А новий 1948 рік тут розпочали рапортом про надання країні продукції на 150 надпланових тисяч.

Виробнича програма для "Комсомольця" на 1948 рік була збільшена на 46%. Для успішної реалізації наміченого було розроблено план організаційно-технічних заходів. Підприємство перейшло на кокільний спосіб литва (литво у постійних формах) та машинну формовку. Це набагато підвищило продуктивність праці, поліпшило якість, знизило собівартість продукції.

Невеликий, але згуртований і дружний колектив заводу був справжньою бойовою, як писала газета "Радянський шлях", одиницею багатомільйонної армії трудівників п'ятирічки. Хто ж вони, члени цього колективу 50-х років?

Старий кадровий робітник формувальник Альбін Казимирович Залевський. Тоді йому було 57 років. Все його життя — це напружена праця. План другого року п'ятирічки він перевиконав у кілька разів. Для піднесення темпів виробництва він постійно працював над впровадженням передових методів праці. Його раціоналізаторські пропозиції й винаходи, втілені в життя, принесли заводові неоціниму користь. Сотням молодих робітників передав він майстерність формувальної справи. Його учні — гордість заводу — бригадир комсомольсько-молодіжної бригади модельників Микола Целушко, формувальниця Олена Дзюблюк, формувальник Євген Голосай та багато інших.

Фрезерувальник — бригадир молодіжної бригади комсомолець Іцик Дашевський — визнаний новатор виробництва. У 1948 році він обслуговував три верстати.

Ім'я токаря, колишнього фронтовика Василя Мельничука було відоме далеко за межами заводу. Особистий план четвертої п'ятирічки він завершив у 1947. Цього він домігся, реалізувавши свій винахід, який дав можливість збільшити продуктивність праці на обточці губ до лещат у 24 рази.

Майстер ВТК Микола Мончаковський вже на початку 1948 року вніс дві раціоналізаторські пропозиції. Він винайшов пристосування для обробітку дноформ до цегельних пресів. За допомогою цього пристосування на строгальному верстаті можна було обробляти замість однієї дноформи одночасно вісім.

Славним шляхом новаторства йшли модельники Йосип Ковнацький і Василь Михайловський, електрозварювальник Людвіг Кожуховський, майстер механічного цеху Іван Ткачук та десятки інших добросовісних робітників.

Справжні командиром бойового загону трудівників був демобілізований комуніст Микола Безпрозванний. Він глибоко вникав у всі процеси виробництва і, виявивши недолік чи упущення, негайно ставив завдання по їх виправленню, вміло координував роботу всіх ланок.

Якщо в 1946 році завод перебував на державній дотації, то вже наприкінці 1947 — на початку 1948 років — давав понад 250 тисяч прибутку. Тоді ж було організовано окрему бригаду по випуску продукції широкого вжитку, прокладено міжцехову вузькоколійку, налагоджено випуск необхідних інструментів. Колектив був зайнятий також відбудовою механічного цеху.

Січневу виробничу програму було здійснено на 118% і зекономлено зарплатні на 6 тисяч карбованців.

Першість у змаганні за лютий виборов на "Комсомольці" слюсарно-складальний цех. Йому був присуджений Перехідний Червоний Прапор заводу. Молоді слюсарі Сирук, Нечипорук змінні завдання перекривали більш як на 200%, а їх старші товариші Кожуховський, Івановський, Машталер, Гриб норми виробітку виконували на всі 300%.

Адміністрація підприємства турбувалася про умови праці робітників, їх побут, дозвілля тощо. Була надана допомога чотирьом індивідуальним забудовникам, робітники й службовці майже повністю були забезпечені городами.

8 травня завод рапортував про виконання п'ятимісячної програми, піврічний план теж був виконаний достроково. Додатково країні було дано 41 прес "Комсомолець", майже 10 тонн пічного литва, 12 тонн возових втулок. Продуктивність праці на одного робітника складала 142%.

У ковальському цеху була введена штамповка болтів, гайок і шайб, які раніше обробляли на токарному верстаті. В слюсарному цеху свердління отворів почало здійснюватися на ковдукторі, став до ладу механізований копер. Весь той рік завод працював рівно, без зривів, тому вже 7 листопада виконав річний план, випустивши додаткової продукції на суму 65 тисяч карбованців.

На початку грудня на бюро МК КП(б)У була схвалена ініціатива комсомольців і молоді заводу "Комсомолець", які звернулися з закликом до всіх промислових підприємств міста широко розгорнути змагання за дострокове виконання виробничих планів на честь чергового з'їзду ВЛКСМ.

На честь цього і запланованого для проведення з'їзду ЛКСМУ всі молоді виробничники заводу на початку 1949 року добивалися успішного здійснення своїх соціалістичних зобов'язань. Бригада ливарного цеху (бригадир Макаров) січневу програму виконала на 169%. Так само добре працювали члени бригад Голосая, Козицького, Крупницького.

Важливе замовлення для сільського господарства — кукурудзосаджалки — завод намітив виконувати таким чином. Щодня необхідно було виготовляти їх 200 штук з тим, щоб до 20 березня (у встановлений строк) здати всі 2000 кукурудзомеханізмів. Однак ця справа була поставлена на грань зриву. Річ в тім, що значну кількість деталей для цих саджалок виготовляв завод "Прогрес" і вони надходили на "Комсомолець" дуже повільно, з порушенням всіх строків. На 15 березня сюди було переправлено лиш 400 деталей замість 5500. І все ж замовлення було виконано — із запізненням лише на один день. Це сталося завдяки сумлінній праці комсомольців Хвоста, Файнгелерента, Колесникова, Нечипорука, Сірука, які свої змінні норми виробітку виконували на 250-300%.

Колектив напружено працював над поліпшенням якості продукції. Бригади слюсарів-інструментальників Веприка, модельників Ковнацького, токарів Клем'юка докладали всіх зусиль для того, щоб завоювати звання бригад відмінної якості.

До першого травня завод знову підготував подарунок — виконав чотири з половиною виробничі програми.

...За справними рапортами про трудові досягнення стояла ще й досі повною мірою не відбудована, напівголодна країна. Держава змушена була вдаватися до випуску облігацій позики, аби латати дірки у бюджеті. Повсюдно організовувалися мітинги на підтримку цих не вельми популярних в народі акцій. Відбувся у травні такий мітинг і на заводі "Комсомолець". Добровільно-примусово виступали Червін, Хвост, Макаров, Залевський... Відразу по закінченні мітингу розпочалася підписка. За годину тут було охоплено нею 80 чоловік.

 

Х Х Х

У серпні !949 року "Комсомолець" активно допомагав своєму підшефному колгоспу "Перемога" с. Гардишівки в успішному збиранні врожаю та хлібоздачі. Ще перед жнивами дирекція виділила колгоспу залізо, фарби, інструмент та окремі частини для ремонту сільськогосподарських машин, були своєчасно відремонтовані автомашини, лобогрійка, вози. Велика увага приділялася також налагодженню в колгоспі культурно-масової роботи. 31 липня молодь заводу по-стахановському працювала в підшефному колгоспі на просушці та скиртуванні соломи. Було просушено в цей день хліба на 4 гектарах площі, 17 чоловік очистили 8 тонн зерна.

 

КРУТІ ЩАБЛІ П’ЯТИРІЧОК

Колектив заводу достроково завершив річну виробничу програму і домігся потужності, запланованої на 1950 рік. В цих успіхах була значна частка праці молодих виробничників. Комсомольці Клим'юк, Файнгелерент, Криворучкін здійснили по 16-18 місячних норм, а Козицький ознаменував Жовтневі свята виконанням шостої річної програми.

1950 рік став яскравою сторінкою в житті колективу заводу. 20 лютого він рапортував про дострокове виконання п'ятирічного плану. В пам'яті багатьох залишаться імена кращих стахановців того часу — Я. Михалькевича, В. Литвинова,С. Косецького, У. Лозневого, С. Нейолова, Н. Шатила, І. Гриба та інших.

Уже в листопаді того року в рахунок п'ятдесят другого працювали кращі стахановці Ковнацький, Вишинський, Машталер та інші.

Було відбудовано і здано в експлуатацію механічний цех, побудовано котельню. За останні три роки освоєно випуск нових видів продукції: гідронасосів, фарботерок, черепичних пресів та ряду складних деталей для різних машин. Силами заводу було відбудовано житловий будинок для робітників на п'ять квартир, облаштовано медичний пункт. Для клубу придбали необхідні меблі, духові інструменти.

Колектив заводу "Комсомолець" висунув кандидатами в депутати міської Ради колишнього робітника, а на той час директора заводу Миколу Іларіоновича Безпрозванного та майстра ливарного цеху Івана Петровича Поліщука.

Питання якості продукції, її безперервного поліпшення перебували в центрі уваги працівників заводу. "Честь колективу — твоя честь", "Найкращий контролер — твоя совість" — під такими гаслами трудилося 8 бригад "Відмінної якості", 4 бригадам і 12 робітникам було надане право користуватися "Особистим клеймом".

Була на заводі в 1951 році і своя газета "Металлист" — орган партійної, профспілкової і комсомольської організацій. Вона широко висвітлювала хід соціалістичного змагання, досягнення підприємства, пропагувала передовий досвід, критикувала недоліки. Редактором газети була Є.І. Нісензон.

В передовій статті "Ознаменуємо день виборів новими виробничими перемогами" 15 лютого газета писала:

"Наближається всенародне свято — день виборів до Верховної Ради УРСР. Весь колектив заводу, ставши на передвиборну вахту, пройнятий єдиним бажанням — ознаменувати день виборів новими трудовими перемогами.

Ми січневу виробничу програму здійснили на 104,4% в запланованому асортименті. На 2,6% знижено собівартість продукції, значно перевиконано план по піднесенню продуктивності праці, дано державі 60 тисяч карбованців прибутку.

Обов'язок колективу кожного цеху, кожного робітника ще ширше розгорнути змагання, щоб з честю здійснити взяті зобов'язання: до 25 лютого — дня виборів — виконати двомісячний план".

В газеті був вміщений допис начальника ливарного цеху Рабіновича, колектив якого зобов'язалася до 20 лютого виконати місячний план, надруковані також виступи стахановців: модельного цеху Скальського, механічного цеху Нейолова, слюсарного цеху Самойлова, комсорга та профорга ливарного цеху Розвадовського й Голосая.

Наполегливо готувався колектив заводу до свята Першого Травня. Високих показників у змаганні добилися ливарники. Вони достроково здійснили взяте соціалістичне зобов'язання, 30 квітня вже працювали в рахунок другої декади травня. Самовідданою працю відзначилися формувальники Макаров, Лущик, Залізняк, шишельники М. Олевинський, В. Михалевич та інші.

В результаті широко розгорнутого соціалістичного змагання між колективами заводу "Комсомолець" і Кам'янець-Подільського заводу було виконано піврічний план на 106,3%, а ще напередодні "Комсомолець" був занесений на міську Дошку Пошани. Кращі люди підприємства шишельниця Михалькевич, токар Нейолов, слюсарі Лозневой та Сірук за шість місяців виконали по дві річних норми виробітку. Слюсар комуніст Чернін дав 250 відсотків річного завдання.

Хороших наслідків досягло підприємство в галузі виконання замовлень для сільського господарства. План виробництва цегельних пресів виконаний на 263, завдання по випуску верстатів для виготовлення цементно-пісочної черепиці здійснено на 107 відсотків. Працівники заводу на початку липня 1951 року освоювали нове замовлення — подрібнювачі грубих кормів.

У липні "Комсомолець" досягнув найкращих успіхів серед промислових підприємств міста. Він виконав план на 132%. Йому було присуджено Перехідний Червоний Прапор міської Ради та міськкому КП(б)У.

У жовтні завод виконав одинадцятимісячну програму і дав 150 тисяч надпланових прибутків. Сумлінно трудилися в другому півріччі Душинська, Никоненко, Сірук. У жовтні вони виконали норми виробітку на 150-200%. У тому, що річний план промисловості міста був виконаний наприкінці листопада, була велика заслуга і заводу "Комсомолець".

1952 рік проходив під знаком відмінної якості продукції. Всі робітники змагалися за одержання індивідуального клейма відділу технічного контролю. Продукцію відмінного ґатунку випускала бригада модельників, очолювана Ковнацьким. З особистою гарантією добротності працювали Лозневий, Ослов, Косецький та інші.

Виробничу програму першого півріччя знову було перевиконано.

...У травні 1951 року прийшов на завод В. Полторакін. За чотири з половиною місяці оволодів складною спеціальністю фрезерувальника і почав працювати самостійно. 160-220% виробітку стало для нього правилом. Досконало оволодівши фрезерувальною справою, взяв на обслуговування три верстати. І таких робітників — активних, творчих, цілеспрямованих — було на "Комсомольці" багато. До передовиків додалися імена Вілімієвського, Гончара, Недолюка, Галабурди.

...Відлито чергову партію деталей. Досвідченим оком оглядає кожну з них контролер відділу технічного контролю Михайло Макаров. Усвідомлюючи свою роль на виробництві, він не допустить, щоб бракована деталь була встановлена на машинах, що випускаються заводом. Кілька років тому він вперше переступив поріг ливарного цеху підприємства, про яке мріяв давно. З допомогою майстра Поліщука швидко оволодів спеціальністю формувальника, досконало вивчив свій виробничий процес. На виготовлену ним продукцію завод не мав жодної рекламації. І ось його висунуто на посаду контролера ВТК ливарного цеху.

Контролери-попередники Макарова обмежувалися лише перевіркою готової продукції, були по суті простими бракувальниками, не втручалися в технологічний процес. Молодий контролер вирішив працювати інакше. Дуже часто він прямував просто в цех, контролював якість на робочому місці, в результаті кількість браку в цеху значно знизилася.

Минув ще один рік нової п'ятирічки. Не пройшов він для "Комсомольця" марно. Більшість його робітників до Жовтневих свят здійснила річні норми. Це забезпечило виконання виробничої програми 1952 року в цілому по заводу майже на півтора місяця раніше строку. Десятки машин і механізмів для сільського господарства і будов випустили понад план машинобудівники.

У новому 1953 році випуск продукції на "Комсомольці" значно збільшився. Зріс і трудовий колектив. На початку року тут було 8 комсомольсько-молодіжних бригад, які змагалися між собою. Найкращих результатів досягла в січні бригада формувальників Шатила. Комсомольці Сапинський, Шатило, Полторакін, Камінський виконували по дві і більше норм виробітку.

Високих показників досягла і бригада слюсарів-складальників Зальцмана. Січневий план вона виконала на 160 відсотків. Зразки у праці показувала тут шишельниця Олевінська, даючи щодня 220-230%.

Відзначалася в праці бригада ливарного цеху М. Шатила, в якій передовиками були Сапинський, Коломієць, Буніс і Вахніцький.

На 22 лютого були призначені вибори до місцевих Рад депутатів трудящих Української РСР. Колектив машинобудівників заводу "Комсомолець" одностайно виставив своїм кандидатом у депутати міської Ради директора заводу Івана Броніславовича Пржеорського.

 

З НОВИМ ЛІДЕРОМ

...З 15 років розпочав свою діяльність Іван. Працюючи токарем, він глибоко вивчав техніку, захоплювався складними машинами й механізмами. Молода радянська країна брала курс на індустріалізацію. Потрібно було багато технічних спеціалістів. Ось разом з іншими юнаками він вступив до Київського політехнічного інституту. після закінчення вузу працював інженером Київського монтажного тресту, а згодом — начальником монтажних робіт Ново-Краматорського машинобудівного заводу ім. Сталіна. Знали цього добросовісного спеціаліста і на металургійному комбінаті "Запоріжсталь" та ряді інших підприємств країни.

 

 

На фото: І.Б. ПРЖЕОРСЬКИЙ.

 

Під час Великої Вітчизняної війни Пржеорський працював на одному з військових заводів, а з 1948 прийшов на завод "Комсомолець" — головним інженером. У 1950 році був обраний секретарем партбюро підприємства. Протягом наступних років керував роботою бюро раціоналізаторів і винахідників. Лише в 1952 році під його керівництвом було впроваджено у виробництво 43 пропозиції, завдяки яким завод одержав 175 тисяч економії.

У 1953 році Пржеорський став директором, кероване ним підприємство було в числі найкращих у галузі того часу. Любов до людей, праці, високе почуття відповідальності за справу колективу — ось що відрізняло його як керівника, громадянина. За досягнуті успіхи у виконанні завдань семирічного плану він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а за підсумками 8 п'ятирічки — орденом Жовтневої Революції.

У 1952 році він обирався депутатом міської Ради депутатів трудящих, а в 1966 році — депутатом Верховної Ради УРСР.

Виконуючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, завод освоїв і випустив у тому ж таки році зразок універсальної кормодробарки ДКУ-1,2 для механізації сільського господарства. За виробничі успіхи заводу двічі підряд присуджувався Перехідний Червоний Прапор МК КПУ та міськвиконкому.

...5 березня 1953 року помер Сталін. В клубі заводу відбулися багатолюдні збори машинобудівників. Такі збори відбулися у всіх трудових колективах міста, газети того часу рясніли траурними матеріалами й повідомленнями про те, що той чи інший колектив бере на себе зобов'язання працювати ще краще.

Розгорнувши його, колектив домігся у березні нової трудової перемоги, рапортував про дострокове завершення квартального плану з усіх показників. Продуктивність праці робітників на 20% перевищувала заплановану. Собівартість продукції була знижена на 6,55%. "Комсомолець" освоїв нові види продукції — фланцеві вентилі і зливні бачки "Економія".

Третього квітня газети повідомили про чергове зниження цін в СРСР на промислові й продовольчі товари, і "радісна звістка облетіла цехи заводу".

— Тільки від шостого зниження цін моя реальна місячна заробітна плата збільшилася на 100 карбованців, — заявляв у "Радянському шляху" фрезерувальник В. Полторакін. Денне завдання він дав слово виконувати на 180-200 відсотків.

Майже дві третини робітників були в середині 1953 року стахановцями. В цехах до мінімуму був зведений брак, збільшилася кількість продукції, зданої з оцінкою "відмінно". Черепичні верстати були в числі основної продукції заводу.

Ще на початку червня машинобудівники здійснили піврічний виробничий план. Найкращим був слюсарно-складальний цех, а в ньому перед вели Фанюк, Тесля, Бегельфер, Зальцман, Сілявко, Полторакін, Земнухов, Земцев та інші.

Готуючись до знаменної дати — 300-річчя возз'єднання України з Росією — колектив взяв на себе зобов'язання випустити до кінця року надпланової продукції на суму понад 1 мільйон карбованців, виготовити 5 зразків високоякісних кормодробарок, ввести в експлуатацію до 1 січня 1954 року ковальсько-пресовий цех.

За 1954 рік завод випустив 2010 штук кормодробарок, 5148 штук запчастин для ремонту тракторів. Шостим п'ятирічним планом було передбачено спеціалізувати підприємство на випуск ДКУ-1,2. З цією метою був значно розширений складальний цех, побудовано ковальсько-заготовчий цех площею 1200 кв.м., завезено й встановлено 48 одиниць устаткування.

 

На фото: слюсар-складальник М.І. Лаблюк, 1953 рік.

 

Рішенням міськвиконкому від 20.08.54 року було виділено площу 6325,6 кв.м. непроїжджих частин вулиць Боровського та Стаханова для розширення заводу. Директора Пржеорського було зобов'язано відремонтувати за рахунок заводу цю та прилеглу територію.

У травні 1954 року машинобудівники виготовили 150 кормодробарок, а вже в червні — 200.

При завданні 290 у жовтні їх було зроблено 330. Заводчани успішно завершили завдання по випуску запасних частин до тракторів. Машинно-тракторним станціям області було відправлено 4000 втулок до тракторів. Понад 200 робітників заводу завершили річне завдання.

Значну роботу, пов'язану з виробництвом кормодробарок, провели будівельники заводу. Було зведено й обладнано різні побутові приміщення, гараж, закінчено кладку стін заводського заводоуправління, розширено виробничі площі. Всі теслярські роботи було повністю механізовано. Встановлено циркулярку, стругальні, рейсмусні і фугувальні верстати. Це дало можливість підвищити продуктивність праці будівельників на 30 — 40 відсотків.

Невдовзі будівельники мали приступити до будівництва житлового двоповерхового будинку, цеху ширвжитку...

За роки п'ятої п'ятирічки завод докорінно змінив своє обличчя. Здійснення ряду заходів по нарощуванню виробничих потужностей, впровадженню нової техніки і механізації трудомістких процесів сприяло підвищенню продуктивності праці, полегшенню умови роботи в цехах.

...Липень 1955. Ковальсько-заготовчий цех. З цього просторого, устаткованого важкими пресами приміщення щодоби до інших цехів надходить від 8 до 10 тисяч найрізноманітніших дрібних і крупних деталей і цілих вузлів для кормодробарок ДКУ-1,2. Нещодавно завод одержав нове відповідальне замовлення: виготовити в найкоротші строки 787 пристосувань до силосорізок КС. Щоб виконати це замовлення, цех повинен був виготовити 12.800 кронштейнів 2 зразків, 600 тисяч штук спеціальних шайб, 1600 штук флянців та багато чого іншого.

Десятки тисяч деталей проходили через працьовиті, вмілі руки майстра цього цеху Володимира Савича. Під його керівництвом працювали також пресувальники-рихтовщики, різчики-заготовлювачі, рихтувальники Івасюк та Редун, Тесло та Краснянський, багато інших. Скільки теоретичних знань і життєвого досвіду мусила мати людина, щоб навчити різних професій багатьох людей! Була в цього майстра ще одна хороша риса — шукати в роботі нове, прогресивне, удосконалювати технологічний процес, не зазнаватися, вчитися, не зупинятися на досягнутому. Це він свого часу запропонував керівництву креслюнки та ескізи тривалкового верстата. Продуктивність цього верстата вдвоє перевищила продуктивність старого.

 

ШЛЯХОМ КОМПЛЕКСНОЇ МЕХАНІЗАЦІЇ

Наприкінці 1955 року колектив заводу розробляв проект плану шостої п'ятирічки. В 1960 році випуск продукції повинен був збільшитися у 2,5 рази. Вже наступного року він приступив до будівництва нового ковальського цеху на 1400 квадратних метрів. В інших цехах заводу було передбачено встановити 70 одиниць нового устаткування.

Машинобудівники виконували в ті роки й важливі загальнодержавні замовлення. Багато праці було докладено для того, щоб в стислі строки освоїти випуск роликів підвісної дороги по замовленню Міністерства лісової промисловості України.

6 жовтня молодіжно-комсомольська бригада, яку очолював Якимчук, розпочала серійний випуск названої продукції. Швидко освоївши нові виробничі операції, члени бригади виготовляли за зміну вдвоє більше роликів, ніж це було передбачено завданням.

П'ятирічний план завод виконав за 4 роки і 4 місяці. Для того, щоб досягти цього, на заводі були здійснені численні заходи — відбудовано складальний цех, повністю реконструйовано ливарний, створений ковальсько-заготовчий цех, жерстяне відділення. Завод оснастився першокласним металоріжучим, ковальсько-пресовим і ливарним устаткуванням. Лише для виробництва кормодробарок на підприємстві було використано 1500 одиниць оснастки.

У першому році шостої п'ятирічки на "Комсомольці" було посилено роботу по піднесенню технічного рівня виробництва. Тут пішли шляхом впровадження комплексної механізації окремих процесів, цехів, потокових ліній, замінюючи ручну працю механічною.

Головна увага була звернута на розширення власної бази енергопостачання за рахунок заміни малопотужного силового трансформатора в 180 кіловат на трансформатор потужністю в 320 кіловат.

Інженери й техніки заводу з допомогою проектних організацій, конструкторських контор розробили потрібну технічну документацію, що дало можливість надалі грамотно вирішувати важливі виробничі проблеми.

Була введена комплексна механізація виготовлення холодним способом фланців за пропозицією слюсаря-інструментальника Рогова. За пропозицією начальника механічного цеху Ткачука впроваджені два спеціальних зачисних верстати для кромок листової сталі під крапкове зварювання. що дало можливість застосувати для виготовлення деталей кормодробарки сталеві листи гарячого прокату. Річний економічний ефект склав 10 тисяч карбованців.

Машинобудівники придбали й ввели в експлуатацію автонавантажувач для механізації міжцехового транспортування й надвірних робіт. Для вдосконалення шліфувальних деталей і різання заготовок встановили новий сучасний шліфувальний верстат, пилки по металу. Було виготовлено також фрикційну пилу.

Всі ці та інші заходи дали можливість збільшити випуск продукції заводом на 30% у порівнянні з 1955 роком і підвищити продуктивність праці на 6,1%.

В четвертому кварталі розпочався випуск модернізованих кормодробарок ДКУ-М (фото на наступній сторінці), які мали вдвоє більшу продуктивність, ніж кормодробарки ДКУ-1,2. Для цього було поліпшено ливарну справу, переведено випуск кормодробарок на безперервно-потокове механізоване.

 

 

Разом з тим наприкінці року на заводі були істотні недоліки. Великим гальмом як і завжди в минулому було погане матеріально-технічне постачання. Через відсутність коштів завод не міг своєчасно розпочати монтаж конвеєра у складальному цеху, виготовлення балочних електричних кранів у механічному й складальному цехах, створення додаткових сушильних печей в ливарному цеху та інше.

Наприкінці липня машинобудівники вітали новий "Закон про державні пенсії". У газеті "Радянський шлях" була вміщена кореспонденція А. Френкеля, який розповідав про своє і своїх товаришів враження від нього. Пенсії робітникам були значно підвищені. Залевський, наприклад, почав одержувати вдвічі, Шульжук — втричі більшу від попередньої.

У серпні 1956 року було зведено будівельниками, притому в дуже стислі строки, заготовчий цех. Місце, відведене під цех, було болотистим, довелося боротися з ґрунтовими водами, на відміну від звичайного для того часу методу будівництва фундаменту було застосовано новий, з використанням залізобетонних "башмаків" та фундаментних блоків. Завдяки швидкісним, індустріальним методам завод заощадив 80 кубометрів лісу, 150 кубометрів каменю, 50 тисяч карбованців коштів.

 

 

На фото: зварювальник Ф.Г. ГОРДЄЄВ, 1955 рік.

 

В числі кращих у грудні 1957 року була бригада формувальників ливарного цеху з трьох чоловік на чолі з Михайловським. На той час члени бригади виконали по дві річні норми, даючи по 5 корпусів ДКУ-М замість 3 за зміну.

Високих показників добилися також формувальники Карунас, Макаров, Кущак, шишельниця Михалькевич. Підвищенню продуктивності праці ливарників сприяло впровадженню кисневого дуття.

Високопродуктивно працював і колектив механічного цеху, особливо токарі Гурський, Вівдюк, Сапожніков, розточувальник Гарцбліт, Пилипець, Тафель, Салюков, Гілюк, Клим'юк та багато інших.

...Гортаю давні, вкриті жовтизною часу документи того часу, розглядаю фотографії. На одній з них — багаторічний керівник інструментального цеху Нарцис Йосипович Муравицький. А ось Почесна Грамота "За досягнуті високі показники в соціалістичному змаганні на честь 40 річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції". Таких грамот у ветерана було безліч. Його любили й шанували за добросовісний труд, чутливу душу, високий професіоналізм.

 

На фото: начальник інструментального цеху Н.Й. МУРАВИЦЬКИЙ.

 

У червні 1958 року колектив ливарного цеху заводу одержав з Київського раднаргоспу відповідальне урядове замовлення. Йому було запропоновано виготовити десять тисяч колекторів для тракторів ДТ-54, які і працювали на цілинних землях Казахстану. Завдання ливарники виконали з честю.

У 1959-60 рр. завод виготовляв також візки причіпні ТТП-12 для збирання помідорів (на фото внизу).

 

 

 

 

 

Розділ II. Найперший токарно-револьверний. Шлях до визнання.

1959-1978.

 

 

ЗАТИСНУТІ РІЧКОЮ Й ЦЕНТРОМ

 

 

Такий вигляд мав завод у 50-х роках

 

Розпочиналася нова епоха в історії СРСР. 21 з'їзд КПРС накреслив розгорнуту програму комуністичного будівництва на нове семиріччя. У ньому передбачалося значне зростання випуску різних машин для промислових підприємств країни та сільського господарства. Завод "Комсомолець" вписувався в цю програму як високоперспективний верстатобудівний гігант з великим майбутнім.

Уже на початку 1959 року підприємство освоїло виготовлення ряду нових деталей до напівавтоматичних револьверних верстатів 1341, які до кінця 1960 року мали повністю витіснити виробництво навісних агрегатів для приготування концентрованих кормів.

Особливо великий крок належало зробити у справі збільшення виробничих потужностей. На кінець семирічки планувалося випускати в 5 разів більше продукції в порівнянні з досягнутим рівнем у 1958 році. Для розширення виробничих площ, технічного переозброєння цехів та дільниць було виділено майже 16 мільйонів карбованців державних коштів.

Згідно з планом, затвердженим Київським раднаргоспом, на заводі було передбачено побудувати інструментальний, механоскладальний цехи та цех термічної обробки деталей, цех металопокриття, заготівельний, ряд складських приміщень, вантажно-розвантажувальну естакаду загальною площею понад 13 тисяч квадратних метрів.

Затиснуті річкою й центром, машинобудівники змушені були шукати найраціональніші проекти розбудови, але в цьому була і своя перевага — всі виробничі підрозділи й допоміжні структури зливалися в одне ціле, були монолітними й взаємодоповнюючими. Почало розв'язуватися питання про під'їзні залізничні колії, реконструювалися старі приміщення, виробництво литва переводилося частково на конвеєрний спосіб формування та заливання деталей.

Верстатний парк за сім років мав зрости в 5-6 разів, планувалося значно розширити житловий фонд підприємства. На асигновані державою кошти вирішено побудувати кілька багатоповерхівок загальною площею понад 6 тисяч квадратних метрів.

Як же втілювалися ці великі плани в життя?

Заслуговувала похвали праця заводських будівельників. Вони набагато перевиконали чотиримісячну програму капітального будівництва. Так, швидкими темпами було завершено роботи по спорудженню складського приміщення на 1500 квадратних метрів, розширенню механічного цеху. З випередженням графіків йшло будівництво приміщень допоміжних цехів, раніше строку було розпочато спорудження інструментального цеху. В праці відзначалися муляр Томашевський, теслярі Андрущенко, Брижук та інші.

До середини липня будівельний цех достроково виконав восьмимісячну програму будівельно-монтажних робіт. На потреби капітального будівництва було освоєно 1160 тисяч карбованців при плані 900 тисяч. В експлуатацію були здані цех базових деталей, відділення головного механіка, модельне відділення, побутові приміщення механічного цеху. На виробничих площах було встановлено 60 нових металообробних верстатів.

На підприємстві здійснювалася перебудова структури виробництва. У відповідності з вимогами, які постали у зв'язку з переходом на випуск металообробних верстатів, дирекція заводу укомплектувала кваліфікованими кадрами конструкторський та технологічний відділи, створила бюро інструментів та пристосувань, інструментальне господарство, виробничо-диспетчерський відділ, яких, по суті, раніше на заводі не було.

Оперативно організувалося навчання кадрів по новому профілю. 75 робітників, інженерно-технічних працівників протягом двох місяців навчалися на Київському заводі верстатів-автоматів. 260 робітників вчилися новій справі верстатобудування безпосередньо на заводі.

Успішно справлялися з роботою по освоєнню випуску нового виду продукції — верстатів — головні технологи заводу Шабельник, Ремінський, головні конструктори Магіденко, Пруський, заступник головного технолога Горінштейн, інженер-терміст Щербина, інженер-електрик Осипчук. Непогано оволоділи новою справою, підвищили клас точності робіт формувальник Доброхотов, стержньовщик Макаров, металообробники Недолюк, Савчук, Шишков, складальники Приступ, Кордаков, Зальцман, Породзинський та ін.

 

 

Верстат моделі 1341.

 

Велися роботи по виготовленню оснастки.

При організації виробництва верстатів перед заводом стояло багато труднощів, які довелося долати в короткі строки. Уже в четвертому кварталі 1959 було випущено 70 токарно-револьверних верстатів моделі 1341. (На фото).

Перші верстати готували до випуску ливарник Б.Т. Діденко, рихтувальник металу Н.Н. Івасюк, різальник металу У.Д. Лознєвой, токар С.П. Гилюк, строгальщик А.І. Бєлов, слюсар-розточувальник Н.І. Лаблюк, токар-карусельник А.Н. Курдюков, слюсар-монтажник В.І. Бурч та інші.

Перша модель освоювалася майже півроку. Потім з кожним роком нарощувався випуск таких верстатів — аж до 1975! Зовні вони вигідно вирізнялися з-поміж інших легкістю форм та витонченістю, були без зайвих нагромаджень металу, на цих верстатах в основному працювали дівчата й жінки, а це багато про що говорило.

 

І ВСЕ Ж ЗАВОД РОЗШИРЮВАВСЯ

У 1960 році на заводі були створені нові цехи, відділи й служби. Став до ладу цех по збиранню верстатів 1341, були реорганізовані механічний та ливарний, заново створені інструментальний, ремонтно-механічний, електромонтажний і модельний, почала функціонувати дільниця термообробки, створені служби відділу головного технолога, головного конструктора, головного механіка, центральна заводська лабораторія. В цехах з'явилося 165 одиниць устаткування.

На початку липня 1960 року на заводі відбулася профспілкова конференція, присвячена виконанню колективного договору за перше півріччя. Учасники конференції — інженер Кулик, робітники Савчук, Олевінський та інші у своїх виступах відзначали, що переважна більшість пунктів колективного договору виконана. Поряд з цим було багато критики на адресу дирекції, заводського комітету профспілки за істотні недоліки в організації виробничого процесу. Підприємство через ці недоліки не виконувало плану по випуску товарної продукції.

 

ВСЕ ВИРІШУВАЛИ КАДРИ

...Серед найпомітніших людей на заводі "Комсомолець" того часу був Федір Никонович Пилипець. Сюди прийшов він у 1954 році і вже на початку 60-х працював на шести верстатах: трьох зубодовбальних, двох зубофрезерних і одному зубостругальному. Заводові на початку його верстатобудівної спеціалізації необхідно було виготовляти 42 найменування шестерень. Ще не так давно їх було потрібно лише 12. От і намагалися такі робітники, як він, повністю задовольняти потереби складальників у цих деталях.

 

На фото: Ф.Н. ПИЛИПЕЦЬ.

 

...Почалося все з того, що заготівельній дільниці терміново потрібні були токарі. "Готових" спеціалістів на заводі не було. Вирішили навчати робітників без відриву від виробництва.

На тримісячні курси прийшло чимало комсомольців. Не полишаючи своєї роботи, хлопці вивчали верстат, залишалися після зміни, щоб попрацювати на ньому, придивлялися до роботи майстрів. Альберт Прокопенко, Василь Боцян, Анатолій Свінцицький, Володимир Багінський, Олексій Цьомик були жерстяниками, слюсарями. Невдовзі стали висококласними токарями, бригада Прокопенка, як її називали на підприємстві, досягала значних успіхів.

Наприкінці 1962 року проводилася газифікація підприємства. Особливо багато зусиль докладав тут колектив ремонтно-будівельного цеху. Зразки високопродуктивної праці показувала бригада мулярів Івана Томашевського. Не відставала від неї бригада теслярів Василя Брижука, самовіддано трудилися малярі.

Ще наприкінці 1960 року на "Комсомольці" було впроваджено внутріцеховий господарський розрахунок. До кожного цеху доводилися основні планові показники: виробнича програма по випуску валової продукції, план по праці і заробітній платі, по собівартості, по статтях витрат, норми витрачання матеріалів. Щомісяця начальники цехів подавали звіти про виконання основних планових показників. Позитивним було і те, що в цехах плани і ліміти доводилися до майстрів дільниць. Вони вели облік витрат і боротьбу за економію матеріальних і трудових витрат.

Все це дало змогу швидше впроваджувати механізацію і автоматизацію виробничих процесів, прогресивну технологію і передові методи праці. Колектив добився значного здешевлення собівартості кожного верстата. За дев'ять місяців 1962 року у порівнянні з відповідним періодом минулого року непродуктивні витрати значно скоротилися.

В рахунок першого кварталу 1963 року працювали в жовтні 1962 робітники Пилипець, Винопал, Гордєєв, Лаблюк, Немировський, Оглоблін.

Обсяг виробництва зріс лише за один рік на 43%. Швидкими темпами, як відзначав у газетному матеріалі "Вирішальний етап соціалістичного змагання" голова виконкому міської Ради депутатів трудящих В.Демиденко, розвивався технічний прогрес.

...Серед молодих новаторів виробництва був комсомолець Григорій Василюк. Коли шість років тому завод переходив на випуск кормопереробних машин ДКУ-1,2, у виробничо-технічному відділі працювало лише три конструктори. Ходити довго у молодих спеціалістах Василюку не довелося. Допомогло швидко освоїтися з виробництвом нових машин те, що тема дипломної роботи у машинобудівному технікумі, де навчався юнак, розроблялась на матеріалах заводу і він уже знав технічні можливості підприємства.

Розробляючи креслення кормодробарок, Григорій уважно вивчав конструкцію машини і тут же робив перші кроки як раціоналізатор. А коли перед колективом заводу постало завдання освоїти новий вид кормодробарок і агрегатів концентрованих кормів, Василюк разом зі своїм товаришем Віктором Гольцем внесли багато цінних пропозицій по удосконаленню цих машин. На рахунку Григорія було 10 пропозицій, які дали підприємству майже 10 тисяч карбованців економії.

Окремо хочеться сказати про інженера по раціоналізації та винахідництву заводу М. Кулика. Він був неординарною людиною, яскравою особистістю, першокласним спеціалістом, запальним активістом громадського життя, справжнім громадянином України. На рахунку цього вдумливого, неспокійного у своїх творчих пошуках раціоналізатора були десятки високоефективних нововведень. Багато часу приділяв він профспілковій роботі, це завдяки таким, як він, працівники заводу обзавелися присадибними ділянками, дачами, Кулик був активним дописувачем газети "Радянський шлах" впродовж багатьох років, мріяв написати повну іторію заводу — рідного йому "Комсомольця".

 

На фото: М. КУЛИК.

 

Наприкінці серпня прийшов на завод молодий інженер-технолог Борис Олексійович Дзиненко. До того в Бориса було навчання в МВТУ імені Баумана в Москві, робота на Дмитрівському заводі фрезерних верстатів Московської області. Від звичайного технолога він виріс до головного технолога заводу "Комсомолець", переступивши щаблі посад начальника технологічного бюро, заступника головного технолога, керівника ЦТБ, заступника головного технолога по серійному виробництву.

Згадує ветеран верстатобудівного виробництва Б.О. Дзиненко:

— "Комсомолець" у 1962 році закінчував освоювати випуск токарно-револьверних верстатів моделі 1341. Велике навантаження лягало на технологів — доводилося впроваджувати майже кожну операцію по виготовленню деталей, особливо корпусних. І технологи, і робітники були молодими, недосвідченими, тому навчалися і ті, й інші.

Названий верстат ми випускали як на внутрішній ринок, так і на експорт, в основному у слаборозвинуті країни. Мені довелося побувати на багатьох ярмарках-виставках, в тому числі в Туреччині у 1966 році. Все устаткування, представлене на цій виставці, було успішно продане. як представнику заводу, який випускав верстати моделі 1341, довелося пропускати й налагоджувати для обробки пропоновані фірмою деталі в м. Стамбулі.

Маючи вже чималий досвід налагодження верстатів 1341, всі ми виявили у ньому один недолік: через велике витікання масла було слабким затискування. Конструктори ВГК модернізували цей верстат і була створена нова модель — 1К341. Колектив заводу швидко освоїв його виробництво.

 

 

На фото: верстат моделі 1К341Ц.

 

Проектні потужності заводу "Комсомолець" були розраховані на випуск однієї моделі в обсязі 10 мільйонів карбованців, однак ці потужності були скоро перекриті. Окрім нового верстата 1К341 було розроблено моделі 1А341Ц з цикловим програмним управлінням, 1416Ц, 1416, 1416ФЗ та інші.

Як я вже казав, проектні потужності заводу були вже значно перекриті, допустима площа на один верстат була значно нижчою від нормативної, не вистачало обігових площ. Мені доводилося разом з директором на рівні Держплану СРСР брати участь у доведенні необхідності розширення заводу. Варто відзначити, що Держплан погодився з розрахунками заводу по виробничій програмі, а от питання про розширення підприємства довелося вирішувати більше 2 років (будівництво цеху малих серій). Але й ця проблема була вирішена. З будівництвом цеху повним став комплект високопродуктивного і високоточного устаткування для обробітку як базових, так і точних деталей верстатів нової гамми та обробляючого центру.

Згодом ми освоїли більше 20 найменувань товарів народного вжитку (соломорізки механічні й з електроприводом, щитки, гвинтові стяжки, замки, антени та ін. (фото на наст. стор.).

 

   

 

 

У 1970 році мені довелося брати участь у Міжнародній виставці в Алжирі. Представлене на виставці устаткування з Радянського Союзу було успішно продане, в тому числі й верстат Бердичівського верстатобудівного заводу. Впровадження 90 одиниць верстатів з ЧПУ та обробляючих центрів (майже 25% всього парку верстатів у механічному виробництві) вирішило питання якості (автоматичний метод одержання розмірів) і продуктивності (обслуговування кількох верстатів одним робітником), проектування і введення кількох тисяч одиниць оснастки на продукцію, що випускалася, дозволило знизити трудозатрати, збільшити продуктивність праці.

За усім цим стояли люди ВГТ. Це колишній начальник бюро заготівельного виробництва Олександр Миколайович Морозюк, технолог Леонід Сергійович Перегуда, технологи-складальники Іван Бартимейович Шинкарук, технолог по фарбуванню та гальванопокриттю Мила Яківна Владімірова, колишній начальник бюро верстатів з ЧПУ, колишній заступник головного технолога Юрій Іванович Шпиталь, колишній технолог, головний інженер та директор заводу Віталій Іванович Ремінський, інженер-технолог, нині в.о. головного технолога Володимир Васильович Мельник, інженери-технологи ЧПУ Володимир Вікторович Христицький, Тамара Михайлівна Юр'єва, Сергій Олексійович Гончарук, Віктор Григорович Шевчук, інженер-технолог Михайло Шмарайович Бендиткис, Валерій Анатолійович Тимощук, інженери-конструктори Віра Ананіївна Єрмолаєва, Леонід Григорович Герасимов, Фаїна Василівна Скачкова, колишній начальник БІП Георгій Дмитрович Василюк, колишній начальник БІП Захар Іванович Софронюк, начальник бюро механічного цеху Геннадій Георгійович Балянов, начальник бюро складального цеху Віктор Петрович Кравчук і багато інших.

Ніколи не забудуться й покійні нині начальник ЦТБ Володимир Веніамінович Фукс, заступник головного технолога Анатолій Пантелеймонович Серебрій, Володимир Олександрович Прокопчук та інші.

На заводі "Комсомолець" майже 38 років пропрацювала моя дружина Лариса Василівна — спочатку в бухгалтерії, потім в планово-економічному відділі...

 

 

На фото: головний технолог Б.О. ДЗИНЕНКО вітає колектив ВГТ з 25-річчям.

 

З творчим вогником працювала в кінці 1962 року бригада монтажників, очолювана Оксентієм Вікторовичем Орлюком. Серйозним екзаменом було для бригади монтування нового потужного котла та компресорної станції. Це вимагало від робітників високого напруження сил, вміння швидко і високоякісно проводити складні монтажні роботи. Вони успішно справилися зі своїм завданням. Серед кращих були Віктор Бурч, Михайло Сахнов, Арон Гельбург, Микола Степанець, електорозварювач Петро Кухарець.

 

РИТМІЧНО, ЗЛАГОДЖЕНО

У 1963 році на "Комсомольці" активно велося змагання за високу культуру виробництва, за чистоту і зразковий порядок у кожному цеху. Систематично перевіряла хід цього змагання спеціальна комісія, очолювана заступником директора Дубовицьким. Оцінки за культуру виробництва враховувалися при підбитті підсумків соціалістичного змагання. Якщо, приміром, цех мав найкращі показники виробничої діяльності, а культура виробництва у нього "накульгувала", то першості у змаганні він не отримував. Регулярно виходив "Комсомольський прожектор", на сторінках якого висвітлювалися недоліки в підвищенні культури виробництва.

Того року завод працював ритмічно, злагоджено. Якщо в минулому він в першій декаді серпня не дав жодного верстата, в другій декаді випустив лише 8% місячного завдання, а 92% його в останній декаді місяця, то кожна декада серпня 1963 дала відповідно 25, 32, 43% місячного плану, а перша декада вересня — 32 відсотки. За 8 місяців було випущено на 233 верстати більше, ніж за відповідний період минулого року.

Виробничі успіхи колективу забезпечили йому третє місце в змаганні підприємств Київського раднаргоспу в 2 кварталі.

Багато уваги приділялося на заводі питанню виховання кадрів. Основною масою працівників заводу, як і завжди, була молодь. Лише комсомольців тут було 500 чоловік. Вже за перше півріччя було підготовлено 1225 нових робітників, на виробничо-технічних курсах по підвищенню кваліфікації навчалося 154 чоловіки, 38 робітників підвищили виробничі розряди, 29 виробничників оволоділи іншими професіями.

В результаті ритмічної роботи в другому півріччі 1963 року завод вийшов переможцем у змаганні серед верстатобудівних підприємств України у третьому кварталі, був удостоєний Перехідного Червоного Прапора Ради Міністрів УРСР та першої грошової премії.

У 1964 році верстатобудівники добре справилися з піврічною виробничою програмою і добилися випуску чималої кількості надпланової продукції. За півріччя продуктивність праці зросла на 0,9%. Успішно освоювався випуск базової моделі нового верстата. Повним ходом йшли також роботи по введенню в дію нових виробничих площ механічного та складального цехів у головному корпусі. Вони були здані в експлуатацію до 7 листопада.

Відповідальні зобов'язання взяли заводчани на друге півріччя того року. Так, потрібно було достроково організувати чотири пости алмазної заточки і доводки твердосплавних інструментів, освоїти новий метод чавунного литва, достроково виконати річний план виготовлення деталей з пластичних мас тощо.

За прикладом новочеркаських машинобудівників в цехах впроваджувалося оперативно-календарне планування.

Продовжувало утверджуватися впроваджений раніше бездефектний метод виготовлення продукції і здачі її з першого пред'явлення. Найкваліфікованішим і найсумліннішим робітникам, які здавали деталі з першого разу, було надано право самим ставити власне клеймо на продукції. У серпні на заводі було 17 таких робітників. Серед них — слюсар-жерстяник Мельник, токар Галабурда, фрезерувальник Пилипець, слюсар-складальник Породзинський, токар Салюков та інші.

Наприкінці року газета "Радянський шлях" ввела нову рубрику — "Листи з заводу "Комсомолець". У першому з них головний інженер С.Корольов розповідав про нову систему оперативного планування, запозичену в колективу Новочеркаського електровозобудівного заводу. Ця система давала можливість безперебійно, рівномірно з першого дня і до кінця місяця забезпечувати складальні цехи необхідними деталями і вести плавний, без ривків і штурмівщини, випуск готової продукції. У липні всі виробничі цехи вже працювали за цією системою і вона дала заводові понад 100 тисяч карбованців умовної річної економії.

Як бачимо, дуже модними й популярними були різні почини, які пропагувалися й підтримувалися, заохочувалися. Верстатобудівники, як свідчить тогочасна місцева газета, підтримали напередодні Жовтневих свят ініціативу Лисичанського хімічного комбінату і здійснили восьмимісячну програму випуску валової продукції на 102 відсотки, а серпневу — на 101,8 відсотка.

 

ХОЧ І ПЛАНУВАЛАСЯ ЗБИТКОВІСТЬ

Протягом чотирьох років з часу початку випуску верстатів на заводі "Комсомолець" Київський раднаргосп планував збитковість у його роботі. Але щороку затрати на один карбованець товарної продукції знижувалися, за дев'ять місяців вони складали 99,55 карбованця. Собівартість верстата вже почала становити 2435 карбованців при відпускній ціні 2441 карбованець. Трудомісткість знизилася з 1092 до 625,6 нормо-годин.

Такі показники були досягнуті в результаті впровадження цілого ряду крупних організаційно-технічних заходів. За чотири роки було збудовано і введено в дію багато нових виробничих площ, повністю замінено старе металорізальне устаткування, верстатний парк збільшився в декілька разів за рахунок новітніх типів і моделей верстатів вітчизняного та зарубіжного виробництва. Механічна обробка деталей велася на перемінно-потокових лініях.

Тоді ж було здійснено комплексну механізацію складального цеху та електромонтажної дільниці, що дозволило знизити трудомісткість складання одного верстата на 26,8 години або на 48240 годин з розрахунку річної програми. Знайшли застосування чимало нових, економічних видів обробки: різьбонакатування, статичне і динамічне балансування, зварювання в середовищі вуглекислого газу, алмазна заточка і доводка різального інструмента, охолодження розпиленою рідиною та ін.

В результаті безперервного вдосконалення технологічних процесів, раціонального вибору заготовок, зменшення припусків та раціональної розробки карт розкрою витрата прокату з 1960 по 1964 рік скоротилася на 340 кілограмів на один верстат. Лише за рахунок удосконалення ливарного виробництва собівартість верстата була знижена на 25,3 карбованця, або одержана річна економія 46616 карбованців.

Поряд з удосконаленням технологічних процесів велася наполеглива робота по поліпшенню конструкції верстата, що випускався підприємством, збільшенню його надійності і довговічності. Цим займалися в основному працівники відділу головного конструктора , а також раціоналізатори і винахідники. Так, завдяки їх зусиллям було змінено електросхему верстата. Річна економічна вигода склала 21600 карбованців. Заміна у верстаті 20 металевих деталей пластмасовими заощадила 15 тонн металу на рік, або 8 тисяч карбованців. Найефективнішою з точки зору підвищення надійності, а також зниження собівартості, була зміна конструкції коробки передач. Впровадження цієї новинки дало 7740 карбованців річної економії.

Водночас закінчувалися будівельно-монтажні роботи в механічному і складальному цехах головного корпусу, сюди перебазовувалося все діюче устаткування зі старих виробничих площ.

... У 1965 році про свого товариша по роботі Федора Пилипця писав у газеті "Радянський шлях" А. Орєхов:

"На нашому підприємстві Федір Никонович працює з 1954 року. В той час починали випускати кормодробарки. Досвіду ще не було. Пам'ятаю, ми нарізували зірочки до цих машин на звичайному горизонтальному верстаті, хоч поруч стояв зубофрезерний, але ним ми не користувалися. Робота йшла повільно, продуктивність праці була низькою, складання кормодробарок затримувалося.

Подивився тоді Пилипець на нашу роботу, застарілу технологію і вирішив удосконалити її: сам налагодив зубофрезерний верстат, на якому й почали нарізувати зірочки. Продуктивність праці зросла вдвоє.

Коли ж переходили на виробництво токарно-револьверних верстатів, знову перед нами виникли труднощі. Так, на завод привезли серед багатьох інших і верстат для нарізання конічних шестерень. Багато робітників не один день поралися, настроюючи його, але нічого не виходило — верстат не діяв. Тоді за нього взявся Федір Никонович і машина почала давати продукцію. Потім надійшов зубодовбальний верстат і його теж настроював Пилипець...

Таких, як Пилипець, на заводі було багато. Лише в першому півріччі було впроваджено 80 раціоналізаторських пропозицій з річним економічним ефектом понад 72 тисячі карбованців, що майже вдвічі перевищувало план. Завдяки цьому заощадилася 71 тонна металу, майже 6 тонн чавунного литва, собівартість продукції знизилася на 0,32 відсотка. Серед найактивніших новаторів виробництва були Захарчук, Лещенко, Самойленко, Мільман, Пруський, Цисін, Вайтман, Громов, Апраксін та чимало інших.

За системою бездефектного виготовлення продукції працювали в 1965 році всі основні цехи і служби заводу, включаючи й ремонтно-механічний цех. З особистим клеймом якості трудилося 37 верстатників, серед яких були слюсар-складальник Кордаков, токар Недолюк, стругальник Бєлов, шліфувальник Войтюк та інші.

 

 

На фото (зліва направо): заступник директора М.О. ХОМИЧ,

директор І.Б. ПРЖЕОРСЬКИЙ, головний інженер С.П. КОРОЛЬОВ,

голова профкому А.О. СТАРУХІН, головний технолог В.І. РЕМІНСЬКИЙ,

заступник головного інженера В.Г. ГОЛЬЦ,

секретар парторганізації О.П. ЖЕГЛОВ. 1965 р.

 

НА РІВНІ КРАЩИХ СВІТОВИХ ЗРАЗКІВ

Серед зобов'язань, взятих колективом у тому році, було високе художньо-архітектурне оформлення виробів. Невдовзі був спроектований і виготовлений верстат з вертикальною віссю револьверної головки. Крім усіх інших вимог він відповідав сучасним вимогам естетики. У другому кварталі верстат був прийнятий державною комісією з оцінкою "добре" і рекомендований до масового випуску. За технічною характеристикою і ступенем автоматизації він вже тоді перебував на рівні найкращих вітчизняних і зарубіжних зразків.

На кінець 1965 року збудовані і введені в дію виробничі площі складали на заводі 12600 квадратних метрів. Число металорізального устаткування зросло за п"ять-шість років більш ніж у 12 разів. З 910 найменувань деталей для токарно-револьверних верстатів 70 відсотків оброблялися найпрогресивнішим методом — за груповими технологічними процесами.

Однак було на підприємстві й чимало труднощів, неув'язок, прогалин. Затягувалося введення в дію нових виробничих площ. Темпи випуску продукції відставали від рівня капіталовкладень у реконструкцію. В результаті було допущено зниження віддачі основних виробничих фондів.

Завод практикував таку форму роботи як листування з іншими підприємствами — клієнтами "Комсомольця". У тому році було розіслано опитувальні листи на 250 з них, де експлуатувалися бердичівські верстати. Відповіді уважно вивчалися, враховувалися в подальшій роботі.

1966 рік був для верстатобудівників успішним у раціональному витрачанні енергетичних ресурсів. За одинадцять місяців ними було заощаджено понад 300 тисяч кіловат-годин електроенергії, більше 11 тонн умовного палива, багато мільйонів кілокалорій теплової енергії. За досягнуті показники в економії електричної та інших видів енергії заводу була присуджена третя премія серед підприємств, обслуговуваних системою "Київенерго".

 

НАРОЩУВАЛИ ТЕМПИ

В рік п'ятдесятиріччя Великого Жовтня верстатобудівники продовжували нарощувати темпи виробництва, впроваджувати передовий досвід і нові технології, розробляти нові типи продукції.

...Ці верстати рівними рядами виструнчилися в складальному цеху. Новенькі, виблискують свіжою фарбою. Скоро вони потраплять до пакувальників і на дерев'яних ящиках з'являться адреси — назви різних міст Радянського Союзу, а також Куби, Чехословаччини, Польщі, Франції, Індії, Бірми та багатьох інших країн.

 

 

На заводі "Комсомолець" була в 1967 році карта, на якій електролампочками позначалися місця, куди відправляли свої токарно-револьверні верстати бердичівляни. Коли її вмикали, буквально на всіх континентах земної кулі спалахували вогники. Добра слава про вироби заводу ширилася всюди, вони успішно витримували конкуренцію з продукцією зарубіжних фірм, не поступалися своєю точністю, надійністю і довговічністю перед кращими світовими зразками.

Якщо в 1959 році — на зорі бердичівського верстатобудування — тут випускали всього 70 верстатів, то в цьому їх було знято з конвеєра майже 3000! У півтора рази подовжено гарантійний строк їх служби. Конструктори й раціоналізатори здійснили чимало нововведень, що дало змогу підвищити надійність верстатів, зменшити трудові затрати на їх виготовлення. З'явилися нові моделі.

У планах заводу була добудова ще одного прольоту для механічного цеху і цеху спеціальних малосерійних верстатів. Планувалося спорудити гуртожиток, бібліотеку, нові житла для членів колективу. Випуск верстатів було доведено до 3200 на рік. На "Комсомольці" трудилося вже тоді дві тисячі робітників та інженерно-технічних працівників.

За перше півріччя 1968 року завод виготовив триста соломорізок для потреб сільського господарства. Річне ж завдання по цьому виду продукції було перевершено вдвічі. Сумлінною працею при цьому відзначалися слюсарі-складальники ремонтно-механічного цеху Юрій Семенов та Віталій Загорулько.

 

ТОН І ТОДІ ЗАДАВАЛИ МОЛОДІ

На "Комсомольці" трудилося тоді майже сімсот юнаків і дівчат, понад чотириста з них були членами ВЛКСМ. Високопродуктивним був кожен їх день. Особливо відзначалися комсомольські організації механічного цеху (секретар бюро Василь Басюк), ремонтно-механічного (Валерій Шелепа), відділу головного енергетика (Леонід Щур), складального цеху (Валентина Шевчук) та відділу головного конструктора (Вацлав Закржевський). Шість комсомольсько-молодіжних бригад, одна дільниця, відділ головного конструктора виборювали високе звання — імені 50-річчя ВЛКСМ. Понад 130 молодих робітників здобували право називатися ударниками комуністичної праці.

У червні на підприємстві був проведений місячник раціоналізації та винахідництва. Молоді новатори внесли чимало цінних пропозицій, спрямованих на вдосконалення виробництва, прискорення технічного прогресу. Вже посередині року було впроваджено 30 їх творчих задумів з економічним ефектом більш як у 20 тисяч карбованців. Комсомольці та неспілкова молодь зібрали понад 40 тонн металобрухту. На заводі діяла Рада молодих спеціалістів, яку очолював Станіслав Король.

Як результат — комсомольській організації заводу було присуджено перше місце серед промислових підприємств міста з врученням перехідного Червоного прапора міськкому ЛКСМУ.

 

НА ФОНІ ДОСЯГНЕНЬ МІСТА

Промисловість міста переживала в першому півріччі 1968 року велике піднесення. План по випуску валової продукції було перевиконано, понад програму її було одержано на 2 мільйони 743 тисячі карбованців. У порівнянні з таким же періодом минулого року обсяг валової продукції зріс більш ніж на вісім мільйонів карбованців. Було перевиконано й плани по реалізації, підвищенню продуктивності праці.

Дещо гірше від попередніх років виглядав на цьому фоні завод "Комсомолець". Знову проявила рецидив штурмівщина, місячний план червня на 20 день було виконано лише на 23,7 відсотка.

І все ж це було лише краплею дьогтю в тих ділах, що відбувалися в основних підрозділах підприємства. Зі своїм піврічним планом справився колектив раціоналізаторів, виконавши його на 106,8%, економічний ефект склав 40 тисяч крб. Найбільший внесок у це зробили Токарєв, Король, Цисін.

З вантажного майданчика заводу відправлено було тоді партію спеціальних металорізальних верстатів у кількості 12 штук для спорудження Волзького автомобільного заводу в м. Тольятті. На їх виготовленні відзначився колектив дільниці комуністичної праці майстра Шостачука.

Спільно з науковцями Московського інституту "Оргстанкинпром" верстатобудівники Бердичева проводили роботи по впровадженню шліфування спрямовуючих станин токарно-револьверного верстата кругами борзона (мінералу). Застосування цієї технічної новинки забезпечило поліпшення якості обробки станин та підвищення продуктивності праці на цій операції.

Група інженерно-технічних працівників заводу закінчила курси підвищення кваліфікації в місті Горькому. Успішно пройшли навчання інженер з технічної інформації Жданов, майстер електромонтажної дільниці Затоковенко, начальник інструментального цеху Муравицький та інші.

Значна увага приділялася на підприємстві в 70-ті роки науковій організації праці. За перше півріччя було здійснено 16 заходів згідно з планами НОП з економічним ефектом в 13579 карбованців. Добре працювали в цьому плані творча бригада заготовчого цеху на чолі з Іваном Ткачуком. В цьому цеху за робітниками були закріплені деталі та верстати, що дало позитивні наслідки. З метою поліпшення організації праці й зниження втрат робочого часу в механічному цеху було переставлене обладнання, встановлений також бак на два відділення для емульсії, в якому окремо зберігалися емульсія для токарних і шліфувальних груп верстатів. Від втілення цього та інших заходів цех одержав 1450 карбованців економії.

У заводський план роботи входили питання наукової організації праці в інструментальному цеху, був розроблений режим роботи керівного персоналу заводу, відділів, цехів.

В області були популярними на той час конкурси на звання кращого спеціаліста — токаря, слюсаря, тракториста і т.д. Наприкінці серпня такий конкурс відбувся на базі заводу "Комсомолець".

Цього разу змагалися фрезерувальники. Переміг Віталій Тараба з нашого міста, виборовши право називатися "Кращий молодий фрезерувальник області". Йому була вручена Почесна грамота ОК ЛКСМУ, нагрудний знак ЦК ВЛКСМ "Молодому передовику виробництва", а також подарунок — транзистор.

 

ДОРОЖИЛИ ЗАВОДСЬКОЮ МАРКОЮ

Якість, надійність і довговічність продукції — це питання, які постійно перебували в полі зору всього колективу верстатобудівного заводу, який спеціалізувався на випуску токарно-револьверних верстатів середнього типорозміру. За висновками державної атестаційної комісії, верстати ці не поступалися зразкам провідних зарубіжних фірм. Гарантійний строк за останній час було підвищено в півтора рази, строк служби до капітального ремонту — на 30-40%, точність їх в дії — на 40-50%. Крім конструкторських розробок велику роль у підвищенні надійності і довговічності верстатів відігравали заходи технологічного характеру. Це насамперед застосування прогресивних методів виготовлення деталей, збирання вузлів. Справжніми ентузіастами-новаторами були керівник бюро проектування Є.О. Лисицький, старший інженер-конструктор В.А.Поби1йніч, керівник групи електроприводу Л.Й. Новицький, технік-конструктор А.І. Торопов.

Лабораторні ж випробування, які відбувалися на "Комсомольці", допомагали працівникам конструкторського відділу приймати вірні, обґрунтовані рішення. Щоразу сприяли новаторам начальник лабораторії Новиков, слюсар Токарєв, інженер-випробувач Король та інші.

На продукцію заводу щороку збільшувався попит.

 

КРАСА ПРАЦІ І ВИРОБУ

Завод того часу був розташований на двох площадках. На головній — основні цехи, адміністративні та технічні служби, на допоміжній (біля залізничного вокзалу) — склади, деревообробний цех і всі інші допоміжні служби. Тому основна територія була не захаращеною різними добудовами, складами металу, шихти, брухту, невстановленого обладнання тощо.

 Зручно спланована, гарно оформлена була прохідна заводу, його територія благоустроєна, проїжджа частина і тротуари заасфальтовані. На подвір'ї красувалися клумби і палісадники, дерева. Стали до ладу прекрасний спортивний комплекс — зал, стрілецький тир, водна станція, а також велика їдальня, клуб. (На фото).

Всі виробничі приміщення були згруповані в окремі блоки — за принципом спорідненості і послідовності процесів. Всі комунікації — газові, електричні, телефонні тощо — прокладені під землею, лиш подекуди — по внутрішніх стінах.

Відповідна чистота й порядок були в цехах підприємства. Як правило, на таких підприємствах як "Комсомолець" найбільша забрудненість трапляється від металевої стружки. Її прибирання на потокових лініях чорнової обробки деталей здійснювалося йоржовим транспортером для стальної і скребковим — для чавунної стружки, ними ж вона подавалася на дільницю подрібнення і брикетування.

Завод уже тоді мав стати комплексно-механізованим підприємством з високою культурою виробництва.

Поліпшення умов праці робітників сприяло тому, що за півріччя втрати робочого часу проти такого ж періоду минулого року скоротилися: прогулів — на 26,8%, лікарняних — на 15, відпусток за свій рахунок — на 71%.

 

З ВИПЕРЕДЖЕННЯМ СТРОКІВ

До завершення 1968 року залишалося ще два місяці, а багато робітників уже виконали свої плани. Серед них були Леонід Здитковецький, Вячеслав Кравчук, Микола Хацинський, Валентин Паржицький, Геннадій Мединський, Петро Дуров. В рахунок січня наступного року трудилися Володимир Свиридков, Віктор Коржук, Володимир Олійник , Володимиир Пентковський, Володимир Файнерман, Володимир Купецький.

Дев'ятимісячний план завод виконав по реалізації продукції на 106%, завдання по випуску валової продукції — на 102,5%.

Верстати "Комсомольця" одержали високу оцінку на Виставці досягнень народного господарства СРСР і були нагороджені дипломам 2 і 3 ступенів.

1970 рік був дещо невдалим для раціоналізаторів, якими завжди славився "Комсомолець". Минуло вже півріччя, а завдання було здійснене лише на 20%, та й то завдяки фрезерувальнику Г.Литвинчуку з найбільшого механічного цеху, який вніс рацпропозицію "Про зміну технологічного процесу обробки валу 64В-2 -50", що дало річний економічний ефект в сумі 893 карбованці. Занепад раціоналізаторського руху певним чином пояснювався тим, що на заводі впродовж багатьох років випускався один і той же верстат, все, що можна було вдосконалити, вже вдосконалили, але були й причини організаторського характеру.

Дещо краще виглядали справи в допоміжних цехах підприємства. Приміром, начальник восьмої дільниці електроцеху Затоковенко вів цю роботу під девізом "Кожний п'ятий — раціоналізатор".

Найістотнішим заходом по впровадженню нової техніки було введення в дію у другому кварталі комплексно-механізованої лінії фарбування великих деталей. Це значно полегшило працю робітників, позитивно позначилося на якості фарбування тощо. Одночасно була організована дільниця універсальних збірних пристроїв, лінія гальванопокриття.

Сміливо впроваджувалися у виробництво нові моделі верстатів. У 1970 було прийнято до випуску токарно-револьверний верстат з цикловим програмним управлінням. Економічний ефект від використання 1000 верстатів — 378,96 тисячі карбованців на рік. Згодом був прийнятий державною комісією дослідний зразок токарно-револьверного верстата підвищеної точності. Велика заслуга в цьому була головного конструктора Лещенка, його заступника Кухарця, керівника групи перспективного проектування Лоєва, конструктора Орлянського та інших.

Вже більше двох років працював завод за новою системою планування та економічного стимулювання. За цей час сталися помітні зрушення. Поліпшився фінансовий стан підприємства, тут створили заохочувальний фонд, продумали розподіл прибутків, вдосконалилася система преміальної оплати праці. Невпинно зростав фонд матеріального заохочення. Так, у 1967 він складав 90 тисяч карбованців, у 1968 — 117 тисяч.

 

ВДОСКОНАЛЮЮЧИ ВЕРСТАТИ

Наприкінці 1969 року "Комсомолець" вже виготовляв токарно-револьверні верстати п'яти моделей, не враховуючи спеціальних. Серійні верстати моделі 1341, що вже сходили з конвеєра понад 10 років, експортувалися більш як у 40 країн світу.

Токарно-револьверні верстати 1А340 і 1416 були нагороджені відповідно бронзовою і срібною медалями на ВДНХ в Москві. Верстат 1А340 з успіхом демонструвався на виставках у Франції та Італії. На фото: верстат моделі 1416.

Велика робота була проведена колективом заводу в галузі прецизійного устаткування. Тут вперше в Радянському Союзі було створено токарно-револьверні верстати з точністю обробки діаметричних розмірів у межах другого і третього класів точності. Державна приймальна комісія рекомендувала верстати моделей БР-1 та БР-2 до серійного виробництва. Було виготовлено і здано державній комісії токарно-револьверний верстат моделі 1А340Ц з цикловим програмним керуванням. Цей автомат був обладнаний вертикальною шестипозиційною револьверною головкою. Невдовзі розпочалося серійне виробництво такого верстата.

Багато зусиль до вдосконалення діючих верстатів, створення нових докладало бюро перспективного проектування відділу головного конструктора заводу на чолі з В.Ю. Лоєвим.

Колективи промислових підприємств міст, включившись у переджовтневе соціалістичне змагання, виконали десятимісячне завдання по випуску валової продукції на 103,3%, а по реалізації виробів — на 103%. Кращих результатів досягли колективи заводів "Прогрес" і "Комсомолець".

Добрими показниками завершив десятимісячну програму колектив ливарного цеху. Відзначилися формувальники Григор'єв, Липецький, Оленюк, Ясинський та Лінник, які виконували свої змінні завдання на 140-150%, робітниці Смирнова, Норальська та бригада Розвадовського, робота яких була лише високої якості.

Верстатобудівники працювали і високопродуктивно, і ощадливо. На виготовлення токарно-револьверного верстата 1341 йшло майже 50 деталей із заощадженого металу. Вісім найменувань деталей — скоби, щитки, шайби тощо — також виготовлялися з відходів.

 

НЕ БУЛО РЕКЛАМАЦІЙ

Йдучи курсом технічного прогресу, на початку 1970 року завод провів значну роботу по підвищенню експлуатаційної надійності своєї продукції. На верстати, які завод випускав протягом 10 років, не надійшло жодної рекламації як від споживачів СРСР, так і 42 зарубіжних країн, куди їх поставляли.

Здійснення комплексу організаційно-технічних заходів, спрямованих на поліпшення якості і підвищення надійності продукції дали змогу колективу вже в четвертому році п"ятирічки розпочати випуск верстатів з нормами точності на 30 - 40% вищими, ніж передбачено державними загальносоюзними стандартами. Гарантійний строк роботи верстатів збільшився від одного до півтора року, а строк їх служби до першого капітального ремонту подовжений з восьми до дев'яти з половиною років. Лише від цього щорічно заощаджувалося понад сто тисяч карбованців.

До найважливіших організаційно-технічних заходів, які сприяли досягненню цих показників, великою мірою відносилося і вдосконалення системи технічного контролю.

Тоді ж було впроваджено саратовський метод бездефектного виготовлення продукції і здачі її з першого пред'явлення, застосовувалася система морального і матеріального стимулювання тих, хто здавав продукцію відмінної якості.

На заводі була ще одна новинка — почала діяти спеціальна центральна вимірювальна лабораторія, основним завданням якої було забезпечення високої точності і надійності вимірювання деталей.

При виготовленні вимірювального і різального інструментів точність контролю повинна була бути особливо високою. До придбання універсальних вимірювальних мікроскопів цей процес займав багато часу, бо доводилося користуватись цілим набором вимірювальних плиток. Було взято на озброєння досконаліші мікроскопи, завдяки яким стало можливим здійснювати вимірювання лінійних розмірів з точністю до однієї тисячної міліметра.

Освоєння і впровадження у виробництво приладів моделі 218 "Таліранд-2", які призначені для контролю круглості, дало можливість поліпшити технологічний процес обробки деталей.

Крім вітчизняних вимірювальних приладів у лабораторії заводу були й деякі зарубіжні. Так, вимірювальна машина народного підприємства НДР "Карл-Цейс" давала можливість повністю контролювати виготовлення черв'якових фрез, а приладом "Матрикс-3" швидко і точно проводилася перевірка виготовлення циліндричних, косозубних, конічних зубчастих коліс як з зовнішнім, так і з внутрішнім зчепленням.

Для посилення технічного контролю і підвищення продуктивності праці було здійснено й ряд інших заходів. Зокрема знайшли своє застосування агрегатні верстати для обробки деталей, виготовлені за власним технічним завданням. Це дозволило різко підвищити продуктивність праці, поліпшити якість продукції.

 

РИТМІЧНО І ВИСОКОЯКІСНО

Завдання четвертого року п'ятирічки колектив заводу виконав по всіх техніко-економічних показниках. План по реалізації продукції було забезпечено на 101,4, по продуктивності праці — на 101,1, по прибутках — на 100,7 процента. Собівартість продукції знизилась на 51 тисячу карбованців проти плану.

За рахунок впровадження прогресивних технологічних процесів, зменшення припусків на обробку деталей, застосування пластмас підприємство заощадило 19,11 тонн чорних і кольорових металів, 308,6 тисячі кіловат-годин електроенергії, 15,8 тонн умовного палива. На місяць раніше строку стали до ладу два комплексно-механізованих цехи та дві потоково-механізовані лінії фарбування малих і крупних деталей.

Добре попрацював колектив верстатобудівників і над підвищенням якості продукції. У порівнянні з 1968 роком втрати від браку по відношенню до собівартості виробів зменшилися на 14 процентів.

У ті дні на адресу підприємства надійшла телеграма такого змісту:

"Головверстатпром щиро вітає колектив заводу з присудженням йому другої грошової премії за підсумками соціалістичного змагання за 4 квартал 1969 року. Начальник Головверстатпрому Тараничев".

Весь колектив був охоплений змаганням. Особливо азартно мірялися силами комсомольські колективи. Кращим комсоргам Г. Хмельницькому, Т. Піотровській, Л. Крижанівській на комсомольській конференції були вручені їх комсомольські квитки на вічне зберігання.

 

"ЮВІЛЕЙНИЙ" ВЕРСТАТ

...В той день у складальному цеху панувало незвичайне піднесення: тут завершилися останні операції по виготовленню 20-тисячного серійного токарно-револьверного верстата моделі "1341". Біля "іменинника" зібралися кращі з кращих робітники, які своїми руками дали йому путівку в життя. Це розточувальник М.І. Лаблюк, слюсарі-складальник В.М. Афонін і С.Б. Росовецький, бригадир складальників М.А. Породзинський та слюсар А.М. Дринь.

Злагоджено працювали усі ланки технологічного циклу. Головне, над чим трудився відділ головного конструктора, — це швидке і якісне коректування технічної документації на всі моделі верстатів, які виготовлялися або ж невдовзі мали виготовлятися. Одним з таких був верстат з цикловим програмним управлінням моделі "1А341Ц" (фото на попередній стор.). При перевірці на надійність, точність обробки та зручність користування верстати цієї моделі виявилися високопродуктивними.

Всі заходи й роботи на підприємстві здійснювалися на міцній науковій основі. Економічний ефект від нововведень склав у 1969 році 41 тисячу 276 карбованців. Найвагомішим було впровадження працівниками відділу інструментального господарства у співробітництві з Курганським науково-дослідним інститутом розрахунку планових норм на інструментальні роботи з економічним ефектом в 15.675 карбованців.

 

 

На фото: верстат моделі 1А341Ц.

 

Серед кращих творчих бригад були бригади заготовчого цеху (начальник В.С. Чабанюк, керівник творчої бригади І.П. Ткачук), складального цеху (Зільбербрант, Набережний) та відділу головного конструктора (Кухарець, Лоєв), які разом впровадили 32 заходи, що дало підприємству 12.683 карбованці.

Колектив ливарного цеху подовгу утримував у себе Перехідний Червоний Прапор підприємства. Відзначився він і в першому місяці ювілейного року. Так, завдання по виготовленню чавунного литва було здійснене ще 27 січня.

Обрубники ж чавунного литва справляли новосілля. Вони одержали нове приміщення поблизу механічного цеху, де невдовзі були створені умови для високопродуктивної праці.

З 23.157 тоннами перевезених вантажів в'їхали в 1970 водії транспортної дільниці підприємства. Найкраще трудилася бригада Б.Г. Малиновського. 23 роки на той час відпрацював Є.С. Борисов.

Його автокран завжди був безвідмовним у роботі. Добре працювали також водії Л.Є. Гуминський, Л.С. Поліщук, електрокарник М.І. Тихонов. Транспортникам допомагали в роботі вантажники, серед яких кращими були Длугаш і Бердников.

За роки минулої п'ятирічки завод став комплексно-механізованим підприємством. Протягом цього періоду створено чотири комплексно-механізованих цехи: заготовчий, механічний, складальний і цех малих серій, а також фарбувальну, гальванічну, термічну дільниці і дільницю по переробці стружки. Було обладнано також 24 потокові багатопредметні механізовані лінії, зокрема 13 ліній механічної обробки в головному корпусі, впроваджено 22 одиниці високопродуктивного металорізального устаткування.

Багато було зроблено і над полегшенням трудомістких процесів, зокрема допоміжних. Так, впроваджено 144 одиниць транспорту безперервної дії (конвеєри, транспортери тощо) загальною протяжністю 544 метри, 30 одиниць засобів механізації вантажних і транспортних робіт.

До планів технічного переозброєння заводу входила організація нового механоскладального цеху для виготовлення верстатів малих серій, верстатів підвищеної точності з програмним керуванням, створення дільниці з 20 верстатів з програмним керуванням, впровадження 32 одиниць новітнього високопродуктивного устаткування...

У 1971 році було втілено 36 заходів плану нової техніки з економічним ефектом 67,4 тисячі карбованців при плані 48,5 тис. крб., за планами оргтехзаходів було втілено 64 заходи з економічним ефектом 106 тисяч проти запланованих 103.

Виконання цих планів забезпечило умовне вивільнення 167 чоловік і дало підвищення продуктивності праці по заводу на 107,7%. Річне завдання по росту продуктивності праці було на сто відсотків забезпечено за рахунок підвищення технічного рівня виробництва.

 

ЗА КОМПЛЕКСНИМИ ПЛАНАМИ

У 1972 році усі верстатобудівники почали працювати за комплексними планами. Завдяки цьому продуктивність праці почала неухильно зростати. Економісти цехів аналізували зобов'язання, яке робітник брав на п'ятирічку, перевіряли, наскільки воно реальне й обґрунтоване, потім визначали проценти виконання виробничого плану, ріст продуктивності праці на кожен рік. Особистий план кожного обговорювався і затверджувався на робітничих зборах у цехах і дільницях.

Ось живі приклади таких планів. В.В. Лагутов зобов'язався виконати своє п'ятирічне зобов'язання за чотири з половиною роки. Щоб дотримати свого слова, йому потрібно було щорічно збільшувати виробіток на 5 відсотків. Лагутов зобов'язався подати 6 раціоналізаторських пропозицій.

Члени комсомольсько-молодіжної бригади, яку очолював молодий комуніст А.М. Дринь, передбачали в своєму плані виконати п'ятирічку за чотири роки. Щоб досягти цього, їм необхідно було довести змінний виробіток до 140-145 процентів.

Особисті комплексні плани склали на березень 1972 року 600 робітників та інженерно-технічних працівників.

Загалом же по заводу завдання по росту продуктивності праці виконане не було. При намічених 108,4% фактично ця цифра склала 105%. Однією з причин були великі труднощі по освоєнню серійного виробництва верстатів нових моделей 1416, 1А34ІЦ. Але і в тому році майже 80% приросту продуктивності праці було забезпечено за рахунок введення нової техніки.

За три роки 9 п'ятирічки завод одержав економічний ефект від впровадження нової техніки та оргтехзаходів у розмірі 593,5 тисячі карбованців, умовне вивільнення склало 374 чоловіки, що забезпечило підвищення продуктивності праці на 17,3 відсотка.

Верстат 1А341Ц у Москві на виставці "Верстати-72" одержав срібну медаль. Група його авторів нагороджена медалями ВДНГ.

Директором заводу став у 1972 році Степан Петрович Корольов. На цій посаді він пропрацював десять років.

 

На фото: С.П. КОРОЛЬОВ.

 

На заводі у той час діяло 25 комплексно-механізованих потокових ліній, в тому числі 16 ліній механічної обробки. При виготовленні деталей широко застосовувалися групові методи роботи. Повністю забезпечував групові технологічні процеси заготовчий цех.

Щороку на "Комсомолець" приходило працювати багато випускників шкіл міста. Тут у зв'язку з цим був створений відділ кадрів на громадських засадах, а в цехах почали діяти комісії по роботі з молоддю. Наприкінці кожного навчального року відбувалося традиційне свято "День відкритих дверей". Заводські екскурсоводи знайомили гостей з виробничими приміщеннями, лабораторіями, відділами. "Комсомолець" брав шефство над середньою школою №2. Старшокласники цієї, а також середньої школи №12, проходили на підприємстві практику. Більше 60 випускників стали у 1973 році робітниками.

Одним з кращих був на заводі в 1974 році заготовчий цех №21. Десятимісячний план по випуску валової і товарної продукції він виконав відповідно на 120,2 і 120,9 відсотка. Цих вагомих показників досягнуто було насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці, яка з початку року зросла на 20%. Сприяла росту і реорганізація колишнього ковальсько-заготовчого цеху №2. Замість нього організували два цехи. У 21-й увійшла дільниця верстатів-автоматів, ковальська, термічна дільниці і відділення по виготовленню деталей з пластмас. Це надало більше самостійності роботі інженерно-технічних працівників і водночас значно підвищило їх відповідальність за доручену справу.

 

 

На фото: працівники цеху №13 В.Д. ЯРОСЛАВЦЕВ, Л.М. ВЕЙМАН,

І.Й. САВЧУК, Я.О. СИДОРЕНКО.

 

Великий ефект дало також переведення верстатів для різання металу на заготовки на прирейкову базу підприємства. На площі, яка вивільнилася, встановили кілька металорізальних верстатів. Значно підвищилася продуктивність праці і в результаті переведення виготовлення двох найменувань деталей з інших верстатів на токарно-револьверний італійського виробництва.

Серед кращих значилися імена нормувальника цеху Т.А.Негоди, токарів О. Цьомика і Єрьоміна, терміста Ю. Герасименка, коваля О. Теслі та інших.

Уже наприкінці жовтня 1975 року працювала в рахунок 1977 комсомольсько-молодіжна бригада верстатників цеху дрібних серій. Свердлувальник Микола Любич, фрезерувальники Віктор Томашевський і Леонід Митник, шліфувальники Володимир Кореневський, Микола Чмур змінні завдання виконували на 135-140 процентів. Любич і Митник виконали свої особисті п'ятирічки.

План дев'яти місяців названа бригада виконала на 139,2 відсотка. І це при тому, що верстатники виготовляли складні деталі для нових машин з цикловим програмним керуванням.

 

ЗЛЕТ ТВОРЧОЇ ДУМКИ

Дев'ята п'ятирічка стала для колективу "Комсомольця" періодом різкого зростання науково-технічного прогресу. Свій перший токарно-револьверний верстат заводчани "тиражували" п'ятнадцять років. І ось настав час замінити модель "1341" на нову — "ІК341". Щоб втілити задумане в життя, найбільше зусиль доклало бюро поточного проектування відділу головного конструктора.

Токарно-револьверні верстати з маркою "Комсомольця" можна було побачити на багатьох підприємствах нашої країни і за рубежем. У порівнянні з восьмою п'ятирічкою випуск товарної продукції і її реалізація зросли в півтора рази, випуск верстатів — на 17, а товарів народного вжитку — більш ніж у п"ять разів. Майже на 40 процентів підвищилася продуктивність праці, додатково до завдання колектив дав 618 тисяч карбованців. Було значно перевиконано і завдання випуску верстатів на експорт. З 1970 по 1975 рік на підприємстві освоєно серійне виробництво верстатів з цикловим програмним управлінням, напівавтоматів та інших зразків складного устаткування. Їх випуск збільшився у 25 разів, а питома вага в загальному обсягу продукції — у 16,3 рази.

З першого дня 1976 року почали сходити з потокової лінії нові верстати "ІК 341", які вигідно відрізнялися від попередніх моделей. У них було вдосконалено основні вузли, набагато підвищено точність обробки деталей, поліпшено зовнішній вигляд.

За п'ятирічку було впроваджено у виробництво майже 300 організаційно-технічних заходів, передбачених планом освоєння нової техніки, економічна віддача від яких перевищила мільйон карбованців. Відчутний ефект дало вже згадуване створення комплексно-механізованих дільниць і потоково-механізованих ліній.

 

ПІДВОДИЛИ ПОСТАЧАЛЬНИКИ

Однак поряд з позитивним у роботі верстатобудівників були недоліки й упущення. Основним лихом стала неритмічність, яка негативно позначалася на ефективності і якості всієї роботи... У 1975, наприклад, в середньому випуск продукції у першій декаді становив 13,6, у другій — 23,1, а в третій — 63,3 відсотка. Причини штурмівщини — зриви заводами-постачальниками договірних зобов'язань по забезпеченню підприємства чавунним литвом, комплектуючими деталями і матеріалами. Павлоградський завод "Литмаш" Дніпропетровської області недопоставив у Бердичів 98 нижніх станин верстатів моделі 1341, що зірвало виконання плану випуску верстатів у червні.

Як повноводдя великого озера залежить від маленьких струмків, так ритмічна робота будь-якого підприємства залежить від тих "струмків", якими іде постачання матеріалів, комплектуючих виробів і заготовок. Можливо, пересихання одного струмочка для озера не так і помітне, зате для верстатобудівників зрив хоч одним з постачальників своїх зобов'язань неминуче порушує ритм усього складного механізму. Тим більше, що на "Комсомольці" їх було аж 249. Лише по групі металів мали 41 постачальника, по комплектації — 128 і так далі.

Проблема литва завжди була актуальною для "Комсомольця". Він одержував його з Куйбишева, Казані, Одеси, багатьох інших міст, хоч обслуговувати його міг би ливарний комплекс заводу "Прогрес". Уся справа — у приналежності двох підприємств різним міністерствам. Така міжвідомча неув'язка дорого обходилася державі.

Якість продукції, пропонованої споживачам, завжди була в центрі уваги колективу заводу. На базі досвіду Львівського електротехнічного об'єднання тут розробили і впровадили у виробництво комплексну програму управління якістю за стандартами свого підприємства. Їх було 44. Згодом на заводський Знак якості було атестовано більше 500 виробів. Виготовлення за рік 300 верстатів з підвищеною гарантією роботи давало можливість заощаджувати 15.000 карбованців.

Як завжди творчо й ефективно працювали раціоналізатори. Відчутний ефект дали пропозиції слюсарів-складальників В.Г. Токарєва, М.Т. Приступи, Г.С. Гурського, гальванника П.І. Трохимчука. В особистих зобов'язаннях кожного робітника був пункт про високоякісне виконання робіт. З особистим клеймом якості працювали Г.С. Осінський, В.К. Сачук, С.Ф. Белінський, М.І. Лаблюк, В.І. Кваснюк, Р.Р. Рудницький.

В 1977 році завод працював під девізом "П'ятирічці якості — робітничу гарантію". А в заготовчому цеху токар В.І. Яроцький виступив зі своїм почином — "Всі сто процентів продукції без жодного дефекту". Його підтримала бригада пресувальників пластмасових виробів А.І. Петренка і ще 18 верстатників. За півріччя жоден з них не допустив браку.

 

 

Боротьба за випуск відмінної продукції набрала широкого розмаху. Нову хвилю трудового піднесення, як писали тодішні газети, викликав проект нової Конституції СРСР, обговорення якого відбувалося повсюдно.

Коли у березні було підбито підсумки соціалістичного змагання на честь 60-ї річниці Жовтня, виявилося, що першість виборола комсомольсько-молодіжна бригада першої дільниці заготовчого цеху. Свої зобов'язання вона виконала на 111%. Перше півріччя вона знову завершила успішно — дала 111,5%. Кожен член бригади досяг мети: на дошці показників якості завжди красувалася цифра 100 (100% продукції без жодного дефекту).

Верстату 1А416 було присвоєно на заводі "почесний п'ятикутник". Була й новинка — розпочався випуск верстата з автоматичним різьбонарізувальним пристроєм.

На початку того ювілейного року токар М.Ю. Недолюк виступив з ініціативою — всю продукцію здавати тільки з першого пред'явлення. На цю ініціативу відгукнулися 123 робітники механічного цеху. А весь він зобов'язався завершити рік з 98,3% продукції, зданої з першого пред'явлення.

На кінець року завод мав 103 робітники, які одержали право працювати з особистим клеймом якості. Серед них були токар Б.П.Шишков,шліфувальник Ф.А. Галабурда, слюсар-складальник А.М. Мазур, А.І. Вівдюк, Л.Ф. Проневич та багато інших. Питома вага продукції зі Знаком якості складала на заводі 17,2%, що було на 2% вище плану.

 

На фото: У.Д. ЛОЗНЄВОЙ.

 

 

 

 

 

Розділ III. Є 50.000! Підприємство союзного значення.

1978-1991.

 

 

НОВУ МОДЕЛЬ — У СЕРІЮ.

У 1978 році на "Комсомольці" була виготовлена перша промислова партія верстатів моделі 1Д340. Зростав і змінювався завод. За 8 місяців третього року п’ятирічки промислової продукції понад план було реалізовано на 294 тисячі карбованців. Питома вага її з державним Знаком якості досягла 27,4%. Результативно працювали передовики виробництва А.О. Скальський, Б.Т. Діденко, М.М. Івасюк, І.Д. Лознєвой, С.П. Гилюк, Я.І. Бєлов, М.І. Лаблюк, В.І. Бурч, В.С. Рєзнік та інші.

Колектив раціоналізаторів і винахідників заводу виконав 1 липня того року план, яким було передбачено дати 75 тисяч карбованців заощаджень. До кінця року вони вирішили дати ще стільки ж. А взагалі на підприємстві працювало понад 450 людей творчої думки.

Протягом повного року було заощаджено 36500 кілограмів прокату чорних металів, 24200 кілограмів чавунного литва. Трудомісткість продукції зменшилася на 27600 нормо-годин. Це було неабияким резервом виробництва.

Кращими за показниками роботи були визнані колективи ливарного та інструментального цехів, де начальниками працювали А.П. Кустовецький та В.В. Бойко, відділу головного конструктора та відділу головного металурга, які очолювали А.В. Кухарець і В.С. Левицький. Серед тих, хто вийшов переможцем у раціоналізаторській роботі за перше півріччя, — заступник головного конструктора Л.Й. Новицький. Лише одне з його нововведень — зміна схеми електроживлення в токарно-револьверному верстаті — гарантувало підприємству річний економічний ефект в 27 тисяч карбованців.

Дві пропозиції впровадили головний конструктор А.В. Кухарець та керівник бюро ВГК В.Ю. Лоєв. Це дало 12 тисяч річної економії коштів. Цінні нововведення запропонувли робітники — бригадир електриків дільниці №8 А.В. Добровольський, М.Т. Приступ та інші.

Раціоналізатори й винахідники дбали про поповнення. Хорошими наставниками зарекомендували себе інженер-технолог М.Х. Кулик, заступниики начальників цехів: ливарного — Л.Ф. Залевський, механічного — М.С. Шостачук...

Семимісячним плановим завданням складального цеху було передбачено зібрати 2196 верстатів. Долаючи величезні труднощі з неритмічним надходженням деталей (їх для одного верстата потрібно було до тисячі!), інші перешкоди, цех наполегливо йшов до кінцевої мети.

Все ширше на заводі застосовувалася бригадна форма організації праці. З початку десятої п'ятирічки тут було створено 14 колективів, які виконували роботу за єдиним місячним рапортом. Продуктивність праці завдяки цьому зросла на 10-15%. Посилився взаємний контроль за якістю продукції, а також зросла зацікавленість у кінцевому результаті. Злагоджено й ритмічно працювала бригада токарів заготовчого цеху В.В. Попова. Обслуговуючи 6 шестишпиндельних верстатів, робітники жодного місяця не підводили інші цехи в забезпеченні заготовками. Так само злагоджено працювала бригада шліфувальників тринадцятого механічного цеху. Висококваліфіковані робітники Ю.П. Рєпнін та В.Ф. Кореновський одержували єдиний наряд і обидва за нього відповідали.

Щороку верстатобудівники розширювали асортимент товарів народного споживання. У листопаді 1979 року вони виготовляли телевізійні антени, кельми, соломорізки тощо — всього 17 найменувань. Всі ці товари пройшли атестацію і відповідали першій категорії якості, користувалися попитом у населення. Соломорізці СМ-100 було присвоєно державний Знак якості, вона стала значно потужнішою після вдосконалення. Виготовляли тут і товари для дітей — лопатки, грабельки та ін. Комсомольська організація підприємства нараховувала на кінець того року 495 юнаків та дівчат. Більша половина з них була удостоєна високого звання ударників комуністичної праці. У тому, що завод випускав 9 моделей верстатів з державним Знаком якості, була велика заслуга насамперед молоді. Тоді була виготовлена дослідна партія верстатів моделі 1Г340ПЦ.

А всього зі Знаком якості на "Комсомольці" того часу випускалося 31,4% продукції. Проте, як не прикро, підприємство не справлялося посередині 1980 року з відставанням...Працівники групи наукової організації праці заводу багато робили для підвищення ефективності виробництва. Одним із його резервів було впровадження колективних форм організації праці. На кінець 1980 року на заводі нараховувалося 98 бригад, які об'єднували 711 робітників, тобто майже 38% від загальної кількості працюючих. Верстатобудівники намагалися створювати насамперед комплексні наскрізні бригади, де оплата здійснювалася за єдиним нарядом і кінцевими результатами праці. Одночасно створювалися і спеціалізовані бригади.

Останнім у 1980 році було в газеті "Радянський шлях" таке повідомлення з заводу "Комсомолець":

"Одинадцять місяців завершального року десятої п'ятирічки тривав конкурс раціоналізаторів і винахідників. Кращою визнано пропозицію щодо зниження трудомісткості і спрощення монтажу електросистеми токарно-револьверного верстата моделі ІГ340ПЦ, автором якої є старший майстер складального цеху Олександр Іванович Набережний. Подане ним нововведення заощаджує заводові 2421 карбованець.

Виконуючи рішення 26 з'їзду КПРС, вимоги Постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 18 лютого 1980 року "Про значне підвищення технічного рівня і конкурентоспроможності металообробного, ливарного та деревообробного устаткування й інструмента", колектив заводу за період 1980-1982 роки виконав відповідну роботу, спрямовану на освоєння випуску нової продукції, підвищення технічного рівня виробництва.

Підприємство взяло курс на освоєння виробництва верстатів в ПУ (ЦПУ, ЧПУ). У 1983 році випуск таких верстатів склав по їх кількості 44,8%, а по обсягах в карбованцях — 69,4%. За 1983 у порівнянні з попереднім роком цієї продукції було виготовлено в 3,8 рази більше. За 2,5 року п'ятирічки створено 4 нових зразки верстатів, у серійне виробництво запущено 7, а два застарілих знято з виробництва".

 

На фото: Г.В. ПРИСЯЖНЮК — директор заводу.

 

 

ПОСТІЙНЕ ПЕРЕОЗБРОЄННЯ

Освоєння серійного виробництва нової складної техніки було немислимим без технічного переозброєння виробництва. Воно проходило в таких напрямках: впровадження передової технології, поліпшення структури парку устаткування, механізація та автоматизація процесів виробництва, скорочення застосування ручної праці, вдосконалення управління виробництвом на базі механізації управлінської праці, впровадження НОП у всіх сферах виробництва, поліпшення умов праці і побуту робітників.

План технічного переозброєння за перших 2 роки п'ятирічки був виконаний таким чином: впроваджено 494 заходи при очікуваних 467, отриманий економічний ефект 1130 тисяч карбованців при плані 640 тисяч, умовне вивільнення робітників склало 308 чоловік при плані 266. Було забезпечено зростання продуктивності праці у 1981 році на 5,2, у 1982 році на 7,1%. За півп'ятирічки було реалізовано 519 раціоналізаторських пропозицій з економічним ефектом 830 тисяч карбованців.

 

 

У 1982 році на честь Дня машинобудівника колектив заводу був нагороджений першою премією Мінверстатопрому за створення та освоєння серійного виробництва верстата, оснащеного оперативною системою числового програмного управління "Електроніка НЦ-31" моделі 1Б340Ф30.

За підсумками роботи 1983 року завод справився з виконанням планових завдань з основних техніко-економічних показників. Перевищені контрольні завдання п'ятирічки по випуску товарної продукції на 938 тисяч карбованців, по темпах росту продуктивності праці на 8,6%. Були повністю виконані також договірні зобов'язання. Питома вага продукції зі Знаком якості склала 65%.

На 1984-85 роки завод мав багато підшефних організацій. До них належали госпіталь для інвалідів ВВВ, середня школа №2, НВК, школа робітничої молоді №1, станція юних техніків, поліклініка для дорослих, аптека №184, дитячий садок №29, будинок-інтернат для престарілих.

 

 

На фото: у підшефному дитячому садку.

 

 

Х Х Х

Так само, як має свою історію завод "Комсомолець", що знаходить відображення на цих сторінках, має її і кожен цех, трудовий колектив, людина і навіть верстат.

Цікава історія у верстата ІП42ОПФ40. У грудні 1985 року була виготовлена установочна серія їх в кількості 3 штук. Це було відгуком верстатобудівників на Постанову ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР від 7 серпня 1985 року "Про заходи з докорінного підвищення технічного рівня, якості машинобудівної продукції і розвитку машинобудування як основи науково-технічного прогресу в 12 п'ятирічці і перспективи до 2000 року. У четвертому кварталі 1986 року була виготовлена перша промислова партія названих верстатів у кількості 5 штук, а на 1987 р. з конвеєра "Комсомольця" зійшло 16. Такої складної техніки завод ще не випускав за всі роки свого функціонування. Роботи по впровадженню цього верстата у масовий випуск належним чином фінансувалися. Всього було виділено майже 30 мільйонів карбованців!

Саме впровадження у серійне виробництво названого верстата значною мірою позитивно вплинуло на те, що завод перевиконав взяті колективні зобов'язання першого півріччя 1986 року.

Перевиконання державного плану по випуску товарної продукції склало 1250 тисяч карбованців, нормативної чистої продукції — 131 тисячу карбованців, по виробництву металообробних верстатів 39 штук при плані 6, в тому числі верстатів з ЧПУ — 16. Верстатобудівники одержали 138 тисяч крб. надпланових прибутків, було виконано план по відрахуваннях у фонди економічного стимулювання. Беручи участь у реалізації Продовольчої програми, підприємство поставило агропромисловій галузі 43 верстати.

Було досягнуто значних результатів у справі поліпшення якості продукції. Питома вага її з вищою категорією склала 56,7% при плані 52,4%. 87 робітників працювали з довіреністю ВТК, 41 з них удостоєний звання "Відмінник якості заводу", 2 бригади працювали на самоконтролі.

Перше півріччя зекономило підприємству 16 тонн прокату чорних та кольорових металів, 33 тонни умовного палива, 225 тисяч кіловат-годин електроенергії, 130 кубометрів лісоматеріалів. Однак з окремих показників були статистично зафіксовані недовиконання. Так, план по введенню в дію основних фондів був виконаний всього на 77,9%. Було значно менше реалізовано надпланової продукції, ніж це передбачалося.

Загалом же п'ятирічний план випуску токарно-револьверних верстатів завод перевиконав майже в три рази. Верстатобудівники зобов'язалися виготовити понад п'ятирічне завдання 161 роботизований комплекс.

 

З ТУРБОТОЮ ПРО УМОВИ ПРАЦІ І ВІДПОЧИНКУ

У другому півріччі 1985 року було в основному завершено реконструкцію ливарного цеху. У зв'язку з цим значно поліпшилися умови праці та побуту. Було впроваджено комплексну дільницю формовки, заливки і вибивки — тобто всі три процеси поставлені на єдиний конвеєр. Додатково це дало змогу механізувати важкий процес вибивки, який почав проводитися на вібраційних вибивних решітках.

Було також механізовано подачу відпрацьованих опокових сумішей у підготовче відділення, на нові виробничі площі переведено обрубне відділення.

Паралельно з реконструкцією в цеху проводилася переатестація робочих місць, а також впровадження раціоналізаторських пропозицій. Внаслідок цього було вивільнено дев'ять працівників.

Та найголовнішим все ж було те, що в результаті реконструкції збудували сучасний оздоровчий центр для ливарників. Із сауною, басейном та кімнатою відпочинку, де можна було і зняти втому, і переглянути газету в обідню пору, випити чаю.

Чи не завдяки турботі про робітника зросла продуктивність його праці?

За вісім місяців того року вона стала більшою на 12,5% замість 2 запланованих. Одночасно була знижена й собівартість продукції на 4,5 тисячі карбованців. Надійними важелями підвищення продуктивності були також постійне впровадження бригадної організації праці, перехід на госпрозрахунок. 89 відсотків від загального числа ливарників були об'єднані в колективи, 5 бригад працювали господарським способом.

Звання кращих і тоді належало дільниці точного сталевого литва, яку очолював старший майстер О.М. Бабич, бригаді цієї дільниці В.Ю. Ткачука.

Ливарники за підсумками другого кварталу зайняли третє місце у Всесоюзному змаганні серед однорідних структур верстатобудівної промисловості. Велика заслуга в цьому була також бригад обрубників на чолі з В.Н. Рудиком (кращі робітники В.П. Стельмах, М.І. Мельничук), модельниць П.С. Сапинської (кращі В.Л. Підвисоцька, Р.В. Лінник).

Колективу цеху №1 було приємно, що завдяки їхній праці прикрашалося місто. Тут відливали огорожі для міського парку.

"Зустрічають по одягу..." — гласить народна мудрість. Такий "одяг" для верстатів, які виготовляв "Комсомолець", створювала в цеху №14 бригада малярів на чолі з Ю.Й. Борисенко. Після неї продукція заводу набувала належного вигляду, була конкурентоспроможною як на внутрішньому союзному, так і на світовому ринку. Найвагоміший вклад у загальну справу вносили М.І. Герасименко, М.Ю. Гнатюк, П.К. Старовойтова, В.І. Макарова та інші.

Всі дев'ять місяців 1985 року виконання зобов'язань на поставку складало 100%, проте були проблеми, пов'язані з відвантаженням продукції споживачам. Вкрай необхідним був козловий кран, бо тодішній автомобільний 10-тонний був незручний тим, що доводилося під'їжджати до кожного верстата і заново повторювати підготовку до навантаження. Дирекція заводу ставила питання перед Міністерством про виділення хоча б 16-тонного автокрана із збільшеним вильотом стріли, котрий зміг би за один під"їзд вантажити 3-4 верстати.

 

Х Х Х

Своєрідною і цікавою була зміна директорів заводу "Комсомолець" у 70-80 роках.

У 1972 році вийшов на пенсію Пржеорський. Про нього і по сьогодні залишилася добра пам'ять на підприємстві. Керівник старого зразка і гарту, він не терпів недисциплінованості, лайдакування, мав звичку "прочитати мораль" будь-кому, критично ставлячись при цьому і до себе. Улюбленою примовкою Івана Броніславовича була така:"Дивіться, беріться, а хто не справиться — вилетить на повороті".

Любив Пржеорський будувати, це завдяки його зусиллям в короткі строки було введено в дію ремонтно-механічний та ливарний цехи, приведено до ладу складські приміщення. Бувало, сам перевіряв, як кладуть будівельники плитку (в інженерному корпусі), як припасовують столярку, склять вікна.

За його керування завод випускав в основному верстати моделі 1341. Коли назріла необхідність модернізувати виробництво, піднести його до якісно нового технічного рівня, директор, маючи за плечима вже чималий життєвий і виробничий шлях, спасував:

— Е ні, це вже не для мене, ви молоді, ви й рухайте прогрес, — казав він головному інженеру, конструкторам, працівникам технологічного відділу.

Щоправда, пробував наприкінці своєї діяльності теж модернізувати завод, але обережно, без ризику. Посилав підлеглих у Городок Хмельницької області з метою запозичення там моделі токарних верстатів, які нібито користувалися попитом у споживача, але ті, виконавши волю Івана Броніславовича і привізши звідки зразок не вельми сучасного верстата, швидко "спустили його на гальмах", так і не розпочавши великомасштабного виробництва.

Тоді Пржеорський остаточно вирішив залишити свій пост. Це сталося в 1972 році.

Віталій Іванович Ремінський працював у той час головним технологом, йому пропонували очолити завод, але ближче до душі, як згадує він сам, була робота творча, а не керівна. Тоді на посаду директора прийшов Степан Петрович Корольов — людина сучасних на той час поглядів,з прогресивним технічним мисленням, а В.І. Ремінський став головним інженером.

— Давайте освоювати програмні верстати, — сказав новий директор і його відразу підтримали ті, кому вже затісні були рамки одного виду продукції — верстата 1341, хоч до того часу він вже був модернізований.

Рівно десять років під його керівництвом працював колектив заводу над вдосконаленням свого іміджу, а коли в Степана Петровича виникла необхідність у зв'язку з сімейними обставинами виїхати до Москви, на його місце прийшов Василь Григорович Присяжнюк, котрий мав досвід роботи на заводі верстатів-автоматів у Житомирі. Через три роки доля стати керівником одного з найбільших на той час підприємств міста таки не обминула Віталія Івановича Ремінського — він, уже маючи багатющий досвід головного технолога й головного інженера, неодноразово побувавши в Москві і за кордоном у службових справа взяв на себе цю нелегку ношу.

На той час він уже пропрацював на "Комсомольці" 26 років...

 

На фото: В.І. РЕМІНСЬКИЙ.

 

Згадує В.І. Ремінський:

—На завод "Комсомолець" я прийшов після закінчення Київського політехнічного інституту в 1958 році. Разом зі мною на це підприємство було направлено ще чоловік 5-6 випускників, що на той час було незвичним. Але завод уже готували до верстатобудування, і молоді кадри були йому вкрай необхідні.

...Перше знайомство з підприємством... Шукаючи прохідну, двічі потрапляю на територію, де просто біля цехів розмістилася їдальня, буфет,трохи поодаль "красується" звалище металу, ніхто мене не зупиняє, не запитує, куди йду. Аж ось і маленька прохідна, оглянувши документи, мене "пропускають" на вже знайому оку територію. Зустрів мене головний інженер Микола Павлович Леончук, який виконував обов'язки директора, — в гумових чоботях, шкірянці.

— Ти чого це в штиблетах заявився сюди? — було його перше запитання.

Річ в тім, що територія заводу була тоді грунтово-заболоченою, адже він знаходився внизу, над річкою, ходити і в гумовиках було по ній важкувато.

У технологічному відділі, куди був направлений, мене приязно привітали Юзеф Маркович Вайтман та Абрам Аркадійович Горінштейн. Це вони, як я згодом довідався, готували завод до нової роботи, були справжніми спеціалістами.

Не відразу був запущений у виробництво наш перший верстат 1341. Його передали підприємству з Київського верстатобудівного заводу імені Горького, який переходив на випуск складнішої, сучаснішої техніки, і "сорок перший" киянам став заважати.

Ми ж фактично розпочинали своє верстатобудування з нуля. Бракувало устаткування, не вистачало кваліфікованих спеціалістів. Першим нашим завданням було освоїти виготовлення найпростіших деталей.

Пригадую у зв'язку з цим ще один потішний епізод. Київські верстатобудівники доручили нам виготовляти для них чавунні заглушки. Перша партія їх відливалася важко, зате згодом робітники так наловчилися, що зробили їх... на років десять наперед!

Або таке. Коли ми вже повністю освоїли виготовлення майже 100 найменувань деталей, склали свої перші 100 верстатів, були настільки задоволені роботою, що не захотіли шліфувати їх — хотілося швидше апробувати цю продукцію на споживачах.

Уже в 1960 році я працював керівником технологічної групи, трохи згодом — провідним технологом ВГК. Без Києва в ту пору ми ніяк не могли обійтися — звідти надходили до Бердичева комплектуючі деталі, креслення тощо.

Освоюючи найскладніші вузли, ми, бувало, засиджувалися над їх кресленнями до п'ятої ранку. Новим для нас був і складний, комбінований інструмент. Згодом провідні конструктори Кухарець, Новицький, Захарчук, Лоєв та інші поставили перед собою запитання: а чого це ми маємо випускати верстати лише однієї моделі?

І почалося на заводі освоєння нових. З-поміж них можна назвати 1К341, 1Г340П,1В340Ф30. Оскільки тоді налагодилися виробничі зв'язки з Міністерством оборони, яке мало потребу в програмних верстатах, ми розробили верстат моделі 1А341Ц з цикловим програмним управлінням. Налагодилися зв'язки з Зеленоградом, Курськом, Смоленськом, які мали системи числового програмного управління НЦ 31, НЦ 80. Була освоєна пневмоструменева автоматика. Основним верстатом, який ми розробили у співдружності з "ЛенОКБАРВ", був верстат моделі 1В340Ф30. Ефективно співпрацювали з науково-дослідним інститутом "ЕНІМС", з яким в 60-70 роках розробили проект верстата моделі 1П420ПФ40.

Водночас на нас покладалася велика відповідальність по виготовленню товарів народного вжитку — деревообробних верстатів УНВ, агрегатів для приготування кормів СМ-100 тощо.

У 1988 році мене як головного інженера часто посилали у відрядження до Москви, яка виділяла нам фонди. Доводилося "вибивати" їх, коригувати й узгоджувати плани. Уже тоді ми випускали понад 3000 верстатів, працювали у три зміни, у вихідні дні. Металу витрачалося дуже багато, з ним постійно були проблеми, а нам нав'язували план випуску вже не 3000, а 4000 верстатів на рік! Доводилося переконувати Міністерство у недоцільності випуску такої кількості продукції. Зупинилися тоді, пригадую, на 3600.

Виходить, що з конвеєра заводу мало сходити по 10 верстатів щодня!

Ми виховали на ту пору свої кадри, нашою виробничою ідеологією було налагодження випуску високотехнічніших, а не примітивних, громіздких моделей. З цією метою наші конструктори й технологи їздили в Німеччину, Францію (на виставку ЕМО), Болгарію.

 

ЧеПеУЗАЦІЯ, РОБОТИЗАЦІЯ

На кінець 1985 року завод повністю освоїв серійне виробництво верстатів з числовим програмним управлінням, а затим роботизованих комплексів. Понад намічений план їх було вже виготовлено і відвантажено більш як 120. У новій п"ятирічці верстатобудівники планували виготовити 815 верстатів з числовим програмним управлінням, в тому числі 400 типу "оброблюючий центр". За попередніми підрахунками використання верстатів заводу "Комсомолець" у п'ятирічці, яка розпочиналася, мало зекономити 109,4 мільйона карбованців і умовно вивільнити 22,5 тисячі чоловік.

Високоефективно працювали тоді інженери-конструктори М.П. Бондар, О.В. Євглевський, В.М. Бульба, О.С. Дорота, інженери-технологи І.Б. Шинкарук, В.А. Тимощук, Л.С. Перегуда, начальник експериментальної дільниці В.Ф. Цимбалюк, старший майстер В.Г. Коломієць, бригадир В.П. Гурковський та багато інших.

 

ОЗИРАЮЧИСЬ ІЗ ВЕРШИН

З вагомими результатами завершували трудівники "Комсомольця" одинадцяту п'ятирічку. Понад її контрольне завдання вони виготовили 435 верстатів з числовим програмним управлінням і 153 роботизованих комплексів. Весь приріст обсягів виробництва було одержано за рахунок підвищення продуктивності праці. Кількісне зростання було далеко не головним і не визначальним кроком. За п'ятиріччя підприємство перейшло в якісно новий стан. Якщо до кінця 1980 року завод тільки-тільки освоїв випуск верстатів з числовим програмним управлінням і випускав їх всього 6 одиниць, то за наступні 5 років їх випуск збільшився у 67,5 рази. Ці верстати задовольняли найсуворіші вимоги металообробних підприємств багатьох галузей народного господарства. Майже 54% продукції завод випускав з державним Знаком якості.

 

  

 

Про роботизований комплекс, який експонувався на міжнародній виставці "Металообробка-84", один з американських журналів писав, що місцевим фірмам не слід безтурботно ставитися до конкуренції з боку радянських підприємств. Це стосувалося бердичівських верстатів.

На висоті був конструкторський відділ — завжди молодий і невтомний у своїх сміливих починаннях. Та й літами новатори були молодими — середній вік працівників відділу був 35 років.

Беручи участь в галузевих і республіканських цільових комплексних програмах "Використання устаткування", "Метал", "Роботизація", "Механізація вантажно-розвантажувальних робіт" та інших, верстатобудівники майже в півтора рази підвищили коефіцієнт змінності устаткування, перевели більше 300 робітників з ручної праці на механізовану, рівень механізації та автоматизації вантажно-розвантажувальних, транспортних і складських робіт зріс до 95 відсотків.

Ентузіастів, людей допитливої думки ставало на заводі все більше. Серед них були інженери, технологи, робітники. Славився на підприємстві бригади В.А. Купця, А.Н. Баранова, В.П. Слюсаренка, Л.Г. Блащука, В.І. Корнєєва.

Заробітна плата трудівників заводу зросла на 20,8% і складала в середньому на одного працюючого 173 карбованці. А продуктивність праці за той же період підвищилася на 48,4%.

Щороку завод перераховував міськвиконкому 300 тисяч карбованців для будівництва житла. У 1984 році 145 сімей верстатобудівників справили новосілля в кооперативному будинку.

 

 

На новосіллі.

Після здачі будинку по вулиці Б. Хмельницького, 1-а.

 

НА НОВОМУ ЕТАПІ

На початку 12 п'ятирічки на заводі була розроблена комплексна цільова програма (КЦП-12) розвитку заводу на 1986-1990 роки, яка передбачала нарощування випуску верстатів з ЧПУ, освоєння нових конкурентоспроможних моделей верстатів та гнучких виробничих комплексів, в тому числі оброблюючих центрів для деталей. Передбачалося розширення заводу у дві черги. Перша черга охоплювала період з 1986 по 1988, друга — з 1988 по 1992 рік. Витрати на 12 п'ятирічку на технічне переозброєння заводу склали 15,5 мільйона карбованців.

 

 

На фото: вручення колективу Почесної Грамоти

Президії Верховної Ради УРСР 18 серпня 1986 р.

 

На 1987 рік планувалося освоїти 1.100 тисяч карбованців, в тому числі 0,7 мільйона крб. підрядних робіт і 0,41 госпспособом. За п'ять місяців ці плани не виконувалися у зв'язку з незабезпеченістю Мінверстатпромом машинами й механізмами. Заводу знову, як і раніше, вкрай необхідні були екскаватор, три самоскиди, бульдозер, автокран.

Обставини ускладнювалися ще й тим,що на 1987 рік передбачалося передати місту 200 тисяч карбованців на розширення каналізації і 400 тисяч на відселення з будинку, який знаходився в санітарній зоні заводу і мав бути знесеним для будівництва на цьому місці об'єкта протипожежної автоматики, який входив до переліку першочергових об'єктів розширення заводу.

У 12 п'ятирічці крім об'єктів виробничого призначення завод планував побудувати дитячий садок на 280 місць, житловий будинок. В черзі на квартиру перебувало 157 сімей, 187 родинам потрібен був дитсадочок.

З року в рік Мінверстатопром не виконував заявок на молодих спеціалістів з окремих професій. Так, у 1986 із заявлених 20 спеціалістів було направлено в Бердичів лише 10. На 1987 рік планувалося поповнити колектив 21 молодим виробничником, прибуло їх всього 8 чоловік.

Завод не мав своєї навчальної бази, тому "обкатка" молодих кадрів здійснювалася індивідуальним шляхом. Керівництво заводу неодноразово зверталося до Міністерства за дозволом на будівництво профтехучилища, однак позитивного вирішення цього питання і не передбачалося.

Дефіцит робітників на початок п'ятирічки складав 110 чоловік.

 

 

У 1987 році було намічено здійснити технічне переозброєння ливарного цеху №1, заготовчого цеху №2, механічного цеху №3, цеху упаковки №14, транспортної дільниці №11. На 1988 рік виділялося на це 4,2 мільйона карбованців, в тому числі на устаткування — 4,02 мільйона. На цю суму було закуплено металорізальне й ковальсько-пресове устаткування, прилади й транспорт.

Тоді ж планувалося подальше переозброєння інструментального цеху №5, транспортної дільниці. Приріст потужності мав скласти 4,2 мільйона карбованців.

Колективний договір "Комсомольця"на 1988 рік включав у себе 66 зобов'язань. Наприкінці року 60 з них було повністю виконано. Відбулися структурні зрушення виробництва. Питома вага високопродуктивних верстатів за цей період склала 72,5%, що дозволило вивільнити в народному господарстві країни 485 чоловік. Було забезпечено також повне виконання договірних зобов'язань. План експортних поставок був виконаний до 1 грудня 1988. Надплановий випуск товарної продукції за рік склав 10618 т. крб. при зобов'язанні 3500 тисяч. За рік додатково до плану реалізовано продукції на суму 8864 т. крб. при зобов'язанні 1200. Весь приріст продукції одержано за рахунок росту продуктивності праці.

Зросло й виробництво товарів народного споживання — на 22%. Питома вага продукції вищої категорії якості в загальному обсязі продукції склала 92 відсотки.

За рік було зекономлено понад 15 тонн прокату чорних металів, 65 тонн умовного палива, 602 т. квт. г. електроенергії, 742 г. кал. теплоенергії, 95 куб. м. лісоматеріалів.

У грудні був виготовлений дослідний зразок гнучкого виробничого модуля модифікації 1П420ПФ30РМ на базі токарно-револьверного верстата мод. 1П42ОПФЗО. Згідно колективного договору завод виготовив установочну серію (3 верстати) гнучкого виробничого модуля 1П420ПФ40РМ в прутковому виконанні.

Як завжди результативно працювали заводські раціоналізатори. Економічний ефект від їх пропозицій (їх було протягом року 215) склав 532,2 тис. крб.

І все ж завод був уже достатньо замортизований, надто виснажений, щоб у такому ж темпі розвиватися в наступних роках. Значна частина устаткування була морально й фізично застарілою, водночас ремонтна служба слабувала, заважала надлишкова кількість устаткування при дефіциті площ, і, що найголовніше, — низькою була організація виробництва.

Треба було терміново переходити на 2-3-змінний режим роботи, здійснити заходи по виведенню з експлуатації зайвого і непотрібного устаткування, замінити його новим, високоефективним.

На заводі не все гаразд було із забезпеченням випереджаючого росту продуктивності праці у порівнянні з ростом заробітної плати. За 1988 рік було допущено перевитрату фонду заробітної плати на 145,6 тис. крб. Заважала виробництву і велика плинність кадрів. На початок 1989 р. завод прийняв на роботу 317, звільнилося — 399 чоловік.

Незважаючи на негаразди і скруту, "Комсомолець" приділяв максимум уваги соціальному розвитку колективу. Була побудована заводська їдальня на 274 місця, багато робітників одержали житла Але й тут були прикрі зриви. Виділені на дольову участь в житловому будівництві 160 тисяч крб. завод не освоїв. Не був виконаний пункт угоди, де йшлося про огородження садових ділянок і побудови дороги до них через відсутність транспорту і матеріалів.

Час вимагав постійного вдосконалення технологічного процесу, підвищення кваліфікації кадрів, прискорення темпів виробництва Лише за рік свою майстерність вдосконалили 38 робітників, перепідготовку з оволодінням нових спеціальностей пройшли 158 чоловік.

Великі завдання стояли перед верстатобудівниками у 1989 році. Виконання річного плану по виготовленню 64 верстатів мод. 1П420ПФ40 мало стати справою честі колективу. Передбачалося освоїти також випуск товарів народного споживання нових зразків, наростити потужності по випуску ТНС на 95 тис. крб.

 

 

На фото: пофарбування станин верстата "ТРАУБ" (НДР)

представниками фірми.

 

ОЗНАКОЮ НОВОГО ЧАСУ

став на початку вересня 1990 року страйк верстатобудівників. На нього вийшло понад тисячу робітників. Тут же завмерло більше десятка різного транспорту — спеціальні машини, самоскиди, КамАЗи, бензовози... На них вмостилися страйкарі. Східці до прохідної стали імпровізованою трибуною для виступів. Головою страйкового комітету тут же було обрано відкритим голосуванням бригадира слюсарів-складальників В.І. Корнєєва, заступником — інженера М.Л. Астраханцева. До страйкуючих невдовзі прийшли представники міської влади — другий секретар міськкому Компартії України В.М. Мальцев, заступник голови міськвиконкому Л.Ю. Середюк, заступник голови міської Ради М.В. Хмельницький, начальник відділу внутрішніх справ І.А. Костриця.

Причиною всіх бід був розбалансований ринок, грошова маса не покривалася товарами, дратувала невизначеність прожиткового мінімуму, не влаштовували заробітки, хаос на виробництві і в побуті тощо.

— За годину я заробляю 42 копійки, — вигукував робітник, — а пачка цигарок коштує три карбованці!

— Чому жирують спекулянти, а ми не можемо купити шматок м'яса на базарі? — продовжувала робітниця.

Депутат міської Ради, технік по плануванню цеху №2 Н.А. Парасіч, критикувала у своєму виступі міську владу, політику Комуністичної партії.

Врешті-решт верстатобудівники зійшлися на тому, що анархічними методами добитися чогось важко і вирішили розробити вимоги, передати їх для розгляду в органи місцевої влади.

На сесії міської Ради, яка відбулася у вересні, директор заводу В.І. Ремінський гостро критикував міськвиконком за незадовільне виконання програми "Житло".

— Ми будуємо житловий будинок, — казав він. — Це горе, а не будова. Будівельні матеріали доводиться вишукувати самим, бо відсутнє цільове постачання. Заводу на п’ятирічку виділили всього 250 тисяч штук цегли. Про яке велике будівництво йде мова...

На початку жовтня робітники заводу отримали лист від адміністрації заводу та міської влади у відповідь на свої страйкові вимоги. Тоді ж вони зійшлися на другий страйк, адже ці вимоги виконані не були.

Виступаючі на мітингу ставили перед міською Радою вимогу вивести економіку міста з тупикового стану. Виступали на страйку з конкретними пропозиціями працівник заводу Кореновський, технолог Привалов, робітник Великих, заступник головного технолога Чумак, свою позицію до страйків висловили секретар парткому Гончарук, головний інженер Лоєв. Вони підкреслили, що комуністи і адміністрація заводу підтримують вимоги колективу.

Адміністрація заводу в нових економічних умовах, які назвати просто "нелегкими" не можна було, в нерозберисі нових цін, які були введені 1 січня 1991 року, намагалася хоч якось стимулювати роботу винахідників і раціоналізаторів, зберегти творчий потенціал підприємства. Наказом по заводу було запроваджено шкалу винагороди за одержану економію. Вона мала такий вигляд: 500 крб. економії — винагорода 25%, 501-1000 — винагорода 25%, 101-10000 — винагорода 10% плюс 125 карбованців і т.д. Цей досвід "Комсомольця" запозичили інші підприємства.

 

 

 

 

Розділ IV. Нова доба заводу. Головне – вистояти, не втратити імунітету.

1991-2002.

 

 

Року тридцять другого, другого

Він з'явивсь, щоб ним пишались ми.

Молоді бердичівській став другом він,

Й молоде ім'я йому дали.

 

Приспів:

Зруйнувать його не зміг тевтонець,

Мав і має гарт він надміцний.

"Беверс", "Беверс"— вічний "Комсомолець",

Піонер верстатобудівний!

 

Над рікою часу, понад річкою,

Наче справжній велетень ,постав.

Міряв час звитяжний п'ятирічками,

Шлях важкий з верстатами верстав!

 

Приспів:

Двері відчиняє доброзично,

Завжди юний, завжди молодий.

"Беверс", "Беверс" — "Комсомолець" вічний,

Піонер верстатобудівний!

 

Труднощі найбільші подолає він

І поновить виробничий стрій.

Ми щасливі, що завод цей маємо

В долі й біографії своїй.

 

Приспів:

Не підводь його ніколи, доле,

Хай він буде завжди молодий!

"Беверс", "Беверс" — вічний "Комсомолець",

Піонер верстатобудівний!

 

 

ДИХАТИ СТАЛО ВІЛЬНІШЕ І... НЕ БУЛО ЧИМ ДИХАТИ

Ще з приходом Горбачова до влади і в перші роки його керування Радянським Союзом гласність і демократія відкривали широкі можливості для всіх верств населення. Країна ставала на незвіданий шлях, відходила від закостенілості й догматизму, відкривалася перед цивілізованим світом, обирала ринковий шлях подальшого розвитку. Спочатку здавалося, що й справді жити й працювати буде краще.

Більше свободи було надано трудовим колективам, директор заводу мав ширший простір для маневру, йому вже не треба було чекати вказівок "згори", а разом з підлеглими приймати гнучке рішення, продиктоване часом і ринком.

Як згадує тодішній директор заводу, а з 3 листопада 1994 року голова правління відкритого акціонерного товариства "Беверс" В.І. Ремінський, він вже не був "керівником міністерства", а "керівником колективу", разом з головним інженером В.Ю. Лоєвим обрали собі за ідеологію (виробничу) таку: краще робити менше кращих верстатів, аніж більше звичайних.

Потенціал заводу, а пізніше фірми, був могутнім, колектив міг на той час справитися з будь-яким завданням по дальшому вдосконаленню виробництва.

Однак райдужні прогнози дуже швидко розвіяв вітер суспільно-політичних перетворень. З усуненням Горбачова від влади (ще задовго до цього на Всесоюзному з’їзді машинобудівників директори підприємств гостро критикували його за промислову політику, що призводила до краху підприємств, на цьому з’їзді був і В.І. Ремінський), розпадом Радянського Союзу, проголошенням України самостійною державою став перед дилемою "бути чи не бути" і "Комсомолець".

Майже повністю були втрачені ринки збуту, колектив працював "на склад" аж до 1993 року.

Дошкуляли політичні інтриги, які зі швидкістю вірусів розповсюджувалися по всій країні, політиканством займалися всі, кому було не ліньки. Не обминули псевдодемократичні катавасії і завод. Різкій критиці піддавалася адміністрація, колектив шукав причини своїх невдач в персоналіях, і це ще більше ускладнювало обстановку.

Конструктори й технологи вбачали вихід у пошуках нових видів продукції, гарячково вивчали ринок, прагнули модернізувати верстати, виробляти товари народного вжитку, на які з’явився попит. З 1993 року завод випускає токарні верстати моделі БТ01, настільно-свердлувальні верстати моделі БС01. У 1993-94 роках верстатобудівники роблять преси для виробництва олії НБ-АПМ, каменеобробні машини СКР-001, 37-91, СМР-095.

Водночас випускається багато товарів народного споживання — верстати для обробки дерева УНС-265, січкарні АГРО-4, меблева фурнітура, садово-городній інвентар, антени, замки, цвяхи, насоси автомобільні тощо.

Наприкінці 1994 року, як уже було сказано, завод "Комсомолець" став відкритим акціонерним товариством "Фірма "Беверс".

З великим трудом, але все ж продукція фірми знаходила свого споживача в країнах СНД, а токарно-револьверний верстат моделі 1Г340П продавався і в далекому зарубіжжі.

Станом на 1 січня 1995 року фірма "Беверс" нараховувала 1616 працюючих.

Не витримавши морально-психологічної напруги, пішов з посади голови правління фірми В.І. Ремінський.

У 1995 році фірма потрапила в зашморговий полон-залежність від податків і боргів. На кінець 1996 року вони складали більше 800 тисяч по зарплаті колективу та по інших "зовнішніх" боргах — більше мільйона гривень.

У жовтні 1996 року головою правління фірми "Беверс" став Володимир Юхимович Лоєв.

 

На фото: В.Ю. ЛОЄВ.

 

Безвихідь, у яку втрапило підприємство, особливо добре розумів він, до того головний інженер, а ще раніше — один з кращих конструкторів. Погодившись після деяких болючих роздумів очолити колектив, він відчував тиск на себе з усіх боків. Перше, що зробив, — це склав програмний документ під умовною назвою "Наші можливості". Було скрупульозно вивчено все, що мали верстатобудівники, люди нарешті побачили, наскільки вони багаті, а не лише бідні.

Визначилася ціна буквально всьому, що досі валялося під ногами.

Наступним завданням голови правління було піднести дух трудового колективу — тепер уже власника своєї фірми. Було вивчено досвід більше 300 підприємств різного ґатунку, не лише верстатобудівних. Лоєв дійшов висновку, що через років 3 — максимально 5 — знову з’явиться потреба в токарно-револьверних верстатах.

Тут знадобився великий досвід шахіста-першорозрядника — продумувати кілька ходів наперед...

За його ініціативою, незважаючи на критику опонентів, почалося освоєння виробництва каменеобробних машин, вузлів до вітряків. Було прийнято ще одне важке рішення — не припиняти виготовлення верстатів, а робити їх "на склад".

Було багато нарікань: навіщо випускати те, чого не купляють? Але згодом виявилося, що Лоєв був правий. До 2000 року на складі майже не залишилося профільної продукції...

Голова правління поставив собі за мету за всяку ціну зберегти колектив і всі виробничі підрозділи.

Досвід інших збирався по крупинці звідусіль і впроваджувався в життя...

Разом з падінням виробництва суттєво зростало незавершене будівництво. Відсутність обігових коштів не давала можливості перетворити його в готову продукцію і реалізувати її.

Що стосується реалізації продукції, то в 1997 році вперше її було продано більше, ніж виготовлено (відповідно 2433,6 т. грн. і 2245 т. грн.). Це вже була втішна тенденція.

У 1997 році значно зросла собівартість продукції. Не все робилося, як відзначав на зборах акціонерів В.Ю. Лоєв, для зниження собівартості на фірмі. Практично повністю була не виконана цільова програма КЦП-97. Якщо відділ організації праці ще вживав деяких заходів у цьому напрямку, то інженерні служби практично забули про цю найважливішу проблему.

Потрібно було вжити всіх можливих заходів у збільшенні обсягів виробництва за рахунок продукції, яка б гарантовано була реалізована за короткий час. Керівництво фірми підписало меморандум з Конотопським заводом "Мотордеталь" на постачання йому 50-60 верстатів типу 1П420ПФ40(ПФ30) для обробки гільз двигунів. Один такий верстат вже успішно працював у замовника.

Продовжувався пошук іноземних замовників як на верстатну продукцію, так і на продукцію, виготовлену за технічною документацією покупця. Була домовленість з "УІНДЕНЕРГО" про замовлення 100 комплектів вузлів до вітротурбін. Підписаний також протокол намірів про участь "Беверсу" в оснащенні сучасного заводу по обробці каміння з фінансуванням витрат фірми інноваційним фондом. Орієнтовна сума замовлень складала 500 тисяч гривень...

У 1997 році перед фірмою стояла проблема зменшення бартерних операцій, тому що бартер у збуті зріс з 67 до 77 відсотків.

Протягом цих кількох років тривала приватизація підприємства. Але навіть на кінець 1999 року суттєвих зрушень в ній не відбулося. Було запропоновано стати стратегічними інвесторами двом організаціям "УІНДЕНЕРГО" і ВАТ "Конотопський завод "Мотордеталь", однак в жодної з них не було коштів для викупу 26% акцій і виконання обов’язкових умов конкурсу.

Загальне погіршення економічної ситуації в Україні не обминуло й фірми. Заплановані на 1998 рік обсяги виробництва не були досягнуті через незадовільне постачання матеріалів та комплектуючих виробів насамперед. І все ж хоч невелике, але зростання було: в порівнянні з 1997 роком воно складало 4,1% у порівняльних і 8,6% в діючих цінах.

Позитивним було у фінансово-господарській діяльності значне зниження собівартості виробленої продукції. Скоротилися витрати на незавершене виробництво.

Найпомітнішою подією в 1998 році стала перебудова механоскладального цеху. Об’єднання третього, четвертого і частково другого цехів під керівництвом начальника цеху №4 Худайбергенова Анатолія Раджаповича дало можливість не тільки скоротити управлінський апарат, але й значно покращити взаємостосунки між персоналом, пов'язаним з обробкою деталей та їх складанням.

Великий обсяг роботи було виконано по створенню комерційно-інформаційного центру "Беверс-інтер". Повинен був стати згідно плану реконструкції дочірнім підприємством транспортний цех. Безпосередньо управляти процесом створення незалежних ДП було доручено виконавчому директору Едуарду Юліановичу Михалевичу. На часі було створення ДП "Транс-Беверс", "Мікрон-Беверс", "Енергія-Беверс", "Реммонтаж-Беверс".

Привабливість "Беверса" для інвесторів залишалася в 1999 році низькою не лише через важкий економічний стан, але й через те, що зміна назви підприємства призвела до того, що бердичівських верстатобудівників перестали знати за кордоном, та й в Україні.

Обсяг виробництва у 1999 році в порівнянні з попереднім було збільшено на 6,3%, що не стало суттєвим зрушенням в цьому напрямі. Знаходячись на картотеці, фірма могла використовувати лише кошти на невідкладні потреби, які складали всього 15% від сум, що надходили на основний рахунок.

Суттєвих змін не відбулося на фірмі у 2000 році. Хоч обсяги виробництва зросли на 14,7% у порівнянні з 1999 роком, в порівняльних цінах цей ріст склав всього 4%. Найнегативнішим результатом роботи стало зниження на 10,2% обсягів реалізованої продукції, які склали 4546,2 тисячі гривень порівняно з 5059,9 тисяч гривень у 1999 році. Зменшення обсягів реалізації продукції перш за все відбулася через те, що в Росії була в кінці року введена система контролю над імпортними операціями і перерахуванням коштів за кордон.

На 28 березня 2002 стан розміщення акцій серед юридичних та фізичних осіб був таким:

Регіональне відділення ФДМ — 25%.

ЗІФ "Перший український Фонд приватизації — 0,22412%.

АТІК "Євроінвест" — 0,00404%.

ТОВ "Волинська фінансова компанія" — 0,00063%.

СП "Стан-Комплект" — 1,12921%.

ТОВ "Станкотрейдост" — 24,95439%.

ВАТ "Рязанський верстатобудівний завод" — 0,04737%.

ТОВ "Вестінвест" — 32,37491%.

У фізичних осіб знаходилося 16,26523 акцій.

Великою несподіванкою для фірми стало рішення Кабміну і Держмайна України про продаж останнього державного пакета акцій у розмірі 25% "...єдиним пакетом, як правило, на відкритих торгах (тендерах) або за конкурсом" (Розпорядження Кабміну ввід 19 лютого 2002 року №78-р "Про затвердження переліків відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких підлягають продажу в 2002 році").

Відбувся процес перепродажу пакету акцій, що належали ТОВ "Вестінвест", ВАТ "Рязанський верстатобудівний завод", тобто контрольний пакет акцій належить тепер російським підприємствам.

Щоб спростувати деякі побутові і кулуарні твердження, що завод "продали", що "тепер буде ще гірше, ніж було", наведемо основні фіксовані умови цього продажу:

1. Збереження основного профілю діяльності ВАТ (верстатомашинобудування).

2. Здійснення ефективних заходів в межах корпоративних прав щодо модернізації потужностей ВАТ, яке передбачає збільшення обсягів виробництва та надходжень до бюджету.

3. Погашення простроченої кредиторської заборгованості по заробітній платі у розмірі 500000 гривень протягом трьох місяців з моменту підписання угоди купівлі-продажу.

4. Збереження кількості задіяних на момент продажу пакета акцій робочих місць протягом шести місяців у межах корпоративних прав.

5. Збільшення обігових коштів ВАТ "Фірма "Беверс" на суму 800000 гривень протягом 120 днів з моменту підписання угоди купівлі-продажу.

6. Сприяння у виконанні акціонерним товариством визначених державою мобілізаційних завдань в межах корпоративних прав.

7. Виконання вимог антимонопольного законодавства.

8. Виконання норм екологічної безпеки та створення безпечних і нешкідливих умов праці.

9. Забезпечення додаткового завантаження виробництва не менш ніж на 1 мільйон гривень до кінця 1-го кварталу 2002 року.

10. Сприяння у проведенні сертифікації виробництва згідно з вимогами міжнародних стандартів ІСО протягом двох років.

Як неодноразово наголошено в програмі приватизації, головною метою цього процесу є суттєва економічна підтримка підприємств, їх вихід з кризи, становлення вітчизняної промисловості.

Активну участь у всіх перебудовних, приватизаційних процесах бере голова правління ВАТ "Фірма "Беверс" Володимир Юхимович Лоєв.

Щоб краще зрозуміти особистість В.Ю. Лоєва, перегорнемо окремі, найяскравіші сторінки його біографії.

 

ШЛЯХ ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ

...Народився Володя в сім"ї Юхима Борисовича та Басі Овсіївни Лоєвих в Козятинському районі перед війною. Крім нього, батьки виховували ще двох дітей — Романа й Майю. Проте "батьки виховували" вжито тут дещо неточно: свого тата Володимир Юхимович знає лише з фотографій... Війна відібрала в усіх чоловіка, батька, годувальника й опору, мама змушена була сама ставити малечу на ноги. Ще й досі в пам'яті воєнні злигодні й поневіряння, пересильні пункти за Каспієм, гірка радість Перемоги...

Після закінчення школи Лоєв вступив до Бердичівського машинобудівного технікуму, бо ще змалку його вабила техніка, проявлялася любов до металу, конструювання, моделювання, подобалося креслення. Проявив неабиякі знання іноземних мов. Чого варте лише те, що свій диплом Володимир захищав... англійською мовою! На той час це було винятковою подією.

Лише завдяки випадку Бердичів став його подальшою долею, адже направляли його в Шепетівку. Річ в тім, що головою приймальної комісії в технікумі був тодішній директор "Комсомольця" Пржеорський, він і помітив здібного випускника, запропонував йому роботу на заводі.

Щоб перевірити юнака в ділі, не відразу послав його в якийсь відділ чи конструкторське бюро, а призначив фрезерувальником. Ще й зараз керівник тепло згадує свого першого наставника Полторакіна, який багато чому навчив його. Фрезерувальником Лоєв пропрацював до Нового року, а потім його перевели у відділ головного конструктора — тут саме потрібні були здібні молоді кадри. Крім нього сюди прийшло ще троє щойно дипломованих спеціалістів.

Головний конструктор Пруський давав завдання по удосконаленню верстатів, Лоєв освоїв сім найменувань деталей. Потім, після Пруського, головним конструктором став Самуїл Борисович Магіденко — людина творча, неспокійна, заповзятлива. Професія інженера була в той час дуже престижною, і на "Комсомольці" інженерно-технічні працівники грали, як то мовиться, першу скрипку.

У 1961 році, маючи вже певний стаж роботи і досвід, В. Лоєв вступає до Одеського політехнічного інституту.

Тут для нього відкрилося широке поле для вдосконалення уже набутого, вивчення нового. В числі інших не просто слухав лекції і складав іспити, а займався науковою роботою, вчився бути раціоналізатором і винахідником. Пригадує такий випадок. Один з викладачів, доктор технічних наук, писав якусь наукову працю. Йому потрібна була експериментальна допомога студентів. До їх числа потрапив і Лоєв. Вдосконалюючи технологію очищення котлів, здібний і кмітливий студент знайшов у праці вченого хай і незначну, але все ж помилку: замість змінного струму слід було давати на окремих операціях струм постійний...

Лоєв-студент розробляв також в інституті машину для порізки складних дзеркал.

Інтелігентний з вигляду, невисокий на зріст,він мав добру фізичну підготовку, займався боксом і самбо, тому протягом тривалого часу був командиром комсомольського оперативного загону дружинників. Всі вечори практично були зайняті походами по притонах і злачних місцях, траплялися й небезпечні випадки, коли він міг поплатитися за своє звання й дії по наведенню порядку (та ще й в Одесі!) головою.

Ніколи не забудеться робота командиром будівельного загону в Кустанаї. Загін з майже 90 студентів під керівництвом Володимира побудував 7 двоквартирних будинків (на цих будовах працювали ще й студенти будівельного інституту), тік, розчинний вузол, виконав опоряджувальні роботи на новозбудованій школі.

Робота в будівельному загоні загартувала фізично й морально, навчила реальніше ставитися до життя. Був вимогливим до товаришів, траплялися й конфлікти, але ніколи не забував однієї істини: до підлеглих потрібно ставитися жорстко, а до людей — м'яко.

Згадується і чудернацький збіг — прізвище директора радгоспу, в якому працював його студентський загін, було... Лой! Доводилося й з ним сперечатися — хотів, щоб студенти будували йому хату, та ще й задарма. Про яку лояльність у стосунках між цим паном і переконаним комсомольцем могла бути мова!...

На навчання в інститут В.Ю. Лоєва направляв завод, він відмінно вчився, одержував підвищену стипендію. Інакше й не можна було — брат служив в армії, сестра працювала піонерською вожатою, допомагати студентові мама в такій ситуації повноцінно не могла.

Тут, в інституті, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Світланою Олександрівною Мельничук, яка теж працює зараз поруч з ним, а тоді вона потрапила до Одеси завдяки батькові-військовому, котрий після реформування армії Хрущовим оселився у цьому місті — офіцерам, що "скорочувалися", було надано право обирати місце осідлого життя самим...

За проявлені успіхи в навчанні та науковій роботі Лоєва хотіли залишити на кафедрі, але від тягнувся до виробництва, повернувся на "Комсомолець". Цікава ще одна деталь з його прикінцевого студентського життя. Закінчив Володимир Юхимович інститут, як і технікум, з червоним дипломом, але надіслали його (тоді дипломи пересилали поштою, значки купляли самі випускники) йому... синього. Одеська "шутка", так би мовити. Довелося їхати до інституту самому, бо ж образливо було п'ять років вчитися на відмінно й не мати відповідного документа про освіту. Вручили. Вибачилися.

З 1966 по 1971 рік жили то в Козятині (добирався звідти на роботу), то в заводському гуртожитку. Побутова невлаштованість не заважала успішно працювати в бюро перспективного планування (начальником), тут були великі можливості для творчості і вдосконалення не лише верстатів, а й себе.

У перший рік на заводі розроблялася нова модель верстата 1А341Ц. Довелося модернізувати в ньому зажими, разом з Осипчуком, Пруським, Магіденком виготовили замість незграбних пересувних кулачків стенди, що значно полегшило користування верстатом.

Пригадує, як одержали від "ЕНІМСУ" верстат моделі 1416, а в ньому не працював механізм затиску. За одну ніч (завбачливо замкнені на ключ) конструктори, а в їх числі були Кухарець і Лоєв, спроектували новий механізм.

Справжнім ентузіастом своєї справи був на той час Аркадій Васильович Кухарець, часто в спеціалістів "Комсомольця" виникали суперечки з проектними інститутами, з якими завод співробітничав, доводити свою правоту на найвищих рівнях. З ученими того часу було важко сперечатися, але все ж доводилося і небезуспішно.

Особливо багато проблем виникало з верстатами 1Г340П і 1Г340ПЦ, потребував вдосконалення 1В340Ф30.

Найскладнішим для всіх був верстат 1416ФЗ, надісланий "Енімсом". Верстати такого типу робили японські фірми. Не хотілося, щоб конструкторська думка була не на висоті.

У 1999 році побував на співдружньому заводі "Мотор-деталь" в Конотопі. Зустрівся з директором Миколою Гордійовичем Кульчицьким. Саме тоді тут впроваджували верстати "Гольдемейстер", куплені в Німеччині.

— Спробуйте наші, — запропонував тоді Лоєв колезі.

Невдовзі конотопці купили шість верстатів 1П420ПФ40 у Бердичеві.

Виявилося — і на цьому наголошували самі робітники — що вітчизняна модель була, як це не дивно, точнішою від німецької.

Десять років працював Лоєв головним інженером пліч-о-пліч з В.І. Ремінським. Жалкував, що той втрапив у жорсткі лещата часу, а коли приймав від нього справи, дав собі слово зберегти підприємство, вивести його з крутого віражу суспільно-політичних негараздів.

Про керівника можна судити вже по тому, як він ставиться до підлеглих. Головним для цього лідера є розуміння людей, їх проблем. Зробити боляче комусь лише за те, що той хтось думає не так, як він, Лоєв не може. Він завжди дослухається чужих думок і ніколи не поступається своїми, якщо переконаний у їх правомірності.

Йому "пророкували" максимум 3 роки на посаді керівника такого неординарного підприємства як "Беверс". Як бачимо, вже пройшло трохи більше.

...На робочому столі голови правління лежать книги,які одразу привертають мою увагу. Одна з них — "Конструювання, розрахунок та експлуатація токарних верстатів з ЧПК", видана ЖІТІ у минулому році. В числі солідних співавторів книги — викладача інституту Г.Д. Василюка, ректора цього інституту П.П. Мельничука стоїть прізвище і В.Ю. Лоєва.

Ще одна книга вийшла в Києві (в-во "Техніка") десять років тому і в числі її авторів теж був В.Ю. Лоєв. ("Размерная настройка елементов технологических систем в машиностроении"). На матеріалі цих цікавих наукових книг Лоєв міг би захистити дисертацію на вчений ступінь, однак за поточними справами цього не вдається зробити.

Протягом останніх років він побував у багатьох зарубіжних державах, а до того об'їздив чи не весь Радянський Союз.

А ще я подивувався Почесним дипломом №23, яким нагороджений В.Ю. Лоєв Всеукраїнською Спілкою інженерів-механіків Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" за "значний внесок в розвиток науки, техніки та вищої освіти".

Не соромиться вчитися Лоєв і тепер. Нещодавно закінчив курси при інституті "Директор третього тисячоліття".

"Навчання — це як очищення, як порозуміння зі світом мудрого і прекрасного", — каже Володимир Юхимович.

Спонукає до цього і провідних спеціалістів підприємства. Закінчивши 2 цикли курсу "Підвищення конкурентоспроможності підприємства", влаштував на них потім ще 5 чоловік — Михалевича, Діденка, Жабинця, Волкодав, Янковського.

Як результат цих навчань з'явилися 2 бізнес-плани, за якими працюють окремі виробничі структури.

Особливо важливою є в сучасному технологічному й підприємницькому світі роль менеджера, як вважає керівник. Ним повинна бути насамперед перша особа в колективі.

...Непомітно збігають у повсякденних клопотах літа, і, як в тій пісні, — вони "вже на осінь повернули", та не старіє душею ця людина, що взяла на себе велику й важку відповідальність бути на крутозламах епохи керівником "Беверсу"-"Комсомольця".

 

 

 


 

 

Гай-гай, вже вересень. Над Гнилоп'яттю птиці,

Вже гострять на відліт ясне крило.

Все, що було, вже буде тільки сниться —

Весна погасла, літо відгуло.

 

Лишились за плечима стерні й ріллі

У буднях, в клопотах, в трудах, у днях.

Дитинство, юність, молодість і зрілість —

Стежина, путівець, дорога, шлях...

 

Гей, роки юні, вже ви за горою,

Минулі дні, мов лебеді, ячать...

І хід конем уже не робить Лоєв,

А короля, мов совість, захища.

 

В житті ж буває, як у грі, як в бійці,

Життя його метал ой нелегкий!,

І відступать він часом не боїться —

Назад не ходять тільки пішаки!

 

Завод його, як в дзеркалі, при річці,

Він з ним навіки, мабуть, поєднавсь.

Був "Комсомолець" — "Беверсом" нарікся,

Був інженером — лідером назвавсь.

 

В календарі цвіте святкова дата,

При ній присісти слід, як при вогні,

І все своє життя при нім згадати,

І знов іти, очистившись при нім!

 

...Лишились за плечима стерні й ріллі

У буднях, в клопотах, в трудах, у днях.

Дитинство, юність, молодість і зрілість —

Стежина, путівець, дорога, шлях...

 

 

ПРАВЛІННЯ ВАТ ФІРМИ "БЕВЕРС"

Едуард Юліанович Михалевич, зарахований 9.09.1968 р. — виконавчий директор. Анатолій Миколайович Осіпов, зарахований 7.12.2001 р. — начальник спецвідділу. Віталіна Віталіївна Климчук, зарахована 30.05.2002 р. — юрисконсульт. Людмила Михайлівна Крижанівська, зарахована 4.09.1972 р. — директор по персоналу. Юрій Іванович Шпиталь, зарахований 4.08.1969 р. — технічний директор. Валерій Михайлович Панченков, зарахований 15.10.1975 р. — директор по закупівлях і продажу. Олександр Семенович Жабінець, зарахований 15.01.2002 р. — головний бухгалтер.

 

    

 

    

 

 

 


 

ЗГАДУЮТЬ ВЕТЕРАНИ — ПРОВІДНІ СПЕЦІАЛІСТИ ЗАВОДУ

 

Євгеній Олексійович ЛИСИЦЬКИЙ — головний конструктор заводу:

 

 

ВІДДІЛ, БЕЗ ЯКОГО ЗАВОД НЕМИСЛИМИЙ...

Наказом по Бердичівському машинобудівному заводу "Комсомолець" №385 від 24.12.1959 року був створений відділ головного конструктора. До того часу на підприємстві уже працювало багато випускників Бердичівського машинобудівного технікуму, сюди почали прибувати за розподілом випускники Київського політехнічного інституту.

І ось в перший робочий день січня 1959 року зібралися всі разом: Антон Анастасійович Пруський — в.о. головного конструктора, Самуїл Борисович Магіденко — єдиний на той час інженер, випускник КПІ, провідний конструктор, Рудольф Михайлович Хант — випускник маштехнікуму, провідний конструктор сільгоспмашин, який уже мав  певний досвід роботи на посаді конструктора з 1957 року, а також випускники маштехнікуму 1968 року Костянтин Михайлович Єфімчук, Іван Володимирович Гнатюк, Микола Ілліч Березовський, котрі вже відслужили армію, і я — "жовторотий" Лисицький.

Перша трійка потрапила під опіку Магіденка, а мені чомусь вручили документацію на нову сільсгоспмашину ТТП-12.

А ще у ВГК перевели Людмилу Станіславівну Вержбицьку, згодом прийняли Марину Михайлівну Квятковську. Було особливе бюро стандартизації нормалей у складі Ванди Тимофіївни Виноградової та Майї Клоди.

Незабутні 60-ті роки... Це був час "хрущовської відлиги" і молодь сприймала її особливо радісно. Музика, кіно, мода — ось головні інтереси юнаків та дівчат, моїх ровесників.

В ті роки ВГК поповнився багатьма творчими особистостями, що визначило його подальшу долю в області творчості і повсякденного життя.

Луговий, Лоєв, Смоликевич, Кухарець, Самолюк, Осипчук, Захарчук, Закржевський, Орлянський, Гольц, Голуб, Рабинович...

А.А. Пруський — творча натура, раціоналізатор, середньотехнічна освіта, інвалід... Нині покійний.

С.Б. Магіденко — перший інженер у відділі з вищою освітою, цільна особистість, відмінний теоретик, наставник. Працював заступником начальника відділу "ЛенВКБАРРВ" після виїзду до Ленінграда. Зараз мешкає в США.

М.І. Лєщенко — хороший раціоналізатор, його постійним гаслом було: "Творіть, знаходьте, помиляйтесь — я вас завжди захищу". Зараз доктор економічних наук, живе у Москві.

А.В. Кухарець — яскрава особистість, творча натура, швидко закохувався, мав ознаки авантюриста, виїхав до Житомира, де працював головним конструктором, потім заступником головного інженера заводу верстатів-автоматів. Переїхав до Чернігова, потрапив у прикру ситуацію, зник безвісти. Під його керівництвом розроблялися практично всі нові моделі верстатів, він мав багато винаходів, друкованих праць. Авантюризм у характері і поведінці призвів до катастрофи...

Л.Й. Новицький — електрик за освітою, прихильник порядку, навіть у дрібницях не терпів і не пробачав розхлябаності, автор схем автоматичних верстатів 1Г340П, 1Г340ПЦ та інших. Раптово помер у 1984 році.

Шлях від конструктора до голови правління фірми пройшов В.Ю. Лоєв. Про нього розповідається на попередніх сторінках. Варто додати, що він був активним не лише у виконанні виробничих обов'язків, а й у громадському житті. Двічі його обирали депутатом міської Ради.

О.С. Луговий — керівник групи спеціальних верстатів, які розроблялися на базі серійних, займався оснащенням їх спеціальними механізмами затиску, спецінструментом, технологіями обробки. Вів виготовлення відповідальних замовлень. Завжди веселий, доброзичливий чоловік, колекціонував різні напої, неординарна особа, завжди говорив те, що думав. Саме через це мав багато неприємностей. Його девізом було: "Не поспішай зробити сьогодні те, що можна зробити завтра". Майстер своєї справи, улюбленець всіх працівників не лише відділу, а й всього заводу, азартний вболівальник футболу. Звільнився з заводу, працював викладачем виробничого навчання в школі, вийшов на пенсію, займається домашнім господарством.

К.М. Єфімчук — вдумливий розробник технічно складних вузлів, мешканець Козятина, всі роки добирався на роботу звідти, був дуже серйозним.

М.В. Захарчук — електрик, майстер своєї справи, розробник схем багатьох моделей верстатів, керівник бюро електроприводу і електроавтоматики, батько трьох дітей, активний громадський діяч, через непорозуміння з керівництвом відділу змушений був звільнитися, працював наладчиком ВАСУВ на заводі "Прогрес". Зараз на пенсії.

А.С. Осипчук — кращий електрик, творча натура, користувався великою повагою всіх, хто його знав. Охоче передавав багатий досвід молоді.

В.П. Закржевський — працівник групи спецверстатів під керівництвом О.С. Лугового, згодом сам керівник цього підрозділу. Добрий організатор туристичних походів, улюбленець працівників відділу. Часто виїжджав у відрядження для узгодження і розподілу спецверстатів, кількість яких перевищувала 400 одиниць.

У цьому підрозділі "ставали на ноги" Світлана Махалова, яка викладала в машинобудівному технікумі, так само як і Людмила Мазур, Алла Вінер.

П.М. Муха — один з кращих електронщиків не лише відділу головного конструктора, а й усього заводу. Це ж можна сказати і про В.В. Сливоцького, і про І. Пучковського.

Ретельно виконувала завдання електрик А.О. Шелест — особистість, яка невдовзі стала директором поліграфічної фабрики в Полонному.

Велику творчу роботу здійснювали працівники бюро перспективного проектування. Серед них були Анатолій Орлянський, Олександр Дорота, Олександр Євглевський — хороший теоретик, гідравлік, Володимир Бульба — провідний конструктор і розробник верстата на базі 1П420ПФ40.

Після виходу на пенсію М.В. Захарчука бюро електроприводу очолив М.Т. Бондар — дуже акуратна, поміркована людина, справжній фахівець, був заступником головного конструктора, один з учасників розробки і здачі держкомісії у Москві дослідного зразка верстата 1В340Ф30, учасник всіх переговорів з іноземними постачальниками електрообладнання (Югославія, Болгарія, Чехословаччина та ін.), розробник технічних завдань на проектування електроавтоматики і стикування іноземних систем ЧПУ і приводів руху. Незважаючи на посаду заст. головного конструктора, сам сидів за кресленнями і розробляв документацію. На жаль, не витримав такого навантаження і пішов працювати електриком у "Телеком".

М.П. Броницький — фахівець високої кваліфікації, ведучий всіх каменеобробних верстатів, толерантна людина, хороший спортсмен-тенісист, захищав і захищає спортивну честь підприємства на багатьох змаганнях.

Тетяна Піонтровська — всі дерев'яні ящики для упаковки верстатів, запчастин, машин, товарів широкого вжитку — це її розробки. Хороший організатор всіх громадських справ, споортсменка, кандидат у майстри спорту з кульової стрільби.

Г.І. Міхайлус — електрик, спортсмен, ніс Олімпійський вогонь у 1980 році, талановитий художник, життєрадісна людина. На жаль, передчасно помер...

В.К. Грабовський — конструктор по удосконаленню серійних освоєних верстатів. Всі роботи з матеріалами, комплектуючими виробами та обхідними варіантами при похибках у виставленні деталей "на його голові", зараз він очолює бюро поточного виробництва.

В бюро перспективного проектування плідно працювали Валентин Марковський, Ніна Заруцька, Тетяна Коробко, Ян Холодецький, Валерій Россель, Віктор Кобко, Галина Синько, Валентина Муравицька, Леонід Портной, Валерій Кошовий, Віктор Цимбалюк, Валентина Розбицька.

Окремо хочеться сказати про Станіслава Суховейка та Василя Дмитренка, який став невдовзі поетом. Без них були б неможливими всі урочистості у відділі.

В бюро поточного проектування по групі товарів народного вжитку запам'яталися М.П. Кузьменко — весела людина, завзятий мотоцикліст. На жаль, він потрапив в аварію і з серйозними травмами став інвалідом; О.І. Торопов — хороший конструктор, проблема з житлом змусила його переїхати до Житомира на новозбудований завод верстатів-автоматів, де зараз він і працює начальником відділу; Ю.С. Нахменберг — зараз живе в Ізраїлі; Володимир Шокот, з якого починалася група товарів народного вжитку і який швидко розповсюджував лотерейні білети і був одного разу дуже  задоволений до останнього моменту тим, що чотири з них продав товаришеві, який виграв... мотоцикла з люлькою!

В групі був Володимир Власов, який тепер працює начальником конструкторсько-технологічної лабораторії, Костянтин Россовецький — творець-аматор, спортсмен, на жаль, рано пішов з життя...

З працюючих багато років до сьогоднішнього дня неможливо уявити відділ без Світлани Олександрівни Лоєвої, яка разом з чоловіком після закінчення Одеського вузу приїхала до Бердичева і залишилася в ньому назавжди, надійно закріпилася у відділі. Хороший конструктор, незмінний профорг, вона краще від інших розуміє життєві проблеми працівників, завжди готова прийти на допомогу; без В.О. Побейніча — "Боби", як його жартома називають товариші, цікавої "універсальної" людини. Добрий фахівець у різних галузях, завжди може допомогти особистою участю. Зараз не лише очолює групу товарів народного вжитку, а й при необхідності може вести інші розробки.

З останнього покоління можна відзначити інженерів-конструкторів О. Мазура та С. Євглевського, батько якого згадувався вище.

В бюро електроприводу окрім уже названих запам'яталися Н. Звєрєва, Л. Василюк, С. Жеглов, В. Перелинцев.

Плідною і корисною  була робота окремих підрозділів відділу — групи патентів та групи розрахунків, економічних обґрунтувань та розрахунків, в яких працювали Б.Л. Михалевич, Т.Т. Коробко, В.О. Розбицька, В.О. Бовкун, А.А. Герун, М. Нікітченко.

Удосконалення конструкцій неможливе без розробки та впровадження повідомлень про зміну. Цим займалася окрема група, яку тривалий час до виходу на пенсію очолювала Жанна Петрівна Заєць. У цій групі працювали в різні часи З. Журавель, Б. Меламед, А. Юрова, М. Сулікова, Л. Вільга, Г. Охримик...

 

Василь Степанович ТРУНІН — головний енергетик з 1965 по 1989 рік,

нині провідний інженер відділу головного енергетика:

 

ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ПУЛЬС ЗАВОДУ

Реконструкція, розширення і робота будь-якого підприємства неможлива без випереджаючого розвитку енергетики: електро-, тепло-, водо-, газопостачання, каналізації, вентиляції, охорони навколишнього середовища. Всіма цими питаннями займається на підприємстві служба головного енергетика.

Мені довелося брати безпосередню участь в розвитку і реконструкції цієї важливої складової заводу.

...У 1965 році електропостачання здійснювалося колишньою електростанцією міста (ЦЕСом) напругою в 6 кв. за допомогою кабельної лінії довжиною 4 км. з розподільчого пункту, який знаходився в одному блоці приміщення з котельнею та компресорною.

У 1966-67 роках була проведена реконструкція електропостачання всього міста, в тому числі й заводу "Комсомолець" з переведенням зазначеної напруги на напругу 10 кв., у зв’язку з чим на заводі була проведена велика робота по ремонту силових трансформаторів з перемоткою і послідовною заміною обмоток. Роботи проводилися у вихідні дні без зупинки виробництва.

У зв'язку з ростом обсягів виробництва продукції в 1968 році існуюча кабельна лінія від ЦЕСу не забезпечувала потреб підприємства і тоді була прокладена нова кабельна лінія напругою 10 кВ. від Н. Бердичівської підстанції довжиною 6,6 км. та резервна лінія від заводу "Прогрес" довжиною 3,1 км.

Будівельно-монтажні роботи по монтуванню кабелю проводили ремонтно-будівельний цех №7 та електродільниця служби головного енергетика.

Одночасно з прокладенням кабельних ліній будувалися нові ТП і розширювалися існуючі. Потужність силових трансформаторів з 1965 року збільшилася в 4,6 рази — з 2160 кВт. до 10070 кВт.

У 1980-82 роках у зв'язку зі зношенням існуючого кабелю та ростом потужностей, а також реконструкцією міської підстанції "Бердичів" 110-35-10 кВ. завод "Комсомолець" проклав 2 силових кабелі від себе до підстанції "Бердичів" напругою 10 кВ. довжиною 4,4 км.. Одночасно з прокладенням кабелю був побудований розподільчий пункт (РП) на 20 осередків. Це дало можливість через наші мережі перекрити нестачу потужностей міста (молокозавод, водонасосна станція "Південна").

Кабельна лінія і розподільчий пункт були введені в експлуатацію в 1982 році.

У розвитку мереж електропостачання брали активну участь нині працюючі й непрацюючі ветерани: старший майстер (начальник) електродільниці Григорій Артемович Затоковенко, Анатолій Володимирович Добровольський, Петро Тимофійович Мельничук (на фото), Олексій Володимирович Гончарук, Петро Юстинович Коваль, який працює нині начальником електродільниці.

З ростом обсягів виробництва, введенням у дію нових цехів і збільшенням кількості працюючих виникла потреба у збільшенні споживання теплоенергії на опалення й гаряче водопостачання. Додатково були змонтовані ще 2 парових котли ДІВР-6,5-13 і ДКВР-6,5-13 (1968 р.), ДЕ-10(1988 р.). З метою зниження витрат палива та електроенергії була проведена масштабна реконструкція системи гарячого водопостачання (централізоване приготування і подача гарячої води в побутівки) та опалювальної системи з переведенням на гарячу воду. Для цього була зведена центральна бойлерна.

Для викиду стічних вод на заводі працювала каналізаційно-насосна станція (КНС), побудована в 1965 році. З розвитком підприємства ця КНС не забезпечувала викид стічних вод і часто ними загрязнялася територія. Служба головного енергетика разом з Харківським інститутом "Укргіпромаш" розробила проект і по ньому здійснено будівництво каналізаційного колектора від заводу до міської КНС по пров. Рибному, що дозволило збільшити пропускну спроможність каналізаційної мережі, ліквідувати засміченість території, закрити КНС на території заводу, на 4 чоловіки скоротити обслуговуючий персонал.

Для скорочення витрат свіжої технічної води на потреби виробництва (з річки Гнилоп'ять), а відтак і зменшення затрат на її використання був розроблений проект і в 1983 р. виконано будівництво системи оборотного водопостачання. Витрати свіжої технічної води скоротилися майже вдвоє.

У скороченні забруднення довкілля завод виконав великий обсяг робіт по будівництву очисних споруд.

Для очищення стічних вод від гальванічного відділення в 1985 році була побудована станція нейтралізації. Забруднені стічні води від гальванічних ванн проходили очищення і викидалися в каналізацію.

З метою скорочення витрат свіжої технічної води і ліквідації викиду забруднених вод в 1987 році була побудована станція очистки фарбовмістимих стічних вод від дільниць фарбування деталей та готової продукції, прокладені підземні каналізаційні мережі по території заводу і трубопроводи подачі води в цехи з поверненням використаної води.

Для скорочення викидів шкідливих газів та пилу від вагранок у 1978 році була змонтована установка мокрого пиловловлювача із застосуванням оборотного циклу водопостачання, яка дозволила максимально скоротити викиди пилу на території заводу і різко скоротити загазованість атмосфери.

Для усунення забруднення русла Гнилоп'яті маслом, яке витікало з території заводу і навколишніх вулиць в період дощів, у 1988 році була побудована станція очистки дощових вод.

Достатня увага приділялася і приділяється зараз на заводі вентиляції. На сьогодні змонтовано 320 вентиляційних установок. У процесі експлуатації проводилася постійна модернізація існуючих пилогазоочисних установок.

Всі роботи по здійсненню монтажу і реконструкції вентиляційних пилогазоочисних установок здійснювалися під керівництвом і з безпосередньою участю ветерана заводу Анатолія Григоровича Праскова, який працював з 1966 року начальником вентбюро ВГЕ, а нині він провідний інженер цього відділу. Довгий час разом з Прасковим добре трудиться конструктор вентбюро Н.І. Конончук.

Багато років енергодільницею керував Михайло Іванович Єсін, який пропрацював на заводі з 1964 по 1995 рік і пройшов шлях від зварювача до старшого майстра (начальника) енергодільниці. На цій же дільниці працюють ветерани виробництва бригадир слюсарів-сантехніків В.В. Барановський, слюсар-сантехнік Ю.І. Комісаров, з 1964 по 2002 рік пропрацювала апаратником хімічного водоочищення, оператором парових котлів Євгенія Іванівна Кравець.

В початковий період становлення заводу як верстатобудівного підприємства була змонтована автоматична телефонна станція УАТС-49 на 100 NN. В подальшому ця кількість NN не забезпечувала нормального зв'язку й оперативного керівництва цехами й дільницями, тому АТС постійно розширювалася приблизно на 100 NN через кожні два роки. Зараз потужність станції складає 400 NN, вона має прямі міські лінії.

Для оперативного керівництва виробничими процесами, цехами й дільницями в 1978 році був змонтований центральний диспетчерський пункт. Обслуговують його майстер і монтери зв'язку, серед яких ветеран заводу Віктор Петрович Мендрик.

 

 

На фото: В.С. Трунін на урочистому відкритті 3000-чного верстата.

 

Великий внесок у розвиток заводу зробив начальник електротехнічної лабораторії Євгеній Федорович Кузнєцов.

 

Станіслав Никифорович ШВЕД, головний металург:

 

ЛИТВО НА КОНВЕЙЄРІ ЧАСУ

На завод "Комсомолець" я прийшов у 1959 році — етапному для цього підприємства. Спочатку був контролером ВТК ливарного цеху, в 1960 році — технологом, з 1962 року — контрольним майстром по ливарному виробництву, потім — старшим інженером-технологом, заступником головного металурга, а з 1990 року працюю головним металургом.

Випускаючи вже багато разів названий верстат 1341, ми одержували відливки по кооперації з Київського заводу верстатів-автоматів і одночасно займалися їх впровадженням у себе, в ливарному цеху. Велика роль у цій роботі належала тоді начальнику цеху Адаму Петровичу Кустовецькому, технологу Миколі Харитоновичу Кулику, які дуже часто виїжджали до Києва для вивчення технології виробництва верстатних відливок і впровадження їх виготовлення в себе.

У той час ливарний цех був розташований в старому приміщенні, він не міг повністю забезпечувати виробництво литва для всієї програми випуску верстатів. Його потужність складала 2000 т. на рік придатного чавуну і тому постало питання про добудову ще одного прольоту для виробництва базових відливок, що й було зроблено з участю і під керівництвом головного металурга Франца Михайловича Димінського. Здійснення цього заходу дало можливість збільшити випуск відливок, відмовитися від їх одержання по кооперації і довести потужність цеху до 5000 т. на рік.

Для поліпшення умов праці та механізації виробництва в 1975 році Московський інститут "Оргверстатппром" за участю головного на той час металурга Віктора Омеляновича Левицького розробив і впровадив у виробництво проект реконструкції ливарного цеху, в результаті чого були переобладнані плавильне, сумішоприготувальне, формовочне відділення з встановленням ливарного конвеєра.

Втілення проекту в життя дозволило механізувати важку ручну працю, поліпшити санітарно-гігієнічні умови праці, збільшити випуск литва, поліпшити його якість, забезпечити відливку заготовок на всю гамму верстатів, які випускалися заводом і довести потужність цеху до 5500 т. литва на рік.

З метою економії гарячого прокату, зниження собівартості і зменшення обсягу механічної обробки в 1975 році при ливарному цеху була відкрита дільниця точного сталевого литва потужністю 150 т. на рік, що дозволило одержувати деталі майже без механічної обробки, відмовитися від одержання їх по кооперації.

Крім того, цех випускає 100 т. на рік кольорового литва.

Довгий і змістовний виробничий шлях пройшов ветеран заводу Леонід Флоріанович Залевський. У 1961 році він працював конструктором у відділі головного металурга, потім, у 1965 році, став майстром ливарного цеху, потім його зростання позначалося віхами старшого інженера, старшого технолога, заступника начальника цеху, начальника ливарного цеху, начальника диспетчерського бюро, голови держприймання на заводі "Комсомолець"...

 

Володимир Сергійович ОЛЕНЮК, заступник директора заводу з загальних питань (1980 — ):

 

ПОСТАЧАННЯ — СПРАВА ВАЖКА, АЛЕ ЦІКАВА

1954 рік... На завод "Комсомолець" я прийшов учнем формувальника відомого на той час майстра своєї справи Е. Залевського. Працював формувальником аж до 1977 року, закінчивши вечірнє відділення маштехнікуму, був переведений на посаду інженера відділу устаткування. У 1979 році наказом по заводу був призначений начальником відділу постачання.

Ця робота особливо припала мені до душі, адже, незважаючи на великі труднощі, була цікавою і навіть романтичною. Перед тим я деякий час виконував обов'язки начальника відділу комплектації, ми виконували в ньому роботи з вузької спеціалізації (електрика, підшипники, проводи тощо), після призначення на нову посаду коло питань значно розширилося, необхідно було займатися забезпеченням усього заводу найнеобхіднішими матеріалами для випуску верстатів.

У відділі постачання трудилося багато хороших людей, серед яких особливо виділялися Анатолій Якович Петрук, Іван Полікарпович Головко. У відрядженнях вони проводили більше свого часу, ніж на заводі і вдома.

Надійними в роботі були Регіна Антонівна Горецька, Лідія Іванівна Душковська, Валентин Мефодійович Лісовий, Василь Григорович Рибкін, Іван Сидорович Мельничук та багато інших.

На фото: В.С. ОЛЕНЮК (крайній справа) з директором заводу В.Г. ПРИСЯЖНЮКОМ та секретарем парткому М.О.ГОНЧАРУКОМ.

 

 

Х Х Х

А ще на зорі розвитку заводу тут був відділ комплектації та устаткування, яким керував І.К. Піотровський. У 1968 році відділ був розділений на відділ комплектації та групу устаткування. Начальником першого був призначений В.Б. Ординський, другого — В.Б. Піотровський. Начальником відділу комплектації був також В.М. Лісовий (призначений на цю посаду в 1979 році).

У 1997 році відбулася реорганізація цих служб і було створене УМТЗ, начальником якого був Ф.А. Будко, а тепер ним керує О.С. Любарець; до складу управління матеріально-технічного забезпечення входить і бюро комплектації, начальником якого залишився В.М. Лісовий.

У різні роки у відділі комплектації перцювали В.Д. Холошевський, А.І. Хворий, Г.І. Криворучко, Ю.С. Шелепа, В.Г. Щеглов, А.І. Монін, С.П. Катюха, нині тут працюють Р.Л. Велімовський, Н.П. Манов, В.М. Лісовий.

Відділ комплектації був підпорядкований заступнику директора. Спочатку це був М.А. Хомич, потім — Б.Ф. Синицький та В.С. Оленюк, зараз комплектувальники звітують директору по закупках і продажу В.М. Панченкову.

 

Міля Яківна ВЛАДІМІРОВА, керівник групи покрить ВГТ:

 

МИ ПИШАЛИСЯ БЕРДИЧІВСЬКИМ ВЕРСТАТОБУДУВАННЯМ

У 1959 році я закінчила Київський політехнічний інститут, набула в ньому спеціальності технолога електромеханічних виробництв. Розподіл був демократичним. Але вибрала я найгірше за умовами роботи та оплаті місце в незнайомому Бердичеві, тому що в Київській області часто хворіла мама.

...В кабінеті директора мене зустрів високий, міцно збитий чоловік і... чомусь затремтіли мої ноги. Це був Іван Броніславович Пржеорський. Перше, що він запитав, було:

— Ви приїхали сюди працювати чи відпрацьовувати строк?

Тихим голосом я відповіла:

— Працювати...

І я тоді сказала правду. Цей довгий шлях від закінчення вузу до виходу на пенсію я відпрацювала (пропрацювала!) тут, на Бердичівському верстатобудівному. Тепер вже можу сказати — улюбленому.

Мене вражала працездатність Івана Броніславовича, вміння бачити в роботі головне, довіряти людям. Мене, молодого спеціаліста, він завжди запрошував на наради по будівництву, якщо питання стосувалися пофарбування й гальваніки.

Ніколи не забудуться працівники відділу кадрів Є.П. Проваторова, Б.Г. Часник, які у важкі хвилини життя були моїми старшими друзями і порадниками.

Інститут направляв мене майстром у неіснуючий гальванічний цех. У відділі головного технолога мене вразила велика кількість молоді. Ми вміли тоді працювати і відпочивати.

Назавжди запам'ятався такий випадок. Головний технолог О.А. Шабельник, соромлячись, через Віру Єрмолаєву передав мені: "Скажіть Владіміровій, щоб зав'язувала волосся, коли заходить в цех". Де вже там! Жінкою я була і залишаюся зажди.

Добрими батьківськими очима зустрів мене заступник головного технолога Абрам Аркадійович Горенштейн. Відчуваючи мою розгубленість перед запитанням "з чого почати", він розмовляв зі мною, м’яко поправляючи, давав завдання, вчив писати ділові листи і рапорти.

Тоді ж народилася ідея на місці гаража побудувати гальванічне відділення. Планування, креслення, відрядження... Жаль лише, що й досі в тому ж гаражі існує гальваніка, яка нагадує підбиту пташку з розпростертими крилами.

Але і в несприятливих для праці умовах ми впроваджували багато прогресивних техпроцесів і робили все, що вимагало виробництво. Без сантехніка Ю. Комісарова, фотохімгравірувальників В. Тиндюка, А. Кривого, Л. Кривушіної, гальваніка Г. Міцкевича, майстрів Д. Марковського та Е. Осовського, начальника цеху М. Зільбербранта та Е. Михалевича не можу уявити собі зараз тодішнього виробництва.

Скільки радощів було, коли в цеху №3, який будувався, затвердили площі для механізованої, з установкою 3 конвеєрних ліній дільниці фарбування деталей верстатів! Це вже була справжня робота. Для багатьох гальваніка була новою справою, у зв’язку з цим виникали різні непорозуміння, неузгодженості в діях, але було велике бажання працювати.

Через деякий час мої друзі Горецька та Веретельников стали справжніми асами у придбанні "хімії" для верстатів. А спочатку, коли фарбували перший верстат, купили емаль гарячої сушки замість швидко сохнучої "нітро", стільки мук випробували! Верстат вивозили під сонячне проміння, гріли його лампами, пилинки здмухували...

Вдячна за підтримку і розуміння начальнику цеху №6 Е. Зелюнку, бригадиру В. Пустоті, монтажникам, сантехнікам, електрикам, працівникам ЦЗЛ Сідлецькій, Осиповій, Воронович, головним технологам В.І. Ремінському, Б.А. Дзиненку, які змінили О.А. Шабельника. Вони розуміли мене з півслова. Все пройшли! Потім направляли верстати у 80 країн світу з різними погодними умовами, брали участь в багатьох міжнародних виставках. І завжди гордилися своїм бердичівським верстатобудуванням.

 

ВСЕ ЗАВЖДИ ВИРІШУВАЛИ КАДРИ

А займався ними на заводі однойменний відділ, який очолювали з 1944 року О. Павлов, В. Матвійчук, М. Сахипов, А. Лип. З 1957 майже 15 років начальником відділу кадрів була чуйна жінка Є.П. Провоторова. Вже після виходу на пенсію Єлизавета Петрівна 28 років очолювала Раду ветеранів заводу.

14 років займався роботою з кадрами О.П. Жеглов, а коли його призначили директором по персоналу, відділ кадрів прийняв колишній начальник дільниці заготівельного цеху М.І. Березовський, який після закінчення маштехнікуму прийшов на завод разом зі своєю дружиною, інженером-конструктором ВГК Людмилою Миколаївною, нині на пенсії. Разом у них 76 років стажу роботи на заводі.

Потім під керівництвом директора по персоналу В.І. Ружинського цей відділ вела Л.М. Крижанівська, а коли вона в 2001 році стала директором по персоналу, завідувати кадрами стала Я.М. Закревська.

 

КОНТРОЛЬ ПОТРІБЕН НЕ ЛИШЕ ПРИ СОЦІАЛІЗМІ

Тому відділ технічного контролю вважається одним з провідних на заводі і тепер.

...В 1959-1960 роках першим начальником ВТК був Микола Олексійович Хомич. Саме він розпочав формувати цей відділ. А всього він пропрацював на заводі 33 роки! Довелося бути і заступником директора, і попрацювати на однорідному заводі верстатів-автоматів у Житомирі, і повернутися на рідний "Комсомолець" помічником директора по кадрах і побуту.

Коли в 1964 році Хомич став заступником директора, його змінив на посаді начальник ВТК В.Г. Гольц. Послідовно керівниками відділу працювали А.П. Серебрій, В.Г. Денисенко, М.В. Новиков, нині інженер конструкторсько-технологічної лабораторії.

У відділі працювали і працюють М.К. Козачук, загальний стаж роботи 43 роки, за високі досягнення в праці нагороджений орденом Слави 3 ступеня; І.А. Ругинець — начальник ВТК, прийшов на завод у 1960 році контролером; Ю.Я. Кузнець, А.Г. Лазарчук, З.А. Вайсман, В.О. Дзюблюк, Т.С. Рабко, Т.Г. Андрійчук, Я.В. Левчук, Г.М. Сончковська, Ж.П. Зайнашева.

З моменту виробництва верстатів працівники відділу брали активну участь в освоєнні процесів виготовлення деталей, збирання вузлів різноманітних видів виробів та готової продукції.

Зразками добросовісного ставлення до роботи були Р.А. Коврижних, А. Горшнєв, В.Ю. Вдовиченко, Л.В. Горкун, Р.А. Присяжнюк, К.Ц. Данчинов, В.С. Ковальський, О.І. Пилипчук, А.М. Якіна, Г.Г. Корольов та інші.

 

ВАЖЛИВО БУТИ З ТРАНСПОРТОМ

На 1959 рік завод мав 3 автомобілі ГАЗ ММ, 1 ЗІС5, 1 трактор, 5 мотоциклів, 2 автонавантажувачі і 20 чоловік, які працювали в транспортному цеху. В 1965 році парк трохи обновився, тут з'явилися електровізки для внутрізаводських перевезень вантажів, через деякий час їх було передано в цехи; у 1965 році з'явився легковий транспорт — "Волга", "Побєда", штат робітників збільшився до 60 чоловік.

В 1968 році на завод "пригнали" "ПАЗик", в 1970 — "Волгу-24", в 1971 — автобус ЛАЗ.

З 1975-1976 років автопарк поповнився великовантажними машинами, тягачами, двома кранами ЗІЛ-130 і одним МАЗ-500.

Основне поповнення транспортного цеху відбулося в 1983-1990 роках.

Начальниками цього підрозділу заводу були М.А. Шахов, П.Т. Касіч, І.С. Мельничук, А.І. Монін. У 1999 році відбулася реконструкція цеху, було створене дочірнє підприємство, але воно в цьому році ліквідоване як таке, що не виправдало себе.

Із серпня начальником цеху є В.Г. Шостачук.

 

БУДУВАЛИ НЕ ЛИШЕ ЗАВОД І НА ЗАВОДІ, А Й ЗА ЙОГО МЕЖАМИ

На цих сторінках уже багато писалося про будівельників заводу, про їх вміння брати ефективну участь у реконструкціях підприємства, його розбудові, а також у соціально-культурному будівництві.

Але лише територією заводу не обмежувалися працівники цеху №7. У різні роки вони багато будували в місті, їх часто відряджали на роботу в колишнє потужне БМУ-6,кращі спеціалісти виїжджали в інші райони області.

Велике будівництво працівники "Комсомольця" розпочали ще десь в 1957 році, коли взялися за зведення двох житлових будинків по вулиці Чапаєва. Потім вони здали житловий та кооперативний будинки по вулиці Б. Хмельницького, ще один — по вул. МЮДа, за ним — по вулиці Свердлова.

У 1967-1969 роках вони побудували дитячий садок, кафе "Казка" (1986 р.), клуб (1961-1963 рр.), ЗАГС (1986 р.), пожежне депо (1987-1988 рр.), базу відпочинку (1972-1974 рр.), у 1985 році розпочали будівництво великого будинку по вулиці КІМа, брали участь у будівництві поліклініки, у 1985-1986 рр. побудували стрілецький тир тощо.

З-поміж найкращих будівельників різних років можна виділити П.П. Іллюшиця, А.А. Харахондю, С.В. Козловського (на фото), Д.І. Дзюблюка, М.Л. Фурмана, І.А. Чорноморця.

Особливо знатним будівельником був Яків Ілліч Ройзман, який пройшов славний шлях від майстра ремонтно-механічного цеху до начальника ВКП. Трудовий стаж у нього був 34 роки, помер у 1994, так і не скуштувавши пенсійного хліба. В різні роки при ньому зводилися всі головні споруди, сам він нагороджувався багатьма почесними відзнаками.

Заступником директора заводу по будівництву працював також наприкінці 90-их років М.В. Цинковський.

 

ТЕХНІЧНА ТВОРЧІСТЬ — ПЕРШ ЗА ВСЕ

Бюро раціоналізації, винахідництва і технічної інформації було створене в середині 60-их років. В нього входили інженер по раціоналізації і винахідництву, інженер по технічній інформації, технічна бібліотека. Пізніше складовою бюро стала фотолабораторія, при ньому числилися художники-оформлювачі.

Першим начальником БРіТІ був М.Х. Кулик.

Основними напрямками його роботи були: виявлення і надання допомоги в оформленні винаходів та рацпропозицій, сприяння впровадженню у виробництво цих винаходів, рацпропозицій та технічних новинок, забезпечення спеціалістів заводу технічною літературою, оформлення наочності. За час існування бюро в ньому працювали крім Кулика начальниками С. Жданов, П. Костюк, Б. Михалевич, Ю. Гронський, Б. Сашицький, В. Маринкевич, В. Антушакова, інженер по НТІ М. Бродський, інженер по раціоналізації Л. Яроцький, інженер по НТІ Л.Б. Праскова, фотолаборант Г. Корзун, фотолаборант В. Литвинов, художники-оформлювачі А. Липчанчук, Н. Запорожець, Ю. Семенюков, зав. НТБ В. Казакова, після неї — В. Петрова та І. Квятковська, інженером по патентній роботі працює А. Герун.

Кожен з них зробив свій посильний внесок у розвиток та пропаганду технічної творчості на заводі. Двадцять сім років пропрацював у БРіТІ Валентин Петрович Маринкевич, з них більше 20 років інженером по раціоналізації, нині на пенсії.

23 роки тут працювала також Вероніка Феліксівна Антушакова, з них більше 20 років техніком, потім інженером по технічній інформації, зараз пенсіонерка.

Сімнадцять літ забезпечувала працівників заводу технічною літературою зав. НТБ Ірина Петрівна Квятковська, зараз працює в центральній бібліотеці імені Горького. Це були добросовісні працівники, грамотні спеціалісти.

За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні колектив БРіТІ неодноразово нагороджувався грамотами й дипломами.

Науково-технічна бібліотека була створена одночасно з БРіТІ, її першою завідуючою працювала В.Г. Козакова, майже 20 років працювала бібліотекарем О. Бражник. В той час фонд бібліотеки нараховував 5150 книг наукового і технічного змісту. За час існування бібліотеки тут проводилися різноманітні тематичні виставки, в тому числі безпосередньо в цехах заводу, технічні конференції. Регулярно проводилися також огляди нових находжень літератури.

Зараз фонд бібліотеки складає 28800 книг, вона одержує понад 30 найменувань періодичних видань, обслуговує більше 300 читачів. Книговидача складає понад 7000 книг на рік.

 

РОБІТНИЧІ ДИНАСТІЇ "КОМСОМОЛЬЦЯ"

 

Сокальські (Зелюнки)

Загальний трудовий стаж династії Сокальських на заводі складає майже 150 років. А започатковував її на посаді головного бухгалтера Йосип Петрович Сокальський. Він прийшов сюди вже зі стажем і досвідом роботи у міськфінвідділі, на м'ясокомбінаті та на заводі "Прогрес". Тринадцять років (з 1956 по 1969) — аж до виходу на пенсію — трудився він на заводі"Комсомолець".

 

На фото: Й.П. СОКАЛЬСЬКИЙ.

 

У 1958 році після закінчення Бердичівського машинобудівного технікуму прохідну заводу вперше переступила його донька Марія. Чи ж знала тоді, що підприємство стане для неї другою домівкою упродовж 38 років! Спершу працювала копіювальницею. В ті часи були відсутні такі звичні нині сучасні копіювальні апарати, ксерокси. Тож копії з креслень доводилося ретельно переносити від руки спочатку на кальку, а потім на даху адмінкорпусу під сонячним промінням зображення з кальки копіювалося на світлочуттєвий папір (синьку).

Згодом М.Й. Сокальська стала технологом відділу головного технолога, старшим технологом. Без відриву від виробництва закінчила Ленінградський фінансово-економічний інститут, здобувши кваліфікацію економіста. У 1971 році вона була призначена інженером-технологом, старшим інженером-технологом нормативної групи цього відділу. На цій посаді працювала до 1996 року.

 

На фото М.Й. СОКАЛЬСЬКА.

 

За сумлінну працю Марії Сокальській присвоєне звання почесного ветерана праці, її прізвище заносилося на заводську Дошку пошани.

У 1960 році розпочав свій трудовий шлях на підприємстві її майбутній чоловік — Є. ЗЕЛЮНКО.

Ось віхи його трудової біографії: токар ремонтно-механічного цеху, комплектувальник, диспетчер, майстер. Працював і вчився. У 1966 році закінчив маштехнікум. Був призначений старшим майстром ремонтно-механічного цеху. У 1972 році став начальником цього цеху, який очолює по сьогодні — ось уже 30 літ! Євгеній Іванович Зелюнко є також почесним ветераном праці підприємства.

З 1986 року після закінчення навчання в Київському політехнічному інституті на заводі працює інженером-програмістом АСУП донька Марії Йосипівни та Євгенія Івановича — Ліана Сокальська (Баранова). Високопрофесійний програміст, вона розповідає, що колись електронно-обчислювальна машина М-5100 займала цілу кімнату — просторий машинний зал. Зараз всю роботу з бухгалтерського обліку, розрахунків, нарахування зарплати тощо виконує компактний комп'ютер, котрий займає лише площу письмового столу.

 

На фото Є.І. ЗЕЛЮНКО.

 

Цікаво, що Ліана, як і колись її мама, знайшла свою долю на заводі. Чоловіком для неї став Василь Миколайович Баранов, котрий обслуговував і ремонтував електронно-обчислювальні машини. Він влаштувався на завод відразу після закінчення школи у 1976 році фрезерувальником цеху №5, а згодом трудився електромеханіком машинно-лічильної станції заводу до 1992 року.

До речі, брат Василя Баранова Анатолій з дружиною Людмилою віддали підприємству більше 30 років свого життя.

Закінчивши Бердичівський машинобудівний технікум, прийшов сюди за доброю традицією син Євгенія Івановича та Марії Йосипівни Юрій Сокальський. З кінця 1988 по 1993 рік працював техніком, інженером-технологом ремонтно-механічного цеху. Юрій закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету, працював редактором газети "Бердичів-реклама", його вже двічі обирають депутатом міської ради.

Згадує начальник ремонтно-механічного цеху Є.І. Зелюнко:

— Прохідну заводу я, молодий, здоровий, переступив після служби в армії у 1960 році. Особливого захоплення з першого погляду завод не викликав, бо на його території стояло лише декілька старих корпусів. поступово втягнувся у виробничий ритм, зрозумів усі його нюанси.

У вихідні дні молодь відпочивала у нашому малому заводському клубі, який згодом став ленінською кімнатою ремонтно-механічного цеху. Тут влаштовувалися комсомольські вечори, танці, перегляди фільмів, інші розваги, навіть весілля нам, зарученим. На одному з таких вечорів я познайомився з дівчиною, яку звали просто Марія. Незабаром дізнався, що вона працює в техвідділі і є донькою головного бухгалтера нашого заводу Й.П. Сокальського, котрий почав частенько зазирати в наш цех, уважно придивляючись до мене. У 1962 році я вже був у родині Сокальських.

Йшов час, я вчився, але роботи не залишав.

Дружина познайомила мене зі своїм двоюрідним братом Броніславом Францовичем Пюро, який працював на підприємстві з 1960 року. Був токарем, шліфувальником, розточувальником, чистильником металу цеху №3. Загалом Пюро віддав підприємству 36 років, неодноразово був переможцем соцзмагання, почесним ветераном праці, двічі обирався депутатом міськради. Це була чуйна і віддана виробництву людина.

З 1965 і до виходу на пенсію на "Комсомольці" працювали моя сестра Віра та її чоловік Григорій Жубржицькі. Віра — світлокопіювальницею (звільнилася в 1988 р.), Григорій — електрослюсарем (звільнися в 1991 р.).

Підприємство поступово зростало, з'явився головний корпус механічного цеху. Я працював майстром, старшим майстром, а з 1972 року — начальником ремонтно-механічного цеху. Відтоді відчув смак справжньої праці, повністю занурившись у вир виробничих проблем.

Цех взяв активну участь у технічному переозброєнні підприємства. Перед нами стояли складні завдання: монтаж та введення в дію нового обладнання, будівництво житла, приміщень соцкультпобуту — спортзалу, клубу, їдальні. Повсякденно брав участь в нарадах, різних зібраннях.

Розвиток заводу особливо відчувався у 70-ті роки, коли на плечі колективу ремонтно-механічного цеху лягло усе технічне переозброєння, коли щоденно ми монтували нове обладнання.

Ще й досі спливає у спогадах гуркіт нашого трактора-тягача "ланц-бульдога", з допомогою якого ми здійснювали монтаж обладнання.

До кінця 80-их було збудовано новий корпус складального цеху, оснащеного найновішим обладнанням з числовим програмним управлінням, шліфувальними, розточувальними верстатами.

Ремонтно-механічна служба забезпечує роботу основного виробництва, саме від злагодженості її дій залежить успіх усього колективу.

...Не зупинити швидкоплинного часу. Іноді збираємося ми, покоління 60-их років, і згадуємо ті найкращі часи нашої молодості, коли на заводі в основному працювали юнаки та дівчата.

Кожен ранок, приходячи в рідний цех, я вслухаюся і вдивляюся в його глибину — і наче здається, що ті, хто стояв біля витоків виробництва, будували й розбудовували завод — знову стоять на своїх робочих місцях. Їх можна назвати поіменно: токарі Земнухов, Комарницький, Пеньковський, слюсарі Харламов, Ольшевський, Груздєв, Бурч, Сахнов, Матковський, Потапов. Багатьох уже немає з нами, але ми, шістдесятники, яких залишилося в цеху небагато (Садковський, Проневич, Матковський і я) пам'ятаємо всіх і ніколи не забудемо...

 

 

На фото (зліва направо): А.В. ОРЛЮК, голова профкому цеху

Л.С. ПРОНЕВИЧ та начальник цеху Є.І. ЗЕЛЮНКО.

 

Редичі

Найстаршим у цій династії був Редич Дмитро Кирилович, який працював на заводі з 1954 року. Він був ковалем високої кваліфікації (6 розряду), неодноразово відзначався за свою нелегку, але почесну й потрібну працю.

Його син Анатолій прийшов на підприємство учнем слюсаря після закінчення школи в 1968 році, а коли відслужив армію, повернувся в інструментальний цех, здобув ще одну спеціальність — слюсаря-лекальника. У 1973 році його перевели в штат центральної вимірювальної лабораторії слюсарем 5 розряду по ремонту інструменту. У 1985 році робітник закінчив Бердичівський машинобудівний технікум. Незабаром отримав найвищий кваліфікаційний розряд слюсаря-інструментальника — 6-ий.

Проявив себе за роки роботи з найкращого боку, користувався повагою в трудовому колективі. Неодноразово нагороджувався почесними грамотами, у 1993 році йому присвоєно почесне звання "Ветеран праці заводу".

З 1964 року працював на заводі зубошліфувальником другий син коваля — Володимир Дмитрович Редич, слюсарем-складальником — зять Валентин Володимирович Кобилянський. Валентин як спеціаліст високої кваліфікації був направлений у довгострокове відрядження в ПНР.

Династію Редичів продовжив у 1987 році внук Дмитра Кириловича Володимир Станіславович Миронюк. Він працює слюсарем-інструментальником високої кваліфікації по виготовленню та складанню високопродуктивного устаткування. Нині трудиться за спеціальністю в ДП "Беверс-Мікрон".

Другий внук Анатолій Станіславович Миронюк працював на заводі з 1977 року на 10 дільниці, потім служив в армії, після служби повернувся на своє робоче місце, а згодом почав працювати слюсарем-інструментальником в центральній лабораторії вимірювальної техніки, водночас закінчив машинобудівний технікум. З 1986 року працює інспектором районного відділу освіти.

Закінчивши машинобудівний технікум, прийшла на "Комсомолець" невістка Редича-старшого Ірина Борисівна Редич. Працювала в основному техніком виробничо-диспетчерського відділу, інженером, зараз працює начальником бюро ВДВ.У 1993 році їй присвоєно звання "Ветеран праці заводу"

Загальний стаж роботи на підприємстві цієї родини складає 114 років.

 

Піотровські

Бригадиром монтажної бригади став у 1953 році на заводі "Комсомолець" І.К. Піотровський. Через сім років був переведений інженером по комплектації ВГМ, через чотири роки став керівником групи устаткування і запасних частин, з 1967 по 1971 рік сумлінно виконував обов’язки начальника відділу комплектації та устаткування. З 1974 — на пенсії.

Його син В.І. Піотровський зачислений на завод в 1971 році техніком-конструктором ВГК. Потім він деякий час працював у цеху №6 технологом.

Другий син — Г.І. Піотровський — був у 1982 році майстром цього цеху, інженером-технологом, у 1986 році звільнився.

Т.В. Піотровська (Карпухіна) працювала поруч з родичами в кількох відділах з 1968, а в 1996 році стала інженером-конструктором ВГК.

Шлях від працівника відділу постачання до заступника начальника ВМТС пройшла з 1953 по 1978 рік Р.П. Піотровська. Всі вони відзначалися великою працелюбністю, їх поважали друзі й колеги.

 

Сапинські

Важкого післявоєнного 1949 року став учнем формувальника на заводі Л.І. Сапинський. На пенсію в 1986 році пішов у ролі бригадира формувальників. Так само ученицею, але в ливарному цеху, в 1956 році стала П.С. Сапинська. Закінчила свій трудовий шлях бригадиром цеху №1.

Син Сапинських Віктор Леонідович був спочатку учнем токаря цеху №3 (1976 р.), а пішов з підприємства в 1991 р. наладчиком верстатів з ЧПУ.

Електромонтажницею розпочинала свій трудовий стаж Галина Анатоліївна Сапинська у 1984 р., а з березня 1987 р. стала техніком-технологом ВГТ.

 

Бурчі

В.І. Бурч став слюсарем-монтажником заводу "Комсомолець" у далекому 1953 році. Через неповних двадцять був уже бригадиром, підприємству він віддав 35 літ свого життя. Вже будучи на пенсії, ще один рік — з 1990 по 1991 — працював на заводі.

Має численні подяки, був занесений в книги пошани та на Дошку пошани.

Його дружина Ю.Ф. Бурч працювала на підприємстві 28 років — була світлокопіювальницею, комплектувальницею технічної документації, оператором множильних машин.

У 1977 році прийшла приймальницею вантажів у відділ збуту їх невістка Валентина Бурч, з 1978 року працювала товарознавцем цього ж відділу, після перерви знову прийшла в 1993 році на підприємство.

 

Катюхи

Хронологія службових переміщень А.Т. Катюхи виглядить так:

1960 р. — електромонтажник складального цеху. 1966 р. — наладчик верстатів складального цеху. 1974 р. — старший майстер експортної дільниці складального цеху. 1976 р. — заступник начальника складального цеху. 1977 — майстер цеху №4, його експортної дільниці.

На заводі в різні роки працювали його жінка Софія Петрівна, дочка Тетяна, зараз у ДП "Беверс-Мікрон" працює внук Максим.

 

Савчуки

Більш як чверть століттям вимірюється трудовий стаж І.Й. Савчука. Токарем та координатором інструментального цеху він був по 1976 рік. Трохи менше — 18 років — відпрацював на заводі його син Валерій, дев'ять років участь у трудовій естафеті династії брав другий син Валентин, а третій син Анатолій прийшов сюди в 1967 році і працює понині токарем-розточувальником цеху №4.

 

Кордюкови

А.М. Кордюков змолоду пізнав ціну хліба токаря. З 1952 року працював ним у механічному цеху, а з 1962 перейшов токарем-карусельником інструментального цеху, у 1974 йому присвоєна спеціальність токаря-розточувальника. На підприємстві працював більше 30 років, пам'ять про нього увіковічено в книзі пошани заводу.

В ливарному цеху працювала його дружина, донька Людмила очолює зараз дільницю порізки металу. Вона, як і батько, віддана роботі, має заохочення від правління фірми.

 

Зільбербранти

М.М.Зільбербранта знали на підприємстві з післявоєнних років по сьогодні. В 1955 році він був майстром механічного цеху, начальником ПРБ і старшим майстром цього ж цеху, начальником складального цеху, начальником механічного цеху, начальником бюро оперативного планування виробництва ПДО. 35 років — такий його виробничий стаж.

Комплектувальницею вв механічний цех прийшла в 1959 році Т.І.Зільбербрант, а закінчила діяльність на виробництві оператором машино-рахункового бюро. Її стаж — майже 30 років.

 

Холошевські

В.Д. Холошевський працював на заводі з 1961 по 1963 рік, тоді він у зв'язку з певними обставинами змушений був розрахуватися. Вдруге — і тепер вже на 33 роки! — він прийшов сюди в 1964. Був інженером по комплектації ВМТП, інженером по експорту цього відділу. З 1967 року Володимир Дмитрович працював по 1993 рік інженером по комплектації відділу устаткування і комплектації, а з 1993 до виходу на пенсію в 1997 успішно виконував роль начальника бюро збуту.

Все життя пропрацювала на "Комсомольці" його дружина Тетяна, активна учасниця художньої самодіяльності, яка передчасно пішла з життя...

 

Ярандіни

Слюсарем ковальського цеху назвався в 1959 році А.М. Ярандін. Вже через рік він став контролером термовідділення, через п'ять років — контрольним майстром ВТК, ще через п’ять — старшим контрольним майстром. Один з кращих раціоналізаторів підприємства, грамотний фахівець відділу технічного контролю, він виховав не одне покоління досвідчених контролерів.

Колись на рідному заводі він зустрів своє кохання — Надію Костянтинівну, удвох з нею виростив двоє гарних синів. Теж рано помер — виконуючи свої обов'язки.

 

Шишков і його колеги

Напрочуд багатий і великий список відзнак і нагород у Б.П. Шишкова, адже працював він на заводі 36 років!

Вперше Б.П. Шишков переступив поріг прохідної, коли йому було 24. Працював підсобником, свердлувальником базової дільниці механічного цеху. На Дошку пошани він був занесений 4 рази, а почесних грамот і значків у нього більше десяти.

Разом з колегами Малиновським, Шевчуком, Крижанівським вони підготували не одну зміну робітників, які виконували відповідальні операції на базових деталях верстатів. Бригада свердлувальників, яку очолював І.О. Крижанівський (на фото) не один рік була кращою на заводі і в Міністерстві, за що нагороджувалася грамотами, цінними подарунками.

 

 

...До заводських династій можна віднести і сімю Крижанівського — його син Юрій прийшов на підприємство одразу після закінчення школи, тут він без відриву від виробництва закінчив інститут, сформувався як людина й спеціаліст.

Дружина Івана Олексійовича Людмила Михайлівна працює на заводі більше 30 років, сьогодні вона обіймає посаду директора по персоналу, є членом правління фірми "Беверс".

В цеху працювали брати Станіслав, Анатолій, Леонід та Мечислав Галабурди. Вони відпрацювали на "Комсомольці" майже 140 років!

А про багатьох працівників механічного цеху можна сказати стільки ж гарних слів. Всі найточніші деталі верстатів виготовляють саме вони.

За бездоганну працю був нагороджений орденом Леніна Ф.М. Пилипець, уже згадуваний на сторінках цієї книжки. Кращими з кращих є робітники Л. Гарцбліт, Є. Френкель, Є. Вушинський, Б. Кононюк, С. Гилюк та його дружина Л. Гилюк, Я. Гребінченко та його дружина Г. Гребінченко, яка багато років працювала контролером, контрольним майстром механічного цеху.

Зараз Галина Адамівна є кращим спеціалістом відділу маркетингу, який очолює Людина з великої літери Л.Б. Праскова. Їй під силу вирішення будь-яких виробничих і чисто людських питань.

Тут слід назвати і А.В. Барановську, і М.О. Гончарука, які започатковували на заводі свою трудову стежку. На якій би посаді не працював Микола Олексійович, всім своїм єством він віддавався колективу, справі. Був інженером-технологом ВГТ, секретарем парткому заводу, інженером відділу маркетингу. Це завдяки йому збереглося багато матеріалів, які використані на цих сторінках.

 

Х Х Х

На заводі протягом усіх років його життєдіяльності працювало багато людей, чиї імена назавжди вкарбувалися в пам’ять колективу, громадськості міста, верстатобудівної галузі.

...У1954 році прийшов сюди на роботу Валентин Феліксович Домбровський. Був начальником складального цеху, протягом 26 років очолював виробничо-диспетчерський відділ. Розумний, енергійний, комунікабельний, вимогливий до себе і до підлеглих, він користувався беззаперечним авторитетом у всіх. Всі заслуги колективу — це і його заслуги, весь тягар виробництва завжди лягав і на його могутні плечі. У виробничому відділі працювати було дуже нелегко, але й дуже почесно. Домбровський вмів виховувати молоді кадри, водночас вміючи і суворо спитати, не любив недоречностей у роботі.

На жаль, смерть передчасно забрала його...

Після нього відділ очолювали Е.М. Вержбицький, В.Ф. Цимбалюк, Б.Е. Завадський.

Старійшиною заводу називали Миколу Дем’яновича Колєснікова, який прийшов на "Комсомолець" на зорі його діяльності в 1932 році і пропрацював на цьому підприємстві 40 років. Від токаря він виріс до головного інженера, був також начальником виробничо-технічного відділу, начальником ковальсько-заготівельного цеху, начальником складального цеху. Мав 8 подяк, 4 почесні грамоти, нагороджений значком "Відмінник соціалістичного змагання" на честь 50-річчя Жовтня.

Вірою і правдою служив рідному заводові Віктор Германович Гольц — конструктор виробничо-технічного контролю з 1956 року, а потім, з 1959 по 1960, — заступник начальника ковальського цеху, в 1960-61 роках — старший інженер-конструктор ВГК, в 1961-64 роках — заступник головного конструктора, 1964-66 роках — начальник відділу технічного контролю, і всі 30 років потому, аж до виходу на пенсію, — заступник головного інженера. Його ім’я вже згадувалося на цих сторінках. Він був активним раціоналізатором, творчою особистістю, без якої було немислимим верстатобудівне виробництво.

Добра слава йшла на заводі про Й.І. Хмельницького, який був тут першим комсоргом. Працював роздавальником інструментального цеху (з 1954 року), комірником і старшим комірником аж до 1985.

 

На фото: Йосип Іделевич ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.

 

Серед знатних ветеранів виробництва — В.Б. Куликовський, який, вийшовши на пенсію в 1987 році, і досі продовжує працювати модельником однойменного відділення; К.М. Лотоцький зі стажем 35 років роботи на заводі, який був активним у громадській роботі, членом загону дружинників, головою цехового комітету дільниці №8, двічі обирався депутатом міської ради; .А. Бражненко — слюсар слюсарно-складального цеху з 1954 року; В.І. Алін — слюсар-інструментальник з 1981 по 1991 рік; З.І. Бойцова — секретар-друкарка заводу з 1966 року, а до того працювала з 1959 року на різних роботах. З 1967 року вона була і секретарем, і завідуючою канцелярією одночасно, передавши в 1991 році естафету Ларисі Володимирівні Вільзі; Г.І. Михайлус, стаж 25 років; З.М. Миронюк — економіст ливарного цеху, інженер-економіст ВПіЗ, заступник начальника ВПіЗ, начальник цього відділу до 1995 року; В.С. Левицький — виріс від помічника майстра ливарного цеху до головного металурга заводу, багато зробив у справі впровадження у виробництво комплектуючих деталей із пластмас, з 1990 року перейшов на викладацьку роботу в маштехнікум; В.Г. Андрієвський — пройшов славний шлях від шліфувальника до начальника цеху №3, 28 років був одним з кращих керівників підприємства; В.В. Фукс — з 1958 року токар механічного цеху, потім — технолог. інженер-технолог, начальник ЦТБ відділу головного технолога; Д.Ю. Марковський — досвідчений гальванік; Г.М. Бовкун — працювала на підприємстві 25 років; О.А. Бовкун — 30 років стажу; О.С. Луговий — інженер-конструктор ВГК, керівник групи поточного проектування ВГК, талановитий новатор виробництва; А.О. Скальський — все життя працював модельником, мав численні нагороди й заохочення; П.П. Краснодубець — працював економістом, начальником ПЕО; М.Ф. Голубко — закінчив трудовий шлях інженером-технологом по інструменту, а починав підсобним робітником ливарного цеху в 1956 році; Д.Е. Зальцман — на заводі був з 1953 спочатку слюсарем, а потім, з 1967 року — майстром дільниці №10; І.О. Лобода — працював бухгалтером різних підрозділів, а наприкінці своє діяльності — бухгалтером фінансової групи ЦЗБ; його брат М.Е. Зальцман — ветеран заводу з багаторічним стажем, мав численні відзнаки в праці; Р.Г. Ройзман —технік-технолог, старший інженер ВГТ.

 

Гедзіри

Загальний стаж цього сімейства складає 74 роки роботи на заводі.

 

 

На фото: Г.В. ГЕДЗІРА перевіряє точність верстата.

 

Головним метрологом працює нині Галина Володимирівна Гедзіра. А прийшла вона сюди ще в 1958 році. Працювала контролером складального цеху, лаборантом ЦЗЛ, техніком-метрологом, інженером-метрологом, старшим інженером-метрологом, в.о. начальника ЦВЛ, начальником ЦЛВТ, її особистий стаж — 44 роки!

За сумлінну працю занесена в заводську "Книгу пошани", неодноразово відзначалася занесенням на "Дошку пошани", грамотами, наказами по підприємству.

З 1960 по 1984 рік працював на "Комсомольці" її чоловік — Ростислав Павлович Гедзіра, нині покійний. Пройшов шлях від майстра механічного цеху до старшого майстра експериментальної дільниці. Тричі нагороджувався Головним Комітетом ВДНГ СРСР бронзовими медалями за виготовлення і впровадження у виробництво основних вузлів токарно-револьверного верстата 1416, за налагодження й випробування токарно-револьверного верстата з програмним управлінням та за інші роботи.

Інженером-конструктором працювала з 1985 десять років їх дочка Алла Гедзіра.

Згадує Г.В. Гедзіра:

— Центральна вимірювальна лабораторія, куди я перейшла працювати в 1960 році, входила до складу центральної заводської лабораторії. Очолював її Григорій Павлович Нечипоренко — енергійна, творча людина, нині покійний.

Перехід на верстатобудування вимагав від нас, метрологів, нового технічного мислення і підвищення рівня підготовки спеціалістів. Були закуплені численні прилади для контролю шестерень: евольвентомери, виготовлені Московським інструментальним заводом та німецькою фірмою " Karl Zeіss", універсальні зубовимірювальні прилади УЗП-400, КДП-300, КДП-400.

Для контролю параметрів шестерень при виготовленні деталей прилади були встановлені в механічному цеху №3. Для перевірки вимірювального й різального інструменту в цехах №2, №3 та №5 на центральному інструментальному складі були облаштовані контрольні пункти.

На цих пунктах розпочинали свою трудову діяльність інженер-метролог В.П. Глумова, контролери Н.П. Романюк, Ю.Ф. Паламарчук, М.В. Стадник, В.В. Малишева, К.М. Апатова. Верстатобудуванню ці люди присвятили кращі свої роки і пішли з підприємства з почесним званням "Ветеран праці заводу "Комсомолець".

Новими приладами відділ головного метролога поповнювався постійно. Для обслуговування і ремонту високоточних приладів, універсального вимірювального інструменту була створена група слюсарів, серед яких відзначалися І.В. Ліневич, О.М. Ніколенко — його учень, який перевершив у майстерності вчителя, та інші.

Великою акуратністю в роботі відзначався Л.Д. Редич, колишні офіцери-авіатори О.Ф. Місяшн, М.Т. Жеребецький, В.І. Алін.

Спеціалісти заводу постійно вивчали досвід кращих підприємств. Мені з групою випало щастя побувати на Івановському та Куйбишевському верстатобудівних заводах, Московському "Красний пролетарий".

Через те, що на наші верстати встановлюються шпиндельні підшипники високого класу точності, а метрологи перевіряють всі шпиндельні підшипники, — вивчався досвід перевірки, збереження, консервації підшипників на Московському, Курському та Вінницькому підшипникових заводах. Працівники відділу головного метролога постійно навчалися в Києві, Горькому, Воронежі.

В числі інших спеціалістів Мінверстатпрому у 1990 році я брала участь у семінарі по забезпеченню якості німецької фірми РВТЮФ в м. Ессен (ФРН).

Тоді ж були закуплені прилади для устаткування цехів: оптичні ділильні головки, електронні ватерпаси, координаційно-вимірювальна машина КІМ НММ-965. Для кваліфікованої експлуатації координаційно-вимірювальної машини контрольний майстер ВГМ С.В. Барановський навчався в м. Каунасі. Цей спеціаліст працював на заводі з 1985 по 2000 рік. Зараз він трудиться на "Прогресі". Теж метрологом. Приємно усвідомлювати, що рівень наших професіоналів був завжди високим.

Багато років працює на "Беверсі"-"Комсомольці" слюсар-інструментальник О.Ф. Коркушко. Це старанна, знаюча свою справу людина. Для правильного відображення метрологічних вимог в конструкторській і технологічній документації була введена метрологічна експертиза цих документів. Багато років цю та інші роботи виконував М.С. Биченко.

І сьогодні у відділі працюють молоді, енергійні люди — інженер-конструктор Л.А. Потєєва, контролери 5 розряду Т.Л. Гурська, Л.В. Барановська та ті, хто лише починає свою трудову біографію.

 

Кустовецькі

А.П. Кустовецький теж започаткував на заводі велику робітничу династію. Сам він прийшов працювати сюди в 1956 році майстром ливарного цеху, через три роки став начальником цього підрозділу, з цієї посади і вийшов на пенсію. Щоправда, туга за рідним підприємство змусила його прийти знову на роботу — з 1981 по 1982 він працював комірником.

Його дружина О.Т. Кустовецька працювала поруч — кранівницею в ливарному цеху. Тут вона провела майже 30 років.

Три сини Кустовецьких — Федір, Микола та Василь — працювали на заводі відповідно заливником металу, слюсарем-складальником заготівельного цеху і теж заливником металу в ливарному цеху.

Деякий час членами великої трудової сім"ї "Комсомольця" були сестра Адама Петровича Людмила Петрівна Кононюк та її чоловік Борис Костянтинович Кононюк.

 

Х Х Х

І знову хочеться називати окремі прізвища, без яких історія заводу була б немислимою.

Це Б.Ф. Пюро — 43 роки стажу, чистильник, бригадир чистильників, неодноразово був переможцем в соціалістичному змаганні; К.І. Пахнюк — контролер ковальського цеху, інженер-технолог ковальсько-термічного відділення, контрольний майстер ВТК; Т.П. Холошевська — технік-конструктор, інженер-конструктор, інженер НОПіУ; В.І. Барчук — від майстра ковальсько-пресової дільниці дійшов до начальника бюро технічного нормування, 341 роки стажу; Я.Л. Вінер — помічник майстра, маайстер механічного цеху, у 1967 році перейшов на викладацьку роботу в маштехнікум; М.І. Лещенко — начальник ремонтно-механічного цеху, керівник бюро поточного виробнитва ВГК; В.В. Морозов — інженер-економіст,заступник начальника відділу, заступник головного бухгалтера по виробництву ЦЗБ, головний бухгалтер заводу з 1972 по 1974 рік, начальник ВПЗ з 1974 по 1978 рік; А.Я. Петрук — інженер відділу комплектації, начальник бюро групи будівельних матеріалів, завдяки йому успішно вирішувалися всі питання по забезпеченню будівельними матеріалами протягом багатьох років; С.К. Шаміс — контролер 1 та 3 цехів, слюсар-електрик, інженер-електрик бюро ЧПУ, інженер-електронщик ЧПУ, начальник бюро ЧПУ, заснував дільницю по ремонту верстатів з ЧПУ; П.М. Муха — провідний інженер-конструктор, електронник; О.М. Морозюк — контролер ковальського цеху, технолог цеху, інженер-технолог ВГК, керівник технічної служби цеху, заступник начальника заготовчого цеху, начальник цього цеху та багато-багато інших.

 

Ройзмани

Перед тим, як прийти на завод "Комсомолець", Яків Ілліч Ройзман уже мав пристойну виробничу біографію. Після успішного закінчення Дніпропетровського гірничого інституту в 1955 році по спеціальності "Будівництво гірничих підприємств" працював на шахті рудоуправління імені Кірова в м. Кривий Ріг, потім брав участь у будівництві шахти "Артем-глибока", відпрацював три роки у якості підземного гірничого майстра...

Трудову діяльність у якості спеціаліста по промисловому і цивільному будівництву розпочав у Бердичеві прорабом 2-ї будівельної дільниці Житомирського будівельного управління. Майже 5 років працював в БМУ-6 — прорабом, заступником начальника, начальником ВТВ.

Майже 29 років віддав Ройзман "Комсомольцю".

Основні його досягнення припадають на 1987-1994 роки, коли він працював начальником відділу капітального будівництва, заступником директора заводу по будівництву та начальником відділу капітального будівництва.

Яків Ілліч був грамотним інженером-проектувальником, досвідченим будівельником, володів великим творчим потенціалом. На рахунку раціоналізатора було 40 впроваджених у виробництво пропозицій зі значним економічним ефектом. У 1988 році Ройзману було присвоєно звання "Кращий раціоналізатор верстатобудівної та інструментальної промисловості", за високі показники в раціоналізаторській роботі його портрет був занесений на міську Дошку пошани.

Дружина Ройзмана Раїса Григорівна Ройзман працювала на заводі майже 32 роки. У її трудовій книжці було лише 2 записи: з серпня 1952 року по лютий 1956 інженер-технолог бюро матеріальних нормативів відділу головного технолога Київського заводу "Більшовик" та інженер-технолог 1 категорії, керівник нормативної групи ВГТ заводу "Комсомолець" з квітня 1960 по січень 1992 рік.

Змагалася з чоловіком в раціоналізаторській роботі. На її рахунку 26 пропозицій, а серед жінок вона була чи не найкращим раціоналізатором. За добросовісну працю нагороджена двома медалями.

 

 

На фото: подружжя РОЙЗМАНІВ.

 

Ліщуки

Главою династії Ліщуків був Іван Мефодійович. Крім нього, на "Комсомольці" працювали його дружина Надія Степанівна (машиністом крана), дочка Галина Іванівна Романюк — інженером-технологом ВГТ. Це теж була шанована родина на підприємстві.

 

Х Х Х

Першого лютого після закінчення Бердичівського машинобудівного технікуму прийшов на завод і почав працювати контролером ремонтно-механічного цеху Едуард Юліанович Михалевич. Через рік пішов в армію, після служби повернувся на підприємство. З 1968 року був зарахований механіком-конструктором ВГК. Був також інженером-нормувальником, технологом-нормувальником, начальником технологічного бюро РМЦ. Без відриву від виробництва закінчив Вінницький політехнічний інститут, у 1978 році став заступником начальника складального цеху по основному виробництву, а з 1979 по березень 1995 рік виконував обов'язки начальника складального цеху №4. У 1995 році призначений заступником голови правління по виробництву — начальником виробничо-диспетчерського відділу. На цій посаді пропрацював три роки. 1.08.1998 року став виконавчим директором, ним працює і нині. За сумлінну працю неодноразово нагороджувався почесними грамотами, а його портрет заносився на заводську й міську Дошки пошани.

Схожа трудова біографія і в Валерія Михайловича Панченкова, директора по закупівлях і продажу. Той же машинобудівний технікум, робота диспетчером, звільненим секретарем комітету комсомолу заводу, майстром РМЦ, інженером-технологом, старшим інженером — керівником групи металів ВМТП, заступником начальника цього відділу, начальником, заступником голови правління з комерційних питань... Він теж має багато заохочень і нагород, його шанують в колективі.

Після закінчення Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування став працювати на заводі інженером-технологом Юрій Іванович Шпиталь. Старший інженер-технолог, керівник групи бюро використання устаткування з ЧПУ, заступник головного технолога, технічний директор фірми — ось його виробничий шлях, сповнений напруги, відповідальності, значущого змісту.

Перед тим, як стати директором дочірнього підприємства "Беверс-мікрон", Михайло Григорович Янковський працював з 1973 року слюсарем-складальником, майстром складального цеху, старшим майстром дільниці складання верстатів малих серій складального цеху, начальником інструментального цеху №5. Без відриву від виробництва закінчив у 1990 році Київський політехнічний інститут. За сумлінну роботу неодноразово відзначався.

Серед кращих працівників цеху №5 були С.І. Косицький, Ф.А. Терлецький, Я.А. Проневич, В.А. Чернюк, Н.І. Поплавський, М.І. Дивак та багато інших.

 

ВІДПОВІДАЛИ ЗА ПРАЦЮ І ЇЇ ОПЛАТУ

Валентина Тимофіївна Діденко залишиться в історії заводу насамперед як людина, яка віддала найбільше зусиль  реструктуризації підприємства. З часу об'єднання планово-економічного відділу з відділом організації праці і заробітної плати очолює планово-економічний відділ. В нинішньому році підвищила кваліфікацію в Міжнародному інституті бізнесу.

Валентина Тимофіївна охоче називає прізвища людей, з якими їй довелося працювати, яких вона шанує. Це В.П. Стешак, Є.І. Нісензон, В.М. Руденко, В.В. Морозов, З.І. Миронюк, В.І. Барчук, В.І. Ружинський, П.П. Краснодубець, Н.Д. Новицька та чимало інших.

 

ВІДДІЛ, ЯКИЙ ПОСТІЙНО ЙДЕ В НОГУ З ЧАСОМ

А називається він ВАСУВ — відділ автоматизованої системи управління виробництвом.

Якщо озирнутися на його минуле, можна побачити таке.

...1965 рік. У жовтні того року на заводі було створено самостійний структурний підрозділ — машино-рахункове бюро на базі клавішних обчислювальних машин у складі семи операторів: Л.С. Кобильченко, Н.П. Андрійчук, Н.Д. Дзендзелюк, Л.А. Лінник, В. Данчук, Л.Т. Гилюк та Г.І. Зільбердбрант. Очолював бюро Іван Тимофійовиич Возний.

Бухгалтери ЦЗБ спочатку з недовірою ставилися до техніки: як може виконувати таку відповідальну роботу як нарахування зарплати машина? Але коли вони переконалися, що машин може перемножити два дев'ятизначні числа за 8 секунд і практично не робить помилок, заспокоїлися. Згодом кожен папірець, у якому необхідні були підрахунки, несли в бюро.

З часом обсяг робіт збільшувався. У 1967 році було механізовано складання розрахункових відомостей по заробітній платі і видача корінців працівникам заводу.

В той час були зроблені також перші кроки в механізованому обліку матеріальних цінностей на складах підприємства.

Йшли роки, мінялися працівники, оновлювалася техніка, зростали обсяги робіт. Деякі працівники бюро закінчували вузи, технікуми, переходили на інші підприємства. Так, Б.І. Хмельницька закінчила Московський планово-економічний інститут і пішла працювати начальником планового відділу на рукавичну фабрику. Л.І. Луженецька, Г.І. Рильська, Р.М. Серус, С.А. Старухіна, Т.А. Бовкун та багато інших закінчили технікум і працюють на заводі та на інших підприємствах міста.

У 1972 році завод придбав нову техніку — два комплекти перфораційних машин. Машино-рахункове бюро почало називатися машино-рахунковою станцією. Кількість працюючих тут зросла до 19 чоловік. З'явилися й нові професії. Першими наладчиками перфораційних машин були Ю.Л. Городецький, В.М. Баранов та інші.

Першими операторами перфораційних машин були Т. Калініна, О.М. Трокоз, В.А. Рибачук, Л.А. Булатович та інші.

У 1982 році на зміну перфораційним машинам прийшла нова техніка з іще більшими можливостями і високою продуктивністю — електронний обчислювальний комплекс М-5100. Його наладчиками були В.Н. Баранов, В.С. Папірник, операторами — Н.І. Василюк, І.З. Ковальчук. Програмістами працювали Г.О. Васьківська, Ю.Е. Вержбицька.

З 1989 року на озброєнні працівників відділу з'явилися персональні комп'ютери.

За весь час існування відділу в ньому працювало понад 70 чоловік. Більше 35 років начальником бюро, а потім машинолічильної станції, ВАСУВ працював Л.П. Козік. Великий внесок в розвиток цієї справи зробив програміст А.М. Артемчук, який вдосконалював старі програми, писав нові.

 

 

Багато років відпрацювала на заводі "Комсомолець" Людмила Борисівна Праскова. Обіймала різні посади і всюди була добросовісною, надійною в роботі, уважною до людей.

 

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ДЕСЯТА

Усі нові види продукції на стадії дослідних зразків виготовлялися на цій дільниці. Тут зібралися фахівці найвищого ґатунку. Це насамперед слюсарі-складальники С. Павленко, О. Ослов, А. Сідлецький, Г. Якимчук, Веприк, В. Мулярчук та інші.

Одним з талановитих електриків, які монтували всі без винятку дослідні зразки нових верстатів, був М. Богатирчук – фахівець від Бога, фрезерувальників – Е. Балібар. Душею колективу був його керівник Р. Гедзіра.

Плідно працювали технологи-нормувальники найвищої кваліфікації В. Кошовий, а після нього – О. Юр'єв.

Завжди сумлінно виконувала свої обов'язки Т. Тиха. Скільки безсонних ночей провели вони разом в пошуках найкращих, найнадійніших рішень!

У конструкторсько-технологічній лабораторії плідно працювали токар-професіонал М. Мукоєд. Це він налагоджував і здавав держкомісіям нові верстати!

Без цих фахівців немислимий технічний прогрес на "Комсомольці".

Крім названих, у різні роки працювали на дільниці №10 М. Скакун, Л. Синельникова, В. Дворська, В. Домбровська, К. Кузьменко, М. Димант, Б. Кононюк, А. Карпов, Б. Мамаєв, П. Чернис, В. Тригуб, В. Цимбалюк, М. Скакун, А. Юр'єв, А. Миронюк, В. Юзюк, А. Куранов, В. Томашевський, В. Янковий, М. Нахменберг, В. Власенко, С. Гуськов, Л. Михальчук, С. Шевельов...

 

 

 

Розділ V. Не металом єдиним…

 

 

ЦЕНТР ЗАВОДСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Протягом усіх років існування "Комсомольця"-"Беверса" культура, спорт, змістовне дозвілля, книга займали особливе місце в повсякденному житті його робітників, інженерно-технічних працівників, усього трудового колективу.

До 1964 року клуб знаходився в цеху №6, потім — в цеху №3. В цей час завідуючим клубом, а також організатором художньої самодіяльності був Н.Н. Сашинський, за ним — В.П. Клименко. Вони створили танцювальний колектив, з яким працювала Є.П. Барановська. В клубі також проводили свої репетиції і концерти виконавці пісень.

З 1964 року клуб розташувався на третьому поверсі спеціально побудованого приміщення, в якому була ще й заводська їдальня.

Майже 15 років ним завідував А.Н. Говорков, а естафету від нього в 1980 перейняла В.Т. Ананьєва.

В період з 1975 по 1978 рік великою популярністю в місті користувався колектив ансамблю комсомольсько-патріотичної пісні під керівництвом Ю.П.В'ялова. Учасники художньої самодіяльності клубу були відзначені Почесними грамотами Першого Всесоюзного огляду, присвяченого 50-річчю Великого Жовтня. В огляді брали участь жіночий вокальний колектив (керівник І.П. Дикий), солісти А.Н. Говорков і А.Г. Прасков, естрадний оркестр під керівництвом М.Н. Бараша.

З грудня 1985 року директором клубу була Є.Т. Сальва. В цей час тут успішно працював хор на чолі з І.П. Диким, у діяльності якого брали участь інженерно-технічні працівники заводу.

Незмінним успіхом у глядачів користувалися естрадний та духовий оркестри (керівник Л.М. Сизонюк), тріо в складі М. Шендер, П. Городецької і Т. Сальви, з яким працював Ю.П. В'ялов. При клубі діяв драматичний гурток, агітбригада (В.А. Гільгур). А до патріотичного клубу "Ровесник" сходилися у вільний від роботи час наймолодші працівники "Комсомольця".

Клуб брав активну участь в різноманітних міських заходах, оглядах і конкурсах. Успішно виступали Т. Холошеська, Л. Горкун, Н. Олійник, М. Бродська, Т. Файнерман, Т. Куркіна (Щенявська), Ф. Щерб, М. Маклер, А. Бергер, М. Капунович та інші.

В архіві клубу зберігаються численні грамоти й Дипломи.

З 1992 року по сьогодні директором будинку культури є Л.М. Сизонюк, а завідуючою культурно-масовим сектором Л.Д. Белікова.

З травня 1997 року всі культурно-розважальні заходи проводяться в невеликому приміщенні другого поверху. У лютому 1999 року був проведений останній огляд художньої самодіяльності.

 

 

Виступають учасники художньої самодіяльності заводу

 

ПОСТІЙНИЙ СУПУТНИК "КОМСОМОЛЬЦЯ"

Постійним супутником "Комсомольця" з дня його заснування була книга. Справжня ж бібліотека почала зароджуватися у 1955 році. Тоді її взяла під свою опіку Р.П. Кузнєцова — ерудована людина, велика любителька літератури. До 1959 року фонд бібліотеки нараховував майже 6000 екземплярів — в середньому по 10 книг на кожного працюючого. Знаходилася бібліотека на території заводу, користувалися нею як робітники, так і члени їх родин. Сімейний абонемент дозволив охопити обслуговуванням велику кількість людей.

Громадсько-політична література була найвагомішою, вона складала 24 відсотки всього фонду, за нею йшли виробничо-технічна, природнича, а художня була виокремлена так, що кожен міг вибрати собі чтиво до вподоби, користуючись при цьому порадами завідуючої.

З ростом виробництва зростала й бібліотека. На початку 70-их вона переїхала в нове приміщення над прохідною заводу і зайняла 110 кв. м. площі. На роботу працівники "Комсомольця" ходили під знаком книги – і в прямому, і в переносному значенні...

Протягом двох десятиліть бібліотека була однією з кращих в області серед профспілкових бібліотек, а в 1985-1987 рр. виходила переможцем оглядів-конкурсів "Кращий за професією" в Києві, Ворошиловграді, Полтаві, Луцьку та інших містах.

На базі бібліотеки "Комсомольця" була створена Централізована бібліотечна система профспілок, яка забезпечувала ідеологічну спрямованість однорідних бібліотек міста протягом 15 років. Тут з успіхом проходили вечори-портрети, зустрічі з письменниками, прем'єри нових книг. На 1 січня 1999 року книжковий фонд "Беверсу" склав 25 тисяч екземплярів, а книговидача — 24 тисячі. На жаль, він не поповнюється нині.

 

 

У заводській бібліотеці.

 

ВІД ВИРОБНИЧОЇ ГІМНАСТИКИ — ДО ВЕЛИКОГО СПОРТУ

Наприкінці 1950 року в штатний розклад заводу була введена посада інструктора-методиста з виробничої гімнастики. На цю посаду був прийнятий Олександр Матвійович Веприк. Відразу ж на підприємстві пожвавилася фізкультурно-масова робота, тут почали проводити виробничу гімнастику в цехах перед початком роботи, у відділах — фізкультурні паузи в процесі робочого дня. У 60 роках на заводі були побудовані і введені в дію нові цехи, збільшилася їх площа, внаслідок чого поліпшилися умови для проведення виробничої гімнастики. Її почали проводити безпосередньо в цехах.

На початку 1970 років тут почали впроваджувати нову форму виробничої гімнастики — поточний комплекс з музичним супроводом. Була здійснена велика робота по підготовці і перепідготовці громадських фізкультурних кадрів з виробничої гімнастики.

У ті роки за ініціативою О.М. Веприка одним з пунктів щомісячних змагань, які проводилися на заводі, був пункт проведення фізкультурної виробничої гімнастики. Якщо цех чи відділ одержував з цього показника незадовільну оцінку, він одержував незадовільну оцінку по всіх показниках за місяць. У ті роки це давало великий ефект.

У 1974 році на базі заводу був проведений Республіканський конкурс з відвідуванням цехів та відділів з метою ознайомлення з проведенням виробничої гімнастики з музичним супроводом. Оцінка була доброю.

Разом з введенням виробничої гімнастики виникла необхідність створити на заводі спортивні секції, доступні робітникам. Спочатку було важко це зробити. Адже навколо не було жодних спортивних споруд. Лише на пляжі функціонували волейбольна й баскетбольна площадки не зовсім хорошої якості. Взимку доводилося орендувати спортзали в інших організацій, дехто зі спортсменів тренувався в міських секціях.

Так, майстер спорту зі стрибків у висоту В. Матусевич займався у школі Лонського. Крім нього на заводі працювали майстри спорту Ю. Лєбєдєв, А. Полгородник (теж стрибки у висоту).

Набагато поліпшилася спортивна робота з часу введення в дію стрілецького тиру у 1964 році. Велика заслуга у розвитку цього виду спорту була колишнього начальника ЦО Петра Івановича Сиріта. Під його керівництвом команда спортсменів-стрільців заводу неодноразово захищала його честь на міських, обласних та республіканських змаганнях. За ці роки було підготовлено 3 майстри спорту (Г.П. Третьякова, А.Г. Прасков, П.І. Сиріт), чимало кандидатів у майстри (Т.В. Піотровська, Е.В. Макарова та інші), першорозрядників (А.В. Грищенко, А.С. Бобильов, Г.С. Коломієць, .В. Єрандін). У стрілецькому тирі тренувалися також учні багатьох шкіл міста. І сьогодні він єдиний в області займається підготовкою спортсменів із цього виду. У 1980 році на заводі був побудований новий тир.

Славилися в місті і волейболісти з баскетболістами, котрих виховав "Комсомолець".

Багато років грали за збірні команди волейболістів заводу, міста, області В.М. Власов, В.Н. Ярмолюк, С.Л. Кузнєц, Г.О. Михайлус, А.М. Єфімова (настільний теніс) та інші.

Багато керівників заводу й понині займаються різними видами спорту.

Голова правління фірми "Беверс" В. Лоєв має перший розряд з шахів, виконавчий директор .Ю. Михалевич був другорозрядником з футболу, тепер відвідує заняття в групі "Здоров'я", технічний директор А.С. Дорота був членом збірної команди заводу з волейболу, він і тепер не полишає занять у групі "Здоров'я", а її керівником є колишній член збірної команди з волейболу Ф. Бутко. Начальник цеху Е. Вержбицький — колишній член збірної команди заводу з баскетболу, В. Гольц — колишній заступник головного інженера – активними членами вже названої оздоровчої групи.

З 1967 року на заводі проводилися дві спартакіади — літня й зимова. Вони охоплювали 17 видів спорту. Протягом багатьох років активну участь в них брали заводські підрозділи: ВГК, дільниця №10, цехи №3 та №4, ВГТ та інші.

У тому ж році спортивний колектив заводу "Комсомолець" виграв міську і обласну Спартакіади, присвячені 50-річчю Великого Жовтня.

Постійно перші місця займали команди заводу у міжгалузевих Спартакіадах, а також в Спартакіадах обкому профспілок працівників машинобудування й верстатобудування.

Коли в 1980 році проходили Олімпійські ігри в Москві, символічний вогонь Олімпіади несли через наше місто і спортсмени заводу "Комсомолець". Це Володимир Власов, який зараз очолює КТЛ, Віктор Рижко та Валентин Мачульський, який більше 25 років працює на заводі слюсарем-інструментальником, є кращим майстром своєї справи. Всі ці роки він є також капітаном команди пожежників, яка встановила своєрідний рекорд, вартий книги Гіннеса: 25 років команда перемагає в місті та області у змаганнях з пожежно-прикладного спорту, нагороджена 25-ма грамотами та кубками.

 

 

У 1989 році бригада заводоуправління посіла 1 місце в обласних змаганнях 1 Спартакіади профспілок СРСР, вона брала участь у фінальних стартах Москви.

Футбольна команда підприємства неодноразово виїздила до Ровно, Бендер, Білої Церкви, Черкас, Житомира, Коростеня для участі в різноманітних турнірах.

Протягом усіх років існування заводу розширювалася його спортивна база. Так, у 1966 році був побудований спортивний зал з роздягальнями, душем та іншими допоміжними приміщеннями, у 1983 році — відновлювальний центр з сауною. У 1984 році балкон спортзалу був переобладнаний під шаховий клуб на 40 місць, у тому ж році стали до ладу площадки для гри у волейбол та городки. У 1990 році було введено в експлуатацію зал атлетичної гімнастики, розпочалося будівництво басейну під накриттям.

Йдуть роки, старшає завод, але завжди молодим залишається спорт — його невід'ємна частина.

 

 

На фото: О.М. ВЕПРИК серед спортсменів.

 

 

 

На фото: члени збірної команди заводу з кульової стрільби

Г.І. КУЗНЄЦОВ, Г.П. ТРЕТЬЯКОВА, А.Г. ПРАСКОВ, С.А. ВЕНГРИНОВИЧ.

 

 

"СОКОЛА" ЗЛЕТИ ВИСОКІ

У цього миловидного, розкішного й величавого лісу ніколи б не було історії, якби тут у 1947 році не облюбував собі місця для розташування піонерського табору "Сокіл" завод "Комсомолець". У цього лісу був би лише вік, та й годі. "Сокіл" оживив цей розлогий дубняк, надав йому вигляд цивілізованого куточка відпочинку і як в кожної структури, створеної людьми, у нього є своя біографія, доля, шлях. На цей, 2002 рік, він вже сягнув 55 років.

...Важкий повоєнний 1947... Тут, поблизу Скраглівки, поставлено наметове містечко, а його жителями стали діти, чиї батьки не повернулися з фронтових доріг Великої Вітчизняної. Згодом тут почали будуватися приміщення для житла: 4-поверхові будинки на 40 місць кожен, дерев'яну їдальню, медичний пункт, басейн, адмінкорпус, складські приміщення, лазню, клуб...

За роки існування табору мабуть що кожен другий бердичівлянин хоча б раз та відпочивав у ньому. З великим задоволенням 12 років поспіль проводили свої канікули в таборі школярі з Польщі, 4 — з Болгарії.

Коли в 1966 році стався землетрус в Узбекистані, до "Сокола" приїхали діти з Ташкента. У 1982 році тут відпочивали малюки з БАМу...

 

 

Оскільки з самого початку свого існування табір був загальноміським, велику допомогу у зміцненні матеріальної бази надавали йому керівники заводів та голови профкомів: Корольов, Присяжнюк, Ремінський, Лоєв, Шабельник, Юр'єв, Старухін, Дрожжин, Праскова, Горобець, Цемер...

Першим директором піонерського табору був В.Д. Білоус, потім — А.Я. Сога, І.І. Демиденко.

Прекрасну естафету від своїх попередників прийняла педагог, "Старший вчитель" Анжела Микитівна Цвєткова. У нинішньому році вона проводить в таборі 35 літо!

Діти дуже люблять свою директорку. Двері її кімнати-кабінету відчинені для всіх в будь-яку пору, для будь-кого.

Дуже часто бував тут і я, в таборі відпочивали мої діти, знаю Анжелу Микитівну давно як кваліфікованого вчителя, активного профспілкового діяча, порядну й мудру людину. Писав про неї навіть вірші — з нагоди дня народження. Ось один з них:

 

Скраглівський ліс в суницях весь, у квітах, —

Зелені стіни сосон, синя стеля...

Розпочинає тридцять п'яте літо

Червневий цвіт Цвєткової Анжели.

 

Берези підросли, дуби зміцніли,

Все навкруги буяє свіжим зелом,

Троянди пломінкі, ромашки білі —

То вічний цвіт Цвєткової Анжели.

 

Кругом, мов пташенята, — діти, діти,

Усміхнені, азартні і веселі,

Й гірляндиться над ними семицвітно

Веселкограй Цвєткової Анжели.

 

Нехай стають все впевненіші кроки,

Нехай стежки у табір доля стелить,

І хай буяє ще десятки років

Незгасний цвіт Цвєткової Анжели!

 

Нині повноправним господарем табору відпочинку дітей є фірма "Беверс". У цей нелегкий для держави час голова правління В.Ю. Лоєв, його заступник В.І. Ружинський, голова профкому М.М. Горобець докладають багато зусиль для того, щоб сьогодні діти могли безтурботно жити й оздоровлюватися в таборі.

 

 

 

На фото: у таборі свято; композитор О.Коляда в гостях у "Сокола".

П'ята в ряду М.М. Горобець, шоста — А.М. Цвєткова.

 

А ці ось жартівливі віршовані рядки склали для своєї частої гості М.М. Горобець самі діти:

 

Ну а що вже молодець

Голова наш — Горобець!

То у справах всіх знавець

І за табір наш боєць!

 

Щороку ОТ "Сокіл" виборює призові місця в змаганнях серед оздоровчих закладів. В 1988 році він нагороджений Грамотою Федерації профспілок області.

Хочеться щоразу бувати тут, молодіти душею і збагачувати себе спілкуванням з прекрасними людьми, які працюють у "Соколі" і для "Сокола".

 

 

На фото — відкриття табору відпочинку в 2002 році.

 

РОБОТІ Й СПОЧИНКУ ПОТРІБНЕ ЗДОРОВ'Я

Тому на його сторожі протягом багатьох років стояли працівники здоровпункту.

А організований він був тут в 1950 році. Першим завідуючим мав честь бути Ш.О. Альба, медсестрою при ньому працювала З.О. Василевська.

Через шість років завідуючою стала Р.П. Мельман, і тоді вже в здоровпункті було двоє фельдшерів – Ш.О. Альба та Г.В. Прикін.

У 1959 році штат поповнився цеховим терапевтом А.А. Деркачем, були введені також посади медсестри (О.Т. Головатюк) та зубного лікаря (Л.Ю. Михайловський).

У 1960 році на місце Альби, який звільнився, була призначена фельдшером Н.Т. Проценко (працює і досі). Так само працює з того часу і по сьогодні медсестрою В.Ц. Грабовська. З 1961 року в здоровпункті працює цеховим терапевтом по 1992 рік Р.С. Григорян, з того ж року пункт стає лікарським.

У різні роки в здоровпункті працювали: П.Є. Корепанов, фельдшер, С. Слободінська, лаборант, Н.Г. Андрійчук, лаборант, працює і зараз, Л.І. Богомолова, стоматолог, Я.Ю. Длікман, стоматолог, З.З. Галицька, стоматолог, Д.А. Кулеш, фельдшер, працює донині, Ю.В. Жих, стоматолог, С.М. Шумкова, медсестра.

 

 

Після того, як здоровпункт знову став фельдшерським, його завідуючою працювала Н.Т. Проценко. У 1989 році другим цеховим терапевтом стала Т.О. Безкоровайна, котра працює і сьогодні.

 

 

На фото: (зліва направо) Д.А. Кулєша, В.Ц. Грабовська, Н.Т. Проценко,

Т.О. Безкоровайна, Ю.В. Жих, Н.Г. Андрійчук.

 

Любив і поважав колектив свою завідуючу їдальнею — добру й привітну людину Зою Олексіївну Данилюк.

 

 

 

ВІД АВТОРА

 

Шановний читачу!

Ось і перегорнув ти останню сторінку цієї книжки. Працюючи над нею, я ніби переносився в часі в далеке й не зовсім далеке минуле, переймався духом того минулого, радів разом з колективом "Комсомольця" успіхам, переймався жалем за невдачі й негаразди, намагався зрозуміти проблеми, що постали перед "Комсомольцем"-"Беверсом" сьогодні.

Жанр документалістики вимагає від автора врівноваженого, об'єктивного підходу до подій, фактів, людей, їх вчинків, тому я намагався якомога точніше відтворити на цих сторінках сімдесятирічну історію заводу, в хронологічній послідовності показати його становлення, розвиток, утвердження, визнання на теренах України, колишнього Радянського Союзу, Європи і світу.

Пробач мені за деяке перевантаження перших розділів такими поняттями як "відсотки", "виконання й перевиконання", "прискорення", "в числі кращих", "правофлангові" тощо: такий був час, нікуди ми від нього не подінемося, нашого минулого й минулого наших батьків і дідів нам не змінити, слід сприймати його таким, яким воно було насправді.

Це не перша моя документальна книжка. Працював я над багатьма історіями підприємств, населених пунктів, сільськогосподарських утворень, але ніде не відчував такої творчої, доброзичливої, в міру неспокійної аури, як тут.

Пошуки нового, винахідливість, відчуття реальності й конструктивність у всьому, — ось далеко не повний перелік притаманних "Беверсу" якостей. Недарма з його стін вийшли люди знані, шановані, ще якийсь десяток років тому працювати на "Комсомольці" означало мати престижну роботу, а отже й розділяти славу крупного верстатобудівного підприємства.

Можливо, не все у цій книжці знайшло своє дзеркальне відображення, можливо, не про кожного сказано повнослівно — про багатьох робітників та інженерно-технічних працівників можна було написати окрему повість — але я намагався бодай штрихами окреслити ядро колективу минулого й сучасного, не забути людей, чиїми руками й умами творилася історія заводу.

На жаль, не всі ветерани верстатобудівного виробництва відгукнулися на прохання редколегії надати свої спогади для цієї книги, тому й можливі нарікання на адресу автора і правління стосовно певних упущень в хронології подій, хтось з багатотисячного колективу не названий, бо це просто неможливо було зробити, але основні моменти біографії заводу відображені на цих сторінках.

Висловлюю щиру вдячність за надання допомоги у збиранні матеріалу насамперед правлінню фірми "Беверс", працівникам міського державного архіву, міської бібліотеки, які шанобливо зберігали і зберігають все, що пов'язане з минулим і сьогоденням підприємства.

Хочеться вірити, що слава "Комсомольця" перейде невдовзі у нову якість, попит на його продукцію воскресне на всіх континентах і через років десять можна бути писати новітню історію фірми "Беверс". А поки що я з великим задоволенням і легким смутком водночас ставлю тут останню крапку. Хай щастить усім!

 

Михайло ПАСІЧНИК

 

 

 

 

 

Доповнення від веб-сайту "Мій Бердичів":

За десять років, що пройшли з моменту створення книги Михайла Пасічника "Вилиті в металі сімдесят" (2002), в житті колективу машинобудівного заводу "Беверс" відбулось багато змін.

Як зазначалось у книзі, багато працівників заводу віддали рідному підприємству все своє життя. Серед них виконроб ремонтно-будівельного цеху заводу Сигізмунд Владиславович Козловський (про нього згадується у IV розділі, глава БУДУВАЛИ НЕ ЛИШЕ ЗАВОД…). З 1957 року Сигізмунд Козловський незмінно працював на заводі, під його безпосереднім керівництвом збудовано багато будинків як на заводі, так і за його межами. Трудовий стаж Сигізмунда Владиславовича Козловського становить майже 60 років, за що його ім'я у 2009 році було занесене до Алеї трудової слави міста Бердичева, нагороду з цієї нагоди він отримав з рук міського голови Василя Мазура 28 червня 2009 року під час святкування Дня міста Бердичева. Не менший трудовий стаж мають і інші ветерани праці машинобудівного заводу. Серед них слюсар механоскладальних робіт Юрій Федорович Заякін, загальний трудовий стаж якого становить 56 р. 4 міс., слюсар з обслуговування газового господарства Йосип Олексійович Приймук (55 р. 5 міс.), шліфувальник Володимир Іванович Гудіс (55 р. 6 міс.) та інші. Їх імена також занесені до Алеї трудової слави.

В адміністративному приміщенні машинобудівного заводу ПАТ "Фірма "Беверс", на другому поверсі в приміщенні актової зали заводу знаходився історичний стенд, який розповідав про зародження, становлення та розвиток заводу.

У 2002 році голова правління Володимир Юхимович Лоєв полишив завод і влаштувався на викладацьку роботу до Житомирського державного технологічного університету, на кафедру технології машинобудування і конструювання технічних систем, де працює і нині.

У середині 2002 року новим директором заводу (вірніше, головою правління) стає Дмитро Миколайович Вонаков. Дмитро Миколайович народився у 1972 році в місті Донецьк, згодом його родина переїхала у Підмосков'я (Росія), де він закінчив школу, вступив до МГУП і в 1994 році отримав диплом. Дмитро Вонаков до того, як очолив ВАТ "Беверс", працював у різних організаціях. Одружений, сім'я проживає у Москві.

Новий керівник стикається зі значною кількість виробничих проблем, які довелося негайно вирішувати. В першу чергу проводиться реорганізація підприємства, зазнає змін і соціальна сфера. В наступні роки підприємство, не маючи змоги утримувати, фактично закриває табір "Сокіл", який у 2004 році – вперше у своїй більш як піввіковій історії – не прийняв дітей на відпочинок. Тому міська влада приймає рішення про прийняття табору на баланс територіальної громади і з 2005 року дитячий табір "Сокіл" (нині має назву "Соколятко") функціонує як загальноміський оздоровчий заклад.

У 2003 році вся гама верстатів, які випускались машинобудівним заводом "Беверс", проходить глибоку модернізацію спільно з конструкторським бюро Рязанського верстатобудівного заводу (РСЗ), який є основним власником акцій підприємства. Існуючі складські запаси верстатів модернізуються та поступово розпродуються. Одночасно йде скорочення кількості працівників заводу.

У червні 2004 року Дмитра Вонакова на посаді голови правління змінює Юрій Євгенович Жуков. З січня 2005 року його змінює Юрій Валентинович Шафранов. Новий голова правління народився у 1950 році у місті Львові в сім'ї військовослужбовця. Закінчив Казанський авіаційний інститут ім. А.М. Туполєва. Став військовим, тривалий час працював на авіаремонтному заводі в м. Біла Церква. У 1990-х роках очолював авіаційний ремонтний завод в Уссурійську (Росія). Після звільнення з лав Збройних Сил Росії у 2003-2004 рр. очолював московський завод "Мосточлегмаш".

У зв'язку з відсутністю попиту на верстати, що виготовлялись "Беверсом", власники заводу приймають рішення про освоєння і випуск токарно-гвинторізних верстатів моделі 16Р25П (розробка КБ РСЗ). Їх направляли для реалізації на Рязанський верстатобудівний завод. Також власники "Беверсу" розпочинають розпродаж основних фондів (будівель, побутових споруд, складів і т.д.), які не задіяні у виробничій діяльності. Так, двоповерхова будівля заводської столової, що знаходиться на вулиці Свердлова, спочатку здається в оренду різним приватним структурам, в першу чергу торгівельним. Тут розміщуються аптека "Ліки", ветеринарний відділ, магазин продовольчих товарів та ін. У 2005 році будівлю продають. Підприємницька структура, що її викупила, проводить капітальну перебудову і в 2006 році тут відкривається сучасний торгівельний комплекс, що має три поверхи (один з них – підвальний).

У 2010 році "Беверс" ліквідовує своє дочірнє підприємство ДПIЕВ "Беверс Мікрон". На цей час акціонерами підприємства, у власності яких перебуває пакет акцій більший ніж 5%, були:

- ТОВ "Проком" – 282000 шт. (24,73 %);

- ЗАТ "КТ IНВЕСТ" – 284480 шт. (24,95 %);

- Куфман I.В. – 186037 шт. (16,32%);

- Трикоз С.В. – 186578 шт. (16,36%).

За 2010 рік, згідно з даними звіту про фінансові результати, ВАТ "Беверс" понесло збиток на суму 981,0 тис. грн.

У 2011 році "Беверс" в черговий раз змінює свою назву. На цей раз у відповідності до Закону України про акціонерні товариства підприємство перереєстровується на публічне акціонерне товариство і тепер має назву ПАТ "Фірма "Беверс".

Випуск верстатів моделі 16Р25П на заводі тривав до листопада 2010 року. Починаючи з 2011 року замовлення від РСЗ не надходили, випуск верстатів припинився.

Сьогодні (лютий 2012 року) на машинобудівному заводі ПАТ "Фірма "Беверс" працює біля 35 чоловік. Підприємство виконує дрібні замовлення: займається ремонтом верстатів, їх модернізацією.

 

Джерела і література:

Широких Л. Трудные шаги навстречу. // "Земля Бердичівська", №93 (15212) від 16.11.2002 р.

Офіційний веб-сайт ПАТ "Фірма Беверс": http://bevers-berdichev.pat.ua/

 

 

 

 

Голова правління Юрій Валентинович Шафранов, 9 травня 2011 р.

 

 


 

Фотографії, що були підготовлені, але не увійшли до книги Михайла Пасічника "Вилиті в металі сімдесят":

 

 

 

Будівництво нового адміністративного корпусу.

На передньому плані – спортивно-оздоровчий комплекс заводу.

 

 

 

На фото (зліва направо): С.З. Галицька, А.А. Марусіч, Н.Г. Проценко,

Р.С. Григорян, Н.Г. Андрійчук, В.Ц. Грабовська, П.Є. Коріпанов,

Д.А. Кулєша, Є.Ф. Кравчук 

 

 

 

У заводському медпункті, Р.С. Григорян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Представники заводу "Комсомолець" на Всесоюзній виставці досягнень

народного господарства, м. Москва.

 

 

 

Зустріч ветеранів заводу "Комсомолець", 13 грудня 1986 р.

 

 

 

 

Проводи Степана Петровича Корольова на заслужений відпочинок.

Перед присутніми на урочистих зборах виступає директор

машинобудівного заводу "Прогрес" Олексій Шабельник.

 

 

 

 

 

 

 

 

Працівники заводської бібліотеки.

 

 

 

Працівники заводу на екскурсії в Карпатах.

 

 

 

Працівники заводу на екскурсії в Карпатах.

 

 

 

Верстатний комплекс з числовим програмним управлінням БРСК-01.

 

 

 

 

Директор спортивно-оздоровчого центру ВАТ "Беверс"

Олександр Матвійович Веприк вручає кубок капітану команди фірми "Беверс"

Анатолію Івановичу Костенко.

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?