Головна  |  До розділу

Бердичівське підприємство з постачання нафтопродуктів

(Бердичівська філія №2 ВАТ "Житомирнафтопродукт")

 

Вул. Шелушкова, 105. Поряд з під’їзними шляхами залізниці знаходиться Бердичівська філія №2 ВАТ "Житомирнафтопродукт".

Зародження та розвиток постачання нафтопродуктів у Бердичеві пов’язане з появою тут залізничного сполучення. Як відомо, у 1870 році було встановлено залізничне сполучення між станціями Бердичів та Козятин. Того ж року товариство Києво-Брестської залізниці, яке придбало у казни ділянку Київ-Жмеринка з гілкою Козятин-Бердичів, збудувало лінію від Бердичева до Бреста з відгалуженням на Радзивилів (нині місто Радивилів Рівненської області) – колишній російсько-австроугорський кордон. Вже на початку 90-х років XIX століття в Бердичеві розпочинається будівництво під’їзних шляхів і розчищення ділянки у дубовому лісі для будівництва паливного складу.

Офіційним роком народження підприємства з постачання нафтопродуктів вважається 1895 рік. На цей час на складі, який розмістився по вулиці Семенівській, 1 (нині це вулиця Шелушкова, 105), було 5 резервуарів загальною місткістю 185 кубічних метрів для зберігання керосину, нафтових масел і мастил. До 1917 року на складі вже було 8 резервуарів загальною місткістю біля 500 кубічних метрів.

Нафтопереробкою в Росії займались брати Нобель зі Швеції (один з них згодом став засновником всесвітньовідомої Нобелівської премії). Вони заснували у 1879 році в Баку "Товариство нафтового виробництва братів Нобель" (Бранобель). В Бердичеві брати володіли часткою земель, яку у 1912 році разом із земельною ділянкою, що належала Тишкевичам, була у них відчужена під влаштування тут залізничних під'їзних шляхів.

Після Жовтневої революції в Росії 1917 року Мануїл Нобель, останній з "Товариства братів Нобель", виїхав до Швеції, а Бердичівський нафтовий склад було націоналізовано. В документах того часу підприємство мало назву "склад УТОП" ("Уездное ТОПливо" – повітове паливо). Газета міської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів "Вісті" (нині це "Земля Бердичівська") 20 вересня 1921 року опублікувала зведення про рух паливних і мастильних матеріалів по складу УТОП з 1 серпня по 1 вересня 1921 року:

"Отпущено организациям и населению:

- керосина – 515 пудов и 29,5 фунтов, остаток на складе 10703 пуда 24,5 фунта (пуд-16 кг, фунт-400 гр.);

- загрязнённого керосина – 10 пудов, остатск-40 пудов 04 фунта;

- Олеонафта – 183 пуда 38 фунтов, остаток-2385 пудов 27 фунтов;

- мазута – 62 пуда 20 фунтов, остаток- 2581 пуд 31 фунт;

- нефти – 337 пудов, остаток- 3292 пуда 28,5 фунта;

- бензина – 2 пуда, остаток - 16,5 пудов;

- масла "Экстра" – остаток - 1 пуд 27 фунтов;

- цилиндрового масла – 1 пуд 03 фунта."

Такі зведення для загального ознайомлення публікувались тоді щомісячно.

В роки НЕПу – Нової економічної політики Радянського уряду – забезпечення нафтопродуктами в місті розвивалось слабко і лише у 30-і роки розпочалось розширення складського парку нафтопродуктів. У 1935 році було збудовано 5 резервуарів загальною ємністю біля 1000 кубічних метрів. Перед Великою Вітчизняною війною резервуарна ємкість нафтобази вже становить більш як 1500 кубометрів, штат працівників та службовців складає від 12 до 16 чоловік. Охорону нафтобази здійснювали цілодобово 4 тризмінних пости на чолі з начальником караулу.

На початку окупації Бердичева німецькими військами складські приміщення нафтобази були пошкоджені – відступаючі радянські війська знищували майно, використовуючи тактику "спаленої землі". Але силами найманих робітників – в першу чергу колишніх робітників бази – німецька влада досить швидко відновила підприємство.

На початку січня 1944 року Бердичів було звільнено від німецьких загарбників. Через тиждень – 10 січня – відновила роботу і нафтобаза. Наказом виконуючого обов’язки начальника Житомирського обласного управління Головнафтопостачання Шпільмана Е.І. директором нафтобази був призначений Гаврилюк Василь Юхимович, який працював з 1931 року бухгалтером нафтобази (до речі, він працював бухгалтером і під час німецької окупації 1941-1944 рр.). Йому було поставлене завдання розгорнути роботи з відбудовування резервуарів і трубопроводів для приймання та відпуску нафтопродуктів. Було прийнято на роботу 23 чоловіки, з них 7 чоловік охорони. Завдання стояло конкретне – до 17 травня 1944 року відновити резервуари №1, 2, 3, 10, 16, 17, 18, 19 та трубопроводи і розпочати приймання нафтопродуктів.

Роботи були виконані вчасно і 17 травня 1944 року у Бердичів прибули під злив перші залізничні цистерни з паливом для 1-го Українського фронту. В окремі дні приймали і відпускали до 300 тонн бензину та дизельного пального. На відновлювальних роботах тоді відмітились Петрук Григорій Іванович (машиніст, працював на нафтобазі з 1 травня 1941 року), Стаднік Феодосій Іванович (наливщик, працював на нафтобазі з 3 червня 1926 року), Девліш Павло Михайлович (зважувальник, працював на нафтобазі з 1 серпня 1931 року). З повною самовідданістю працювали і інші працівники. До середини літа 1944 року місткість нафтобази складала вже 1340 куб. метрів. За 1944 рік було реалізовано 1413 тон різноманітних нафтопродуктів. Звичайно, у порівнянні з кінцем 70-х років, коли реалізація доходила до 100 тисяч тон, це було не так багато, але на той час, коли нафтобаза була тільки-но відновлена після окупації, це була значна цифра.

За наступні півстоліття на нафтобазі працювали різні спеціалісти, і кожен вніс свій внесок у розвиток господарства. З 11 серпня 1944 року директором призначається Білобров Прокопій Феодосійович, який до цього працював директором Житомирської нафтобази, а Василь Гаврилюк знову стає головним бухгалтером.

З 7 серпня 1945 року директором нафтобази призначається Демиденко Микола Савелійович, а з 13 жовтня 1945 року – Трусов Веніамін Іванович, який працював на цій посаді більш як 20 років. 17 березня 1966 року на посаду директора призначається Томчук Василь Юхимович. Він працював на цій посаді до 1 липня 1972 року.

У 1965 році річна реалізація складала більш як 27 тисяч тон різноманітних нафтопродуктів. Якщо у 1944 році ємкість резервуарного парку складала біля 1300 тон, то до 1972 року за рахунок будівництва нових сховищ вона зростає до більш як 17 000 тон. Практично в Житомирській області на цей час не було жодної нафтобази, яка могла б прийняти такі об’єми нафтопродуктів.

З 1 липня 1972 року директором нафтобази стає Агєєв Євген Іванович. В цей час розпочинається період інтенсивного будівництва виробничих будівель і автозаправних станцій (АЗС). Першими в республіці у 1975 році на нафтобазі впроваджується централізований підвіз нафтопродуктів. Різко зростають об’єми реалізації, асортимент та види послуг.

З 28 квітня 1980 року директором нафтобази призначається Іванченко Михайло Никодимович, який до цього працював на Бердичівському цукрорафінадному заводі. На його долю випало розгортання мережі АЗС на південній частині Житомирської області, яку обслуговує бердичівська нафтобаза. В цей час у Бердичеві була збудована АЗС на вулиці Чуднівській. Також будуються АЗС в містах Дзержинськ (нині місто Романів) та Миропіль (Дзержинський район), Любар та Стара Чортория (Любарський район), Чуднів та Іванопіль (Чуднівський район), Червоне (Андрушівський район).

З 1 липня 1991 року директором підприємства стає Данкевич В'ячеслав Борисович. Більш як 35 років головним бухгалтером нафтобази працює Ковальчук Олексій Никодимович. Загалом же через колектив бердичівської нафтобази пройшло багато людей, більшість з яких віддали свою силу та енергію улюбленій справі. У 1995 році на підприємстві обліковувалось 13 ветеранів системи забезпечення нафтопродуктами, з яких 10 продовжували працювати (згідно Колективного Договору, що діє на підприємстві, ветеранами рахуються працівники, що проробили тут більш як 20 років). Більше 40 років працював на підприємстві Бондарчук Іван Адамович, більше 35 років – Драчук Людмила Павлівна і Ковальчук Олексій Никодимович, з 1966 року більше 30 років працює Юрчук Андрій Андрійович, більше чверті століття – Заломський Самійло Васильович, Шуляк Василь Васильович, Куземчик Федір Іванович, Войцеховська Неля Гвідонівна.

У середині 90-х років державне підприємство, до складу якого входить бердичівська нафтобаза, акціонується та роздержавлюється. Її офіційна назва – Бердичівська філія №2 ВАТ "Житомирнафтопродукт". Головний акціонер – компанія "Альфа-Нафта".

У липні 1998 року директором Бердичівської нафтобази стає Микола Іванович Гордієнко, що до цього працював на посаді першого заступника голови Бердичівської райдержадміністрації, був начальником управління сільського господарства та продовольства. На цей час філія обслуговує чотири райони Житомирщини, часто сюди приїздять з Вінниччини та Хмельниччини. Багато зусиль докладається розширенню виробництва, нарощуванню його сервісного потенціалу. Вже у наступні роки філією в районі побудовано три євро-АЗС під торговою маркою "ANP" у місті Бердичеві (на вулицях Чуднівській, Леніна, Димитрова), по одній у Бердичівському та Любарському районах. Газові заправки побудовано у Бердичівському та Чуднівському районах. Фірма впевнено утримує першість у кількості реалізованих нафтопродуктів у регіоні. Також надаються сервісні послуги клієнтам. Зокрема, на підприємстві функціонує цех по ремонту та переобладнанню бензоколонок.

У 2009 році ВАТ "Житомирнафтопродукт", до складу якої входить бердичівська філія №2, придбав український бізнесмен Ігор Коломойський (до речі, його батьки тривалий час проживали у Бердичеві). На цей час йому вже належать такі потужні профільні підприємства, як нафтопереробний комбінат "Нафтохімік Прикарпаття", нафтовидобувна компанія "Укрнафта", мережа АЗС по всій Україні. Тому мережа ВАТ "Житомирнафтопродукт", що фактично конкурувала з його підприємствами, після придбання втрачає перспективу подальшого розвитку. 16 червня 2009 року власник товариства ТОВ НК "Альфа-Нафта" видає наказ №120/7 про ліквідацію підприємства. До середини літа 2010 року бердичівська нафтобаза згортає свою операційну діяльність, працівників звільняють, підприємство законсервовано. Тут залишились лише сторожова охорона та працівник збуту. З цього часу бердичівська нафтобаза фактично припинила своє існування, хоча резервуари, збудовані ще на початку минулого століття, знаходяться у відмінному стані (не в приклад збудованим у радянські часи, які вже мають численні пошкодження).

 

Джерела і література:

Матеріали з виступу директора Бердичівської нафтобази до 100-річчя з утворення підприємства.

Широких Л. 105-а річниця нафтового господарства. // "Земля Бердичівська", №91 (15010) від 25.11.2000 р.

Пасічник М. Генетична гордість родом. // Пасічник М. Імідж міста в живих іменах. Нариси та портрети. Книга друга. – К., Вид-во "Дія", 2005, с. 163-171.

 

 

 

 

Адміністративний будинок нафтобази, 70-і роки XX ст.

 

 

 

Адміністративний будинок нафтобази, 70-і роки XX ст.

 

 

 

Адміністративний будинок нафтобази, 70-і роки XX ст.

 

 

 

Адміністративний будинок та головний в'їзд на територію нафтобази, січень 2011 р.

 

 

 

Територія нафтобази з ємностями для зберігання палива, січень 2011 р.

 

 

 

Автозаправна станція в селищі Гришківці.

 

 

 

Автозаправна станція в селищі Гришківці.

 

 

 

Автозаправна станція в селищі Гришківці.

 

 

 

Директор нафтобази Микола Гордієнко, оператори Борис Дубравський

та Андрій Буслюк біля АЗС по вулиці Чуднівській.

Фото Віктора Коржука.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?