Головна  |  До розділу

Бердичівський шкіряний завод

(1-й Державний шкірзавод ім. Ілліча, Бердичівське шкіроб'єднання ім. Ілліча,

ВАТ "Бердичівське шкіроб'єднання ім. Ілліча")

 

20 лютого 1875 року Карл Шленкер, польський фабрикант та магнат, купує неподалік Бердичева у Констанції Гейзенрей згідно договору №1720, засвідченого приставом Бердичева, за 3 400 рублів 48 десятин (2 136 кв. сажнів) землі (нині це район вулиці Житомирської, 76, у радянські часи – вулиця Леніна). На цій болотистій околиці міста, на хуторі Баранячий Острів, він збудував свій перший шкіряний завод. На території заводу знаходились: 5 кам'яних і 3 дерев'яних будівлі, 11 дерев'яних сараї, млин, стайня, житловий будинок, два магазина, баня, погріб, та декілька складів. На той час це була глуха окраїна Бердичева, через яку проходив шлях від Бердичева до Житомира. До цього у Бердичеві вже діяли шкіряні заводи, зокрема, у 1864 році підприємець з Австрії Мартен Ціллєр відкрив власний шкірзавод. Функціонував також шкіряний завод, що належав німцю Альберту Ріхтеру.

Спочатку на заводі Карла Шленкера було організоване напівкустарне шкіряне підприємство, де всі операції проводились вручну. Згодом прийшла механізація: завод приводився в дію 3 паровими машинами (дві – корнвалійські по 40 кінських сил, одна – 16-сильна локомобільного типу). Серед устаткування були 3 американських млини для дубової кори, 1 дезинтегратор для розмелювання валонея, 1 машина для розщеплення шкіри, 2 – для вигладжування, 5 колочних барабанів, 1 курбельвилка, 1 машина для розм'якшування шкіри, 2 плющильні, 2 преси для дуба, 8 вентиляторів, 425 різних чанів. Шкіру для заводу купували в Києві, Одесі, а частину (10200 шт.) отримували з-за кордону – з Лондону. При переробці використали дубової кори – 70000 пудів, валонею з Смирни – 4000 пудів, діві-діві з Гамбурга – 1000 пудів. В цей час на заводі працював 151 чоловік.

При заводі діяла лікарняна каса, яка складалася з внесків робітників і рівної суми внесків власника. Робітники користувалися безплатно лікарськими порадами, постійним фельдшером, ліками і отримували у випадку хвороби допомогу в 2/3 денного заробітку.

Вражають темпи зростання обсягів виробництва в грошовому обчисленні. Якщо в перші роки вироблялося продукції на 250 тис. рублів, то вже наприкінці 70-х років XIX ст. за рік на заводі оброблялося 39500 шкір на 479500 рублів, а по довіднику торгово-промислових і фабрично-заводських підприємств 1907 року на заводі перероблялося 54126 шкір підошвенних і юхтових на 964781 руб та 19417 шкір шорних і лакованих на 474229 рублів, сума виробництва складала вже 1446083 рублів.

 

 

 

Один з цехів шкірзаводу Шленкера, кінець XIX ст.

 

Постійно зростала й кількість робітників. Якщо наприкінці 70-х років XIX ст. на підприємстві було зайнято 138 робітників, то в 1907 році на заводі працювало вже 468 робітників. На заводі працювали як місцеві жителі, так й іногородні: з 420 робітників, котрі працювали на підприємстві в 1902 році 230 були місцевими, а 190 іногородніми. Середній заробіток робітників складав тоді 1 руб. в день. В списках підприємств за 1899-1914 pp. з числом робітників більше ста чоловік фабричні інспектори дали оцінку бердичівському шкіряному заводу як зразковому за порядками. В 1896 р. при заводі було відкрито лютеранську школу.

Вироби Бердичівської шкіряної фабрики Карла Шленкера були виставлені на Всеросійській промислово-художній виставці в 1882 році в Москві. Продукція заводу була високо оцінена, а власник заводу був нагороджений золотою медаллю і дипломом до неї.

Продукція заводу покривала п'яту частину потреб у шкіряних виробах всієї армії Росії. У роки 1-ї Світової війни (1914) чоботи і ремені для солдат і офіцерів цілими залізничними потягами відвантажувалися саме з Бердичева.

Та все ж 11-годинний день, тяжкі умови праці, широка система штрафів викликали протест трудящих. Часто на заводі проходили стихійні страйки. Перша значний страйк був організований в листопаді 1905 року, він тривав 9 днів. В результаті Карл-Станіслав Шленкер, син засновника заводу, задовольнив частину вимог страйкового комітету: збільшив заробітну платню, скоротив робочий день, покращив умови праці. Крім того, адміністрація заводу змушена була виплатити працівникам зарплату за всі дні страйку. Після цього страйки, робітничі збори, мітинги, бойкоти були частим явищем на заводі.

В 1917 році на шкірзаводі засновано більшовицьку організацію, членами якої були більша половина робітників. Керівником була Пепа Сломницька. Вже 18 вересня 1917 року робітники шкірзаводу застрайкували. Причиною страйку стала відмова адміністрації заводу задовольнити вимоги робітників щодо підвищення заробітної плати та зменшення тривалості робочого дня.

8 червня 1919 року РНК України приймає постанову про націоналізацію шкіряних заводів акціонерного товариства "Апштейн" (Київ), "М.И. Вайсберг и с-вья" (Васильків) і "Карла Шленкера" у Бердичеві, якою бердичівське підприємство з усіма відділеннями, складами, конторами, майном та капіталом оголошується націоналізованим і надходить у відання Ради Народного Господарства України, а безпосереднє керівництво переходить до Укрголовшкіри.

8 серпня 1922 року Перший держшкірзавод від міста Бердичева приймає участь у Першому радянському ярмарку, що відкрився 1 серпня 1922 року у місті Нижній Новгород. В її роботі прийняли участь 584 оптових фірми, (з яких 240 були державними, 164 – кооперативними, 180 – приватними) і 331 роздрібна торговельна фірма. Нижньоновгородський ярмарок ще за царської Росії був не тільки найбільшим центром внутрішньої торгівлі, але і значним міжнародним центром. Тому участь бердичівського шкірзаводу у цьому ярмарку надавала можливість укладати вигідні контракти та шукати торгових партнерів по всій радянській Росії та зарубіжжю.

В 1922 році загальні збори колективу постановили присвоїти заводу ім'я вождя Жовтневої революції В.І. Леніна. Володимиру Іллічу надіслали відповідну телеграму. Він подякував робітникам і дав свою згоду. Так 3 листопада 1922 року держшкірзаводу присвоєно ім'я вождя Жовтневої революції Володимира Леніна.

До 1925 року технічний стан заводу залишався без суттєвих змін. В 1926-1928 pp. була здійснена перша реконструкція, побудовано основний виробничий корпус підошвенного потоку, електростанцію, на базі якої пізніше створена міська центральна електростанція. Але під час проведення реконструкції сталася аварія, в результаті якої загинули чотири працівника.

 

 

 

Пам'ятний знак на місці поховання працівників 1-го держшкірзаводу,

що загинули на трудовому фронті 8 липня 1929 року.

Старе кладовище, вул. Пушкіна, 105, 2009 р.

 

Голодомор, що прокотився країною у 1932-1933 роках, зачепив і працівників шкірзаводу. Ситуація ускладнювалась ще й тим, що на заводі в цей час з'явились затримки з виплатою заробітної плати. У серпні 1932 року заборгованість на шкірзаводі становила 70 тис. крб. Для порівняння, на бердичівському заводі "Прогрес" вона складала 120 тис. крб., на фабриці "Победа" (меблева фабрика) — 30 тис. крб. Партійні документи фіксують погіршення продовольчого становища в січні-червні 1933 року. В цих свідченнях є інформація і про кількість попухлих від голоду на підприємствах Бердичева. Зокрема, на шкірзаводі було взято на облік 72 попухлих працівника.

Трагічні події 1936-1937 рр. також не оминули бердичівський шкірзавод. В першу чергу піддається арештам вище керівництво заводу. Так, 17 серпня 1936 року заарештовано директора 1-го Держшкірзаводу Свірського Абрама Меєровича, 1897 р.н., уродженця м. Нікополь Дніпропетровської області, єврея. Наступним стає комерційний директор 1-го Держшкірзаводу Гілельс Яків Григорович, 1904 р.н., уродженець с. Карюківка Чернігівської області, колишній член ВКП(б) з 1927 pоку. Така ж доля спіткала і багатьох інших – заарештовані та засуджені до тривалих строків секретар парткому 1-го Держшкірзаводу Озадовський Яків Шмулевич (1900 р.н., уродженець і житель Бердичева, єврей, колишній член ВКП(б) з 1925 p.), директор Бердичівської бази шкірсировини Шейнбліт Хаїм Йосипович (1906 р.н., уродженець і житель Бердичева, єврей), завідувач їдальнею 1-го Держшкірзаводу Сапожніков Борух Абрамович (1906 р.н., уродженець і житель Бердичева, єврей, колишній член ВКП(б) з 1931 року). Всі заарештовані звинувачувались як "учасники" контрреволюційної троцькістської організації, яка нібито існувала в Бердичеві і яку "очолював" директор Свірський. Всі "члени" цієї організації нібито провадили ворожу роботу на 1-му Держшкірзаводі ім. Ілліча та 121-й військовій будівельній дільниці. Вони "зривали" виконання промфінпланів, організовували аварії і простої станків. Виїжджаючи в села як уповноважені міському партії, "зривали" виконання господарсько-політичних планів. На квартирах у Шейнбліта та інших "проводили" контрреволюційні зібрання, на яких "обговорювали" питання антирадянської діяльності, проробляли троцькістську літературу, серед робітників 1-го Держшкірзаводу і 121-ї будівельної дільниці "вели" антирадянські розмови і "вербували" людей в троцькістську організацію.

Заарештовані Озадовський Я.Ш. та Свірський A.M. визнали себе "винними" частково. Гілельс Я.Г., Шейнбліт Х.Й., Сапожніков Б.А. винними себе не визнали. Рішенням Особливої Наради при НКВС СРСР від 13 червня 1937 р. заарештовані були засуджені: Свірський A.M. – на 8 років тюремного ув'язнення; Озадовський Я.Ш., Шейнбліт Х.Й., Гілельс Я.Г – на 5 років кожен, Сапожніков Б.А. – на 3 роки виправно-трудових таборів.

Всі вони були вислані у Норільський виправно-трудовий табір, відбули термін покарання і вийшли на волю. "Керівник" цієї міфічної організації був звільнений навіть достроково за високі показники в роботі за поданням керівництва Норільського гірничо-збагачувального комбінату. Він оселився і працював в Абакані. Однак 29 грудня 1948 р. був заарештований управлінням НКВС Красноярського краю за те, що нібито знову "займався" троцькістською діяльністю, вів антирадянські розмови. Свірський винним себе не визнав. Рішенням НКВС Красноярського краю він був відправлений на поселенням під наглядом органів НКВС.

Лише 26 жовтня 1957 р. Президія Житомирського обласного суду розглянула кримінальну справу за протестом прокурора на рішення Особливої Наради при НКВС СРСР від 13 червня 1937 р. і постановила: протест прокурора Житомирської області задовольнити і карну справу відносно вище названих осіб, звинувачуваних у троцькістській діяльності, припинити за відсутністю у їхніх діях складу злочину.

Крім чисток в керівному складі підприємства репресивна машина НКВС заарештовувала працівників і за етнічними ознаками. Зокрема, постраждали працівники польського походження:

- Загоровський Антон Валер'янович – народився у 1888 році в Бердичеві. З 5 років був сиротою. В 20-ті роки — член партії, працював директором взуттєвої фабрики "Победа". В 30-ті роки — голова сільради села Маркуші Бердичівського району. В 1934 р. працював на 1-му Держшкірзаводі отримувачем вантажів. 10 вересня 1937 р. репресований за звинуваченням в участі в польській військовій організації, тобто у шпигунстві на користь Польщі. 4 жовтня 1937 р. розстріляний. За відсутністю складу злочину посмертно виправданий. Реабілітований 11.04.1958 р.

- Сідлецький Станіслав Миколайович, член ВКП(б), з 1929 р. — начальник сторожової охорони шкірзаводу.

- Руцький Людвіг Флоріанович, член ВКП(б), з 1925 р. — майстер цеху шкірзаводу.

- Єдрхиєвський Альберт Станіславович, член ВКП(б), з 1931 р. — майстер шкірзаводу. Розстріляний 5 вересня 1938 р.

Перед війною шкірзавод працював ритмічно. Так, у 1940 році завод випустив жорстких шкіртоварів 5600 тонн, хромових — 185 млн. кв. дм.

З початком Великої Вітчизняної війни по мобілізації було призвано більш як 300 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців заводу та направлено на фронт. Захищаючи Вітчизну, на фронтах пали смертю хоробрих більше 100 робітників заводу.

В період німецько-фашистської окупації шкірзавод зазнав великої руйнації — згорів чотириповерховий хромовий корпус, центральна лабораторія. Обладнання та машини стали непридатними для роботи. Вже після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників Державна комісія визначила загальний збиток, нанесений заводу окупацією. Він становив 36 млн. крб.

З моменту звільнення міста 5 січня 1944 року почалась відбудова заводу та його часткова реконструкція. Вже 18 січня завод запрацював. В цей же час колектив підприємства виступив ініціатором збору особистих засобів на будівництво танкової колони "Працівники Бердичівщини". Було зібрано 170 тис. крб. готівкою та на тисячу карбованців коштовностей. Згодом 167 працівників заводу були нагороджені медаллю "За доблесний труд 1941-1945 рр.".

У 1953 році завод випустив 3000 тонн жорстких шкіряних товарів і 141 млн. кв. дм. хрому. Та 29 жовтня 1953 року в результаті пожежі згоріли цех оздоблення підошви, сушки і частина хромо-барабанного цеху. Вогонь знищив майже всі дерев'яні частини приміщення заводу. Колектив доклав немалих зусиль для відбудови заводу. І вже в 1958 році завод випустив: хромових шкіртоварів — 158 млн. кв. дм., жорстких шкіртоварів — 4057 тонн.

В 1959 році відповідно з Постановою Ради Міністрів СРСР колектив приступив до подальшої реконструкції заводу. На його реконструкцію держава асигнувала 10 млн. 200 тис. крб. В результаті з 1958 по 1970 рік було введено в експлуатацію об'єктів за кошторисом на суму 12,5 млн. крб. А ще 29 серпня 1958 року своїм рішенням виконком Бердичева виділив шкірзаводу земельну ділянку у районі очисних споруд площею 3 га для будівництва мулевих полів. Мулеві поля забезпечили первісну очистку стічних вод шкірзаводу та зменшили рівень забруднення річки Гнилоп'ять.

У 60-ї роки були побудовані та забезпечені новим обладнанням:

- корпус по виробництву хромових шкір із свинячої сировини потужністю 255 млн. кв. дм., початок освоювання 1961 рік;

- корпус по виробництву яловичого хрому, потужністю 224 мли. кв. дм., початок освоювання 1965 рік;

- цех первинної обробки шерсті (вовни), компресорна, склад хромових шкір, клеєварильний цех, хімстанція;

- цех ширвжитку потужністю на 1 млн. крб. виробів в рік;

- очисні споруди потужністю 15 тис. куб. м стічних вод на добу (1962-1970 pp.), кошторис вартістю 5 мли. крб.

Значні зміни відбулись в технології виробництва, значно розширився асортимент шкіряних виробів. Завод став випускати більше 60 кольорів хромових та 17 видів жорстких шкіртоварів, забезпечувати більше 50-ти взуттєвих фабрик країни.

В цей період (60-ті роки) колектив заводу став піонером по освоєнню нового обладнання, виготовленню нових видів продукції, а саме: заводом освоєно виробництво модельної підкладки із свинячої сировини, безпідкладочного хрому із яловичої і свинячої сировини, велюрових шкіртоварів, виготовлення спеціальної шкіри для спортивних м'ячів, переробка важких розвісів сировини для верху взуття, виробництво товарів із спилки, освоєно випуск хрому нових видів: акрилова з застосуванням імпортних оздоблювальних матеріалів "Віндер", анілінова, напіванілінова, шкіра "нубук" та інші.

В 1961 році колектив заводу брав участь у Всесоюзній виставці досягнень народного господарства СРСР (ВДНГ) за розробку, виготовлення та упровадження першої в СРСР напівавтоматичної лінії виробництва свинячих хромових шкір. Колектив заводу завоював Диплом 1-го ступеня, а також Диплом 3-го ступеня за освоєння виробництва спеціальної шкіри для спортивних м'ячів, а учасники виставки були нагороджені золотими, срібними та бронзовими медалями.

В 1967 році колектив заводу повторно брав участь у ВДНГ. За розробку нової технології, нових видів шкір велюрових, "нубук" одержав Диплом 3-го ступеня, а група технологів нагороджена срібними та бронзовими медалями.

В 1969 році колектив заводу одержав Почесний диплом за участь в Міжнародній виставці "Взуття-69".

У 1979 році на шкірзавод приходить Олександр Степанович Клекота, що працював до цього заступником голови міськвиконкому Валер'яна Демиденка, мав вищу освіту. Він був досвідченим господарником, тому призначається на посаду заступника директора спочатку з будівництва, а згодом – з матеріального забезпечення. Він зумів налагодити тісний зв'язок з італійськими бізнесменами. Так в результаті технічного переобладнання заводу в 1970-х pp. в виробництво було упроваджено нове імпортне устаткування: італійські строгальні і двоїльні машини "Рицци", французькі агрегати покривного фарбування "МАП" та "МАФА", шліфувально-обезпилювальний агрегат "Турнер" (Англія), машина "Молліса" – чехословацька тягнульна машина та інше.

В цей час збільшився випуск хромових шкір на 38 млн. кв. дм в рік та на 54 млн. кв. дм. хромових шкір із спилки. Для цього реконструювали потоки і цехи, було введено нові потужності, більш ефективно використовувались виробничі площі. За ці роки упроваджено 814 рацпропозицій з економічним ефектом 1 млн. 98 тис. крб. В 1975 році випуск продукції заводу в порівнянні з 1913 роком зріс у 22 рази.

Завод розбудовується, його працівники не забувають про славне революційне та трудове минуле. Так, 6 жовтня 1967 року згідно рішення виконкому міської Ради депутатів трудящих, на відзначення 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції на будинку заводоуправління шкіроб'єднання ім. Ілліча встановлена пам’ятна дошка, яка сповіщає про те, що "На кожзаводе №1 им. Иллича в 1918-1922 гг. выступали выдающиеся деятели коммунистической партии, советского правительства и полководцы Красной Армии: М.И. Калинин, А.В. Луначарский, Г.И. Петровский, С.М. Буденный, Н.А. Щорс". Дошка була демонтована у другій половині 90-х років після того, як будинок заводоуправління був проданий приватним структурам.

9 травня 1971 року на території шкірзаводу відкрито пам'ятний знак, присвячений працівникам Бердичівського шкірзаводу, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни. В основі пам’ятного знаку вмонтовані шкатулки з землею, доставленою з Малахового кургану та Сапун-гори. У 2008 році пам’ятний знак перенесли до скверу професійно-технічного училища №12.

1 листопада 1972 року на стіні цеху обробки підошви шкірзаводу ім. Ілліча встановлено меморіальну дошку на честь перебування на заводі 15 березня 1922 року Голови ВЦВК Михайла Івановича Калініна. Напис на меморіальній дошці: "На заводі виступали перед трудящими М.І. Калінін (1920 р.), Г.І. Петровський (1920 р.), Л.В. Луначарський (1928 р.)". Дошка демонтована у другій половині 90-х років після придбання корпусів збанкрутілого об'єднання приватними структурами.

3 січня 1976 року на базі шкірзаводу організовано Бердичівське виробниче об'єднання імені Ілліча, яке складається з п’яти заводів: завод хромових шкур №1 потужність 176,2 млн. дм. кв.; завод хромових шкур №2 потужність 149,6 млн. дм. кв.; завод хромових шкур №3 потужність 206 млн. дм. кв.; завод твердих шкур потужність 138,3 млн. дм. кв.; завод спилкових шкур і відходів виробництва. В честь 100-літнього ювілею з дня заснування заводу колектив шкіроб'єднання в 1976 році на 102% виконав план по об'єму реалізації продукції, більше плану реалізовано продукції на 1,3%. Вироблено більше плану продукції на суму 830 тис. крб.

Велика увага приділялась покращенню культурно-побутових умов працівників: побудовано два будинки на 280 квартир, будується дитячий садок по вулиці Жовтневій, піонерський табір та ін. Створюється садівниче товариство шкіроб'єднання, земельні ділянки для якого виділяються поряд з парком відпочинку. На початку свого заснування його членами були 29 чоловік, а в середині 80-х років – вже більше 60. Також при заводі створено футбольний клуб "Шкіряник", який досить вдало виступає у першій лізі чемпіонату України, стає володарем призу "Робітничої газети", Кубку України серед спортивних колективів, був чемпіоном Житомирської області (1979 р.). Для футбольної команди у власному парку культури та відпочинку підприємство збудувало стадіон "Шкіряник", який функціонує і донині. Діє на заводі і хокейна команда "Шкіряник", яка стає чемпіоном області.

Розбудовується і заводський парк відпочинку. Рішенням облвиконкому від 31.03.1964 р. №149 його занесли до переліку парків – пам'ятників загального і садово-паркового мистецтва місцевого значення. Парк заснований в другій половині XVII ст., реконструкції його проводились в XVIII, XIX ст. і в 1946 році. Парк — це насадження 200-350-річних дубів і 100-річних липових алей. Біогрупами ростуть клени, тополі. На його території заводом споруджуються літня площадка, облаштовуються пішохідні доріжки, місця відпочинку.

Тривалий час парк використовувався за різноманітними призначеннями. Тут відпочивали люди, сюди водили на екскурсії вихованців розміщеного поряд дитячого дошкільного закладу №4 (пізніше даний дошкільний заклад перевели у новозбудоване приміщення по вул. Жовтневій), проходили футбольні та інші спортивні змагання. Наприклад, регулярно проводились кроси з участю студентів Бердичівських маштехнікуму, медичного та педагогічного училищ, робітничої молоді, учнів шкіл та ПТУ. Дуже часто проходили в парку народні гуляння з приводу святкування Першотравня, Дня легкої промисловості, Дня міста, тощо. Постійно відбувалися ярмарки (і осінні, і з приводу Дня легкої промисловості), виступи самодіяльних та професійних колективів (наприклад, в кінці 70-х — на початку 80-х років декілька разів приїжджав з виступами знаменитий Кубанський народний хор).

20 березня 1977 року на базі Бердичівського шкіроб’єднання ім. Ілліча відкрито ПТУ-12, яке спершу спеціалізувалось виключно на професіях шкіряного спрямування: контролер сировини та напівфабрикатів, витягувальник шкір, колорист-апретурник, лаборант.

У адміністративному корпусі заводоуправління відкривається музей революційної, бойової і трудової слави шкіроб'єднання ім. Ілліча.

В 1980 році випуск продукції склав 687,3 млн. кв. дм, в тому числі хромових шкіртоварів 474 млн. кв. дм: жорстких — 113,0 млн. кв. дм, спилку — 99,7 млн. кв. дм, товарів ширвжитку на суму 843 тис. крб. В 80-ті роки значно змінився асортимент шкіртоварів із сировини великої рогатої худоби, збільшився випуск шкір для модельного взуття. На технічне переобладнання використано 2545 тис. крб. Введено в експлуатацію нове устаткування вітчизняного та імпортного виробництва. До початку 90-х років колективом об'єднання закінчено реконструкцію і запровадження в експлуатацію очисних споруд, будівництво заводу хромових шкір замість аварійного, будівництво житла та дитячого комбінату (320 місць), магазину, їдальні, реконструкцію клубу, кінотеатру, профілакторію, парку та інших закладів.

Підприємство спеціалізується на випуску натуральних шкір із сировини великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней, шкіри для низу взуття, сиром'ятні, овчини шубної, спилку голінного на білкозин, обробки шерсті і щетини.

Асортимент готової продукції:

- хромові шкіри для верху взуття із ВРХ;

- хромові шкіри для підкладки із ВРХ;

- хромові шкіри для верху взуття із свиней;

- хромові шкіри для одягу.

Основне виробництво обслуговують 5 допоміжних підрозділів: електричний, ремонтно-механічний, паросиловий, ремонтно-будівельний цехи, котельня.

Підприємством надаються послуги по переробці шкір до стадії напівфабрикату "ветлю". Випуск продукції здійснюється на заводах № 1 по переробці шкірсировини ВРХ та на заводі №3 по переробці шкір свиней.

Потужність підприємства на рік сягнула об’ємів:

- хромових шкіртоварів — 220 млн. кв. дм.;

- жорстких шкіртоварів — 40 млн. кв. дм.;

- овчини шубної — 230 млн. кв. дм.

У 1984 році об'єднання очолив новий генеральний директор Євген Павлович Чвань. Євген Чвань у 1966 році закінчив Київський технологічний інститут легкої промисловості, з 1967 року працює майстром, заступником начальника цеху, завідуючим виробництвом, директором заводу хромових шкір. На всіх ділянках роботи він проявив себе вмілим, вимогливим керівником.

В середині 1980-х років в СРСР започатковуються політичні реформи – т. з. Перебудова. Розпочиналася боротьба між прихильниками старого режиму й реформаторами, наслідки якої на той час важко було передбачити. Елементи демократії проникають у всі сфери життя. Відбуваються зміни не лише у суспільному житті бердичівлян, але й у психології та ставленні людей до праці. Характерним на той час стає можливість працівниками обирати своє керівництво. Якщо раніше на керівну посаду людину призначали, та й то лише після узгодження з партійними органами, то відтепер трудовий колектив обирав свого керівника на загальних зборах після обговорення його економічної програми та морально-політичних якостей. Через це проходить і трудовий колектив шкіроб’єднання. У листопаді 1989 року після тяжкої хвороби передчасно помирає генеральний директор об'єднання Євген Чвань. У січні 1990 року на шкіроб'єднанні проходить конференція представників виробничих підрозділів по виборах генерального директора підприємства. Кандидатів всього двоє: начальник цеху товарів для населення Володимир Степанович Негода та головний інженер Петро Федорович Прихнич. На конференції заслухали програми обох кандидатів, вони відповіли на запитання. Після обговорення програм таємним голосуванням генеральним директором об'єднання обрано Володимира Негоду.

Та всього через рік Володимир Негода трагічно помирає і з кінця 1990 року виробниче об'єднання очолює Олександр Клекота. Олександр Степанович в цей час великих перемін вирішує питання не лише виробничого характеру – завод утримує серйозну соціальну інфраструктуру, до якої входять житловий фонд, об’єкти соціально-побутового обслуговування працівників: дитячі садки, клуби, парк, санаторії, профілакторії, бази відпочинку.

У 1991 році підприємство стає ініціатором проведення в Бердичеві на території власного парку культури і відпочинку великого торгового ярмарку, на якому жителі міста та округи мали можливість придбати товари повсякденного вжитку за цінами, значно нижчими ніж у роздрібній торгівлі. Вперше такий ярмарок проходить навесні – 28 квітня 1991 року, та восени – 27 жовтня. У середині 1990-х років у весняно-осінніх ярмарках брали участь до 140 підприємств промисловості та сільського господарства міст і районів Житомирської, Київської, Вінницької, Хмельницької, Чернігівської, Черкаської, Одеської, Запорізької та інших областей, представництво Голландської фірми "Ван ден Ерден".

Понад 50 взуттєвих фабрик України отримували сировину цього об’єднання. Та не зважаючи на те, що на цей час підприємство було визнаним світовим лідером в своїй галузі, було очевидним, що без змін, подальшого удосконалення його роботи ці позиції невдовзі можуть бути втрачені. Тому у 1991 році за ініціативи Олександра Клекоти розпочалося будівництво нового заводу хромових шкір на базі італійського обладнання, з багатьма іноземними фірмами були укладені угоди на постачання високотехнологічного обладнання. Ведуться проектно-вишукувальні роботи, під новий завод виділяється ділянка землі на розі вулиць Леніна та Куйбишева (поряд з недіючим єврейським кладовищем). Місцевість має болотистий ґрунт, і для його укріплення на площадці використовуються залізобетонні сваї. Намічається добра перспектива подальшого економічного розвитку підприємства.

29 грудня 1994 року наказом №252 Держкомітету України з легкої і текстильної промисловості на базі шкіроб'єднання створено Відкрите акціонерне товариство "Шкіроб'єднання ім. Ілліча". Загальна кількість акцій — 2469 386 шт. Чисельність працюючих — 1200 чол. Загальна площа, яку займає підприємство, становить 19 га.

Та як показали наступні роки, цим планам не судилось бути втіленими у життя – у 1993 році держава припинила фінансування збудованого на 50% об’єкту. А самотужки шкіроб'єднання не могло завершити розпочату справу. Економічна криза, що охопила Україну на початку та в середині 90-х років вкрай негативно вплинула на промисловий гігант – рвуться налагоджені економічні зв’язки з партнерами, що розташовані вже у незалежних союзних республіках та за кордоном. Обсяги виробництва різко зменшуються, склади заповнюються готовою продукцією, яка не має збуту. Олександр Степанович Клекота не міг змиритись з фактичним знищенням промислового гіганта, тому у 1997 році полишає посаду генерального директора, виходить на заслужений відпочинок. Генеральним директором підприємства стає Станіслав Цезарійович Гумінський.

29 грудня 1994 року наказом №252 Держкомітету України з легкої і текстильної промисловості на базі шкіроб'єднання створено Відкрите акціонерне товариство "Шкіроб'єднання ім. Ілліча". Загальна кількість акцій — 2469 386 шт. Чисельність працюючих — 1200 чол. Загальна площа підприємства — 19 га. Директором реорганізованого підприємства стає Станіслав Гумінський.

З метою оптимізації виробництва допоміжні підрозділи виділяються у окремі структури та дочірні підприємства. До складу об'єднання входять такі дочірні підприємства:

- ДП "Шкіряна хутрова фабрика";

- завод по заготівлі і первинній обробці сировини потужністю 300 тис. у.о. в рік;

- комплекс очисних споруд (КЕС);

- ДП "Агропромторг";

- ДП "Футбольний клуб "Шкіряник".

10 листопада 1998 року у зв'язку зі скрутним економічним становищем та неможливістю подальшого утримання бердичівське шкіроб'єднання передає свій дитячий садок №4 "Берегиня", що розташований по вулиці Жовтневій, 11, на баланс міської громади – у розпорядження міським відділом освіти.

Наступні роки показали, що керівництво об'єднання шкірзаводів виявилося неспроможним працювати в умовах переходу до ринкової економіки. Протягом тривалого часу збувались запаси продукції, яка залишилась з минулих часів, а поповнення її з кожним роком зменшувалось. Зростає заборгованість державному та міському бюджетам, банкам, постачальника сировини та хімікатів. Зростає заборгованість працівникам об'єднання з заробітної плати.

На початку 1999 року заборгованість різноманітним фондам сягнула суми у 1,8 млн. грн., сума боргу заробітної плати – 760 тис. грн. (при тому, що середня заробітна плата на місяць в цей час становить лише 78 грн.). Частина працівників звільняється, на підприємстві працює лише біля 1200 чоловік. Майно підприємства за постановою суду описується з метою продажу за борги на аукціоні. Доведені до відчаю робітники декілька разів проводять страйки з перекриттям руху на вулиці Леніна.

Та економічна ситуація на підприємстві лише погіршується. З занепадом підприємства парк шкірзаводу також почав занепадати. Довершив справу руйнування парку буревій, що пронісся над містом влітку 2002 року.

Господарський суд Житомирської області постановою від 22.10.2002 р. по справі №5/27 "Б" визнав банкрутом ВАТ "Бердичівське шкіроб'єднання ім. Ілліча" і відкриває ліквідаційну процедуру. Після цього рішення відбувається фактична ліквідація промислового гіганта – розпродуються активи, майно, обладнання вирізається на метал. З метою недопущення проникнення викидів забруднених вод колишнього шкіроб’єднання до річки Гнилоп'ять очисні споруди передано на баланс бердичівського ЗАТ "Комплекс екологічних споруд" (КЕС).

Сьогодні на території колишнього промислового гіганта розмістились приватні підприємства, частина з яких має шкіряний профіль. Це, зокрема, підприємства по заготівлі та обробленню сирих шкур, ПП Кущак, ТОВ "Шкірзавод "Велес" (розпочав роботу у грудні 2009 року). Будівля колишнього заводоуправління також знайшла нових господарів: тепер тут знаходяться офісні приміщення приватних підприємства та установ, ресторан "Скорпіон" та супермаркет "Пан будівельник" групи компаній "Пан".

Згадкою про величне минуле одного з виробничих гігантів Бердичева лишився пам’ятний знак працівникам шкіряного заводу, який тепер встановлено на території підприємства ПП Кущак.

 

Джерела і література:

Дребот В.І. Німці на Бердичівщині в XIX ст. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт.— Житомир: Косенко, 2005. Т. 1, с. 207-208.

Захарчук Н.М. До питання про історію шкіряного заводу К. Шленкера. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт.— Житомир: Косенко, 2005. Т. 2, с. 34-36.

Лутай М.Є. До історії "контрреволюційних" організацій в Бердичеві. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт.— Житомир: Косенко, 2005. Т. 1, с. 96-99.

Собчик П. Останній дзвінок шкіроб'єднанню. // "Земля Бердичівська", № від 16.12.1999 р.

Оголошення про банкрутство ВАТ "Бердичівське шкіроб'єднання ім. Ілліча" // "Голос України", №213 від 15 листопада 2002 р.

Історична довідка. Ювілейна збірка до 100-річчя Бердичівського виробничого шкіроб'єднання ім. Ілліча. — Бердичів, 1976.

 

 

 

 

Будинок заводоуправління шкірзаводу, 70-і роки.

 

 

 

Алея трудової слави на території шкіроб’єднання ім. Ілліча, 70-і роки.

 

 

 

Дошка Пошани шкіроб’єднання ім. Ілліча поряд з заводоуправлінням, 70-і роки.

 

 

 

Пам'ятний знак, присвячений працівникам Бердичівського шкірзаводу,

що загинули в роки Великої Вітчизняної війни, фото 70-х років.

 

 

 

Пам'ятний знак, присвячений працівникам Бердичівського шкірзаводу,

що загинули в роки Великої Вітчизняної війни, напередодні

перенесення на нове місце до ПТУ №12, 2007 р.

 

 

 

Прапороносці святкової колони працівників шкіроб’єднання на параді 7 листопада, 80-і роки.

 

 

 

Група працівників шкіроб’єднання на річниці свята Жовтневої революції, 70-і роки.

 

 

 

Працівники строгального цеху шкіроб’єднання, 70-і роки.

 

 

 

Бригада стригалів під час проведення політінформації.

 

 

 

Група працівників-ветеранів Великої Вітчизняної війни, 70-і роки.

 

 

 

Працівники заводу №1 шкіроб'єднання, який щойно оголосили підприємством

комуністичної праці, 70-і роки.

 

 

 

На Першотравневій демонстрації.

 

 

 

Алея трудової слави.

 

 

 

Святкування 50-и річчя з дня присвоєння виробничому об'єднанню імені Ілліча.

 

 

 

Святкова колона іллічівців на Жовтневій площі.

 

 

 

Ленінський куток на заводі хромових шкір №3.

 

 

 

Хокейна команда "Шкіряник" - чемпіон області.

 

 

 

Мулеві поля для очистки стійних вод колишнього шкірзаводу,

які нині обслуговує ЗАТ "КЕС", 2007 р.

 

 

 

Територія колишнього шкіроб’єднання, 2007 р.

 

 

 

Територія колишнього шкіроб’єднання, 2007 р.

 

 

 

Територія колишнього шкіроб’єднання, 2007 р.

 

 

 

Залишки виробничих цехів на території шкіроб’єднання, 2007 р.

 

 

 

Залишки виробничих цехів на території шкіроб’єднання, 2007 р.

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?