Головна  |  До розділу

Історія Бердичівського солодового заводу

(ТОВ "Бердичівська солодова компанія")

 

Бердичівський солодовий завод знаходиться на північній околиці міста, вулиця Ватутіна, 10.

Рішення про будівництво заводу було прийняте Постановою Ради Міністрів СРСР № 4032 від 25 жовтня 1948 року. Це було перше промислове підприємство, яке було заплановано побудувати урядом у Житомирській області. Економічне обґрунтування будівництва та комплексні-технічні винаходи проммайданчика для заводу проводилися Всесоюзним трестом "Проектпиво" у 1949 році. Внаслідок виробничих технічно-економічних обстежень місць для будівництва солодового заводу у містах Вінниця, Шепетівка, Житомир, Бердичів, найбільш рентабельним місцем будівництва заводу було визнано місто Бердичів. Одним з головних критеріїв стало унікальне розташування Бердичева в зоні вирощування сортів ячменю, що найбільш оптимально підходять для виготовлення пива.

Будівництво заводу здійснювалося у дві черги. Робоче проектування першої черги заводу здійснював Ленінградський проектний інститут "Ленгипропищепром". Річна проектна потужність першої черги заводу була визначена у 20 тисяч тонн солоду.

Для здійснення будівництва було створено спеціальне будівельно-монтажне управління, яке в наступні роки одержало подальший розвиток і до кінця XX століття було провідною будівельною організацією міста. Керував будівництвом інженер Орєхов.

Спорудження заводу розпочалося навесні 1951 року. Під час будівництва стався курйозний випадок: репер (спеціальний знак прив’язки), що був поставлений проектантами, місцевим пастухом кіз був перенесений на декілька десятків метрів убік, і коли будівельники почали проводити земельні роботи, тільки тоді помітили помилку. Прийшлося переробляти великий обсяг будівельних робіт, а це обійшлося державі у чималі кошти.

29 грудня 1964 року був підписаний Акт державної комісії про здачу в експлуатацію потужностей по виробництву 20 тисяч тонн солоду в рік. Але до ряду діючих завод став задовго до закінчення його будівництва. Продукцію він почав виробляти з липня 1959 року. Вже до кінця цього ж року було вироблено 5727 тонн солоду. Випуск продукції постійно зростав. Проектна потужність першої черги заводу була досягнута у 1964 році — одночасно із введенням заводу до експлуатації актом державної комісії.

Проектом передбачалось замочування зерна в неперервному потоці води та повітря, які в подальшому було переобладнане колективом заводу а повітряно-зрошувальну систему замочування. Вирощування солоду передбачалось здійснювати у пневматичній солодовні, яка складалася з 24 ящиків, місткістю 36 тонн зерна в кожному. Для сушіння солоду використовувались дві вертикальні солодосушилки періодичної дії фірми "Тонф", які "виробляли" 28 тонн солоду на добу кожна, а також горизонтальна двоярусна солодосушилка з площею сит в кожному ярусі 100 кв. метрів. Подача зеленого солоду на солодосушилки здійснювалась пневмотранспортом. Відвантаження готової продукції завод здійснював переважно залізничним транспортом. Споживачі — пивоваренні заводи України і близького зарубіжжя. Водопостачання заводу здійснюється із власних артезіанських свердловин. Паропостачання — від власної парокотельні. Сушіння солоду відбувається так званим контактним способом, тобто як теплоагент використовується продукт згорання природного газу і повітря, яка подається безпосередньо на солодосушилку. В подальшому даний спосіб був відкинутий виробниками.

Одночасно з будівництвом солодового заводу в мікрорайоні було зведено декілька житлових будинків для працівників заводу та дитячий садок.

 

 

Споруди бердичівського солодового заводу, 2006 р.

 

Зі спорудженням заводу постало питання організації оперативного телефонного зв'язку з підрозділами та цехами. З цією метою у 1961 році в приміщенні адмінбудинку була змонтована комутаторна установка телефонного зв'язку типу ЦБ×2, яку обслуговували дві телефоністки. А через десять років їх замінила автоматична телефонна станція на 200 номерів типу АТС К-50/200, що мала вихід на центральну АТС Бердичева. Ця станція не тільки розв’язала руки керівництву (в плані оперативності зв'язку), але й дозволила встановити квартирні телефони працівникам підприємства, що проживали в багатоквартирних будинках та приватному секторі неподалік від солодового заводу, у кількості 145 одиниць.

Проект будівництва другої черги заводу розробили працівники київського інституту "Укргипропищепром" на підставі завдання на проектування, яке було видано Київським раднаргоспом 27 січня 1965 року і Держпланом СРСР. Річна проектна потужність другої черги заводу була визначена у 32 тис. тонн солоду на рік. Розширення проммайданчика здійснювалось у східному напрямку від майданчика першої черги. Після завершення будівництва другої черги територія заводу стала одним цілим і становить 18 га. Крім того, 3 га припадає на окрему площу водозабору, яка віддалена від основної території заводу на відстань 3 км.

Будівельні роботи зі створення другої черги заводу були розпочаті в січні 1967 року і завершені в січні 1974 року. Перша продукція з другої черги була одержана в січні 1974 року. Актом державної комісії від 15 січня 1974 року були прийняті в експлуатацію потужності по виробництву 32 тисяч тонн солоду в рік. Таким чином, на кінець XX століття сумарна виробнича потужність заводу складала 52 тисячі тонн солоду на рік. Якщо таку кількість солоду навантажити на залізничні вагони, то отримаємо потік довжиною понад 30 кілометрів, тобто, він простягнеться від станції Бердичів до станції Козятин.

На солодовні другої черги запроектовано вирощування солоду на "пересувній" ділянці, яка складається із 20-ти ящиків для вирощування солоду. Для сушіння солоду встановлено 10 безперервно діючих вертикальних сушилок конструкцій київського "Гіпропрад", який потім називався "Укргіпрохарчпром". Проектна продуктивність кожної сушилки 10 тонн солоду на добу. Але через конструктивні недоліки з них одержують понад 8 тонн на добу. У 1999 році колектив заводу працював над поступовим переводом солодовні "Пересувна ділянка" на більш прогресивний метод і новий технологічний процес виробництва солоду із сумісним процесом замочування зерна, вирощування і сушки солоду в одному ящику.

З рештою було переведено на нову технологію вісім солодовирощувальних ящиків. У 1977 році завод досяг проектної потужності випуску понад план майже 100 тонн, виконавши виробничий план на 102,8%. Починаючи з першого червня 1977 року, завод був учасником Всесоюзного соціалістичного змагання підприємств харчової промисловості СРСР. Одинадцять разів завод займав в цьому змаганні перше місце. У 1978 році колектив заводу випустив рекордну кількість солоду за весь час існування заводу — 55 тисяч тонн солоду, в 1979 році — ця цифра піднімалась до 55,58 тисячі тонн. Якщо врахувати те, що для виробництва 100 л пива необхідно 18 кг солоду, а з однієї тонни солоду на пивоварному заводі одержують 5555 літрів пива, то легко підрахувати, що річної продукції заводу вистачало для виробництва 2,5 пляшки на кожного жителя нашої Батьківщини. Весь цей час директором на заводі працює Едмунд Мечиславович Карнасевич, що до цього працював на посаді головного інженера Бердичівського цукрорафінадного заводу. Його професійні знання, уміння працювати та досягати необхідних результатів ще під час роботи на рафінадному заводі були відзначені орденом "Знак Пошани".

У 80-х роках Бердичівський солодовий завод — найбільше підприємство України цього напрямку і був найбільшим солодовим заводом СРСР. Органними трубами виглядають здалеку силаси для зберігання зерна, адже в кожному з них зберігається до 600 тонн зерна. Таких силасів на 1-му зерновому елеваторі 36 штук, на 2-му зерновому елеваторі 80. На елеваторі солоду — 9 штук. Такі зримі масштаби заводу. На заводі працює понад 500 робітників, службових та інженерно-технічних працівників. Робота ведеться неперервним процесом і як наслідок, — робітники працюють за змінним графіком.

У 90-і роки Київським інститутом "Укргіпрохарчопром" було розроблено техніко-економічне обґрунтування будівництва третьої черги заводу з метою збільшення загальної потужності до 80 тисяч тонн солоду на рік. Але питання про будівництво третьої черги так і не було вирішено. Отримання незалежності Україною та наступна економічна криза негативно вплинули на розвиток заводу. З середини 90-х років різко зменшується попит на солод, втрачаються напрацьовані десятиліттями ринки збуту. Завод змінює форму власності — стає відкритим акціонерним товариством. У 1997 році на протязі досить нетривалого часу головою правління ВАТ "Бердичівський солодовий завод" працює Василь Мазур — міський голова з 2001 року. На цій посаді його змінив Анатолій Броніславович Олізаровський. До речі, серед тих, хто пройшов виробничу школу солодового заводу, був і Григорій Антонович Лінчик — нині голова правління ВАТ "Бердичівська фабрика одежі", Почесний громадянин міста Бердичева. А свого часу — з 1976 по 1983 рік — на заводі він обіймав посаду економіста-фінансиста, потім працював тут головним бухгалтером.

Економічний спад 90-х років на підприємстві зупинити так і не вдалося, солодовий завод практично став банкрутом. У 1998 році проти заводу було порушено справу про банкрутство. На цей час загальна сума боргу перевищила 2 мільйони гривень. Усе майно було в заставі. Працівників заводу було звільнено, активи підприємства розпродувались з метою погашення наявних боргів.

У березні 2000 року комплекс ВАТ "Бердичівський солодовий завод" викупило ТОВ "Бердичівська солодова компанія", в основі якої – приватний капітал фізичних осіб та яку очолює генеральний директор Олександр Петрович Сітак. Нова команда завдяки інвестиціям зуміла відродити підприємство. Одночасно з цим солодова компанія позбувається старих неприбуткових активів, які тяжким фінансовим тягарем лежали на підприємстві. Зокрема, продається телефонна станція та лінії зв'язку (їх викупило ТОВ "ЛАД" ЛТД), продаються або пропонуються в оренду приміщення, що не використовуються.

У 2001 році команда менеджерів солодової компанії розробила і запровадила цільову програму модернізації застарілого виробництва, підготувала необхідні кадри. Основним завданням спеціалістів було збільшення виробничих потужностей до 60 тисяч тонн продукції, яка відповідає світовим стандартам. Перекрили сучасним матеріалом дахи, почали з відновлення нормального вигляду приміщень. Повністю замінили і під'їзні шляхи (всього 1200 метрів). Загалом, у ремонт та модернізацію виробництва за час існування компанії було вкладено біля 2 млн. доларів.

Виробництво солоду на заводі стало рентабельним. Якщо у 2000 році, коли тільки починали, було випущено лише 4 тисячі тон ячмінного солоду, то вже у 2002 — майже 14 тисяч тон, у 2003 — майже 27 тисяч, у 2004 році — більше 50 тисяч тон. У 2005 році підприємство стало переможцем міського конкурсу "Кращий роботодавець 2005 року" у своїй виробничій групі.

Здобутки нової компанії не оминули уваги керівництва міста та держави. Указом Президента України №886/2007 від 17.09.2007 року за вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток Житомирської області, значні професійні здобутки, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 70-річчя утворення області Сітак Олександр Петрович, президент товариства "Бердичівська солодова компанія", нагороджено орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. А 26 січня 2011 року за внесок у розбудову Бердичева та з нагоди 60-и річчя з дня народження Олександра Сітака нагороджено орденом міста Бердичева "За заслуги".

На сьогодні якість солоду високо оцінили лідери пивної галузі України та Середньої Азії. Основний об’єм виробленої продукції направляється до пивної корпорації "Оболонь" (Київ).

 

Джерела і література:

Еверт Т.Є. Історія Бердичівського солодового заводу. // Бердичівська земля в контексті історії України: Науковий збірник "Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині". – Т. 19 / Відп. ред. M.Ю. Костриця. – Житомир: М.А.К., 1999. – 174 с.; іл.

Демиденко В.Н. Час – у Лету, Люди – в Пам'ять... Спогади. – Житомир, ПП Пасічник, 2006.

З коренів зілля татарського… // Пасічник М. Імідж міста в живих іменах. Нариси та портрети. Книга друга. – К., Вид-во "Дія", 2005. с. 27-36.

 

 

 

Вид солодового заводу зі сторони прохідної, 2010 р.

 

 

 

Вид зі сторони вулиці Ватутіна, 2010 р.

 

 

 

Вид зі сторони вулиці Леніна, 2006 р.

 

 

 

Труби силасів для зберігання зерна, 2006 р.

 

 

 

 

 

Скульптурна композиція "Жінка з дитиною" на території заводу, 2008 р.

 

 

 

 

Вид зі сторони вулиці Короленко, 2006 р.

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?