Головна  |  До розділу

Ляшенко Петро Іванович

 

Ляшенко Петро Іванович народився в Бердичеві 12 березня 1917 року в багатодітній селянській сім'ї – в родині Ляшенків було четверо дітей. Батько Петра загинув під час Громадянської війни, тому малому хлопцеві довелося пізнати і голод, і піт ранньої дитячої праці.

Середню освіту Петро Іванович отримав у міській школі №8, а в 1934 році закінчує фабрично-заводське училище, що діє при заводі "Прогрес" (нині ПТУ №4) і відразу приступає до роботи на заводі формувальником у ливарному цеху заводу. Так у шістнадцять років він стає кадровим робітником.

У 1939 році Петра Ляшенко призвали до лав Червоної Армії: він стає солдатом 55-ї танкової бригади, що базувалась під Москвою. З вересня 1939 року бере участь у так званому "визвольному поході" на Захід, в результаті якого радянськими військами були окуповані землі Західної України та Західної Білорусії. Незабаром молодий командир танка бере участь у радянсько-фінській війні, в боях на лінії Маннергейма.

Велика Вітчизняна війна застала Петра Ляшенко у Білорусії. В оборонних боях під Вітебськом в складі мотострілкового полку він отримав важке поранення, півроку проходив лікування у госпіталі поряд з містом Горький (нині Нижній Новгород). Після одужання його за станом здоров'я було звільнено від військової служби. Мужність і хоробрість Петра Івановича у боях з німецько-фашистськими військами були відзначені орденом Вітчизняної війни другого ступеня.

Петро Ляшенко залишився працювати робітником у госпіталі. Лише у 1947 році він повертається до Бердичева, де знову працює формувальником у ливарному цеху №1 на машинобудівному заводі "Прогрес", згодом стає бригадиром. Він приймає участь у відбудові заводу "Прогрес". Завзято трудиться ветеран війни, щоденно добиваючись високих результатів у підвищенні продуктивності праці, поліпшення якості продукції. Очолювана ним бригада формувальників в складі шести чоловік стає однією з кращих у багатотисячному робітничому колективі. Всі члени бригади працювали на "відмінно", за що кожного з них було нагороджено орденами "Знак Пошани" та орденом Червоного Прапора. Петра Івановича Ляшенко за високі досягнення у праці, за розвиток машинобудування 25 червня 1966 року нагороджено орденом Леніна.

Висока професійна зрілість знаного ливарника супроводжується активною участю в громадському житті як заводу, так і міста: він є членом цехового комітету профспілки, його обирають депутатом міської ради.

В ознаменування 25-ї річниці визволення Бердичева від німецько-фашистських загарбників постановою бюро міського комітету Комуністичної Партії України та виконкому міської Ради депутатів трудящих №2 від 4 січня 1969 року Петру Івановичу Ляшенко, учаснику Великої Вітчизняної війни, бригадиру бригади комуністичної праці ливарного цеху Бердичівського заводу "Прогрес" присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичів". Одночасно ім'я Петра Ляшенко занесли до Книги революційної, бойової і трудової слави міста Бердичева. Петро Іванович став першим з уродженців Бердичева, хто отримав цю почесну відзнаку.

19 вересня 1972 року за доблесну працю Петру Ляшенко присвоєно звання "Ветеран праці" з врученням відповідної медалі.

Коли у 1973 році у Радянському Союзі Комуністична партія проводить обмін партійних квитків у членів партії у зв'язку з введенням квитка нової форми, Петро Ляшенко одним з перших отримує новий партбілет. Такої честі на заводі були удостоєні також Герой Соціалістичної Праці бригадир формувальників ливарного цеху №17 Костянтин Ворона, директор заводу Олексій Шабельник, секретар парткому Микола Рогов.

У 1977 році за пропозицією керівництва машинобудівного заводу "Прогрес" Петра Ляшенко направляють на курси майстрів до Москви. З 26 по 29 жовтня 1982 року Петро Іванович перебував на курсах державних наставників при Міністерстві внутрішніх справ.

Майже сорок років працював Петро Ляшенко у ливарному цеху. З цехів рідного заводу і пішов ветеран на заслужений відпочинок у 1986 році. Петро Іванович був двічі одружений, виховав дві дочки та прийомного сина. Останні роки життя поряд з Петром Івановичем була його друга дружина Юзефа Іванівна, яка померла у 2003 році.

Перебуваючи на заслуженому відпочинку Петро Ляшенко залишався активістом ветеранського руху: був членом президії міської ради ветеранів.

За сумлінну працю Петро Ляшенка неодноразово нагороджувався Почесними грамотами (1947, 1949, 1950) та цінними подарунками (1950, 1954, 1975). Має нагороди: ордени Вітчизняної війни ІІ ступеня, "За мужність" (2006, 2007), "Ветеран праці" (1972); медалі "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.", "Георгій Жуков" (1996) та інші.

Помер Ляшенко Петро Іванович 21 липня 2011 року, похований в Бердичеві на міському кладовищі в секторі почесних поховань.

 

Джерела і література:

Дігтяренко В. Овіяні славою. // "Радянський шлях", №3 (8924) від 07.01.1969 р.

Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Трудовая поступь завода-ветерана. — К.: "Техніка", 1980. — 144 с.

Корнійчук П.П. На віки і тисячоліття. Оповіді. – Видавець ПП Пасічник М.П. 2009 р. – 92 с.

 

 

 

Петро Ляшенко під час роботи в ливарному цеху.

 

 

 

Петро Ляшенко (другий справа) на урочистому мітингу з нагоди Дня Перемоги,

9 травня 1998 року.

 

 

 

Міський голова Олексій Хилюк та його заступник

Володимир Ланських на зустрічі з Петром Ляшенко.

Фото Віктора Коржука, 1999 р.

 

 

 

Петро Ляшенко (перший справа) серед Почесних громадян міста Бердичева, 2002 р.

 

 

 

Петро Ляшенко (третій справа) у святковій колоні разом з Почесними громадянами

міста Бердичева. День Незалежності України, 24 серпня 2006 року.

 

 

 

Веніамін Коваленко та Петро Ляшенко на мітингу з нагоди Дня Перемоги,

9 травня 2010 року.

 

 

 

Могила Петра Ляшенко, липень 2011 р.

 

 

 

Стела на могилі Петра Ляшенко, 2009 р.

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?