Головна  |  До розділу

Удовидченко Віктор Іванович

 

Удовидченко Віктор Іванович (в окремих документах помилково вказується прізвище Удовиченко) народився 29 жовтня 1913 року у селі Лозова Павлівка Кадіївського району Ворошиловградської області (нині Стахановський район Луганської області).

У лавах Червоної Армії Віктор Удовидченко з 1938 року, проходить службу у складі 56-ої Окремої дивізії. У вересні 1939 року приймає участь у т. зв. Визвольному поході Червоної Армії у Західну Україну й Західну Білорусь. У 1939-1940 рр. стає учасником радянсько-фінської війни.

У перші дні Великої Вітчизняної війни Віктор Іванович проходить службу у складі 44-ї Щорсівської дивізії. Він – учасник боїв на Курській дузі.

23 грудня 1943 року, напередодні Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, Віктор Удовидченко прибув з офіцерського резерву до 117-ї гвардійської стрілецької дивізії на посаду заступника командира артилерійського дивізіону 305-го гвардійського артилерійського полку. Його дивізіон у складі 117-ї дивізії прийняв безпосередню участь у визволенні міста Бердичева від німецько-фашистських загарбників: вогнем свого дивізіону Віктор Іванович підтримував наступальні дії 335-го стрілецького полку, яким командував гвардії підполковник О.М. Захарченко. Під час бою командир дивізіону майор Г. Карпенко отримав важке поранення, тому командування дивізіоном Віктор Удовидченко взяв на себе, виконував ці обов’язки до самого закінчення війни.

Віктор Удовидченко брав участь у визволенні України, Польщі, у форсуванні річок Одер та Нейсе. У місті Тернопіль бійці Віктора Удовидченка серед майна німецького гарнізону знайшли золотий ключ від воріт древнього Києва вагою 3545 грамів золота високого ґатунку, який згодом повернули у Київ до історичного музею.

Віктор Удовидченко за участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений двома орденами Червоного Прапора, він кавалер двох орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни, має численні медалі.

По закінченні війни 117-а гвардійська Бердичівська ордена Богдана Хмельницького II ст. стрілецька дивізія прибуває на постійне місце дислокації до Бердичева. Тут Віктор Удовидченко продовжує військову службу. У 1956 році він у складі радянських військ приймає участь в Угорських подіях (операція "Вихор", дії по придушенню т. зв. контрреволюційного заколоту). По завершенні операції його військова частина повертається до Бердичева на постійне місце дислокації (Червона гора).

У 1969 році Віктор Удовидченко звільняється з лав Збройних Сил у запас, влаштовується працювати вчителем праці у середній школі №3 міста Бердичева, працює на цій посаді до 1981 року – до виходу на заслужений відпочинок. У 1983 році він спільно з ветеранами Іваном Павленко, Степаном Лівінським та Любов'ю Конончук стає ініціатором створення аматорського хору ветеранів війни та праці. Впродовж наступних майже двох десятиліть Віктор Іванович є активним учасником хору, який отримав почесне звання "народний".

Віктор Удовидченко приймає активну участь у ветеранському русі, який отримав потужний поштовх у 1987 році після створення міської ради ветеранів: проводить зустрічі з підростаючим поколінням, відвідує навчальні заклади та установи міста. Ветеран тривалий час очолює раду ветеранів 117-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Враховуючи самовіддану працю по вихованню підростаючого покоління, вагомий внесок в розвиток міста, з нагоди 50-річчя від дня визволення міста Бердичева від фашистських загарбників рішенням Бердичівського міськвиконкому за №780 від 24 грудня 1993 року Віктору Івановичу Удовидченко присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева".

Удовидченко Віктор Іванович помер 4 травня 2000 року в Бердичеві. Похований на міському кладовищі в секторі почесних поховань. На могилі встановлено гранітну плиту з присвятним написом та портретом Почесного громадянина.

У музеї історії загальноосвітньої школи №3 створено стенд про колишнього працівника – Почесного громадянина Віктора Удовидченко. Також портрет Віктора Удовидченко розміщено в музеї бойової слави 117-ї гвардійської стрілецької дивізії.

 

Джерела і література:

Матеріали музею історії загальноосвітньої школи №3.

Корнійчук П. Ялини в почесному караулі. – Оповіді. – Житомир, 2008. – С. 32–33.

Рішення Бердичівського міськвиконкому №780 від 24 грудня 1993 р.

 

 

 

Удовидченко Віктор Іванович.

 

 

 

Удовидченко Віктор Іванович, 1939 р.

 

 

 

Віктор Удовидченко (в центрі) під час зустрічі з молоддю.

 

 

 

Під час урочистого зібрання (зліва на право): перший секретар Бердичівського міському

КП України Іван Юхимович Бражник, завідуюча ідеологічним відділом Бердичівського

міському КП України Поліна Іванівна Соболь, дружина Тимофія Волковича,

генерал-майор у відставці Тимофій Іванович Волкович, голова ради ветеранів

117-ї гвардійської стрілецької дивізії Віктор Іванович Удовидченко.

 

 

 

Віктор Іванович (в центрі) серед бойових побратимів.

Зустріч ветеранів Великої Вітчизняної війни на 50-и річчя утворення

117-ї гвардійської дивізії. Музей бойової слави, 10 жовтня 1993 року.

 

 

 

Ветерани 117-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Третій справа – Віктор Удовидченко.

 

 

 

Віктор Удовидченко (перший зліва) під час виступу хору ветеранів війни та праці.

 

 

 

Віктор Удовидченко (перший зліва) на Параді Перемоги, 9 травня 1998 р.

 

 

 

Удовидченко Віктор Іванович.

 

 

 

Стенд з портретом Удовидченка В.І. в Музеї бойової слави

117-ї гвардійської Бердичівської мотострілецької

ордена Богдана Хмельницького ІІ ступеня дивізії.

 

 

 

Стенд з матеріалами про Віктора Удовидченко

в музеї історії загальноосвітньої школи №3.

 

 

 

Стенд з матеріалами про Віктора Удовидченко

в музеї історії загальноосвітньої школи №3.

 

 

 

Могила В.І. Удовидченко, травень 2010 р.

 

 

 

Гранітна плита з портретом В.І. Удовидченко, травень 2010 р.

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?