Головна  |  До розділу

Степовий Іван Якович

 

Степовий Іван Якович народився 27 вересня 1923 року в селі Тернівка Джулинського (нині Бершадського) району Вінницької області в селянській родині, де загалом виховувалось четверо дітей.

У 1931 році Іван Степовий вступає до Тернівської середньої школи, у 1941 році закінчує десять класів.

З початком Великої Вітчизняної війни Іван Степовий був евакуйований до Ворошиловградської (нині Луганської) області, Новосвітлівський район. Вже 9 серпня 1941 року він був призваний до лав Червоної Армії, отримав направлення до Дніпропетровського Червонопрапорного артилерійського училища у місті Томськ, яке закінчує за прискореним курсом 29 березня 1942 року з отриманням військового звання "молодший лейтенант".

З квітня 1942 року Іван Степовий приймає участь у бойових діях на Калінінському фронті на посаді командира взводу вогневої підтримки у складі 290-го полку 186-ї стрілецької дивізії. У серпні 1942 року отримав важке поранення, у зв'язку з чим після проходження лікування у госпіталі в жовтні того ж року демобілізований зі Збройних Сил. З жовтня 1942 року по грудень 1944 року Іван Степовий – старший військовий керівник Залізнично-дорожнього училища (м. Улан-Уде).

Але жага збройної боротьби з ворогом не полишає Івана Яковича. Не дивлячись на стан здоров'я він весь час намагається потрапити на фронт. І це йому вдається: в грудні 1944 року Іван Степовий призваний до лав Збройних Сил, по квітень 1945 року він – слухач 29-го Учбового артилерійського полку офіцерського складу. У квітні місяця стає членом Комуністичної Партії. По закінченні навчання Іван Степовий направляється на 1-й Білоруський фронт: з квітня 1945 року він проходить військову службу начальником зв'язку дивізіону 1643-го Легко-артилерійського Сарненського Червонопрапорного орденів Суворова та Кутузова полку 9-го танкового корпусу 2-ї танкової армії, що дислокується в Німеччині. Тут він у складі своєї військової частини і зустрів Перемогу.

По закінченні Великої Вітчизняної війни Іван Степовий, як кадровий військовий, залишається в Збройних Силах: з 1945 по 1948 рр. він начальник зв’язку, командир взводу учбової гаубичної батареї тої ж військової частини. З грудня 1948 року Іван Якович – слухач Об’єднаних курсів удосконалення офіцерського складу Прикарпатського Військового Округу; до 1953 року – командир взводу 122 мм гаубиць; до 1955 року – командиром батареї 85 мм гармат 623-го гаубичного артилерійського полку 70-ї гвардійської стрілецької дивізії 38-ї армії, що дислокується на Україні. З 1955 по 1960 рік – командир батареї 12-ї реактивної мінометної бригади 81-го армійської дивізії.

У 1960 році Іван Якович переїздить до Бердичева, де проходить службу заступником командира дивізіону 685-го окремого ракетного дивізіону 41-ї гвардійської танкової дивізії, яка з лютого 1965 року перейменована у 117-у гвардійську Бердичівську ордена Богдана Хмельницького учбову танкову дивізію. У 1966-1973 рр. Іван Степовий – заступник начальника артилерії, заступник начальника ракетних військ та артилерії цієї ж 117-ї учбової танкової дивізії.

Іван Степовий за участь у бойових діях та службу у мирний час отримав численні урядові нагороди: ордени Вітчизняної війни ІІ ст. (1946), Трудового Червоного Прапора (1972, за відмінне виконання державного завдання по збору врожаю у Краснодарському та Красноярському краях), Вітчизняної війни І ст. (1985); нагороджений багатьма медалями, серед яких: "За Перемогу над Німеччиною" (1945), "30 років Радянської Армії та Флоту" (1948), "За бойові заслуги" (1953), "За бездоганну службу" (1959), "40 років Збройних Сил СРСР" (1958), "60 років Збройних Сил СРСР" (1978), "70 років Збройних Сил СРСР" (1988), нагрудним знаком "25 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні" (1970), "40 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні" (1985), "За військову доблесть. В ознаменування 100-річчя з дня народження В.І. Леніна" (1970) та інші.

Іван Степовий одружений, разом з дружиною Надією Митрофанівною виховали дочок – Валентину (1953) та Світлану (1956), дочекались онуків.

У 1973 році Іван Степовий звільняється з лав Збройних Сил у запас. З 1975 по 1988 рік працює у Бердичівському міському виконавчому комітеті на посаді інспектора по організації добровільних народних дружин – громадських формувань, що створювались з метою сприяння правоохоронним органам у забезпеченні правопорядку. З 1989 року Іван Степовий полишає роботу в міськвиконкомі та виходить на заслужений відпочинок.

Ще на початку 1987 року керівництво радянської держави приймає рішення про створення Ради організацій ветеранів України. У відповідності з цим рішенням 14 лютого того ж року в Бердичеві створюється міська організація ветеранів. З цього часу Іван Степовий приймає активну участь у ветеранській роботі – він входить до складу президії міської ради ветеранів, тривалий час очолює раду ветеранів бердичівського міськвиконкому.

Розглянувши звернення Ради Бердичівської міської організації ветеранів від 12 жовтня 1999 року №43, рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської Ради №651 від 26 жовтня 1999 року за участь у житті міста, велику військово-патріотичну роботу, розвиток зв’язків з різними органами самоорганізації населення, зокрема організація роботи народних дружин з 1975 по 1989 роки, та з нагоди 55-ї річниці визволення України від фашистських загарбників Степовому Івану Яковичу присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева".

До останніх днів свого життя Іван Якович Степовий бере активну участь у житті міста та роботі міської ветеранської організації. Щороку приймав участь у мітингах з нагоди звільнення міста від німецько-фашистських загарбників (5 січня) та до Дня Перемоги (9 травня).

Помер Степовий Іван Якович 8 січня 2010 року. Похований у Бердичеві на міському кладовищі, в секторі почесних поховань. У 2011 році на могилі встановлено пам’ятну стелу з присвятним написом та портретом Почесного громадянина.

 

Джерела і література:

Матеріали музейної кімнати виконкому Бердичівської міської ради.

Рішення Бердичівського міськвиконкому за №651 від 26.10.1999 р.

Архів родини Степових.

 

 

 

Іван Якович Степовий.

 

 

 

Підполковник Іван Степовий, серпень 1966 р.

 

 

 

Іван Степовий (другий зліва) з Почесними громадянами Бердичева, 2003 р.

 

 

 

Іван Степовий (зліва) серед ветеранів міста.

 

 

 

Почесні громадяни міста Бердичева (Іван Степовий другий справа) на урочистостях

з нагоди Дня Незалежності України, 24 серпня 2006 р.

 

 

 

Могила Івана Степового на міському кладовищі, травень 2012 р.

 

 

 

Пам’ятна стела на могилі І.Я. Степового, травень 2012 р.

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?