Головна  |  До розділу

Припутницький Василь Іванович

 

Припутницький Василь Іванович народився 3 квітня 1930 року в селі Березівка Радехівського району нині Львівської області у селянській родині (на той час територія Львівщини була складовою частиною Польщі). Зростав разом з двома сестрами – Катериною та Анною. В рідному селі закінчив два класи польської початкової школи.

У вересні 1939 року відбулась анексія земель Західної України Радянським Союзом (під час т. зв. Визвольного походу Червоної Армії у Західну Україну та Західну Білорусь у відповідності до Пакту Молотова-Ріббентропа). Радянська влада приходить і в село Березівку, тут утворюється колгосп. Родина Припутницьких змушена була передати до колективного господарства власну землю, якої налічувалося біля трьох гектарів. З початком Великої Вітчизняної війни родина залишилась на окупованій території. Хоч як важко не було, але роки окупації родина щасливо пережила.

Вже у повоєнний час Василь Припутницький закінчує середню школу у сусідньому селищі Лопатин. Юнак облюбував собі професію медика (загалом, це була мрія його матері) та в 1948 році вступає до Львівського державного медичного інституту, склавши всі шість вступних іспитів на "відмінно". Але по закінченні другого курсу навчання змушений був полишити інститут – його виключають як політично неблагонадійного студента: на третьому курсі викладання предметів в інституті переводили на російську мову (до цього викладали на українській), мовляв, це – мова Леніна-Сталіна. Василь встав і сказав, що немає такої мови – Леніна-Сталіна! Є мова українського народу, російського, німецького. Для інститутського керівництва цього було достатньо...

Василь Припутницький повертається до рідного села та влаштовується працювати в місцевому колгоспі хліборобом в тракторну бригаду. Наступні роки були присвячені сільському господарству, за успіхи у хліборобській праці він був запрошений до Москви для участі у Всесоюзній виставці досягнень народного господарства. Отримав медаль.

Вже після смерті Йосипа Сталіна у 1953 році таким, як Василь Припутницький, студентам із незакінченою вищою освітою дозволили продовжити навчання в інститутах. Він пише лист у Москву і за тиждень приходить позитивна відповідь. Василь Іванович стає студентом третього курсу, але вже не Львівського, а Томського державного медичного інституту, який успішно закінчує у 1959 році.

З дипломом на руках Василь Припутницький повертається на рідну Галичину. Працює хірургом у центральній районній лікарні міста Миколаїв Львівської області, згодом призначається на посаду заступника головного лікаря по мережі цієї ж лікарні. Суміщав як роботу хірурга – днював і ночував на роботі, рідко випадала яка ніч, коли б не викликали на операцію, – так і роботу адміністратора. Тут у районі організовував відкриття ФАПів, облаштування у них автоклавів для стерилізації, в кожному селі на всіх фермах – фізкабінети, щоб могли доярки відразу ж лікуватися.

У січні 1973 року Василь Іванович переїздить до Бердичева (його "засватав" колишній колега з Миколаєва, що вже працював тут). Цього ж року вдруге одружується (перший шлюб ще в роки навчання виявився невдалим), отримує житло. Саме у Бердичеві Василь Припутницький повністю розкриває свій талант хірурга. З 1974 року він очолює міську хірургію, а з 1990 року керує створеним вперше в Житомирській області відділенням гнійної хірургії. На цій посаді Василь Іванович пропрацював до 1997 року, далі продовжив працю ургентним хірургом. За роки своєї праці в бердичівській міській лікарні Василь Припутницький провів понад 20 тисяч операцій. Загальний стаж роботи хірурга – 53 роки, з низ 27 – завідуючим відділенням хірургії міської лікарні. Його професійний досвід неодноразово вивчали колеги з усієї України. Також він обирався депутатом Бердичівської міської ради.

Василь Припутницький став родоначальником цілої династії медиків. Адже дружина Василя Івановича – Лариса Федорівна — хірург-уролог, колишній викладач Бердичівського медучилища. Вони зростили та виховали троє дітей, прищепили їм любов до своєї професії: доньки Мирослава і Віра — лікарі-стоматологи, працюють у Миколаєві поблизу Львова; син Андрій працює хірургом центральної міської лікарні в Бердичеві.

21 лютого 2001 року в місті почала свою діяльність неприбуткова організація "Лікарняна каса міста Бердичева", мета якої – вирішення питань з забезпеченням медичними препаратами та оплата послуг медичних організацій в разі звернення хворого до лікарень міста Бердичева. Василь Іванович Припутницький обирається головою правління цієї організації. Досвідчений лікар вміло вирішує організаційні та фінансові питання діяльності організації. За час діяльності Лікарняної каси десятки тисяч бердичівлян реально відчули взаємодопомогу, коли їх спіткали проблеми зі здоров’ям. Загалом, за роки існування через міську лікарняну касу пройшло понад 3,6 млн. грн. – це внески, сплачені її членами, яких, у кращі часи, налічувалося понад 9 тисяч осіб.

Рішенням Виконкому міської ради №500 від 19 серпня 2004 року за багаторічну самовіддану працю в органах охорони здоров’я, розвиток хірургічної служби міста, високий професіоналізм, наставницьку діяльність, активну участь у громадському житті міста, плідну роботу на посаді голови правління "Лікарняної каси", враховуючи звернення центральної міської лікарні, Василю Івановичу Припутницькому присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева". Він став першим серед медичних працівників міста, хто отримав таку відзнаку.

З 1 серпня 2012 року неприбуткова організація взаємодопомоги "Лікарняна каса міста Бердичева" рішенням загальних зборів її членів ліквідовується. Оскільки з часом кількість членів Лікарняної каси почала поступово зменшуватись, це привело до зменшення коштів, які каса могла виділяти на забезпечення хворих ліками. Цього ж місяця Василь Припутницький полишає посаду голови правління та виходить на заслужений відпочинок.

Не дивлячись на доволі поважний вік Василь Іванович і далі знаходиться в робочому строю, проживає у Бердичеві.

 

Джерела і література:

Кравченко В. Інтерв'ю з лікарняного ліжка… // "Земля Бердичівська", №94 (15213) від 21.11.2002 р.

Хірург. // "Земля Бердичівська", №68 (15395) від 21.08.2004 р.

Козінчук Л. У кожного своя висота. // Пасічник М. Імідж міста в живих іменах. Нариси та портрети. Книга друга. – К., Вид-во "Дія", 2005. – с. 158-162.

Демиденко В.Н. Час – у Лету, Люди – в Пам'ять... Спогади. – Житомир, ПП Пасічник, 2006, с. 14-15.

 

 

 

 

Припутницький Василь Іванович.

 

 

 

Василь Іванович Припутницький

по закінченні Томського медінституту.

 

 

 

Перша операція методом лапероскопії в міській лікарні.
Лікарі-хірурги Ю.П. Попадиченко та О.П. Кононко, 31 березня 1999 р.

Фото Віктора Коржука.

 

 

 

В кардіологічному відділенні (зліва на право): старша медична сестра

кардіологічного відділення С.В. Михнюк, завідуюча відділенням Л.І. Яроцька,

голова правління "Лікарняна каса міста Бердичева" В.І. Припутницький,

хвора Т.О. Зелінська.

Фото Віктора Коржука, 2002 р.

 

 

 

В кабінеті голови правління Лікарняної каси (зліва на право):

ветеран війни Микола Михайлович Озеров,

голова правління Василь Іванович Припутницький,

ветеран війни Павло Антонович Сухоставський та головний бухгалтер

Лікарняної каси Катерина Соболевська.

Фото Івана Марамигіна.

 

 

 

Зліва на право: хірург О.П. Кононко, головний лікар міської лікарні А.М. Терефеєв,

хірург В.І. Припутницький.

 

 

 

Зустріч колег (зліва на право):

завідуючий травматологічним відділенням Лев Йосипович Раппопорт,

заступник головного лікаря міської лікарні Олександр Леонтійович Тихолоз,

завідуючий хірургічним відділенням Василь Іванович Припутницький,

завідуючий ЛОР-відділенням Віктор Філіпович Кононюк.

Фото середини 1980-х років.

 

 

 

На святі: завідуючий хірургічним відділенням Василь Іванович Припутницький

та старша медсестра хірургічного відділення

Франя Володимирівна Лозінська.

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?