Головна  |  До розділу

Бей Микола Митрофанович

 

Бей Микола Митрофанович народився 5 лютого 1924 року в селі Білоцерківка (нині село Хмельове Бердичівського району) в багатодітній родині. Родина переживає важкі часи голоду 1932-1933 рр. завдяки працьовитості родини. У 1933 році щоб вижити батьки розпродують майже все майно та купують половину будинку в селищі Гришківці, неподалік від школи №11 (нині це міська загальноосвітня школа №6 ім. І.В. Житниченка).

Микола Бей навчається в міській школі №6, тут у 1941 році закінчує 9 класів та влаштовується працювати їздовим у місцевому колгоспі. Та подальші наміри про продовження навчання перериває війна.

З початком Великої Вітчизняної війни разом з друзями-однокласниками Микола Бей організовує підпільну групу. Підпільники виготовляли листівки, зробили радіоприймач, за допомогою якого слухали передачі з Москви та зведення Інформбюро про становище на фронтах. Цю інформацію розповсюджували серед жителів селища. Коли в селі Пилипи організовується партизанський загін, підпільники збирали в лісах зброю та боєприпаси і переправляли все до партизан. Микола Бей не раз сам просився у партизанський загін, але йому відмовляли. Також родина Миколи Бея переховувала у себе єврейську дитину, якій вдалося врятуватись від неминучої смерті.

5 січня 1944 року радянські війська звільняють Бердичів від німецько-фашистських загарбників. Вже 10 січня Миколу Бея військовим комісаріатом призвали до лав Червоної Армії. Він стає розвідником 74-ї окремої розвідувальної роти 71-ї стрілецької дивізії. За короткий час бойових дій зарекомендував себе як відповідальний боєць. Лише за лютий місяць мав 6 виходів на бойові завдання, під час яких особисто взяв у полон одного німецького солдата та двох ворогів знищив. У березні місяці під час виконання бойового завдання не дивлячись на сильний мінометно-кулеметний обстріл виніс пораненого товариша з поля бою та гранатою знищив станковий кулемет ворога. Вже 26 квітня 1944 року Микола Бей отримує свою першу бойову нагороду – орден Червоної Зірки.

Всього на протязі війни Микола Митрофанович отримав кілька легких поранень, після лікування щоразу повертався в свою частину. З бойовими товаришами дійшов до Німеччини, де поблизу ріки Вісла отримав важке поранення. Довелося з розвідки перейти на технічну службу в авіацію. За роки війни крім ордену Червоної Зірки нагороджений також орденом Слави III ст. та медаллю "За відвагу".

По закінченні Великої Вітчизняної війни Микола Бей продовжив службу в авіації на технічних посадах. У 1950 році демобілізується з лав Збройних Сил. Повертається на Бердичівщину та влаштовується викладачем фізкультури в селі Бистрик. Одночасно з роботою продовжує навчання – за рік закінчує 10-й клас у вечірній школі.

У 1951 році Микола Бей вступає до Вінницького медичного інституту, який закінчив у 1957 році. Його направляють на роботу до села Райгородок Бердичівського району головним лікарем дільничної лікарні. Вже через рік він перекваліфіковується на хірурга та влаштовується до Бердичівської районної лікарні. За час роботи хірургом, а це більш як тридцять років, Микола Бей провів понад 15 000 операцій, врятувавши тисячі людських життів. Окрім своїх прямих справ Микола Бей також виконує обов’язки пропагандиста районної лікарні. 24 вересня 1983 року за багаторічну, активну роботу його ім'я було занесене до Книги Пошани Бердичівського району.

4 січня 2001 року в Єрусалимі (Ізраїль) на засіданні комісії, створеної при національному інституті пам’яті катастрофи та героїзму Яд Вашем було прийнято рішення удостоїти Миколу Бея та його батьків почесних звань Праведників світу і нагородити медаллю "Праведник народів світу", адже під час війни він з батьками переховував та рятував від фашистського геноциду єврейське населення. На знак глибокого визнання їх імена викарбували в стіні слави на Алеї праведників в Яд Вашем.

Указом Президента України від 27.01.2010 за №64/2010 Микола Митрофанович Бей нагороджений орденом "За мужність" 3-го ст.

У 2010 році під час 27-ї сесії Бердичівської районної ради депутати одностайно прийняли рішення про присвоєння партизану, фронтовику, "Праведнику світу", колишньому хірургу районної лікарні Миколі Митрофановичу Бею звання "Почесний громадянин Бердичівського району".

Помер Микола Митрофанович Бей 5 серпня 2012 року. Похований на кладовищі у селищі Гришківці Бердичівського району.

 

Джерела і література:

Кравченко В. В районі – ще один "Почесний громадянин" // "Земля Бердичівська", №20 (15764) від 14.05.2010 р.

Побережець А. Спогади про ветерана. // "Земля Бердичівська", №17 (15761) від 23.04.2010 р.

Книга Пам'яті України. Переможці. Житомирська область. – 1 том. Житомир. Комунальне книжково-газетне видавництво "Полісся", 2010. – с. 258-259.

Кравченко В. Не стало на землі ще одного лікаря від Бога… // "Земля Бердичівська", №32 (15882) від 10.08.2012 р.

 

 

 

Бей Микола Митрофанович.

 

 

 

Микола Бей під час урочистого мітингу з нагоди

Дня партизанської слави, 22 вересня 2011 року.

 

 

 

Микола Бей (перший справа) під час урочистого мітингу з нагоди

Дня партизанської слави, 22 вересня 2011 року.

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?