Головна  |  До розділу

Пасічник Михайло Павлович

 

Пасічник Михайло Павлович народився 4 квітня 1953 року в селі Половецьке Бердичівського району в сім’ї сільських трудівників. Батько – Пасічник Павло Костянтинович – корінний половчанин, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами й медалями, нині покійний, все життя був муляром і займався лозоплетінням; мати Надія Омелянівна (дівоче прізвище Головач) родом з села Татарнівка (нині село Озерянка) Житомирського району, під час війни шістнадцятирічною була вивезена на важкі роботи до Німеччини, нині теж покійна.

У 1959 році Михайло пішов до першого класу Половецької середньої школи, яку закінчив у 1970 році.

Перші вірші Михайло Пасічник написав у 1968 році, а надрукував у 1970 році, коли був десятикласником (обласні газети "Радянська Житомирщина" та "Комсомольська зірка"). Своїм літературним вчителем вважає відомого українського поета-лірика Михайла Клименка. Йому завдячує своїми дебютними публікаціями та виходом у світ першої книжки "Робота". Окрім нього, Михайла Пасічника підтримували відомі українські письменники Степан Олійник, Платон Воронько, Абрам Кацнельсон, Михайло Слабошпицький та інші.

Після закінчення школи Михайло Пасічник вступив до Житомирського державного педагогічного інституту ім. Івана Франка, який закінчив у 1974 році (філологічний факультет). Два роки поспіль Михайло Пасічник працює учителем української мови та літератури в Дубрівській середній школі Олевського району на Житомирщині. Окрім віршів уже тоді пише газетні матеріали, друкується в місцевих та республіканських газетах.

У 1975 році у видавництві "Молодь" виходить збірка віршів "Робота", за яку поета у 1977 році було прийнято до Спілки письменників України й Радянського Союзу.

У 1976 році Михайло Пасічник переїздить до Бердичева, стає кореспондентом міськрайонної газети "Радянський шлях", згодом – завідувачем відділу листів, відповідальним секретарем цього видання.

У 1979 році здібного поета й журналіста запрошують на роботу в редакцію обласної молодіжної газети "Комсомольська зірка", в якій він працює завідувачем відділу шкіл та студентської молоді. Навесні наступного року письменник очолює обласне літературне об’єднання. На цій відповідальній посаді він працює по 1985 рік, а восени повертається до Бердичева і розпочинає працювати відповідальним секретарем газети "Радянський шлях". У цій газеті Михайло Павлович був також завідувачем відділу культури й моралі, політичного життя, заступником редактора.

Свою видавничу діяльність поет розпочав у 2000 році. Займається нею по сьогодні.

У різні роки виходять поетичні й художньо-документальні книги Михайла Пасічника – загалом їх понад 20. Він друкується в багатьох газетах та журналах України, зарубіжних країн – Росії, Киргизії, Таджикистану, Чехії, Болгарії, США. За книжку віршів "Право на дорогу" (1981 р.) Михайло Павлович удостоєний обласної літературної премії імені поета-партизана М. Шпака (1983 р.). Наступні книги брали участь у конкурсах на здобуття республіканських премій імені Петра Усенка та Миколи Островського як помітні явища в українській літературі 80-х років. У своїх книгах автор опрацьовує багато тем, з-поміж яких основними є людина праці, село, природа; особливе місце займає інтимна лірика, патріотичні вірші.

У 2003 році побачило світ підсумкове на той час видання поета – вибрані твори у двох томах "Роса та іній літ і зим" (до 50-річчя автора).

Михайло Пасічник – поет-лірик, поет-філософ, поет-драматург, поет-психолог. Його віршам притаманні як простота й людяність, зворушливість і дитяче подивування світом, так і глибока думка й розважливість, метафоричність та яскрава образність, зримість відчутого ним самим і переданого читачеві у слові.

Михайло Пасічник також прозаїк, гуморист, пісняр, пише дітям. У 2008 році в альманасі "Тет-А-Тетерів" видрукуваний його фантастичний роман "Три життя однієї людини, або Дзеркала, в які дивиться доля". Вийшла також окремою збіркою книжечка прози для дітей "Наші з Савичем дороги", дві книжечки дитячих віршів – "Жива книжечка" і "Василькові посівайки"; збірка гумору і сатири "Вказівний перст жони" (2007 р.). Саме за неї у 2008 році поетові присуджена літературна премія імені Василя Юхимовича.

Михайло Пасічник завжди серед людей, багато сил віддає громадській роботі. 22 березня 1990 року в Бердичеві в приміщенні редакції газети "Радянський шлях" відбулись установчі збори міського Товариства української мови ім. Т. Шевченка, яке очолив поет. Через рік організації повернуто його первісну назву – "Просвіта". Михайло Павлович балотувався у 1994 році кандидатом у депутати Верховної Ради України, багато років поспіль обирався членом ради ЖОО НСПУ, з 2007 року – голова Житомирської організації Національної Спілки письменників України.

У 2010 році Михайло Пасічник став лауреатом Всеукраїнської премії імені Олександра Олеся. А в березні 2011 року поету присуджена літературна премія імені Івана Огієнка. Указом Президента України №822/2011 від 19.08.2011 р. за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю нагороджений відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "20 років незалежності України".

Рішенням Бердичівської районної ради №161 від 22.08.2012 р. Михайлу Павловичу Пасічнику присвоєно звання "Почесний громадянин Бердичівського району".

Михайло Пасічник одружений, виховав дві доньки та має четверо онуків.

 

Книги Михайла Пасічника, які побачили світ (лише поезія):

1. "Робота", в-во "Молодь", 1975 р.

2. "Право на дорогу", в-во "Молодь", 1981 р.

3. "Робочий день бджоли", в-во "Радянський письменник", 1983 р.

4. "Хлібні заповіти", в-во "Молодь", 1988 р.

5. "Корабельний ліс", в-во "Український письменник", 1993 р.

6. "Роса та іній літ і зим", в-во "Житомир", 1998 р.

7. "Рясен ряст", в-во "Бердичіврегіонвидав", 2000 р.

8. "Скіфське моє Половецьке", в-во "Бердичіврегіонвидав", 2001 р.

9. "Роса та іній літ і зим" – вибрані твори у 2-х томах, в-во "Бердичіврегіонвидав", 2003 р.

10. "Не з оболонок, а з осердь", видавець ПП Пасічник, 2005 р.

11. "В режимі стиснутих пружин", видавець ПП Пасічник, 2006 р.

12. "Вказівний перст жони", видавець ПП Пасічник, 2006 р.

13. "Меди молодих медитацій", видавець ПП Пасічник, 2008 р.

14. "Не розминутися б із собою", ПП "Рута", 2009 р.

15. "О, як негарно збоку!: гумор та сатира". — Житомир : ПП "Рута", 2009 р.

16. "У вільх цих кров моєї групи", ПП "Євенок О.О.", 2012 р.

 

Джерела і література:

Національна Спілка Письменників України: http://nspu.org.ua/dovidnyk/%D0%9F

 

 

"Ім’я Михайла Пасічника запам’яталося мені, коли кілька років тому я прочитав його ліричну мініатюру:

Таке падіння

Славлю і приємлю,

Таке падіння

Варте висоти:

Якщо вже падать –

То зерном у землю,

Щоб навесні

До сонця дорости!

З біографічної довідки дізнався: авторові немає ще і двадцяти. Це приємно вразило: ранні вдалі дебюти – не такі й часті…".

Абрам Кацнельсон

 

 

 

На руках у матері.

 

 

 

 

Михайло Пасічник та Фелікс Пашківський під час

науково-краєзнавчої конференції, с. Верхівня (Ружинський район), 1999 р.

 

 

 

Михайло Пасічник разом з поетом-викладачем філології ЖДПУ Петром Білоусом,

головою міського осередку товариства "Просвіта" Петром Костюком

та директором ЗОШ №3 Феліксом Пашківським, 1999 р.

 

 

 

 

 

 

У колі шанувальників поезії.

 

 

 

Михайло Пасічник виступає на презентації книги Марини Гримич "Фріда",

м.Бердичів, 3 вересня 2006 р.

 

 

 

Дружній шарж від бердичівського карикатуриста Олега Федорука.

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?