|
Гурлянд Ілля Якович
Гурлянд Ілля Якович народився 1 серпня 1868 року у Бердичеві в інтелігентній і релігійній єврейській сім'ї. Його батько Яків Ілліч був родом з міста Кльоцк Мінської губернії, був випускником віленського (Вільнюського) рабинського училища, після закінчення якого на протязі десяти років служив казенним рабином у віддаленому містечку Полтавської губернії, потім в самій Полтаві, а з середини 1870-х років – нотаріусом у Харкові. Яків Ілліч Гурлянд був удостоєний звання почесного громадянина, написав ряд праць по юриспруденції і історії філософської думки. Родина Гурляндів у Бердичеві надовго не затрималась, через декілька років після народження Іллі сім'я переїздить до Харкова. Ілля Гурлянд отримує початкову освіту в гімназіях у Харкові і Одесі. Згодом закінчує Демидівський юридичний ліцей в Ярославлі з золотою медаллю за тезис по римському праву "Римский юрист Гай и его труды" (1891). Був залишений у ліцеї для читання лекцій по торговому і адміністративному праву — з 1894 року в званні приват-доцента, а з 1901 року — професора адміністративного права. У 1893 році він успішно здає екзамен на звання магістра поліцейського права, у 1898 році опублікував свій перший юридичний трактат "Идея патроната как идея внутреннего управления", у 1900 році захистив дисертацію "О ямской гоньбе в московском государстве" (XVII ст.) при Київському університеті, у 1902 році — докторську дисертацію під назвою "Приказ великого государя тайных дел" (опублікована окремою книгою в тому ж році). Друкуватись Ілля Гурлянд розпочав ще будучи гімназистом у 1884 році як фейлетоніст у сатиричних виданнях "Пчела", "Будильник", а також різних одеських газетах під псевдонімами Арсений Г., Арсений Гурлянд и Арсений Гуров. Він отримав популярність як літератор співпрацюючи в газеті "Новости дня", що видається А.Я. Липськеровим, де друкував ліберальні фейлетони і повісті під псевдонімом Арсений Гуров. На протязі багатьох років виступав з літературними і театральними рецензіями в "Новостях дня", "Одесских новостях", "Петербургской газете", в журналі "Театр и искусство" і інших періодичних виданнях. У 1889 році Гурлянд у Ялті познайомився з письменником А.П. Чеховим, з схвалення якого публікує декілька комедій, поставлених у тому ж році у московському Малому театрі. В наступні роки вийшли повісті Іллі Гурлянда "Каприз", "Карьера", "Особый мир", "На пороге", літературознавча книга "Характерные черты поэзии К. Р." (про поезію великої княгині Єлизавети Федорівни), численні фейлетони, присвячені моралі московської інтелігенції. Приблизно в той же час Гурлянд приймає православ’я і одружується на Наталії Валер'янівні, на вісім років молодшій за нього. З 1901 року під заступництвом ярославського губернатора Б.В. Штюрмера, літературним редактором (автором промов) якого працював Ілля Гурлянд, розпочалась його бюрократична кар’єра: спочатку в якості радника Міністерства освіти і Міністерства внутрішніх справ у Ярославлі. У 1904 році, після призначення Б.В. Штюрмера директором департаменту загальних справ Міністерства внутрішніх справ, І.Я. Гурлянд залишає посаду професора у Демидівському ліцеї і поступає на державну службу чиновником особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ у Санкт-Петербурзі. Починаючи з квітня 1906 року він є одним з наближених співробітників прем’єр-міністра Росії Петра Столипіна, членом Ради міністра внутрішніх справ. З 1907 по 1917 рік одночасно очолює проурядову газету "Россия". Також він приймає участь у розробці ряду законопроектів, був одним з авторів проекту булигінської державної реформи, яка так і не була проведена. У 1906-1912 роках під псевдонімом Н.П. Васильев по замовленню Петра Столипіна Ілля Гурлянд видає серію консервативних брошур памфлетного характеру — "Правда о кадетах" (1906, друге видання 1912), "Что такое трудовики?", "Вторая Дума" (1907), "Оппозиция" (1910), направлених проти Партії народної волі (кадетської), у яких він серед іншого озвучив і неприховано антисемітські ідеї. Авторство цих памфлетів було встановлено лише багато років потому на основі архівних матеріалів, що збереглися. Під своїм же ім'ям Гурлянд крім публіцистичних матеріалів у газеті "Россия" опублікував ряд праць історичного характеру (К вопросу об участии Г.Ф. Миллера в "Древней Вивлиофике", "Новгородские ямские книги 1586—1631 гг." та інші). Опубліковані Гурляндом статті дозволяють припустити, що він був противником запропонованої (але не здійсненої) Столипіним реформи, направленої на полегшення положення євреїв у Росії. Також Іллі Гурлянду, як редактору газети "Россия", Петро Столипін доручив організувати кампанію у пресі, направлену проти університетської професури з метою підтримки урядового тиску на університети. Після вбивства революціонерами у 1911 році Петра Столипіна Ілля Гурлянд йде з державної служби, але восени 1915 року був призначений директором Бюро друку. У січні 1916 року, коли його давній покровитель Б.В. Штюрмер стає прем’єр-міністром, Ілля Якович стає на чолі всієї імперської інформаційної служби, призначається директором Петроградського телеграфного агентства і, за свідоцтвами сучасників, стає правою рукою і головним радником Штюрмера. Після Лютневої революції у 1917 році Ілля Якович емігрував з Росії, оселився в Парижі і відійшов від політичної діяльності. У 1921 році він опублікував велику поему "На кресте", де головним героєм стає єврей Абрам Кон, що поліг в протистоянні з більшовиками. Помер Ілля Якович Гурлянд у 1921 році у Парижі.
Джерела і література: Матеріали з Вікіпедії – вільної енциклопедії: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D1%80%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B4,_%D0%98%D0%BB%D1%8C%D1%8F_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87
Коментарі? Поправки? Доповнення?
|
