Головна  |  До розділу

Менделе Мойхер-Сфорім

(Абрамович Соломон Мойсейович)

 

Менделе Мойхер-Сфорім (ідиш מענדעלע מוכר ספרים — "Менделе-Книгоноша", справжнє ім'я — Шолом-Яаков (Шолем-Янкев) Бройде, згідно з паспортом — Соломон Мойсейович Абрамович) народився 21 грудня 1835 року (за новим стилем — 2 січня 1836 р.) у містечку Копиль, нині Мінської області Білорусі. Його батько, Хаїм Моше, відав коробочним збором (внутрішньо общинним податком) і безоплатно виконував обов’язки казенного рабина; цікавився більше Біблією, ніж Талмудом, за що серед сучасників вважався вільнодумцем.

Менделе Мойхер-Сфорім – єврейський письменник, який вважається засновником сучасної світської літератури на мові ідиш, класиком літератури на ідиш і на івриті.

Менделе Мойхер-Сфорім отримав традиційну єврейську освіту. За наполяганням батька Менделе вивчав також граматику мови іврит і Біблію, яку в 10 років знав напам'ять. Після смерті батька (у віці 40 років) родина збідніла і 14-річний Менделе Мойхер-Сфорім був направлений на навчання поза домом, столувався у членів єврейських общин. В ці роки він знайомиться з хасидами і деякий час знаходиться під впливом їх вчення.

Після трьох років навчання Менделе Мойхер-Сфорім повертається до родини, яка проживає на цей час в містечку Мельниці. Тут він пише свої перші вірші на івриті. Але невдовзі Менделе повертається в рідне містечко Копиль, де знайомиться з бідним бродягою Авремлом Хромим, який захопив його подорожами по Литві та Україні. Поневіряння по містечках на розбитому возі, ночівлі в синагогах і богадільнях дали згодом матеріал для його повістей "Фішка дер крумер" ("Фішка Хромий") і "Ді кляче" ("Кляча").

У 1853 році Менделе Мойхер-Сфорімом зустрічає в Кам'янець-Подільському родича, який умовив його залишитися в місті. Тут він зближується з місцевим заможним євреєм А.Б. Готлобером, дочка якого навчала Менделе Мойхер-Сфоріма російської та німецької мов, а також основам математики. Незабаром Менделе Мойхер-Сфорім одружується з дочкою Готлобера, але через три роки розлучається.

У 1856 році Менделе Мойхер-Сфорім складає іспити на звання вчителя і отримує роботу в місцевому світському єврейському училищі. У 1857 році Готлобер без відома Менделе Мойхер-Сфоріма опубліковує в журналі "Ха-Маггід" його статтю "Міхтав ал двар ха-хіннух" ("Замітка про освіту") щодо необхідності навчання єврейських дітей російської мови і професіям. Мойхер-Сфоріму запропонували писати в "Ха-Маггід" та інші єврейські журнали, і незабаром публіцистика займає чільне місце в його житті.

У 1858 році Менделе Мойхер-Сфорім одружується на Песі Левін, дочці діяча Хаскали в Бердичеві, та оселяється в будинку тестя. Так розпочинається десятилітній бердичівський період в житті письменника. В Бердичеві окрім літератури і публіцистики Мойхер-Сфорім займається громадською діяльністю: засновує товариство дешевого кредиту "Маскіл ел дал" (1863), громадську бібліотеку, допомагає багатьом єврейським юнакам вступити до Житомирського рабинського училища. Також він видає декілька збірок критичних статей на івриті та пише книгу "Толдот ха-тева" ("Історія природи") — переказ німецької "Історії природознавства" професора Ленца, для чого Менделе Мойхер-Сфориму довелось розробити для івриту термінологію з природознавства.

У бердичівський період дружба з дослідником мови ідиш Шия Ліфшицем (1829-1878) пробуджує в Менделе інтерес до ідиш. У 1862 році за пропозицією Менделе Мойхер-Сфоріма та Шия Ліфшиця публіцист Олександр Цедербаум в Одесі розпочинає видання газети на ідиш "Кол Мевассер" (додаток до "Ха-Меліц"), де з листопада 1864 року по лютий 1865 року друкується повість Менделе Мойхер-Сфоріма "Дос клейне менчеле" ("Маленька людина"). У повісті вперше з'являється персонаж на ім'я Менделе Мойхер-Сфорім ("Менделе-Книгоноша"), яке в подальшому стає псевдонімом письменника. Повість неодноразово перевидавалась зі змінами та доповненнями, але вже у першому варіанті проявляється особливість мови автора – поєднання литовсько-білоруського і українського діалектів. "Маленька людина" відкриває новий період у творчості Мойхер-Сфоріма. За спогадами письменника, він перейшов на ідиш, щоб бути зрозумілим та "служити своєму народові", не дивлячись на те, що "наші письменники дивились на жаргон зверхньо".

Після публікації п’ятиактної драми "Ді таксе, одер Ді банде штот ба алей тойвес" ("Такса, або Банда міських благодійників", Житомир, 1869), яка розкриває картину експлуатації найбідніших верств єврейства міськими заправилами Бердичева і використання ними коробочного збору для особистого збагачення, Менделе Мойхер-Сфорім вимушений був полишити Бердичів та переїхати до Житомира.

В "Дос клейне менчеле", "Фішке дер Крумер", "Ді таксе" та інших творах письменника вперше в єврейській літературі з'явився рельєфний опис природи, був розкритий психологічний світ героїв і створений узагальнений образ єврейського містечка з символічною назвою Глупськ, в якому відразу впізнали Бердичів.

В рамках просвітницької діяльності Менделе Мойхер-Сфорім спільно з І. Бінштоком переводить на ідиш "Подорож на повітряному шарі" французького письменника Жуль Верна і видає свою роботу з природознавства "Дер фіш, вос хот айнгешлунген Йойне ха-нові" ("Риба, що проковтнула пророка Йону", Одеса, 1870). В алегоричній повісті "Ді клячє, одер Ца‘ар ба‘алей хаім" ("Шкапа, або Жалість до тварин", Вільно, 1872), що принесла письменнику широку популярність, Менделе Мойхер Сфорім зобразив єврейський народ в образі гнаної всіма шкапи (шкапа – нешанобливо поганий кінь).

Не дивлячись на успіх "Шкапи", матеріальний стан Менделе Мойхер-Сфоріма не покращився, оскільки рукопис з самого початку був проданий видавцям. Невдалою стала і спроба заробити переводом на ідиш "Устава воинской повинности" (Житомир, 1874).

У 1881 році Менделе Мойхер-Сфорім переїздить до Одеси, де отримує посаду завідуючого реформованої єврейської школи. Після шестирічної перерви в літературній діяльності, викликаної важкими життєвими випробуваннями (у т.ч. смертю дочки та арештом сина), Менделе Мойхер-Сфорім пише п’єсу "Дер призов" ("Призов", 1884), де поряд з характерними типажами з простолюду зображає представників єврейської інтелігенції нового часу.

Поява оповідання "Бе-сетер ра‘ам" ("Под сенью грома ", "Ха-Іом", 1886) знаменує повернення Менделе Мойхер-Сфоріма до творчості на івриті. На івриті з'явилися такі твори, як "Ба-іамім ха-хем" ("Во дні они", 1894), "Емєк ха-баха" ("Долина плачу", перероблені "Дос вінчфінгерл", 1904), "Сефер ха-кабцанім" ("Книга бідних", перероблений "Фішке дер Крумер", 1909), "Мас‘от Біньямін ха-шліші" (перероблений "Масоес Біньомін ха-шліші"), "Сусаті" (перероблений "Ді клячє"), що ввійшли в перше повне зібрання творів Мойхер-Сфоріма на івриті в трьох томах (Краків-Одеса, 1909-1912). В цих творах письменник створював новий іврит, використовуючи мовні норми на всіх етапах її розвитку — біблійному, талмудичному і середньовічному. Новий іврит Менделе Мойхер-Сфоріма виявився настільки життєздатним, що переважав у прозі на івриті до 50-х років XX ст.

Повне зібрання творів письменника "Але верк" в 17 томах побачило світ на ідиш у 1911-1912 рр. (Варшава); на івриті (окрім згаданого тритомного) – у видавництві "Двір" у 1948 р. і з того часу багаторазово перевидавалось; зібрання творів на російській мові – у видавництві "Современные проблемы" у 1905-1907 рр. Публікації творів в українських перекладах з'явились в радянський період (перекладав твори Менделе Мойхер-Сфоріма українською Райцин Єфраїм Хананійович): "Долина сліз" (Київ, 1928), "Перстень щастя" (Київ, 1928), "Мандри Веньямина Третього" (Харків, 1934), Вибране (Київ, 1940).

Син Менделе Мойхер-Сфоріма, Михайло Соломонович Абрамович (1859-1940), російсько-єврейський поет, який писав у дусі російського поета Семена Надсона (1862-1887). Заарештовувався за участь у революційному русі. Прийняв православ’я (був охрещений), але, за деякими даними, повернувся в подальшому до юдаїзму. Його син, онук Менделе Мойхер-Сфоріма, Всеволод Михайлович Абрамович (1887-1913), російський авіатор, першим здійснив дальній переліт з пасажирами (Берлін-Петербург, 1912), загинув в авіаційній катастрофі. Другий онук, Олександр Володимирович Абрамович (1900-1988), радянський музикознавець, був заступником директора Одеської (1933-1941) і Кишинівської (1954-1957) консерваторій.

Помер Менделе Мойхер-Сфорім 25 листопада (за новим стилем — 8 грудня) 1917 року в Одесі.

 

Джерела і література:

Светланов Ю. Жизнь и творчество Менделе Мойхер-Сфорим // Менделе Мойхер Сфорим. Маленький человечек. – М., 1961.

Менделе Мойхер-Сфорім // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 6. — Київ, 1981. — С. 456.

 

 

 

Менделе Мойхер-Сфорім

(Абрамович Соломон Мойсейович).

 

 

 

Знамениті єврейські письменники (зліва на право):

Менделе Мойхер-Сфорім, Шолом-Алейхем, Бен-Амі, Хаїм Нахман Бялік.

 

 

 

Єврейські письменники і публіцисти Одеси (справа на ліво):

С. Фруг, Х.Н. Бялік, М.М. Сфорім, Ш. Ан-ський, І.Х. Равинський, 1916 р.

 

 

 

Єврейські культурні діячі, письменники, публіцисти.

Сидять (зліва направо): Лілієнблюм, Равницький, Ахад а-Ам,

Менделе Мойхер-Сфорім, Левинський.

Стоять: Борохов, Клаузнер, Бялік.

Одеса, 1910 р.

 

 

 

Книга Менделе Мойхер-Сфоріма "Путешествие Вениамина III. Фишка Хромой",

на ідиш, Москва, Гослитиздат, 1959 рік.

 

 

 

Пам'ятник на могилі Менделе Мойхер-Сфоріма в Одесі.

Біля пам’ятника стоїть єврейський письменник, прозаїк і критик

Ірма (Ірміягу) Друкер (1906-1982).

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?