|
Стаднічук Іван Якович
Впродовж всього життя доля Івана міцно перепліталась з суспільними подіями, що вирували навколо в країні. Так, навчаючись у школі, він організував гурток, де збирав з учнів по 20 копійок в місяць для відвідування кіно чи екскурсію у Бердичів, що знаходився неподалік від села. Але вчителі школи звинуватили малого Івана у безкласовому підході до збору грошей (кожен батько учня заробляє по різному, а "товарищ Сталин учит, что во всем должен быть классовый подход") і Івана, сина колгоспного сторожа, виключили зі школи. Але тут приспіла стаття Сталіна "Головокружение от успехов". І малограмотні односельчани попросили грамотного Івана прочитати їм статтю. Стаття сподобалась, але не все було зрозумілим. Раз шість чи сім перечитував він статтю. В кінці кінців люди "зрозуміли" статтю і пішли в колгосп забирати свою худобу і птицю. На цей раз Івана Стаднічука виключили зі школи за "антиколгоспну агітацію". Навчатися Іван Стаднічук поїхав у Бердичів. Тут він навчається у школі №1, яку успішно закінчує. Згодом, рятуючись від голоду, Іван Стаднічук їде в Середню Азію. У поїзді, як і численні попутники, він захворів на висипний тиф. У Бухарі мерців винесли з вагона і поклали на пероні. Медсестра, у минулому баронеса Левенталь, розгледіла, що в одному з тіл, що лежать на пероні, ще не повністю згасло життя. Це був Іван, якого на гарбі (високий віз на двох колесах) відвезли у лікарню. Видужуючи він став малювати для лікарні. Незабаром знайшлась робота у місцевому театрі юного глядача. Крім оформлення спектаклів, Іван був вимушений часто малювати портрети Сталіна. У 1940 році Іван Стаднічук закінчує Ташкентське художнє училище. З початком Великої Вітчизняної війни Іван Стаднічук на фронті. У 1945 році приймає участь у радянсько-японській війні. По закінченні війни Іван Якович демобілізується і вступає до Ленінградської Академії мистецтв, навчання проходив на графічному факультеті (майстерня А.І. Васильєва). Академію закінчив у 1952 році, дипломна робота – серія плакатів "Женщина страны Советов", оцінка – посередньо. Присвоєно звання художника-графіка. Після академії Іван Стаднічук був направлений на роботу до міста Алмати (Казахстан). Іван Якович Стаднічук – член Спілки художників СРСР з 1956 року. Зробив значний внесок у становлення та розвиток образотворчого мистецтва в Казахстані. Працює у всіх жанрах станкового мистецтва та акварелі. Багато його картин присвячені українській тематиці, зокрема Тарасу Шевченко, Миколі Гоголю, рідній Житомирщині, батькам. Він є автором своєрідної трилогії "До зірок", триптихів "У нас вірили" і "Хліб наш казахстанський", портретів "Мати", "Письменник М. Звєрєв", натюрмортів "З днем народження", "Рози" та інших. Створив більш як 30 живописних полотен і 300 акварелей, ним проведено більше 10 персональних виставок. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями. Іван Стаднічук стає членом Союзу художників Казахстану, він є одним з організаторів Українського Культурного Центру в м. Алмати. Біля 30 років він керував студією "П'ятниця" – творчого об'єднання самодіяльних художників Алмати та області, яку організував у 1965 році. Сюди приходили не тільки початківці, але й професійні художники. За чотири десятиліття свого існування студія зазнала немало змін та неодноразово змінювала свій склад. Але всі художники, що входили до складу студії, дотримувались одних і тих же традицій та манери виконання. Їх улюблена техніка – натюрморти, виконані аквареллю. Основи такого мистецтва були закладені ідейним натхненником студії – Іваном Яковичем Стаднічуком. Іван Стаднічук часто відвідував свою малу батьківщину. Він любив працювати в Городківці. Приїжджаючи з родиною, зупинявся в троюрідного брата В.Ф. Голишівського. Саме в селі у митця виник задум створити картину "Бальзак". Картина була написана вже в Алмати. Художник також із замилуванням змальовував з 4-х сторін католицький храм св. Клари, що знаходиться у Городківці. У 1982 році він навіть намагався створити у костьолі (який у 1961 році забрали у релігійної громади та передали місцевій школі) картинну галерею, де б знаходилися його власні полотна та картини його друзів – художників Радянського Союзу, зокрема з Києва і Ленінграда. Але підтримки з боку керівників районного й обласного рівня не одержав: не на часі питання, мовляв. Наприкінці життя Іван Якович Стаднічук повертається на Україну. Помер Іван Якович Стаднічук 26 лютого 2000 року. Похований в місті Алмати. Його молодший син Денис (народився у 1977 році в Алмати) пішов по батькових стопах. Навчався в Алматинському музичному училищі ім. І. Чайковського. З 2004 року студент Казахської національної академії мистецтв ім. Т. Жургенова. Директор видавництва "Мегаполис-пресс". Голова Українського культурного центру "Просвіта Жетису" ім. Т.Г. Шевченко. У жовтні-листопаді 2002 року у виставковому залі музею історії міста Бердичева пройшла виставка робіт Івана Стаднічука, що стало великою культурологічною подією в житті міста.
"Жизнь ваших картин начнется только тогда, когда они будут представлены публике". Іван Стаднічук
Джерела і література: В. Снитковский. Сталин – главная женщина СССР. // Сетевой портал "Заметки еврейской истории": http://www.berkovich-zametki.com/Snitko19.htm. Выдающиеся граждане Казахстана украинского происхождения: http://www.mfa.gov.ua/kazakhstan/ru/12160.htm
Коментарі? Поправки? Доповнення?
|
