|
Яцюк Петро Сидорович
Початкову освіту Петро Яцюк отримав у школі рідного села. Але подальшу освіту у 1941 році перервала війна. Лише після звільнення Бердичівщини від німецько-фашистських загарбників у 1944 році Петро Сидорович продовжує навчання у школі сусіднього села П'ятка (нині Чуднівського району), де діяла семирічна школа. Маючи здібності до навчання, за порадою чоловіка своєї сестри, що фактично замінив йому батька, Петро Сидорович у 1947 році вступає до педагогічного училища міста Дубно Рівненської області. По закінченні училища він у 1951 році отримує направлення працювати вчителем початкових класів у село Лізяно Березнівського району що на Рівненщині. Вчителював у районах, де в першій половині 1950-х рр. ще продовжували свою боротьбу за самостійну Україну бійці ОУН-УПА, закарбував у своїй пам'яті численні епізоди жорстокого протистояння, був свідком масового виселення енкаведистами "бандерівських" сіл до Сибіру. У 1952 році Петро Яцюк був призваний до лав Збройних Сил СРСР, де проходить військову службу. У 1954 році Петро Яцюк повертається з військової служби до рідного села. Молодого, енергійного, ерудованого вчителя місцева комсомолія запримітила і за рекомендацією партійного керівництва його обирають секретарем райкому комсомолу. Нова робота захоплює молоду людину. Він вникає у життя кожної первинної комсомольської організації району, організовує партійні та культурні заходи. У 1956 році Петро Яцюк одружується з Ольгою Омелянівною, яка по закінченні Вінницького педагогічного інституту за направленням працювала вчителем у 7-річній школі села Велика П’ятигірка. Згодом у молодої сім'ї з'являються двоє дітей – сини Юрій та Сергій. З 1959 по 1963 рік Петро Яцюк навчається у Вищій партійній школі міста Львів, по закінченні якої тривалий час працює другим секретарем Бердичівського райкому партії – очолює його ідеологічну ланку. Обіймає цю посаду на протязі двадцяти років. Досвід комсомольської роботи стає у нагоді – його енергії, працездатності могли позаздрити багато керівників різних рівнів. Петро Яцюк особисто відвідує всі підприємства району, спілкується з працівниками всіх ланок – від найвищого керівника до простого працівника. Особисто входить в курс справ будь-якого питання, від простого до найскладнішого. У вересні 1983 року Петру Яцюку запропонували очолити міськрайонну газету "Радянський шлях" (нині носить назву "Земля Бердичівська"). На цій посаді Петро Яцюк змінив попередника Луку Давидовича Дзюбу. Нова робота головним редактором газети зацікавила й захопила Петра Сидоровича повністю. Він, ще донедавна партійний функціонер, відкриває для себе, що роками засвоєна ідеологічна риторика часто не досягає нехай і зацензурованого рівня журналістського слова. Петро Яцюк згуртовує колектив газети, який на той час складають досвідчені журналісти Петро Собчик, Римма Воєвуцька, Володимир Космач, Лілія Широких, фотожурналіст Віктор Коржук. Також запрошує до роботи в редакції нових журналістів: в цей час до газети приходить Леонід Козінчук – молодий на той час літератор та робітничий кореспондент. Ще до роботи в редакції він активно співпрацював з нею, писав замітки з життя підприємства, на якому працював, друкував свої вірші. Тим же шляхом йде і Анатолій Кондратюк – спочатку в газеті з'являються його вірші та статті, а з 1985 року він стає штатним журналістом газети. З цього ж року в редакції працює поет Михайло Пасічник, і саме в газеті "Радянський шлях" позаштатним кореспондентом розпочинає свою журналістську діяльність відомий нині бердичівський журналіст Юрій Сокальський. Через декілька років настають часи Перебудови з її плюралізмом думок і гласністю. Петро Яцюк остаточно відходить від викривленого комуністичною ідеологією погляду на життя і починає навертати міськрайонну газету на новий шлях. До того ж, у творчому редакційному колективі були журналісти, які одразу відреагували та підтримали зміни. Особливо Петро Собчик і Володимир Космач, чиї гострі, історично правдиві публікації почали по-справжньому навертати читача до газети. В газеті з'являється серія статей Петра Собчика, об'єднана рубрикою "Біль пам'яті", про голодомори та репресії в Україні в часи т. зв. сталінізму. Редакція активно долучається до пошуку місцевих поховань жертв НКВС і незабаром у Бердичеві, на околиці старого єврейського кладовища, виявлено ще одну братську могилу (згодом тут встановили пам’ятний знак). Активно включилася газета й у відродження української мови, культури, національних традицій і свят, у повернення народові його історичної пам'яті. І всі ці новації у міськрайонці відбувалися з ініціативи редактора й натхненного ним творчого колективу. Але не лише цим опікується Петро Яцюк – за його керівництва редакція газети отримує нове просторе приміщення в будинку по вулиці Карла Маркса, 20, в якому знаходиться і нині. Тут у просторих кабінетах розмістились всі відділи, фотолабораторія, власний прес-центр (правда, згодом частину приміщень редакції передали під казначейство). Зміна курсу партійної газети, вихід її з-під керівного впливу комуністичної ідеології не сподобалась засновникам – міському та районному комітетам Комуністичної партії України. У 1990 році на черговому пленумі райкому КП України критично обговорюється новий курс газети, роль головного редактора в її роботі. Під час цього пленуму серце Петра Яцюка вперше в житті не витримало, — з цих зборів його забрала швидка допомога. Однак змінити курс газети та приборкати її редактора в часи поглиблення демократичних процесів у суспільстві вже було неможливо. Очолювана Петром Яцюком газета ще гостріше виступає проти партноменклатурного всевладдя, надає свої сторінки для висловлення позицій політичним силам, що тільки-но народжуються у розбурханому змінами суспільстві. Така сміливість газети завойовує дедалі більше читачів, і в той уже нелегкий для періодики час, коли редакції змушені були підняти ціни на свої видання вдвічі-втричі, тираж "Радянського шляху" сягає чи не найбільшого за всю понад семидесятилітню історію часопису — 26 тисяч примірників. А далі настали епохальні події: серпневий путч ДКНС (рос. – ГКЧП, Государственный комитет по чрезвычайному положению) і його провал, проголошення Акту незалежності України, заборона діяльності КПУ, департизація органів влади, силових структур, армії. Редакційний колектив на чолі з Петром Яцюком перебирає на себе обов'язки співзасновника поряд з міською та районною радами, оскільки уже тривалий час газета сама піклувалася про засоби існування. Під заголовком газети з ініціативи П.С. Яцюка з'являється підпис: "Міськрайонна демократична газета". 2 жовтня 1991 року в прес-центрі редакції відбулася зустріч редакційного колективу з громадськістю Бердичева і району з нагоди заснування дискусійного клубу "Незалежність", ініціатива створення якого належала Петру Сидоровичу. Зібралися люди різних політичних поглядів, різні за віком, професією і вподобаннями, які енергійно, часом на підвищених тонах, обговорювали шляхи становлення та зміцнення молодої української держави. Виношував редактор і задум змінити багаторічну назву очолюваного ним видання. Однак втілити все заплановане в життя Петро Яцюк не встиг. Наступного після засідання дискусійного клубу дня його серце зупинилося... Помер Петро Сидорович Яцюк 3 жовтня 1991 року. Похований в Бердичеві на центральній алеї міського кладовища по вулиці Войкова. У 1992 році на могилі встановлено обеліск з граніту з портретом та присвятним написом. Через рік після смерті Петра Яцюка газета "Радянський шлях" стала йменуватися "Земля Бердичівська", редакцію очолив Микола Вдовиченко. Звичайно, не все збулося з того, про що мріялося Петрові Сидоровичу разом з редакційним колективом. Однак традиції, виплекані під час його не вельми тривалого редакторства, живуть і донині.
Фрагмент передачі міськрайонного мовлення від 7 жовтня 1991 року.
Джерела і література: Кондратюк А. Петро Яцюк: ціна прозріння. // "Бердич", №1 (10), 2009, с. 16-18. Яцюк Петро Сидорович. // "Земля Бердичівська", №40 (15837) від 30.09.2011 р. Архів родини Петра Сидоровича та Ольги Омелянівни Яцюк.
Петро Сидорович Яцюк.
Петро Яцюк, студент Дубненського педагогічного училища.
Петро Яцюк (перший справа) з одногрупниками педагогічного училища.
Таким виглядав Петро Яцюк, коли вперше в житті пробув і взяв відповідальність вчителя на 2 тижні (практика) під час навчання в педагогічному училищі. 1951 р.
Петро Яцюк з товаришем перед призовом на військову службу, 30 травня 1952 р.
Петро Яцюк (зліва) з товаришем по військовій службі, 20 травня 1954 р.
Петро Яцюк поряд з будинком по вулиці Садовій (нині не існує), в якому розміщувався районний комітет комсомолу, 1955 р.
Петро Яцюк виступає на мітингу з нагоди IV Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, що проходить у Москві, с. Радянське, 1957 р.
Петро Яцюк з комсомольським активом Бердичівського району.
Під час виробничої наради.
Петро Яцюк і та керівник автоколони Віктор Томашевський.
Петро Яцюк, 1975 р.
Голова райвиконкому Василь Бабійчук і Петро Яцюк, 1975 р.
Петро Яцюк і редактор газети "Радянський шлях" Лука Дзюба, 1970-і роки.
Григорій Найдін, Лука Дзюба, Петро Яцюк і Григорій Дмитриченко на Першотравневому святі, 1 травня 1977 р.
Голова райвиконкому Василь Бабійчук, перший секретар райкому КПУ Клавдія Філіпова, Петро Яцюк з військовими на святі чергової річниці Жовтневої революції, 7 листопада 1979 р.
Керівництво Бердичева та Бердичівського району
Зустріч естафети Олімпійського вогню. Зліва на право: голова колгоспу Сергій Горячий, голова райвиконкому Василь Бабійчук, секретар райкому Петро Яцюк. 10 липня 1980 р.
Зустріч естафети Олімпійського вогню. 10 липня 1980 р.
Урочисте відкриття спортивного комплексу "Колос" колгоспу ім. В.І. Леніна. 12 липня 1981 р.
Урочисте відкриття спортивного комплексу "Колос" колгоспу ім. В.І. Леніна. 12 липня 1981 р.
Спортивне свято на стадіоні "Колос", с. Скраглівка.
Петро Яцюк вручає подарунок переможцю змагання. Стадіон "Колос", с. Скраглівка.
Петро Яцюк вручає нагороду переможцю змагань. Стадіон "Колос", с. Скраглівка.
Обласна спартакіада ДСТ "Колос" на стадіоні села Скраглівка. Зліва на право: Петро Яцюк, Сергій Горячий, Клавдія Філіпова, Василь Бабійчук та Федір Колібаба.
Обласна спартакіада ДСТ "Колос" на стадіоні села Скраглівка. Перед мікрофоном начальник лісгоспу Двоєглазов.
Головний редактор "Радянського шляху" Петро Яцюк та фотокореспондент Віктор Коржук після зустрічі з виборцями.
Зустріч делегата XXVI з’їзду КПРС Сергія Горячого, березень 1981 р. Поряд з головою колгоспу Сергієм Горячим перший секретар райкому КПУ Клавдія Філіпова та Петро Яцюк.
Делегати XXV районної партійної конференції (зліва на право): Петро Яцюк, Федір Колібаба, Микола Вдовиченко. Будинок культури і техніки заводу "Прогрес", 19 листопада 1988 р.
Делегати XXXVIII міської партійної конференції (зліва на право): головний редактор Петро Яцюк, директор заводу "Трансмаш" Петро Переверзін, Будинок культури і техніки заводу "Прогрес", 26 листопада 1988 р.
Делегати XXIV Житомирської обласної партконференції від Бердичівського району, 9 грудня 1988 р.
Група колишніх комсомольців Бердичева на святі з нагоди 70-річчя створення Всесоюзної Ленінського комуністичного союзу молоді (Петро Яцюк третій зліва). Бердичівське педагогічне училище, 1988 р.
"День відкритого листа", зала Будинку культури і техніки виробничого об'єднання "Прогрес", лютий 1988 р. Зліва направо, перший ряд: Дем’янов Анатолій Миколайович, начальник районного вузла зв’язку; Яцюк Петро Сидорович, редактор газети "Радянський шлях"; Сізенко Петро Андрійович, прокурор міста; Приймак Павло Дмитрович, начальник міського відділу міліції; Барбелко Юрій Гаврилович, начальник міського управління торгівлі. Другий ряд: Риков Леонтій Йосипович, начальник управління "БердичівГаз"; Адамчук Микола Васильович, директор кооперативного ринку; начальник міськкомунгоспу; Рибіцький Володимир Петрович, начальник ДЕУ; Ткачук Георгій Іванович, начальник Теплокомуненерго; Третій ряд: Горенко Віктор Данилович, головний лікар госпіталю ветеранів ВВв; Мельничук Василь Миколайович, голова міської ради ветеранів Терефєєв Анатолій Миколайович, заступник головного лікаря міської лікарні.
Керівництво міста на Першотравневому святі, 1 травня 1989 р.
Петро Яцюк на подвір'ї біля будинку на вулиці Садовій, в якому проживав.
Петро Сидорович Яцюк з онуком.
Начальник районного вузла зв’язку
Анатолій Дем'янов, головний редактор Петро Яцюк 1989 р.
Лука Дзюба, Поліна Соболь, Петро Яцюк на святі Жовтневої революції.
Керівники міста та району
(зліва на право):
Керівники Бердичівського району на Першотравневому святі, 1 травня 1983 р.
Петро Яцюк і перший секретар райкому КПУ Клавдія Філіпова на збиранні цукрового буряку.
Зустріч Нового року з друзями та колегами: Володимир Карташов, Римма Воєвуцька, Петро та Ольга Яцюки.
Петро Сидорович Яцюк.
Петро Яцюк, Віталій Мостовий, Микола Гордієнко.
На мітингу з нагоди Дня Перемоги.
Зустріч з Героєм Радянського Союзу Мостовим В.Й. в редакції газети "Радянський шлях", жовтень 1990 р. Зліва на право: стоять – Володимир Космач, Михайло Пасічник, Микола Гордієнко, Леонід Козінчук, Володимир Карташов, Лілія Широких; сидять – Римма Воєвуцька, Володимир Мостовий, Петро Яцюк, Юрій Сокальський.
Петро Сидорович Яцюк.
Могила П.С. Яцюка, червень 2010 р.
Коментарі? Поправки? Доповнення?
|
