Головна  |  До розділу

м.Бердичів

Свято-Миколаївський собор.

 

Вул. Карла Лібкнехта, 7/12. Свято-Миколаївський собор Української Православної Церкви (Московський патріархат) розташований у центральній частині міста, на розі вулиць Карла Лібкнехта та Шевченка.

Престольне свято – 6/19 грудня.

Історія Свято-Миколаївського собору розпочинається у XVIII ст.: у 1721 році князь Микола Миколайович Радзівіл, "воевода Новогородский, что в царстве Литовском" одружився з Варварою Завіш, дочкою колишніх власників Бердичева, і тим поклав початок правлінню в містечку Бердичів нової династії — Радзівілів. Він немало попрацював для економічного розвитку своїх володінь. Але в 1746 році помер. Його дружина княгиня Варвара, на спомин душі чоловіка зажадала збудувати в містечку нову церкву і присвятити її на честь його небесного покровителя – святителя Христова і Чудотворця Миколая, архієпископа Мир Лікійських. 8 травня 1748 року дозвіл від Київської митрополитної канцелярії було отримано, одночасно було надано і план церкви, з вівтарем на схід, як того бажала княгиня.

6 грудня 1751 року, в день зимової пам'яті святителя Миколая, Бердичівським дзеканом Раковським нова церква була освячена. Вона стала в Бердичеві третьою за ліком церквою, як тоді її називали – Радзивилівською (першою була Свято-Михайлівська церква Київського воєводи Василя Тишкевича (біля 1546 р.), другою — козацька Свято-Успенська церква (1611 р.)).

Побудована Миколаївська церква з дуба в три відділення, з трьома високими куполами і фундаментом з того ж дерева. Ззовні "ощелёвана" сосновими дошками, дах покритий гонтою і увінчана церква була трьома залізними хрестами, "позолоченных золотом малярным". В ній було дев'ять вікон і троє дверей. Іконостас також був дерев'яний, прикрашений масляними красками, а у вівтарі влаштований кам’яний престол.

Княгиня Варвара передала в дар церкві з своїх родових святинь дві ікони: Божої Матері Ченстоховської та святителя Миколая, які з часом серед людей отримали повагу як чудотворні, і два дзвони – один вагою 12, а другий – 6 пудів. Пізніше церква отримала ще один дзвін на півтора пуди вагою. Також отримала церква від власниці міста і значні земельні наділи. Так Миколаївська церква на півстоліття стала для власників Бердичева – Радзівілів їх родовим храмом.

До другого поділу Польщі (1793 р.) настоятелем Миколаївської церкви тривалий час був уніатський священик Онисим Костюкевич. Після поділу Польщі та переходу краю від унії до православ’я настоятелем церкви стає священик Андрій Сяйко-Дятелович, що перейшов з уніатської віри у православ’я. Він став першим православним настоятелем Миколаївської церкви.

У 1799 році була утворена Волинсько-Житомирська єпархія і Миколаївська церква стає приходським храмом в складі Бердичівського благочинія Житомирського повіту Волинської губернії і єпархії.

2 серпня 1809 року благочинним і "надсматривающим Николаевскую и Успенскую церкви" направляється самий видатний випускник Волинської духовної семінарії священик Григорій Рафальський, що став відомий згодом як архімандрит Антоній, намісник Почаївської лаври, архієпископ Варшавський, митрополит Новгородський, Санкт-Петербурзький і Фінляндський, член Святішого Синоду. В указі на його призначення вказувалось: "как в Бердичеве всегда бывает великое и в знаменитости отличное по коммерции знатных разного звания людей собрание, по торговли собранных, а многия из таковых имеют и всегдашнее в нем жительство. Каковое обстоятельство, а равно и постановление по производящемуся делу от князя Радзивила отобранных им от Бердичевских церквей вышеписанных церковных фундушовых земель и других угодий требует необходимаго оных церквей наблюдателя всегдашняго личнаго тамо его пребывания"… Він став четвертим настоятелем Миколаївської церкви (1809-1810). В цей час Миколаївська церква нараховувала 67 дворів і 447 душ прихожан.

У 1824 році проходить церковно-адміністративна реформа, згідно якої були описані всі приходські храми. Їм згідно стану і положення встановлюється класність. У зв'язку з близькістю до Успенського собору, Миколаївській церкві класність не встановлюється і вона не була вписана в реєстр "парохияльных церквей" єпархії.

У 1828 році присадибна земля Миколаївської церкви була розділена під прилеглу площу та вулицю. За церквою залишилось лише церковне кладовище (нині не існує) – "церковный погост с кминтарем и грунт под 5-тью избами для церковно- и священнослужителей".

Пожежа, що трапилась у 1830 році, принесла збитки для Миколаївської церкви. Згоріли два будинки, що здавались під найм. Лише дивом уціліла сама дерев'яна церква.

У 1834 році Миколаївська церква втрачає свою самостійність в управлінні і стає кладовищенською церквою, що приписана до Успенського собору. В цей час настоятелем церкви є священик Петро Борковський, що служить тут до своєї смерті у 1848 році. Після нього священиків до Миколаївської церкви більше не призначали. Богослужіння в ній по черзі здійснюють священики з Успенського соборного храму, а настоятель собору стає настоятелем і для всіх приписаних до неї церков (Свято-Миколаївської у Бердичеві і Свято-Покровської у селі Бистрик).

У 1844 році містечко Бердичів разом з навколишніми селами виводять зі складу Волинської губернії і єпархії. Бердичів стає самостійним повітовим містом, але вже у складі Київської губернії і єпархії. В такій якості він залишається на протязі наступних 73-х років.

До початку ХХ століття на місті колишніх дерев'яних церков у Бердичеві були вже збудовані нові кам'яні храми і лише одна Миколаївська церква залишилась у місті останнім дерев'яним храмом. На початку 1902 року прихожани та церковне керівництво Миколаївської церкви підняли питання про необхідність будівництва кам’яної церкви. 24 жовтня 1905 року відбулись установчі збори духівництва для створення Будівельного комітету з будівництва, перше засідання якого пройшло 30 жовтня 1905 року.

В неділю 21 травня наступного – 1906 року – в церкві була відправлена остання літургія і за деякий час дерев'яну споруду було розібрано, будівельники приступили до спорудження нової кам’яної церкви. Будівництво йшло швидкими темпами і 9 листопада 1908 року відбулось останнє засідання Будівельного комітету, на якому було повідомлено, що будівництво церкви завершено.

29 і 30 листопада 1908 року у Бердичеві пройшли святкові заходи з нагоди освячення новозбудованого храму за участі Преосвященнійшого Павла, єпископа Чагиринського: вранці 30 листопада благочинним і настоятелем собору священиком В'ячеславом Бичковським був освячений престол в південній частині вівтаря нового храму в ім'я святої великомучениці Варвари, а вже перед пізньою літургією єпископ Павло освятив і головний престол Миколаївської церкви.

Лютневі події та Жовтнева революція 1917 року докорінно змінила хід церковного життя. 31 жовтня 1921 року Миколаївська церква передається радянською владою для здійснення богослужіння єпископу Липовецькому і Бердичівському Олександру (Чекановському). Але 11 вересня 1923 року він приєднується до обновленського руху, стає членом Всеукраїнського Вищого Церковного Управління, а Миколаївська церква стає для нього кафедральним собором.

4 лютого 1930 року постановою президії Бердичівського ОкрВиконКому були зняті з Бердичівських церков дзвони і передані до фонду індустріалізації України.

У 1935 році єпископом Бердичівським (с 1936 р. архієпископ), вікарієм Житомирської єпархії (обновленської), стає Мелетій (Фомін). Але не довго користувались обновленці лояльністю до них радянської влади – у лютому 1938 року заарештовано духовенство Миколаївської церкви на чолі з єпископом Мелетієм та піддано репресіям.

7 квітня 1938 року ОргКомітет ВЦВК по Житомирській області приймає рішення "про закриття молитовного будинку Миколаївської церкви в м. Бердичіві та передача його для культ потреб трудящих". Церковне майно відразу було розграбовано, ікони, книги знищувались і викидались. Від храму залишились лише стіни, вікна та двері. Головна святиня Миколаївської церкви — старовинний чудотворний образ святителя Миколая – за загадкових обставин зник.

Спочатку Миколаївську церкву намагались використовувати як агітаційний пролетарський кінематограф для боротьби з "релігійним опіумом" для народу, потім храм використовували в основному як зерносховище, склад і конторські приміщення.

Відкрилась Миколаївська церква вже під час німецької окупації: з лютого 1942 року в ній проводяться богослужіння.

У травні 1945 року Миколаївська церква була офіційно зареєстрована як приходський храм, з 1 серпня того ж року розпочалось її відновлення.

З 1972 по 1985 рр. настоятелем Миколаївської церкви служить протоієрей Василь Бех. При ньому був проведений капітальний ремонт церкви, покритий новим залізом дах на церкві, стіни розписані священними зображеннями святих, влаштований типовий іконостас, підведена вода, газ, влаштоване водяне опалення.

З 1987 по 1996 рр. настоятелем Миколаївської церкви і благочинним Бердичівської округи служить протоієрей Григорій Боднарчук. У 1994 році він приймає чернечий постриг, з 1995 року – архімандрит. При ньому відбувалось відродження церковного життя вже в нових історичних умовах: богослужіння розпочали проводити щоденно, збільшився штат духовенства, організувався професійний церковний хор, влаштований новий іконостас і оновлено розпис ікон. 9 лютого 1996 року він дочасно помер і був похований на церковній території (зліва від Миколаївської церкви). З його похованням у Бердичеві було фактично відроджено традицію поховання померлих на цвинтарях, що знаходяться на території діючих церков.

16 лютого 1996 року настоятелем Миколаївської церкви і благочинним Бердичівської округи стає протоієрей Віталій Бойков.

7 квітня 1996 року (25 березня за старим стилем) в день Благовіщеня Пресвятої Богородиці грамотою єпископа Житомирського і Новоград-Волинського Гурія приходська Миколаївська церква зведена в ранг собору і стає другим соборним храмом у Житомирській єпархії після Житомирського Преображенського кафедрального собору.

19 грудня 2008 року парафія Свято-Миколаївського собору відсвяткувала ювілей — 100-річчя храму. На цьому святі були присутні духовенство області та представники міської влади. Службу очолив Керуючий Житомирською єпархією Високопреосвященнійший Гурій, Архієпископ Житомирський та Новоград-Волинський. Святкове Богослужіння розпочалося традиційним освяченням води. По Великому вході була здійснена хіротонія ієродиякона Александра во пресвітера. Після прийняття духовенства та віруючими Святих Христових Таїн відбувся Хресний хід навколо собору.

Після закінчення служби в міському Палаці культури ім. О.А. Шабельника відбувся Урочистий Акт та святковий концерт. На Урочистому Акті були заслухані доповіді Високопреосвященнійшого Гурія, Архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського, міського голови Василя Мазура, Благочинного Бердичівського округу, настоятеля Свято-Миколаївського собору протоієрея Віталія Бойкова. У святковому концерті брали участь: хор Свято-Миколаївського собору (регент: протоієрей Віктор Сватула) та творчі колективи міста.

Одночасно з святкуванням 100-річчя храму в мережі Інтернет розпочинає свою роботу офіційний веб-сайт собору http://www.sobor.berdichev.in.ua/, на якому розміщено інформацію про собор, розклад Богослужінь, православний календар та інше.

На сьогодні Свято-Миколаївський собор є центром церковного життя для православного населення Бердичева та Бердичівського району.

На території собору знаходиться могила архімандрита Григорія Боднарчука. Поряд – пам'ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового, встановлений 19 грудня 1999 року.

 

Опис архітектури (за Л.З. Панчишиним):

Розташована в центрі міста, займаючи острівне положення біля перехрестя і відіграючи домінантну роль у забудові.

Виконана з лицьової цегли. Хрестовокупольна, чотиристовпна, одноглава, з гранованою апсидою, з домінантним у композиції великим, посадженим на масивний круглий барабан, куполом параболічних контурів з декоративними люкарнами і цибулинною главкою і високою стрункою двох'ярусною дзвіницею над притвором, перекритою гранованим шатром, увінчаним ребристою главкою. Композиція побудована на ефекті пірамідально наростаючих об'ємів, що досягається поступовим наростанням висот об'ємів обходу, ризниць, апсиди і основного ясно прочитуваного просторового хреста. Хрестоподібності зовнішньої композиції всередині не відчувається унаслідок відкриття дияконника і ризниці в прибудови. В інтер'єрі домінує підкупольний простір, добре освітлений вісьма вікнами круглого барабана великого діаметра. Простори рукавів і притворів злиті в єдиний. Гілки хреста перекриті склепіннями параболічних контурів. В притворі – циліндричне склепіння, у вівтарній частині – конха  з розпалубками.

Церква вирішена в стилі пізнього бароко (рококо) з усіма властивими цьому стильовому напряму архітектурно-художніми прийомами і деталями, а саме: застосування в рішенні стін пілястрового коринфського ордера на п'єдесталах, що розкреповує розвинутий карниз, завершений парапетною балюстрадою, застосування сегментних фронтонів з картушем в тимпані, застосування великих за розміром напівциркульних вікон зі складними сандриками в поєднанні з характерними круглими люкарнами в рокайлевому обрамленні, домінуванні в композиції великого барабана, обробленого спареними пілястрами з оригінальним рішенням карниза у формі вінчаючої гірлянди, пом'якшувального переходу між основним об'ємом і другим ярусом дзвіниці за допомогою волютних спливів, витонченість форм, витонченість декоративних деталей. Характерною для церкви є наявність обходу навкруги апсиди, контрастне фактурне і колірне поєднання лицьової цегли і відлитих бетонних деталей – популярний мотив в архітектурі міста кінця XIX – початку XX ст.

Є одним з кращих прикладів стилізації. Вирізняється цілісністю, пропорційним згармонуванням основних мас.

 

Джерела і література:

Гоюк М. История Свято-Николаевского собора города Бердичева. // "Православна Житомирщина", №12 (128), грудень 2008 р.

http://www.sobor.berdichev.in.ua/ – веб-сайт Свято-Миколаївського собору УПЦ.

http://berdicheva.net/ – веб-сайт "Бердичева нет".

 

 

 

Свято-Миколаївський собор, 2008 р.

 

 

 

Свято-Миколаївський собор, 2008 р.

 

 

 

Вид на собор з боку вулиці Карла Лібкнехта (колишня Білопільська вулиця).

 

 

 

Територія Свято-Миколаївського собору.

 

 

 

Дерев'яна Миколаївська церква, початок XX ст.

Зліва – дзвіниця церкви.

 

 

 

Вид на дерев'яну Миколаївську церкву з боку Білопільської вулиці

(нині вулиця Карла Лібкнехта), початок XX ст.

 

 

 

Вид на новозбудовану кам'яну Миколаївську церкву з боку Білопільської вулиці

(нині вулиця Карла Лібкнехта), початок XX ст.

 

 

 

Вулиця Білопільська на поштових листівках початку XX ст.

 


 

 

Свято-Миколаївська церква на фотографіях 60-70-х років XX ст. (радянські часи):

 

 

 

 

 

 

 


 

 

 

 

Настоятель Свято-Миколаївського собору і благочинний Бердичівської округи

протоієрей Віталій Бойков.

 

 

 

Будинок для проведення обряду хрещення на території храму.

 

 

 

Пам'ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового.

 

 

 

Могила архімандрита Григорія Боднарчука на території храму.

 

 

 

Святині Свято-Миколаївського собору: частки святих мощів угодників Божих.

 

 

 

Грамота, якою єпископ Житомирський і Новоград-Волинський Гурій

возвів Миколаївську церкву в ранг собору.

 

 

 

Головний вівтар храму.

 

 

 

Внутрішнє убранство храму.

 

 

 

 

 

Священики Свято-Миколаївського собору встановлюють поклінний Хрест

на місці будівництва храму ікони Пресвятої Богородиці "Цілителька",

24 червня 2009 р.

 

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?