Головна  |  До розділу

с. Маркуші

Свято-Михайлівський храм.

 

Окремої будівлі храму немає. Свято-Михайлівський храм на даний час розташований у приміщенні колишньої контори колгоспу.

Престольне свято – 8/21 листопада.

Попередній храм було побудовано у 1901 році, закрито після Великої Вітчизняної війни. Сама будівля проіснувала до 1980 року, після чого її розібрали. На місці храму побудували загальноосвітню школу, яку відкрили у 2003 році (історію попереднього храму, досліджену колишнім вчителем маркушівської школи В. Редичем, читайте далі).

Новий храм з'явився в селі Маркуші у травні 2001 року, коли жителі села зорганізувалися та почали проводити службу у приміщенні старої школи, для чого керівництвом школи та сільською радою була виділена окрема кімната. Частину ікон, підсвічники та інші предмети було передано бердичівською Свято-Троїцькою церквою. Також Свято-Троїцькою церквою у храм було передано ікону Печерської Божої Матері, яка знаходилась у досить поганому стані. Але після розміщення її у новому храмі, ікона за досить короткий час самоочистилась – оновилась, що вірянами вважається великим дивом.

У 2005 році у зв'язку з аварійним станом старої школи храм перенесли у будинок колишньої контори.

На даний час ведеться будівництво нового храму, місце для якого обрали поряд зі школою. Автор проекту – архітектор Петро Артемович Перевозник. 20 вересня 2001 року місце майбутнього будівництва освятили та встановили Хрест. Через рік – 21 жовтня 2002 року – почали копати котлован під храм, а 17 квітня 2004 року заклали меморіальну плиту на початок будівництва, виготовлену з граніту. На плиті написано рік її встановлення та назва храму. У квітні 2005 року були завершені роботи по виготовленню фундаменту. Але роботи по будівництву призупинились у зв'язку з недостатністю коштів.

 

Всім, кому не байдуже будівництво Свято-Михайлівського храму у селі Маркуші, прихожани просять надати благодійну допомогу, для чого відкрито розрахунковий рахунок у банку:

р/р 26005301980451,

МФО 371018,

код 25982915 в Ощадному банку №73 м. Бердичева для Української православної Свято-Михайлівської церкви.

 

 

Чудо-Михайлівська в Маркушах.

 

Письмова згадка про стару церкву та будівництво нової збереглася в церковному літописі, автором якого був краєзнавець і етнограф, місцевий священик М.М. Мотилевич. Він писав, що стара служила із 1777 року. На будівництво нової за період із 1882 року по 10 листопада 1894 року було зібрано 2253 крб., які зберігалися в Бердичівській ощадкасі Держбанку. Дозволивши будівництво нової дерев'яної церкви, митрополит Київський і Галицький Іоанній виділив 5 тисяч карбованців дотації. Проект на 900 прихожан розробив архітектор С. Рикачов.

Закладання церкви 11 травня 1899 року освячували священики місцевий, а також бистрицької, хажинської, великонизгірєцької церков і диякон бердичівської Троїцької. Товариство місцевих прихожан взяло на себе поставку деревини на зруб і каміння для фундаменту. Загалом будівництво обійшлося в 21678 карбованців. Воно було закінчене 28 квітня 1901 року, тобто велося неповних два роки.

Крім прихожан, у спорудженні та устаткуванні церкви активну участь взяли заможні люди з навколишніх сіл, міст.

"1890-го року, місяця липня, 10-го дня пожертвувана Дарохранительниця срібна, визолочена начальником Чернігівської Житомирської залізничної контори Олександром Григоровичем Афанасьєвим вартістю 80 карбованців. Поміщиця села Фридрова Ганна Михайлівна Вовінова подарувала чашу-звіздницю і ложку срібну загальною вартістю 200 карбованців".

Збереглися прізвища усіх духовних пасторів маркушівчан, починаючи з кінця 18-го століття – Данило і Михайло Ярмолинські, Іларіон Брояновський, Григорій Ящуринський, Василь Шиманський, Петро Каторовський, Михайло Тукало, Михайло Мотилевич, який одержав тут приход у 1876 році і тримав його до смерті в 1910-му.

За його ініціативи і під безпосереднім керівництвом у вересні 1901-го року в Маркушах було введено в дію однокласну церковно-приходську школу, приміщення якої на початку 20-х років служило клубом, а невдовзі й бібліотекою. За ревне піклування про освіту дітвори цей панотець відзначався преміями, Архіпастирським благословенням, "Біблією". В червні 1892 року його по сумісництву було призначено наглядачем церковно-приходських шкіл 1-ої округи повіту, а невдовзі й наглядачем усього повіту.

Сталінська м'ясорубка не обійшла і село. В числі 14-ти репресованих був також священик Гервасій Синячевський, якого розстріляли у 1937-му.

Уцілівши в часи розгулу репресій, церква зазнала нищівних руйнувань під час війни. 9 липня 1941-го від прямих попадань снарядів було вщент зруйновано східний купол. Населення зібрало кошти й відремонтувало його. Відступаючи, фашисти позривали двері й підлогу, постеливши ними заболочену дорогу для відступаючої німецької мотопіхоти, обозу, танків.

Вдруге відремонтували маркушівці церкву вже після війни. Звонарем церкви був Махинько Кузьма. Редич Феофан Лукич – церковний псаломщик керував церковним хором. Не володіючи жодним інструментом, тільки за допомогою камертону, який завжди видавав одну й ту ж ноту "ля", він організував церковний хор. Старожили, усі, хто тепер залишився живим, пам’ятають вінчання в церкві молодих, особливо виконання хором "Многия, многия, многия лета…".

Це було справжнім чудом для прихожан, а для тих, хто вінчався – посвяченням на вірність, повагу, взаєморозуміння, повагу до батьків. Церковними півчими були Маринич Григорій, Пушкарук Матвій Харитонович, Рощенюк Василь, Гаврилюк Олександр. Активними членами церковного хору були Олійник Людмила, Редич Олена, Зубрило Тетяна, Регалова Надія Пилипівна, Півторак Катерина Кузьмівна, Сінчук Ганна Петрівна, Осадчук Ганна, Півторак Тодосія, Пазюк Оксана.

В пасхальну ніч хор розташовувався на кліросі, акустика звучання співу над прихожанами надавала ритуалу урочистості, божественності.

Та сяк-так полагоджений у період окупації купол не витримав і обрушився, а громадськість села вже не була здатна організуватися, бо більшовицька боротьба з вірою в Бога та із самими віруючими зробила свою чорну справу: стати на захист релігії і церкви вже було нікому. Святиню перетворили в зерносховище, а невдовзі "внуки й правнуки погані" розкрали її на паливо. Зберігся лише великий хрест, який віднесла на кладовище нині покійна Анастасія Рощенюк.

На церковному кладовищі залишились останки тих, хто колись проводив церковну службу і був похований на території колишньої церкви. З ініціативи директора школи Л.М. Кир'яненко було відновлено зв'язки з колишнім вчителем історії В.Л. Редичем, який проживав в місті Ірпені Київської області, і знайдено документи, які засвідчують імена тих, хто був похований на церковному кладовищі. Не залишилися збоку правління колгоспу та сільська Рада. Надана ними допомога дала можливість 2 травня 1992 року провести урочисте перепоховання останків на сільському цвинтарі. Службу проводив отець Михаїл із Бердичівської Свято-Троїцької церкви.

 

Джерела і література:

Редич В. Чудо-Михайлівська в Маркушах. // „Земля Бердичівська” від 21.11.1992 р.

Левшун Г. По-християнськи / „Радянський шлях”, №40 від 16.05.1992 р.

 

 

 

 

 

 

Вхід до храму.

 

 

Внутрішнє убранство храму.

 

 

Ікона Печерської Божої Матері.

 

 

 

 

 

 

Хрест на місці майбутнього будівництва церкви.

 

 

Фундамент церкви, що будується.

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua