Головна  |  До розділу

Слово до читачів

 

Створення засобів зв'язку та їх використання являє собою одну з найдавніших сфер діяльності людства. Розвиток зв'язку розпочався ще за тих часів, коли з'явилися перші ознаки людської цивілізації.

Зміни в умовах життя і праці людей неминуче приводили до вдосконалення знарядь та засобів зв'язку. При цьому поліпшення засобів зв'язку, розширення спілкування між людьми, у свою чергу, перетворювались у могутній фактор подальшого соціального прогресу.

Сьогодні електрозв'язок – це не тільки телеграф, місцевий і міжміський телефон. Це і телерадіомовлення, і мережа сучасних кабельних, волоконно-оптичних, радіорелейних і супутникових ліній. Це і система передачі інформаційних потоків даних, відеозв'язок, Інтернет та інше. І все це тісно переплетено з історією нашого народу.

З урахуванням такого підходу і викладено матеріал цього видання:

-    перші кроки зв'язку наприкінці XIX та на початку XX століття;

-    зв'язок у роки Великої Вітчизняної війни та повоєнна відбудова електрозв'язку на Бердичівщині;

-    розвиток зв'язку у місті та селі;

-    розвиток галузі у новому тисячолітті.

Перспективи розвитку зв'язку на Бердичівщині безпосередньо пов’язані з економічним розвитком країни в цілому. Для того, щоб відповідати вимогам ринку і зберегти на ньому лідируючі позиції, зв’язківці повинні бути готовими до збільшення спектру сучасних послуг зв'язку високої якості. Саме з огляду на це пропоноване читачам видання є першою спробою підсумувати пройдений шлях, розповісти про перспективи.

Хочу висловити щиру подяку всім, хто приклав свої зусилля, щоб це видання побачило світ.

 

З повагою                                          начальник Центру електрозв'язку №3

                                                                       Житомирської дирекції ВАТ "Укртелеком"

                                                                       Олексій Терегеря

 

12 листопада 2003 р.

 

 

 

 

Передмова до 2-го видання

 

Коли на початку 2002 року виникла ідея створення історичної довідки про підприємство електрозв'язку, я і не передбачав, що в результаті виникне ця книга. Планувалось зібрати матеріал, систематизувати його та донести до читача. Так воно спочатку і було: у термін ледь менше року з моменту задуму було підготовлено та видано книгу, презентація якої відбулась 12 листопада 2003 року – у день відкриття оновленого переговорного пункту у місті Бердичеві.

Але потім... Потік інформації, як бурхлива морська хвиля, накотився і змусив продовжити роботу. Систематизований перегляд літератури, місцевих газет, матеріали та спогади працівників дали новий поштовх. Наукові збірки краєзнавчих конференцій, архіви підприємства – кожен матеріал містив крупицю інформації, яку хотілося зафіксувати, яка тим чи іншим чином стосувалася справи. І ось результат – перед Вами нове видання, яке перероблене та значно доповнене.

Окремо прошу вибачення у читачів і, насамперед, у працівників вузла зв'язку за те, що оповідь у книзі ведеться лише про електрозв’язок. З самого початку і по середину 90-х років минулого століття поштовий та електрозв’язок були нероздільними як поняттям, так і підприємством – Бердичівським вузлом зв'язку. Це був єдиний згуртований колектив зв’язківців, долю яких роз’єднали у 1995 році урядові рішення. Та розповідь у книзі йде лише про ту його частину, що займалась однією зі складових зв'язку. Сподіваюсь, що з часом ця прогалина буде заповнена і читачі ще почують про історію та здобутки поштового зв'язку Бердичівщини.

У створенні історичної довідки використано архівні матеріали Центру електрозв'язку №3 Житомирської філії ВАТ „Укртелеком”, спогади працівників, що працювали на вузлі зв'язку у різні роки. Також використано фотоматеріали з особистих архівів працівників та опубліковано з дозволу їх власників.

Хочу висловити подяку за надані матеріали:

Миколі Сергійовичу Оленюку – пенсіонеру, в минулому працівнику ТУСМ-5 (нині це кабельна дільниця ЦЛКС-930 ЦПМ №9 Дирекції первинних мереж ВАТ „Укртелеком”); він став тою людиною, яка надихнула мене на цю справу;

Наталії Михайлівні Левашовій – директору музею історії Бердичева;

Григорію Яковичу Ярошу – головному інженеру Бердичівського вузла зв'язку у 60-80-х роках минулого століття;

В’ячеславу Казимировичу Броніцькому – інженеру електрозв'язку дільниці ТЕРСТЗ цеху №7 ЦЕЗ №3;

Неонілі Олексіївні Порхун – начальнику дільниці ТЕСС цеху №7 ЦЕЗ №3;

Андрію Григоровичу Кузьменко – начальнику дільниці ТЕСТЗРФ цеху №7 ЦЕЗ №3.

Окрема подяка Василю Васильовичу Котову за надані фотографії листівок дореволюційного Бердичева, цінні поради, допомогу та підтримку.

 

Жовтень 2007 р.                                                                                                           Анатолій Горобчук