Головна  |  До розділу

Роки війни

 

З початком Великої Вітчизняної війни найбільше постраждали не тільки промислові підприємства, але і засоби зв'язку, оскільки вони були однією з основних військових цілей зі сторони обох ворогуючих сторін. З підходом німецьких військ до міста частина працівників контори зв'язку були евакуйовані на схід. У зв'язку з неможливістю вивезти обладнання, військові заклали у будинок контори вибухівку. Будинок підірвали разом з обладнанням, майже всі документи спалили.

Місто було окуповано 7 липня 1941 року, на 16-й день від початку війни.

Для швидкого відновлення зв'язку німецькі військові інженери змонтували обладнання нової телефонної станції в приміщенні колишньої міської управи по вул. Махнівській (нині це будинок Центру дитячої творчості „Юність” ім. Разумкова). Там же було розміщено пошту та телеграф. Яке обладнання використовували німецькі спеціалісти, на жаль, встановити не вдалось.

Тоді ж у 1941 році від Берліна до Києва через Бердичів будується повітряна кабельна лінія зв'язку. Підпільники на чолі з керівником бердичівського підпілля Антоном Яворським одним із об’єктів диверсій вибирають цю лінію – на початку 1942 року вони перерізають навісний кабель [17]. 9 січня 1942 року у №7 газети „Нова доба”, що видавалась у місті в період окупації, було надруковане оголошення місцевого коменданта Бердичева, в якому було викладено наступне (мову та стилістику оригіналу збережено):

„3.I.1942 р. в м. Бердичеві на Житомирській вулиці ч. 4 був перерізаний телефонний військовий кабель. Щоб в майбутньому протидіяти подібним актам саботажу, 7.I. в Бердичеві було взято 10 заложників.

У випадку, коли протягом одного тижня не будуть знайдені винуватці, будуть розстріляні десять заложників.”

 

 

Листівка окупаційних сил, 1942 рік.

 

23 жовтня 1942 р. – через Житомирську область та, зокрема, через місто Бердичів, німецькою фірмою „Сіменс” будується головний телефонний кабель військового командування. Він з'єднує Берлін зі ставкою Гітлера „Вервольф” („WehrWolf”) біля Стрижавки, що знаходиться за 12 кілометрів від Вінниці, та штаб-квартирою рейхсфюрера СС Гіммлера під Житомиром. Тип кабелю – броньований з мідними жилами 3×4×0,9. Кабель був надійно захищений, інформація про місце його прокладання втаємничена. Старожили згадували, що впродовж маршруту прокладання будувались довгі намети, які надійно захищали від сторонніх поглядів те, яким чином і в якому місці прокладено кабель. Коли намети знімали, на їх місці росла трава і ніяких слідів будівельних робіт не було видно.

 

 

Під час бойових дій по визволенню Бердичівщини кабельну лінію було пошкоджено, а на деяких ділянках жителі прилеглих сіл навіть викопали значні відрізки кабелю.

Тривалий час залишки кабельної лінії не використовувались. У 1953 році на ділянці Вінниця-Бердичів проклали новий міжміський кабель у ферроплексовій ізоляції, а німецький відновити не вдалося. В той же час зв’язківцям вдалося відновити роботу німецького кабелю на ділянці Бердичів-Житомир. По закінченні цих робіт у 60-х роках кабель ущільнюють системами передачі К-60, що дозволило організувати достатню для Бердичева кількість аналогових каналів міжміського зв'язку – як телефонного, так і телеграфного.

До речі, за допомогою даного німецького кабелю безперебійно забезпечувався міжміський телефонно-телеграфний зв'язок між Бердичевом та Житомиром до середини 2005 року (більше 50-и років!). А з експлуатації він був виведений у червні 2006 року.

Тепер, як згадка про минуле, відрізок німецького кабелю представлений в експозиції історичного музею Бердичева.

 

Чимало працівників контори зв'язку з початком війни пішли на фронт виконувати свій обов’язок. Згадаємо тих, хто пройшов це пекло і повернувся на підприємство:

- Бончковський Сергій Антонович, 1922 року народження. Він працював у відділенні зв'язку з 1938 року, пройшов усю війну, нагороджений бойовими орденами, двома медалями за відвагу.

- Варанкін Сергій Антонович, наро-дився 1914 року, працював у конторі з 1937 року, нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.

- Хмельницька Поліна Андріївна. Разом з телеграфісткою Цемик А.М. та телефоністкою Козловою З.І. останніми відпрацювали робочу зміну на підприємстві і рано вранці 5 липня добровольцями пішли на фронт разом з солдатами 547 Окремого батальйону зв'язку (ОБЗ) 19-го мехкорпусу 5-ї діючої армії.

 

 

Цемик А.М., Хмельницька П.А. та Козлова З.І.

 

Поліна Андріївна народилася 1917 року. Свою трудову діяльність розпочала у вересні 1932 року учнем Харківського електротехнікуму зв'язку. Працювала у конторі з січня 1936 року старшим електромеханіком. Обравши професію зв’язківця, працювала на підприємстві більше 38 років. За цей період займала посади старшого техніка, інженера, старшого інженера, заступника начальника контори зв'язку та ряд інших посад. З 1 червня 1961 року була призначена начальником Радомишльської контори зв'язку, та у листопаді 1965 року повертається у рідний колектив і працює спершу інженером, а далі техніком зв'язку. Та де б не працювала, вона завжди показувала себе освіченим спеціалістом, відповідальною людиною. За її безпосередньої участі проводилось післявоєнне відновлення роботи контори зв'язку, наступне введення автоматичних станцій та багато інших важливих справ.

Нагороджена орденом Великої Вітчизняної війни, численними медалями, грамотами.

 

Не можливо перерахувати всіх працівників-фронтовиків, хто загинув у цій війні, але пам'ять про них не згасне ніколи. Згадаємо поіменно тих працівників, хто у перші роки по війні прийшов на підприємство та тривалий час працював на ньому:

Беспалова Клавдія Іванівна, телеграфіст-оператор;

Ванченко Микола Григорович, оператор по обміну пошти;

Гончарук Володимир Мойсейович, оператор по обміну пошти;

Домбровський Степан Аполлінарійович, оператор по обміну пошти;

Дубовик Іван Афанасійович, електромеханік радіовузла;

Євсеєв Сергій Володимирович, електромонтер МТМ;

Ковтун Михайло Архипович, електромеханік радіовузла;

Козачок Іван Никифорович, оператор по обміну пошти;

Колтинюк Єфим Борисович, працівник спецзв’язку;

Ляшок Іван Іванович, інженер АТС;

Михалевич Франц Степанович, електромонтер ЛАЗ;

Михальчук Петро Сергійович, кабельник-спаювальник;

Мишук Михайло Макарович, працівник спецзв’язку;

Мошковський Іван Георгійович, електромеханік радіовузла;

Пашкін Олександр Васильович, електромонтер МТМ;

Подвисоцький Едуард Вікентійович, електромеханік радіовузла;

Пустовіт Микола Михайлович, начальник вузла зв'язку;

Радченко Ілля Митрофанович, електромонтер;

Сабанін Василь Петрович, монтер кабельної каналізації;

Семенченко Петро Афанасійович, кабельник-спаювальник;

Ярош Григорій Якович, головний інженер вузла.