Головна  |  До розділу

1967 рік

 

Чому ми виокремили цей рік? Тому, що 1967 рік став тою відправною точкою, звідки розпочався активний розвиток телефонного зв'язку Бердичівщини. Якщо до цього часу телефонів було досить мало і вони переважно встановлювались в органах влади, партійних органах та народногосподарському секторі, то починаючи з 1967 року телефони активно розпочали встановлювати і населенню.

Країна відновилась від повоєнної розрухи, населення починає жити краще. Промисловість, сільське господарство активно розвивається, їм необхідний доступний зв'язок високої якості. Все це відчували зв'язківці.

Так у 1965 році електрозв'язок Бердичівщини мав наступні характеристики: Бердичів обслуговувала напівавтоматична станція системи ЦБ×3 ємністю 680 номерів. В мережу існуючої станції було включено 572 телефонних індивідуальних апаратів, 26 спарених апаратів, 19 таксофонів-автоматів. На мережі працювало також 228 паралельних і 21 додатковий телефонні апарати. Також було включено 23 прямих проводи і 42 з’єднувальні лінії з комутаторними установками і станціями сільського зв'язку.

Телефонна мережа виконана за шафовою системою: на мережі було 6 розподільчих шаф, з яких одна ємністю 1200×2, інші – 600×2. Ємність магістральної мережі становила 700 пар. Крім того, було 50 пар прямого живлення. Вся магістральна мережа була виконана кабелями з свинцевим на пластиковим покриттям. Кабелі були прокладені в каналізації, загальна протяжність магістралей становила 6,222 км.

Сільська телефонна мережа має у своєму складі 10 АТС. Це станції типу АТС-ВРС 40/80 (П’ятка, П’ятигірка, Райгородок) та АТС-ВРС 10/40 (Закутинці, Іванківці, Рея, Райки, Журбинці, Осикове). АТС у Райгородку стала першою автоматичною станцією Бердичівського району (грудень 1963 р.). Також працює один комутатор типу МБ у селі Дубова. Загальна монтована ємність всіх сільських АТС становить 330 номерів. Згодом, після проведення адміністративної реформи з грудня 1966 року село П’ятка підпорядковується новоутвореному Чуднівському району і вказана АТС переключається на центральну АТС Чуднова.

Активно розвивається відомча телефонна мережа. Загалом на мережі працює 11 комутаторних установок загальною монтованою ємністю 1400 номерів. Серед них АТС УАТС-49 заводу „Прогрес” ємністю 400 номерів (введена в дію у 1965 році), АТС УАТС-49 заводу „Комсомолець” ємністю 200 номерів (введена в дію у 1964 році), АТС УАТС-49 Управління магістральних газопроводів ємністю 100 номерів (введена в дію у 1959 році). Також працюють комутаторні установки типу ЦБ×2 на залізничному вокзалі (1959 р.), Солодовому заводі (1961 р.), Шкірзаводі (1953 р.), міській лікарні. Станції типу УРТС встановлено в міському РЕМ (1959 р.) та на Рафінадному заводі (1949 р.). Працюють і телефонні станції, що не мають виходу на місцеву мережу. Зокрема, у 1967 році вводиться в дію АТС на 50 номерів в автоколоні №2194.

У 1965 році силами Державного інституту з проектування "Гипросвязь" розробляється проектне завдання на будівництво нової АТС на мережі Бердичева. Передбачалося проводити нове будівництво у три етапи. Перший етап – 1970 рік, ємність 4355 номерів. Другий етап – 1975 рік, 8325 номерів. Третій етап – 1980 рік, 22900 номерів. Також, при визначенні потреби в телефонах, вже тоді передбачалась на другому етапі необхідність відкриття нової АТС ємністю 3000 номерів у мікрорайоні Червоної гори. Хоча, як показали подальші події, життя у ці плани внесло значні корективи.

 

 

Вигляд будинку зв'язку до його реконструкції, початок 60-х років.

 

А розпочалося все з будівництва нового приміщення.

В період з грудня 1964 року по червень 1966 року силами працівників контори зв'язку та Житомирського спеціалізованого будівельно-монтажного управління зв'язку до приміщення по вулиці Свердлова добудовується двоповерхова будівля, в якій потім розмістили на першому поверсі просторий поштовий зал, міжміський переговорний пункт, телеграф. А на другому поверсі впродовж 1967 року була змонтована нова декадно-крокова автоматична станція типу АТС-54а ємністю 3000 номерів. Обладнання для нової станції замовили та привезли з Німеччини. В комплекті з обладнанням АТС були отримані і телефонні апарати в кількості 876 шт. (813 настільних та 63 настінних).

З Житомирським спеціалізованим будівельно-монтажним управлінням зв'язку було укладено договір на монтаж станції. Будівництвом та монтажем обладнання керував нині покійний виконроб БМУ Федір Антонович Гаврильченко, бригадиром монтажників був Андрій Костянтинович Гончаренко, в даний час електромеханік ЦТЕ МТЗ м.Житомира.

 

 

Колектив монтажників нової телефонної станції, 1967 рік.

Перший ряд (зліва направо):

Єлізаров Михайло, Пелешок (Кучевська) Лариса, три працівника вузла зв'язку,

Петрук Леонід, Бузань Павло, працівник вузла зв'язку, Бузань Василь.

Другий ряд:

Гончаренко Галина, Гончаренко Андрій Костянтинович, Левіна Блюма Або Мирівна, Гаврильченко Андрій, Щебельська (Дрокова) Ганна Михайлівна, працівник вузла зв'язку.

 

 

 

Під час монтажу телефонної станції, 1967 р.

 

Серед спеціалістів, що приймали участь в монтажі АТС та тренуванні нового обладнання, був і Андрій Григорович Таргоня – на даний час провідний інженер ВЕРМ Житомирської філії, почесний працівник ВАТ "Укртелеком". Також активну участь у монтажі приймали працівники нашого підприємства – інженер Ляшок Іван Іванович, Лідія Матвієнко та інші.

З січня 1967 року на підприємстві організовуються навчання з працівниками вузла з питань технічної експлуатації обладнання нової АТС. Навчання проводить Федір Гаврильченко три рази на тиждень у неробочий час.

Про важливість вчасного завершення будівництва нової АТС говорить той факт, що за час проведення монтажних робіт новобудову чотири рази відвідував тодішній міністр зв'язку України Георгій Захарович Сінченко. Його білосніжна "Волга" ГАЗ-21 добре запам’яталась монтажникам та працівникам вузла.

Колектив монтажників, як на той час вимагало суспільне життя, прийняв зобов’язання закінчити монтаж АТС та ввести її у дію до 50-ї річниці Великого Жовтня. В приміщенні автозалу було встановлено стенд, на якому відображалась кількість днів, що залишились до пуску станції.

Так воно і сталося: наприкінці жовтня Державна комісія прийняла в експлуатацію нову АТС з оцінкою "добре". А 25 жовтня в ресторані Бердичева керівництво вузла зв'язку та БМУ разом з монтажниками урочисто відзначили закінчення будівництва. У грудні розпочалось переключення існуючих зв’язків на нову АТС. Тризначні номери замінювались на п’ятизначні, останні три цифри номеру залишались без змін.

 

 

Перші працівники автозалу АТС-2 (з ліва на право):

Поліна Хмельницька, Тамара Пономарьова, Ганна Щебельська (Дрокова),

Валентина Горєлова, Левіна Блюма Або Мирівна.

 

Після введення нової АТС у дію з навчених електромеханіків утворюють колектив автозалу. Молодь з роками набуває досвіду, згуртовується. Прикладом цього є отримання колективом у 1970 році першого місця у конкурсі на кращий комсомольсько-молодіжний колектив Міністерства зв'язку України, оголошений на честь 100-річчя від дня народження В.І.Леніна.

Почалась активна телефонізація міста Бердичева та району. Будувались нові лінії зв'язку, телефонна каналізація. Для ведення будівництва вузол отримав кредит у банку, який погашався за рахунок коштів, отриманих від надання послуг новим абонентам.

Телефони встановлювались всім бажаючим по мірі введення в дію нових ліній. На кожному під'їзді багатоповерхових будинків вивішувались оголошення, в яких зв'язківці запрошували жителів міста встановлювати домашні телефони. Такого поняття, як черга, на той час ще не існувало, тому телефонізація йшла, так би мовити, безсистемно.

Вартість встановлення телефону для населення становила 20 карбованців. Для прикладу, середня місячна заробітна плата електромонтера зв'язку була 37 карбованців, електромеханіка АТС – 80 крб., а інженера – 110 крб. При оформленні документів абоненту видавався телефонний апарат, вартість якого входила у загальну вартість встановлення телефону.

Для обліку абонентів було організовано абонентне бюро, працівники якого вели картотеку та оформляли всі необхідні документи, надавали довідки. На протязі місяця вузлом зв'язку по місту встановлювалося до 150-200 телефонів.

Тепер вже і не віриться, що при тодішній плановій економіці та тотальному дефіциті був період в історії міста, коли зв'язківці самі ходили по оселям бердичівлян та просили їх встановлювати телефон.

 

 

Інженер АТС Іван Іванович Ляшок

перевіряє обладнання систем оповіщення, 80-і роки.

 

Для забезпечення резервним енергоживленням всього вузла у 1967 році побудовано приміщення дизельної, де встановили дизель-генератор потужністю 100 кВт.

Наказом Житомирського ОВТУ зв'язку №ОК-35 від 02.06.1967 р. в зв'язку з розширенням послуг на баланс РВЗ м. Бердичева передано лінійно-апаратний цех ОУП-7 і на його базі створено лінійний автозал (ЛАЗ), що забезпечує роботу міжміського зв'язку. Керівником ЛАЗ стає інженер Яків Пантелеймонович Івасюк, що працював до цього інженером Дальнього зв’язку.

У цей же період організовуються міжміські зв’язки за напрямками "Бердичів-Андрушівка" з використанням апаратури ущільнення ВО-12, "Бердичів-Чуднів" – апаратура К-24 та "Житомир-Бердичів" з апаратурою КВ-12.

Для забезпечення зростаючих потреб підприємств Бердичева в телеграфному зв'язку в приміщенні ЛАЗ монтується нова телеграфна станція. У 1968 році до неї вже підключено 5 абонентів – Автоколона-2194, Автотаксомоторний парк, ДЕУ-651, завод "Прогрес" і завод "Комсомолець". Система абонентського телеграфування дозволяє отримати впродовж усієї доби прямий документальний зв'язок із будь-яким підприємством чи організацією, підключеною до станцій абонентського телеграфування. В цей же час на початку 1968 року на дільниці між Житомиром та Бердичевом для розвитку телеграфних зв’язків вводиться в дію апаратура тонального телеграфування ТТ-17 на 17 каналів.

Не забуває вузол і про потреби держави. Ще на початку 60-х років монтується обладнання цивільної оборони для оповіщення керівного складу та населення в разі збройного нападу. З закінченням будівництва нової АТС обладнання СЦВ переноситься на другий поверх у приміщення біля кросу. Там монтуються та вводяться в експлуатацію стійки циркулярного виклику (СЦВ) на 30 номерів. Потім там же працівники вузла змонтують обладнання СЦВ райвійськкомату (всього 5 стійок) та одну стійку забору каналів для організації прямого зв'язку з сільськими радами Бердичівського району.

 

 

Поліна Андріївна Хмельницька, абонентне бюро, початок 80-х років.