Головна  |  До розділу

Розвиток зв'язку у місті та селі

 

Після введення в дію нової АТС розпочався активний розвиток телефонного зв'язку на Бердичівщині. Через декілька років станція була повністю задіяна і зв’язківці приступають до її поступового розширення: в 1970 році ємність центральної станції збільшено на 1500 номерів, а наприкінці 1971 року зв’язківці роблять новорічний подарунок жителям міста: в експлуатацію вводиться 3500 номерів станційної та лінійної ємності.

1979 рік – введено в дію ще 200 спарених номерів АТС-2.

По місту розгортається мережа монетних таксофонів-автоматів. Таксофони встановлюються в усіх багатолюдних місцях – у парках, на автостанціях, біля магазинів. Всього було встановлено 70 таксофонів: 13 шт. у переговорних кабінах, 24 шт. у напівкабінах, 32 – в приміщеннях. Вартість розмови становить 2 копійки незалежно від тривалості з'єднання, таксофони приймають монети номіналом 2 коп. або дві монети по 1 коп. На підприємстві для ремонту та обслуговування таксофонів організовується таксофонна група. В її склад входять монтери Олександр Васильович Пашкін та Віталій Домінікович Сапінський.

 

 

Інженер В'ячеслав Павлович Берлєтов і монтери таксофонної мережі

Олександр Васильович Пашкін та Віталій Домінікович Сапінський.

 

У 1971 році на відділеннях зв'язку міста встановлюються абонентські телеграфні апарати. Це покращує обслуговування бердичівлян: тепер не потрібно йти на центральний телеграф для того, щоб відправити телеграму.

У 1975 році на центральному РТВ м. Бердичева вводяться в експлуатацію нові підсилювачі УПВ-15 потужністю 15 кВт кожен. Радіотрансляційний вузол розмістився у підвальному приміщенні Будинку Зв'язку.

 

 

Засідання партійного активу підприємства, 1977 рік.

 

Наказом Житомирського виробничо-технічного управління зв'язку від 31 жовтня 1980 року №85-К з 4 листопада 1980 року начальником Бердичівського районного вузла зв'язку призначено Анатолія Миколайовича Дем'янова.

 

 

Анатолій Дем’янов вручає подарунки від підприємства зв'язку командиру

підшефної військової частини Олексію Терегері.

 

 

 

Анатолій Дем’янов та Володимир Дроков серед учасників параду

на День Перемоги 9 травня.

 

З призначенням на посаду новий керівник приступив до реорганізації структури районного вузла зв'язку.

15 грудня 1980 року наказом начальника РВЗ №218к в структурі вузла створено взамін існуючих наступні підрозділи: цех міського телефонного зв'язку, начальником якого призначено Дрокова Володимира Олександровича, та цех радіофікації, начальником даного цеху призначено Броніцького В'ячеслава Казимировича. Через рік за значний внесок у розвиток радіофікації на Бердичівщині В'ячеславу Броніцькому присвоюють звання "Почесний радист СРСР". Повний перелік працівників, відмічених галузевими нагородами надано у Додатку 5.

 

 

У місцевій пресі з'являється перша публічна згадка про дебіторів – абонентів, що заборгували за послуги телефонного зв'язку. У газеті "Радянський шлях" від 13 грудня 1980 року у рубриці "Як вас обслуговують" надруковано повідомлення про 54 абонентів, що відключені за несвоєчасну оплату [13]. А загалом з бібліографією підприємства можна ознайомитись у Додатку 4.

Розпочалася масова телефонізація села. До речі, автоматичні станції на селі почали функціонувати ще до того, як з'явилась автоматична станція у самому Бердичеві. Станції будуються здебільшого коштом колгоспів та радгоспів силами Житомирського будівельно-монтажного управління зв'язку з подальшою передачею на баланс Бердичівської контори (вузла) зв'язку. Сільгосппідприємствам необхідний був оперативний зв'язок для керування бригадами та технікою у відділених селах та МТС, а бердичівські зв’язківці його самотужки без сторонньої допомоги побудувати не могли – не було в достатній кількості грошових коштів та людських ресурсів.

У листопаді 1969 року введено в експлуатацію лінійні та станційні споруди АТС координатного типу АТСК-50/200 в селі Рея.

1975 рік – введено в експлуатацію лінійні та станційні споруди АТС координатного типу АТСК-50/200 в селах Маркуші, Красівка, Садки, Іванківці, Закутинці.

1976-1985 роки – введено в експлуатацію лінійні та станційні споруди АТС координатного типу АТСК-50/200 в селах Бистрик, Скаківка, Хажин, Никонівка, Райгородок.

1986-1989 роки – введено в експлуатацію лінійні та станційні споруди АТС координатного типу АТСК-50/200 в селах Малосілка, Буряки, Мирославка, Швайківка, Скраглівка, Семенівка, Гришківці, Гардишівка, Велика П’ятигірка, Низгірці, Райки, Демчин, Радянське, Старий Солотвин, Осикове.

З метою обміну досвідом та професійними навичками в Житомирській області організовуються огляди-конкурси лінійних бригад районних вузлів зв'язку. У квітні 1982 року один з таких конкурсів пройшов і у Бердичеві.

 

 

 

Перевірку бригад проводить Борис Макарович Ніколаєнко,

головний інженер Житомирського ОПТУЗ, 1982 р.

 

Перевірку проходили як бригади міського та сільського телефонного зв'язку, так і проводового мовлення. Бригади представляли укомплектованість необхідними матеріалами та інструментом, спецодягом та автотранспортом. Кращі бригади відзначались нагородами та преміями.

Огляди-конкурси проводились щорічно до початку 90-х років і припинились з настанням тяжкої економічної скрути, в якій опинилась економіка України.

Так ми працювали. А як проводили свій відпочинок – дивіться у Додатку 2 до даної книги.

Спорт завжди займав чільне місце в житті колективу зв'язківців. Підприємство входило до Добровільного спортивного товариства "Спартак", обласна рада якого щорічно, з початку 70-х років, проводить як літні, так і зимові спартакіади серед зв’язківців. Для проведення відповідної роботи серед працівників в штаті вузла зв'язку вводиться посада інструктора з фізичної культури – спочатку її обіймає електромеханік з поштової механізації Никитюк В.П., а згодом тривалий час Фелікс Володимирович Морской. Створюється комісія з виконання нормативів нового комплексу ГТО ("Готов к труду и обороне").

 

 

Завдяки постійній пропаганді серед працівників різноманітних видів спорту, бердичівський районний вузол зв'язку неодноразово виборює призові місця на спортивних змаганнях. Ось перелік деяких досягнень:

1977 р. – першість Житомирського обласного виробничо-технічного управління зв'язку з кульової стрільби, м. Коростень;

1977 р. – першість Житомирського обласного виробничо-технічного управління зв'язку з настільного тенісу, м. Коростень;

1980 р. – першість Житомирської області з лижних перегонів серед електромонтерів, смт. Чуднів;

1981 р. – Кубок за перше місце з лижних перегонів в першості Житомирського обласного виробничо-технічного управління зв'язку, м. Коростень;

1981 р. – перше місце у змаганнях з зимового багатоборства на першість Житомирського обласного комітету зв'язку, м. Бердичів;

1981 р. – Кубок за перше місце в обласних змаганнях з шахів на першість Житомирського обласного комітету зв'язку, м. Бердичів;

1982 р. – Кубок за перше місце з кульової стрільби на першість Житомирського обласного комітету зв'язку;

1983 р. – Кубок за перше місце в першості Житомирського обласного виробничо-технічного управління зв'язку з лижних перегонів серед електромонтерів;

1984 р. – Кубок за перше місце в першості Житомирського обласного комітету зв'язку з гри в шахи.

Спортсмени та фізкультурники проводять тренування, заліки з окремих видів спорту. Починаючи з 1973 року кращим присвоюються спортивні розряди, а тим, хто виконав нормативи ГПО ("Готов к труду и обороне"), значки різних ступенів. А після відповідного навчання – звання "Суддя зі спорту", "Тренер-суспільник" та "Інструктор-суспільник".

Згодом, з початку 90-х, спортивне життя в області вщухає і проведення змагань у зв’язківців відроджується лише у 2000 році з приходом нового обласного керівництва.

 

 

 

2001 р. – команда Центру електрозв'язку №3 отримала Кубок та диплом другого ступеня за друге місце в командному заліку Спартакіади серед працівників Житомирської дирекції ВАТ "Укртелеком".

З цього року команда Центру електрозв'язку №3 постійно бере участь у спортивних змаганнях, що проходять в області – будь-то змагання з волейболу, настільного тенісу чи щорічні обласні спартакіади.

Змагання щорічно проводяться у таборі відпочинку "Дружба", що розташований в Зарічанах.

 

 

Команда Центру електрозв'язку №3 на обласній спартакіаді, 2001 р.

 

Тривалий час – з 1966 по 1985 рік – головним інженером вузла зв'язку незмінно був Григорій Ярош.

Григорій Якович Ярош солдатську шинель одягнув у сімнадцять років у січні 1944 року. В запасному полку став зв’язківцем. Бойове хрещення прийняв під селом Салила Вінницької області. При форсуванні Бугу був поранений у руку. Після лікування повертається до своєї частини. Під Бродами потрапив в оточення. Разом з командиром роти з тяжкими боями проривають оточення і виходять до своїх. На Сирецькому плацдармі двічі ходив у розвідку, давав зв'язок у групу прикриття і для керівництва. В боях за польське містечко Торунь Григорій Якович лягає за кулемет „Максим” замість важкопораненого кулеметника. Відмінно навчився стріляти з кулемета ще під час оборони: бувало, вибивав чергами з кулемета "чечітку". Нагороджений медалями "За відвагу", "За бойові заслуги". Має більше десяти Подяк від керівництва військової частини [15].

Після війни демобілізувався і пішов працювати за спеціальністю, придбаною на фронті, – зв’язківцем. З 22 червня 1947 року приходить в Бердичівську контору зв'язку та займає посаду наглядача МТЗ (електромонтера). Працював і одночасно навчався – у 1948 році закінчив 10 класів середньої школи. Ріс у посадах: був електромеханіком, з квітня 1965 р. – інженером, а з 1966 – головним інженером районного вузла зв'язку. На рідному підприємстві пропрацював більше 40 років.

 

 

Головний інженер Григорій Якович Ярош біля систем електроживлення АТС під час

навчання з цивільної оборони, 80-і роки.

 

З січня 1985 року звільняє посаду головного інженера вузла зв'язку, передаючи її В’ячеславу Берлєтову, і переходить працювати електромеханіком у лінійний автозал (ЛАЗ). З цієї посади через декілька років і залишає підприємство в зв'язку з виходом на пенсію.

 

Однією з послуг, що надавались підприємством, було видання списків абонентів телефонної мережі – телефонних довідників. Першим з них був довідник, виданий на наступний рік після будівництва телефонної станції у 1891 році. На жаль, жоден примірник цього довідника не зберігся. Екземпляр наступного довідника, виданого у 1910 році, знаходиться в архіві м. Києва.

Частина номерів телефонів абонентів, в першу чергу державних установ та підприємців, друкувалась у довіднику "Весь Юго-Западный край", що вийшов у 1913 році [18].

Після задіяння ємності АТС, що була побудована у 1967 році, районний вузол видає новий телефонний довідник. Складений довідник станом на 1 серпня 1973 року, містить інформацію про абонентів, що сягнула позначки у 7000 чоловік. Тираж довідника 9000 екземплярів, коштував він всього 39 коп. Упорядником довідника була Поліна Андріївна Хмельницька, що працювала монтером кросу.

 

 

 

В період з 1973 по 1985 рр. ємність центральної станції поступово збільшувалась. А з 1 серпня 1985 року ємність центральної АТС збільшується ще на 600 номерів. За більш як десять років телефонна мережа зазнала значних змін. Зокрема, з’явились нові сільські АТС, на існуючих сільських АТС змінилась нумерація, кількість абонентів невпинно зростала. Для більш повного інформування жителів міста, у 1986 році районний вузол зв'язку випускає оновлений телефонний довідник – список абонентів телефонної мережі м. Бердичева і Бердичівського району. Наклад довідника склав 10 тисяч екземплярів. Довідник містить 255 сторінок та коштує 75 копійок.

Матеріали довідника підготовлено станом на 1 березня 1986 року. При підготовці матеріалів, в порядку експерименту, використовувалась ЕОМ ЕС-1022, що було неабиякою новацією на той час. Програми для ЕОМ розроблені працівниками Житомирського виробничо-технічного управління зв'язку і Житомирської телеграфно-телефонної станції.

Під час проведення експерименту переслідувалося дві цілі: максимально спростити пошук необхідної інформації у довіднику та максимально вилучити ручну працю і скоротити час підготовки довідника до видання.

Друкують телефонні довідники і власники відомчих телефонних станцій: машинобудівний завод "Прогрес", готель "Дружба", завод "Комсомолець". До речі, у довіднику готелю крім службових телефонів та телефонів сервісних служб були вказані телефони готельних номерів, "Городские места отдыха и зрелищ", розміщена реклама.

 

 

Телефонний довідник готелю "Дружба".

 

 

 

Телефонний довідник заводу "Комсомолець".

 

 

Наступний телефонний довідник підприємством було видано лише через 16 років. З’явився він у продажу у вересні 2002 року, придбати його можна було у торговельних точках міста, в поштових відділеннях зв'язку. Укладений станом на 1 лютого 2002 року, він містить як повний перелік абонентів міста Бердичева і району, так і різноманітну довідкову інформацію, коди міжміських та міжнародних напрямків автоматичного зв'язку. Видавцем довідника на замовлення вузла зв'язку став ПП Романович, він же проводив його реалізацію. Вартість довідника в м’якій палітурці – 10 гривень.

Бердичівська поліграфічна фабрика викупила частину тиражу і виготовляла довідник у твердій палітурці. Вартість такого варіанту – 14 грн.

Крім телефонних довідників, підприємство випускає і іншу поліграфічну продукцію: у серпні 2004 року виходить Пам’ятка абонента телефонного зв'язку, яка містить відповіді на запитання по 10 тематичним розділам, перелік телефонів аварійних служб, графіки роботи відділень Телекомсервіс, перелік усіх додаткових послуг, що надає цифрова АТС та багато іншої цікавої та корисної для споживача інформації. Ще через рік, у квітні 2005 року, вийшла з друку пам’ятка Інтернет: запитання та відповіді. У ній на 60-и сторінках уміщено інформацію про стан розвитку мережі Інтернет у Бердичеві, огляд провайдерів, що надають послуги по доступу до мережі. У тематичних розділах надані відповіді на різноманітні запитання, що надходять до сервісних служб нашого підприємства від споживачів. Уміщено інструкції по налагодженню операційних систем для роботи у мережі. Якщо перша пам’ятка розповсюджувалась через продаж у відділеннях Телекомсервіс і коштувала 4 грн. 88 коп., то наступна вже безкоштовно роздавалась споживачам.