Головна  |  До розділу

1985-2000 роки

 

У серпні 1986 року для покращення оперативного керування роботою підприємства в адміністративному будинку було змонтовано пульт виробничого зв'язку "Псков-25" на 20 абонентів. Організовано прямий зв'язок з диспетчером, бухгалтерією, відділом кадрів, ЛАЗ, лінійними дільницями та іншими підрозділами. Пульт працював до початку 2002 року, доки його не було демонтовано під час виконання ремонтних робіт в приміщеннях керівництва центру.

Перебудова, оголошена керівництвом країни та Комуністичної партії у 1985 році, принесла зміни не стільки у виробництво, скільки у психологію та ставлення людей до праці. Характерним на той час стала можливість працівниками обирати своє керівництво.

Так відбулось і в Бердичівському вузлі зв'язку: 17 червня 1988 року вийшов наказ №88 за підписом А.М. Дем'янова про вибори начальника Бердичівського РВЗ. Згідно наказу (мовою оригіналу) "с целью отбора на должность начальника РУС наиболее достойных работников, обладающих высокими морально-политическими, профессиональными и личностными качествами" оголошено конкурс на заміщення посади начальника. Конкурсна комісія за головуванням електромеханіка Марії Євгенівни Макієнко відібрала кандидатів. Ними стали начальник РВЗ Анатолій Миколайович Дем'янов та головний бухгалтер Галина Іванівна Бондар.

 

 

Нарада в кабінеті начальника Бердичівського вузла зв'язку.

 

На конференції трудового колективу, що відбулася вже наступного місяця – 19 липня – з 121 делегата були присутні 111 чоловік. Були і запрошені – міський комітет КПУ представляла Галина Іванівна Краснобока, обласне виробничо-технічне управління зв'язку – його головний інженер Віктор Миколайович Коваленко.

Конференція пройшла в бурхливих обговореннях, було задано багато запитань до кандидатів. Кожен кандидат висував свою програму дій у разі обирання його начальником РВЗ. Зокрема, Галина Бондар у своїй передвиборчій платформі передбачала з наступного року перехід колективу на другу модель госпрозрахунку. Якщо це зробити вдасться, то працівники відчують матеріальні блага. Анатолій Дем’янов розповів присутнім про те, що вже вдалося зробити: введено в дію нову автоматичну станцію на 1000 номерів, проводяться роботи по введенню в дію в 1989 році АТС ще на 3000 номерів. Він запропонував уже сьогодні працювати над вдосконаленням господарського розрахунку, реалізовувати такі наявні резерви, як активізація послуг зв'язку, підвищення якості робіт тощо.

Окремо варто згадати виступ колишнього інженера з техніки безпеки, а на момент проведення конференції електромеханіка вузла Фелікса Петровича Веледницького. Він обрав трибуну конференції для зведення особистих рахунків, зайнявся очорнительством колективу. Присутні рішуче засудили такий підхід.

Таємне голосування, яке пройшло після обговорення кандидатур, показало, що колектив вузла зв'язку зупинив свій вибір на Анатолії Дем’янову, обравши його начальником на наступні п’ять років.

В цей же період набирає силу профспілкова організація підприємства. Між керівництвом вузла зв'язку та профспілками укладається угода – Колективний договір, який передбачає цілу низку заходів на покращення стану організації праці, забезпеченості працівників необхідними засобами для праці та відпочинку. В Колективному договорі також передбачаються різноманітні заохочувальні заходи. Серед них умови Соціалістичного змагання між структурними підрозділами, умови Соціалістичного змагання по особистим творчим планам та інші. Особливо необхідно відмітити запровадження Положень про "Ветерана праці підприємства" та "Кращий за професією". Так звання ветерана праці підприємства отримував працівник, що безперервно та без нарікань пропрацював на підприємстві не менше 15 років. Під час присвоєння даного звання працівнику в урочистій обстановці вручалась фотографія, грамота та грошова премія у розмірі 10 карбованців. Також працівник користувався додатковими пільгами на отримання путівок у санаторії, будинки відпочинку та отриманням щорічних відпусток у зручний для працівника час. У країні, де все було дефіцитом і розподілялось за лімітами, такі можливості дійсно націлювали людей на кращу працю та трудові досягнення. Згодом, після утворення Укртелекому, Колективний договір почали укладати на рівні єдиного підприємства у Києві.

Перелік голів профспілкового комітету підприємства надано у Додатку 7 до даної книги.

Взагалі ж історія заохочувальних заходів з метою покращення праці зв’язківців має значно глибші корені. Ще у 1945 році після повного відновлення роботи контор зв'язку Міністерством зв'язку встановлюється доплата працівникам за вислугу років. Починаючи з 3-річного терміну така доплата становить 10% від заробітної плати і поступово збільшується по досягненні 5-, 7-, 10-річного терміну. При досягненні 15-річного терміну доплата становила 40%.

У 1953 році наказом по конторі зв'язку №120 від 12 серпня встановлюється "Перехідний Червоний Прапор", який вручається колективу працівників, що приймають участь у соціалістичному змаганні на звання бригади відмінної якості – "в целях широкой мобилизации работников связи на выполнение и перевыполнение государственного плана доходов и дальнейшего улучшения качества работы". Разом з Прапором членам бригади вручають і грошову премію.

Згодом у 70-80-х роках починають широко використовуватись такі заохочувальні заходи, як занесення на Дошку Пошани міста, Дошку Пошани підприємства, нагородження Почесною грамотою, занесення до Книги Пошани з видачею відповідного свідоцтва, а також занесення до Дошки Пошани та Книги Пошани обласного підприємства, пам’ятна Червона стрічка. Не будемо забувати і про соціалістичні змагання, в яких також були свої переможці та нагороди.

 

 

Перехідний Червоний Прапор та дошка Пошани (на задньому плані), 80-і роки.

 

У 1986 році працівники підприємства приймають участь у ліквідації Чорнобильської аварії. Так електромеханік Наталія Цизар з 10 по 20 червня працює у ЛАЗ Чорнобильського РВЗ, а Віра Вакулик – на телеграфі Народицького вузла зв'язку.

З метою оптимізації (зменшення загальної довжини) високовольтних фідерних ліній проводового мовлення впродовж 1986 року у Бердичівському районі монтуються та вводяться в дію шість радіотрансляційних вузлів типу АДС4250 зарубіжного виробництва – у селах Озадівка, Семенівка, Закутинці, Рея, Мирославка та Терехове. Монтаж та налагодження нового обладнання проводили спеціалісти чехословацького заводу "Тесла" Ян Терен та Мілан Гайдушик.

Через декілька років на цих радіовузлах додатково встановлюються передавачі другої та третьої програм. Згодом у 1991 році в с.П’ятигірка також встановлюється окремий підсилювач – "Дніпро К-1,0".

 

        

 

Дружні шаржі на монтерів дільниці проводового мовлення Юрія Колесника, Олександра Пшегорлінського та Михайла Лейзерзона у виконанні монтера Олега Слончака.

 

На дільниці проводового мовлення утворюється згуртований колектив, який здатен вирішувати різноманітні задачі з розвитку мереж мовлення.

На підприємстві розгортається власна радіомережа для забезпечення внутрішньовиробничого зв'язку з позивним "Транспорт" на базі радіостанцій ЛЕН, що встановлюються на автомашинах. Функціонує і внутрішньообласна радіомережа з позивним "Ласточка".

 

 

Монтер Михайло (Хаїм Мусійович) Лейзерзон та начальник дільниці

проводового мовлення В’ячеслав Броніцький під час навчань з цивільної оборони.

 

 

Інженер ЛАЗ Анатолій Дубравський біля обладнання автоматичного міжміського зв'язку.

 

Початок Перебудови в СРСР прискорив перебудову зв'язку у Бердичеві, яка розпочалась введенням з 1 червня 1984 року у місті напівавтоматичного (з набором власного номера) міжміського зв'язку, що дозволило абонентам здійснювати міжміське телефонне з'єднання без участі телефоністок. Не відстає від міста і сільський зв'язок: у 1986 році на 8 САТС монтується обладнання АВН, що ознаменувало початок обладнання сільських АТС автоматичним міжміським зв'язком.

А з 20 лютого 1989 року в Бердичеві вводиться в дію повністю автоматичний міжміський телефонний зв'язок (за допомогою Житомирської АМТС "Кварц"). Працівники підприємства разом зі спеціалістами будівельно-монтажного управління зв'язку завершують монтаж обладнання автоматичного визначення номера (АВН). З квітня 1989 року обладнання АВН монтується ще на 19 САТС – завершується обладнання сільських АТС автоматичним міжміським зв'язком. Для інформування населення про нові можливості автоматичного міжміського зв'язку у номері від 13 вересня 1988 року місцевої газети „Радянський шлях” друкуються коди автоматичного міжміського зв'язку населених пунктів СРСР.

Розширюється мережа монетних таксофонів, все більше жителів користуються ними. Кількість таксофонів сягає 118 шт. На початку 1987 року всі монетні таксофони обладнуються пристроями, які обмежують тривалість розмови до 3-х хвилин – до цього часу споживач міг за 2 копійки проводити розмову необмеженої тривалості. Також по місту розгортається мережа міжміських таксофонів в кількості 23 шт., де в якості оплати використовується жетон.

 

 

Сільський приміський вузол (СПВ).

 

На початку 1987 року монтується та вводиться в експлуатацію сільський приміський вузол (СПВ), за допомогою якого організовано зв'язок сільських АТС з центральною АТС Бердичева. Це дозволило надалі активно розвивати мережу АТС у Бердичівському районі. Для зв'язку з сільськими АТС змонтовано обладнання РСЛ-ДШ-АТС, яке працює до липня 2006 року, доки його не замінив цифровий сільсько-приміський вузол на базі обладнання BZ5000.

1988 рік – введено в експлуатацію станційні та лінійні споруди нової АТС м. Бердичева – ПСК-29 координатного типу АТСК-100/2000 ємністю 1000 номерів в мікрорайоні М'ясокомбінату. Станцію було привезено з Прибалтики, де вона вже працювала деякий час. Під час транспортування обладнання з Прибалтики особливий пригод не було, але ще довго інженери АТС усували пошкодження, що виникли при перевезенні.

У жовтні 1989 року придбано перші на вузлі зв'язку ПЕОМ – "Нейрон-И1842" в кількості 2 шт. – для автоматизації виробничих процесів. Хоч і працювали вони недовго, але перша спроба комп’ютеризації, або, як тоді говорили, автоматизації, запам’яталася багатьом.

30 липня 1989 рік введено в експлуатацію станційні та лінійні споруди нової АТС м. Бердичева – АТС-3 типу АТСК-У ємністю 3000 номерів на Червоній Горі. Це друга по ємності АТС міста, що забезпечила телефонним зв'язком в першу чергу оселі військовиків, що розміщувалися на Червоній Горі та Елінгу. Перші 2000 номерів станції були індивідуальними, третя тисяча – спареною. Розмістилася станція в приміщенні колишньої дитячої бібліотеки.

Продовжується телефонізація села: у тому ж 1989 році будується АТС в с. Гальчин на 100 номерів (кошторисна вартість будівництва становить 20,3 тис. крб.), у 1990 році – АТС на 50 номерів та 13 км повітряно-кабельних ліній зв'язку в с. Гвоздава (кошторисна вартість – 22,7 тис. крб.). На початку 1991 року введено в експлуатацію лінійні та станційні споруди АТС АТСК-50/200 в с. Слободище на 100 номерів та в с. Гвоздава на 100 номерів. В першій половині 1992 року збільшується на 50 номерів ємність АТС с. Малосілка.

На початку 1991 року придбано перший копіювальний апарат для виробничих потреб – Canon F-101.

Але повернімося на декілька років назад: у 1985 році разом з Перебудовою Комуністична партія оголошує курс на боротьбу з п’янством та алкоголізмом. Розпочинається відповідна робота і на вузлі зв'язку. У тому ж році на підприємстві створюється комісія по боротьбі з п’янством та алкоголізмом на чолі з головним інженером В’ячеславом Берлєтовим. Складаються відповідні плани роботи, періодично проходять засідання. Комісія складає список працівників, схильних до вживання спиртних напоїв – таких на підприємстві нарахували 6 чоловік. З ними проводиться відповідна робота, результати якої доповідаються нагору (себто, до обласного управління) для подальшого аналізу та реагування.

 

Протокол №12

заседания комиссии по борьбе

с пьянством РУС от 1.07.87 г.

 

Слушали: О факте появления эл. монтера ЛТЦ Шкарупы А.Д. в общественном месте в нетрезвом состоянии.

Постановили: Учитывая то, что т. Шкарупа уже оштрафован органами ГОВД на 30 руб. объявить ему общественное порицание и предупредить, что в случае повторения употребления спиртного в общественных местах к нему будут приняты более серьезные меры.

 

Председатель Берлетов.

 

Серед заходів, які проводились на той час, були бесіди з особами, схильними до вживання спиртних напоїв, проведення рейдів на підприємстві у нічний час з метою перевірки на вживання працівниками спиртного. Планувались проведення безалкогольних святкових вогників до Дня Радіо та Нового року. А особливо цікавим заходом була перевірка роботи листонош, які доставляли телеграми на весільні урочистості. Ось такий був контроль.

Поряд наведено протокол одного з засідань комісії (мова оригіналу збережена).

Сьогодні ми розуміємо всю абсурдність тих ідей та їх реалізації керівництвом країни. Але життя нашого колективу нерозривно пов'язане з життям країни – так було тоді, так є сьогодні.

 

З червня 1990 року наказом Житомирського ОВТУЗ №84л від 27.06.1990 р. начальником Бердичівського РВЗ призначено Володимира Олександровича Дрокова, що займав до цього посаду головного інженера РВЗ.

Наприкінці 90-х років місто та район поступово насичуються телефонами. Та місто чекає нових АТС: в цей період різко зростає кількість людей, які бажають встановити квартирний телефон. Черга на встановлення сягає позначки 14 тисяч чоловік. Для вирішення цієї проблеми міськвиконком своїми рішеннями просто нав’язує розвиток потужностей зв'язку тим підприємствам, які прагнули розширити свої виробництва. Такі завдання одержали ВО "Прогрес" – 8 тисяч номерів, Шкіроб’єднання імені Ілліча – 6 тисяч номерів, завод "Комсомолець" – 3 тисячі номерів. Фірма "Агромашсервіскомплект" сама виявила бажання придбати телефонну станцію на 2 тисячі номерів. Перспективи непогані, але для цього в місті необхідно ввести нову центральну АТС-4, будівлю для якої погодився будувати завод "Прогрес".

У 1990-1991 роках проектним інститутом з залученням працівників вузла ведеться активна робота по виготовленню проектно-кошторисної документації на будівництво нової координатної АТС у м. Бердичеві на 10 тисяч номерів. Розмістити її планується у новозбудованому приміщенні по вул. Карла Маркса, 7. Будівлю зводять будівельники-прогресівці на кошти Управління капітального будівництва Житомирської області.

Введення в дію такої новобудови має забезпечити телефонами всіх бажаючих та закласти міцний фундамент у розвиток зв'язку Бердичівщини на десятиріччя вперед. Але... Отримання незалежності Україною, інфляція, що сягнула небачених до того темпів, зробили ці плани нездійсненними. Виготовлена кошторисна документація на нову АТС так і залишилась лежати в кабінеті головного інженера підприємства. А стіни недобудованої споруди ще добрих 15 років нагадували про мрію, реалізувати яку зв’язківцям не вдалося. У 2005 році залишки споруди міськвиконкомом продаються разом з земельною ділянкою.

 

 

Недобудоване приміщення по вул. Карла Маркса, 7, 2005 рік.

 

Протягом 1990 року працівниками вузла встановлено 740 квартирних телефонів, серед них пільговим категоріям – 326. Підприємством у 1990 році реалізовано послуг на загальну суму 2 млн. 50 тис. крб. У попередньому 1989 році ця цифра становила 1 млн. 830 тис. крб. Але ріст доходів пов’язаний не з ростом об’ємів наданих послуг, а з інфляцією, яка з'їдає прибутки підприємства, не даючи можливості розвиватись. З-за тяжкої економічної кризи в країні Бердичівський вузол в цей період залишається єдиним (!) рентабельним підприємством серед 23 районних вузлів зв'язку у Житомирській області.

Роки застою в розвитку зв'язку, що настали після цього, не перервало навіть будівництво у 1994 році за Чорнобильською програмою нової АТС на 512 номерів у с. Озадівка. Станційні та лінійні споруди будувались силами БМУ зв'язку. АТС "Квант" могла з легкістю вирішити проблему телефонізації села, але відсутність бажаючих отримати телефон, в першу чергу переселенців з зони зараження, не дозволила задіяти її ємність. Кількість абонентів АТС так і не перевищила позначки у 300 чоловік, і у 1999 році монтовану ємність станції було зменшено до 384 номерів. На даний час задіяна ємність коливається в межах 240-260 телефонів.

Тоді ж, у квітні 1995 року, розпочато монтаж та введення в дію обладнання УКДА (9 комплектів), що встановлюється з метою розширення на 20 номерів монтованої ємності сільських АТС типу АТСКУ-50/200 за рахунок спарювання телефонів. Але особливих результатів це не дало і проблеми телефонізації дане обладнання не вирішило.

Початок 1995 року ознаменувався реорганізацією – Бердичівський районний вузол зв'язку Житомирського обласного виробничо-технічного управління зв'язку реорганізовано в Бердичівський районний вузол електрозв'язку (РВЕЗ "Бердичіврайтелеком") Житомирського обласного підприємства електрозв'язку та Бердичівський районний вузол зв'язку Житомирського обласного підприємства поштового зв'язку. З цього моменту галузь електрозв'язку відокремлюється від поштового зв'язку, їхні дороги розходяться назавжди. На базі районних та обласних Телекомів формується єдине підприємство, яке згодом стане Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком".

Закінчився 1995 рік непомітною для загалу, але досить важливою подією: було придбано та встановлено першу ПЕОМ в абонентному бюро підприємства. Вузол розпочав поступову комп'ютеризацію підприємства. Хоча фактична комп'ютеризація розпочалася дещо раніше – у квітні 1995 року вузол зв'язку отримав у відповідальну експлуатацію (безкоштовне користування) від філії АБ "АЖІО" один комп'ютер АТ-286 та принтер "Star-1500". А в серпні того ж року – ще один комп'ютер АТ-386.

Формується розрахункова група, до складу якої входять молоді та енергійні спеціалісти Петренко Павло Миколайович, Романович Людмила Валеріївна, Примак Тетяна Валеріївна. Вони за досить короткий час створюють електронну базу абонентів Бердичівського району, використовуючи у своїй роботі ПЕОМ.

 

 

Працівники розрахункової групи: Олена Курбанова, Юлія Петрюк,

Тетяна Примак та Людмила Романович, 1998 р.

 

Вже 1996 рік у напрямку комп’ютеризації підприємства дав набагато кращі результати – придбано і встановлено першу ПЕОМ в бухгалтерії (головний бухгалтер Демченко Любов Олександрівна), запрацювало спеціально розроблене програмне забезпечення для розрахункової групи, яке було створене спеціалістами ПП "Інформатик" (директор Пузик Олег Михайлович). А з 30-го грудня вперше організовано автоматичне інформування ("продзвонку") абонентів телефонного зв'язку за допомогою обладнання програмно-апаратного комплексу (ПАК) "КАКАДУ" (російською мовою, в DOS-режимі) виробництва донецької фірми ТОВ "АМІС". Вартість ПАК становила 980 грн., в ньому жорстко програмувалось лише три голосових повідомлення, де змінними величинами були номер телефону абонента та сума його боргу.

Наведемо середню заробітну плату зв'язківців у 1995 році. У інженера-електроніка, що працював у той час на ВАТ "Беверс" (завод "Комсомолець"), середня зарплатня становила 1 млн. 400 тис. гривень при чотириденному робочому тижні та наявній затримці виплати зарплати у 2-3 місяці. У зв'язківців заробітна плата інженера-електроніка становила 12-15 млн. гривень без урахування преміальних виплат при відсутності затримок у виплаті. До речі, в перерахунку на курс американського долара це становило на той час біля 150 доларів США.

Це вже після 1998 року, коли курс гривні щодо долара різко зменшився, середня заробітна плата інженера-зв'язківця становила біля 70 доларів США і вже не змінювалась протягом багатьох років. З цього ж 1998 року виникають труднощі з виплатою заробітної плати грошовими коштами. Оскільки гроші на заробітну плату Центру надавала Житомирська дирекція Укртелекому, яка не мала в достатній кількості грошових ресурсів із-за наявних боргів, підприємство змушене частину зарплатні виплачувати товарами: тими, що отримані від підприємств-боржників. Це і продукти харчування, і промислові вироби. Працівники отримують цукор, масло, муку, побутові товари, меблі та інше. Лише з приходом нового керівництва до Житомирської дирекції, починаючи з 2001 року, зарплатня знову виплачується вчасно та тільки готівкою.

Після введення у 1996 році нової грошової одиниці – гривні – керівництво вузла приймає рішення про відновлення роботи монетних таксофонів. До того часу таксофони, в зв'язку з інфляцією та відсутністю розмінної монети працювали для населення безкоштовно і всі витрати на експлуатацію підприємство брало на себе. Тому їх було порівняно небагато на мережі.

Монетоприймачі таксофонних апаратів АМТ-69 переробляються під монету номіналом в 10 копійок, тривалість місцевої розмови не обмежувалась у часі. Кількість таксофонів на мережі стрімко зростає, вони починають приносити вагомий прибуток. Якщо до того їх нараховувалось 22 шт., і то лише у центрі міста, то вже у 1997 році їх використовується 87 шт. Щомісяця таксофонна мережа приносить прибуток в межах 5 тис. грн. Встановлюються також міжміські жетонні таксофони – в основному лише на відділеннях зв'язку та в приміщенні госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни. Вартість жетону становить 36 коп. (3 хвилини міжміської розмови по Україні).

 

 

Життя продовжується, і у другій половині 1996 року тепер уже РВЕЗ "Бердичіврайтелеком" приступає до розширення власними силами ємності АТС-3 на Червоній Горі. Монтована ємність АТС збільшується на 1000 номерів. Бригада дільниці міського телефонного зв'язку під керівництвом начальника дільниці Миколи Степановича Аршинова будує нові магістральні та розподільчі мережі по мікрорайону Червоної Гори. Інженери АТС-3 Неоніла Олексіївна Порхун, Микола Іванович Акімов та електромеханіки телефонної станції монтують обладнання, що надходить від постачальників.

У грудні 1996 року у багатьох помешканнях жителів міста запрацювали довгоочікувані телефони. І хоча всі нові телефони були спареними, це дало змогу дещо зняти напругу у питанні телефонізації мікрорайону Червоної гори.

 

 

Інженер АТС-3

Неоніла Олексіївна Порхун, 1997 р.

 

 

Інженер АТС-3 Микола Іванович Акімов та

електромеханік Ігор Модестович Огурковський, 1997 р.

 

Складна економічна ситуація у країні 90-х років приводить до загострення криміногенної ситуації, що позначається і на галузі зв'язку. На вузлі зв'язку фіксується стрімкий ріст крадіжок та пошкоджень майна зв'язку з ціллю наживи. Так 24 січня 1997 року працівником ТОВ "Тодлус" громадянином Заблоцьким з діючої лінії зв'язку викрадено 6 дерев'яних опор, а 28 січня – ще 5 опор. В одну мить залишились без послуг проводового мовлення 5 населених пунктів. Такого зухвальства не очікував ніхто. Підприємству було нанесено лише прямих збитків на суму більше 450 грн. Суд, що відбувся 9 квітня того року, задовольнив позовну заяву підприємства на суму 2619 грн. Сам злочинець обійшовся малою кров'ю – суддя прийняв рішення про погашення збитків виплатою по 50 грн. щомісяця.

Росте кількість крадіжок таксофонів та таксофонних трубок. Особливо злодіїв цікавлять монетоприймачі, де знаходиться готівка – 10-копієчні монети. Необхідно зазначити, що місячний прибуток з усіх монетних таксофонів сягав 6 тис. грн., а денна виручка з одного таксофона могла становити до 15 грн.

18 квітня 1997 року на базі РВЕЗ "Бердичіврайтелеком" проведено перший після тривалої перерви огляд-конкурс лінійних бригад та дільничних електромонтерів підприємств електрозв'язку області, в якому перевірялась готовність до ремонтно-будівельного сезону. В огляді взяли участь бригади РВЕЗ Бердичева, Чуднова, Ружина, Андрушівки, Попільні, Любара. Аналогічні огляди проведено і в інших районах.

 

 

 

Перевірка практичних навичок членів ремонтних бригад, 1997 р.

 

 

Огляд бригади проводового мовлення міста Бердичева проводить

провідний інженер Борис Макарович Ніколаєнко, 1997 р.

 

Після підведення підсумків загальнообласного огляду бригада проводового мовлення Бердичева зайняла друге місце в обласному конкурсі, бригади МТЗ та СТЗ – 6-е та 7-е відповідно (серед більш як 40 бригад).

Конкурс виконав своє призначення: став стимулом підвищення професійної майстерності, якості та культури виробництва, розповсюдження передового досвіду серед ремонтних бригад і відтепер проводиться щорічно.

 

 

Зустріч цивільних та військових зв’язківців: серед присутніх Володимир Дроков,

Олексій Терегеря та Юрій Левченко, 1998 р.

 

29 жовтня у приміщенні міськвиконкому відбулася презентація Українського мобільного зв'язку, на якій було оголошено, що Бердичів став 115-м містом в Україні, де можна користуватися мобільними телефонами. Згодом у листопаді з метою підвищення рівня оперативного керівництва підприємством придбано перший мобільний телефон (мережа UMC, стандарт NMT-450) – номер (050) 242-23-51 (директор РВЕЗ Дроков Володимир Олександрович).

З 1 липня 1998 року РВЕЗ "Бердичіврайтелеком" ОДПЕЗ "Житомиртелеком" реорганізовано в Центр електрозв'язку №3. В його структуру входить цех №7 (м. Бердичів) і цех №8 (смт. Чуднів). Загальна кількість працюючих становить 317 чол., середньомісячна з/плата – 223 грн. Дебіторська заборгованість становить 2 876 294 грн., в тому числі від населення – 563 094 грн.

А на кінець липня проведено повну комп'ютеризацію бухгалтерського обліку підприємства: встановлено чотири ПЕОМ (Pentium-200) на кожне робоче місце. Встановлено ПЕОМ (Pentium-230) і директору підприємства – Дрокову Володимиру Олександровичу.

У грудні 1998 року автоматизований переговорний пункт (АПП) м. Бердичева переводиться на обладнання ДП "Житомиртаксофон". Це покращує якість обслуговування споживачів.

В інформаційному тижневику "Бердичів" від 6 лютого 1999 року під заголовком "Телефон – не розкіш..." вперше за останнє десятиліття виходить інтерв'ю начальника ЦЕЗ №3 засобам масової інформації. На сторінках газети з'являються офіційні цифри: на 1 грудня 1998 року на обліку в абонентному бюро знаходиться 14458 заяв на встановлення телефону, в тому числі 1041 заява від пільгових категорій населення. В газеті прозвучало також запитання: "Як виконується рішення міськради про зняття віджилої символіки з приміщення вузла зв'язку?" На що Володимир Дроков лаконічно відповів: "Герби з приміщення будуть зняті" (слід зазначити, що на фронтоні будинку ще з 70-х років висіли герби Радянського Союзу, виготовлені з чеканної сталі) [14].

 

 

 

Зняли герби з фронтону Будинку Зв'язку через рік.

Після невеликої перерви, у 1998 році, Центр електрозв'язку №3 розпочинає наступне повномасштабне будівництво: в селищі міського типу Гришківці монтується нова АТС КЕ "КВАНТ" ємністю 1024 номера. Вона включає в себе 1000 абонентських номерів – виключно індивідуальних.

Будівництво лінійних споруд виконується власними силами, а також з залученням будівельників Житомирської дирекції. Будівництво підземних споруд проводиться працівниками житомирської філії ВАТ "Свемон" (в минулому будівельно-монтажного управління зв'язку). Мережа лінійних споруд охоплює територію Гришківець, а також територію м. Бердичева, що безпосередньо прилягає до селища.

За неповний рік будівництва по території селища встановлено більше 500 дерев’яних опор, більше 300 залізобетонних. Побудовано кабельну каналізацію довжиною біля 2,5 км, по якій кабелі зв'язку розійшлися по всьому селищу.

 

 

Електромонтер Ярослав Кучерук, інженер СТЗ Анатолій Мельничук

та столяр Анатолій Лавренчук, 1999 р.

 

 

 

Заступник начальника Анатолій Горобчук

біля щойно змонтованої ЦСП ІКМ-120, серпень 1999 р.

 

Вперше в Бердичівському районі (і в Житомирській області!) будується внутрішньо-міська волоконно-оптична лінія зв'язку (8-волоконний). Вона з’єднує нову АТС з центральною станцією міста і ущільнюється цифровою системою передачі ИКМ-120. Загальна довжина ВОЛЗ становить 5,36 км.

2 грудня 1999 року Державна комісія Житомирської дирекції прийняла в експлуатацію станційні та лінійні споруди нової АТС смт. Гришківці. Голова комісії – Коваленко Віктор Миколайович, заступник директора Житомирської дирекції з технічних питань. По закінченню роботи комісії відбувся урочистий вечір в приміщенні бердичівського кафе "Лісова пісня".

Більше 700 жителів селища стали щасливими власниками нових телефонів у передноворічні дні та Різдвяні свята.

1 листопада 1999 року було змонтовано обладнання та підприємством розпочато надання послуг по доступу до мережі Інтернет – комутований доступ та доступ по виділеній лінії (2 модеми доступу до сервера по серійному номеру – 061, аналоговий канал через модем на сервер Житомирської дирекції зі швидкістю 33,6 кБ/с.).

Центр електрозв'язку №3 вийшов на новий для себе ринок – надання послуг доступу до мережі Інтернет. На цей час у м. Бердичеві дану послугу вже надавало приватне підприємство ТОВ "Вебсервіс", що мало близько 20 абонентів.

До кінця 1999 року послугами Інтернет користується 16 споживачів, а з 2000 року їх кількість стала неухильно зростати. На початок 2001 року їх 38. А на початок 2002 року Центр обслуговував вже більше 150 споживачів. Для цього було організовано модемний пул з 6 модемів та 3-х аналогових каналів на Інтернет-вузол м. Житомира. Наприкінці 2003 року Інтернет-вузол обслуговує вже більше 280 споживачів та має у своєму розпорядженні канал зі швидкістю 2 Мб/с в напрямку на Житомир.

Нове тисячоліття з надсучасними технологіями входить у свої права.