Головна  |  До розділу

Замість епілогу

 

Як влучно вказує авторка однієї цікавої публікації, Бердичів мав у своїй історії досить багато примх, або, як кажуть у Бердичеві, "мансів" [8]. Тут вінчався Оноре де Бальзак з Евеліною Ганською, саме на Бердичівщині народився англійський моряк та польський письменник Джозеф Конрад. А далі: Василь Гроссман, Менделе Мойхер-Сфарима, Шолом-Алейхем. Так можна перераховувати до нескінченності. Мабуть, жодне інше українське містечко не в змозі похвалитись такою багатою історією.

Без перебільшення, зв’язківці також внесли помітний внесок у ці "манси" історії. Чого вартий лише той факт, що Бердичів став і залишився єдиним містом – районним центром України, що має власну опорно-транзитну телефонну станцію на базі обладнання 5ESS-VCDX. Ви не розумієте, що це значить? Зв’язківці-професіонали Вам залюбки пояснять, що не кожен обласний центр сподобився такої честі.

А обладнання СПВ BZ5000? Це взагалі історія, в основі якої лежить велика авантюра: обладнання СПВ везли через усю Бразилію (протилежний бік Земної кулі!), долали бездоріжжя на мулах, переправляли на човні через Амазонку. І все це заради маленького українського містечка! Не вірите? Фотодокументи представлено у виданні "Сучасний електрозв'язок Бердичівщини: 2003-2005 рр.". Це наша сучасність.

 

 

Обладнання СПВ везуть через бразильську амазоніт, 2003 р.

 

 

Згадаємо також Індійський телеграф – це вже далека історія. А Будинок Зв'язку? Будинок той має свою окрему історію: під час Першої світової війни у ньому розміщувався військовий госпіталь при штабі генерала Денікіна. А в роки Великої Вітчизняної війни (за непідтвердженими даними) керівник фашистської Німеччини Гітлер саме в цьому приміщенні вручав Лицарський Хрест румунському диктатору Антонеску.

Все це не повинно вмерти разом з пам’яттю тих людей, хто є свідками цих "мансів". Тому 12 листопада 2003 року під час урочистого відкриття оновленого переговорного пункту та відділення "Телекомсервіс" пройшла презентація першого видання книги "Історія електрозв’язку Бердичівщини". Тираж книги – 4 екземпляри кольорового друку та 4 – чорно-білого.

 

 

Презентація першого видання книги "Історія електрозв’язку Бердичівщини", 12 листопада 2003 р.

 

 

Разом із книгою виходить і мультимедіа додаток – компакт-диск, що уміщує в собі документальні та відео- матеріали, що доповнюють і ширше розкривають зміст книги. Тепер Ви тримаєте друге видання, доповнене та перероблене. Та на додаток – DVD-диск, що вміщує значно більше медійних матеріалів.

Так трапилось, що розповідь наша була в основному про розвиток підрозділу, який історично був монополістом у сфері зв'язку на Бердичівщині. Це згодом вузол став структурною одиницею Укртелекому. Вже у новітній історії регіону з'явилось багато претендентів на пост монополіста: мобільний зв'язок (UMC та КиївСтар), приватні оператори, комп’ютерний зв'язок. Хто знає, можливо, у майбутньому бурхливі перипетії політичного та економічного життя залишать лише згадку про потужний, згуртований колектив бердичівських зв’язківців. Але своєю працею, бажанням розвитку ми не дамо про себе забути.

То ж для історії немає епілогу. Історія ніколи не зупиняється, історія має втіху продовжуватись…

 

 

Листопад 2002 р. – серпень 2007 р.                                                                        А.П. Горобчук