Мій Бердичів
Історія - Сьогодення - Люди
28 березня 2017 р. Край в історичних нарисах
Пошук
Toggle
Loading
Випадкове фото з галереї
Toggle

Наші відвідувачі:
Toggle

Free counters!


Система Orphus


Ви знайшли орфографічну помилку? Ми готові її виправити! Для цього виділіть слово з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це адміністрацію сайту.




Перекласти на іншу мову?

 


Основна мова веб-сайту – українська. Мовний переклад виконується за допомогою технології Google Translator, що в окремих випадках призводить до неточного перекладу слів та понять.




Карта Бердичева




Історія Бердичева досить глибоко розвідана, описана. Вийшло багато наукових видань, окремих праць та досліджень. Згадати хоча б науково-краєзнавчі збірники, що містять матеріали наукових конференцій, які проходили в Бердичеві у 1999, 2001, 2005 та 2007 роках. А скільки їх ще буде попереду?

Тому у цьому розділі ви не знайдете загальновідомих матеріалів: лише добірка окремих досліджень та маловідомих фактів. Приємного ознайомлення!


Статті
Історія

Чи знаєте ви, що…

... серед бердичівлян має поширення легенда про те, що будинок Національного Банку України у Києві свого часу був збудували на кошти бердичівських євреїв-фінансистів для розміщення у ньому філіалу Бердичівського комерційного банку. Наскільки це відповідає дійсності?

Насправді ж це не так. Бердичівські банкіри на початку XIX століття дійсно збудували у Києві будівлю, в якій розмістилася "Бердичівська фінансова контора", що діяла від Варшавського банку. Вона фактично не сприяла розвиткові економіки Російської імперії, оскільки фінансові потоки спрямовувались на Захід. Тому на противагу цій конторі в Києві у 1839 році було відкрито контору Петербурзького комерційного банку. У 1860 році цей банк перетворився з комерційного на Державний. Згодом для нього купили великий двоповерховий будинок у стилі ампір на Інститутській вулиці, що належав київському дворянству. Рік у рік фінансові операції банку зростали і ставало дедалі очевидніше, що стара будівля вже не може задовольнити потреб контори Держбанку. Тому у 1905 році на тій же Інститутській вулиці, поряд зі старим приміщенням, збудували чудовий двоповерховий будинок за проектом архітектора О.В. Кобєлєва, а фасад був розроблений О. Вербицьким. У 1934 році будинок збільшили ще на два поверхи і нині, саме тут, знаходиться Національний банк України.

Отже, хоч легенда і не відповідає дійсності, але все ж Бердичів, хоч і опосередковано, і тут таки залишив свій слід у великій історії України.




... у 19-у столітті (1846-1875 рр.) Бердичів по чисельності населення був одним з найбільших міст України. Більшими були лише Київ, Харків та Одеса.




... у 1871 році через Бердичів пройшла трансконтинентальна телеграфна лінія Лондон-Калькутта (Індійський телеграф). Довжина лінії становила 11 тис. км., побудували її трохи менше ніж за два роки. Час доставляння повідомлення з кінця в кінець становив 28 хвилин, що вражало на той час всіх.

До сьогодні зберігся будинок по вул. Луппова, 6 (на той час – вулиця Грецька, згодом Садова), побудований одночасно з лінією, в якому розташовувався пункт цього телеграфу.

Старі телеграфні стовпи, що демонтувались з лінії Індійського телеграфу у зв'язку зі старінням та непридатністю до подальшого використання, спритний ділок на ймення Кривошеєв використовував для ремонту мосту через ріку Гнилоп'ять. Його працівники вбивали стовпи у гниле дно ріки замість використання для цього товстих свай. Так що цілком можливо, що окремі дерев'яні сваї, які ми тепер бачимо біля греблі, є тими телеграфними опорами, які використовувались понад 150 років тому…

Будинок по вулиці Луппова, де розміщувався пункт телеграфу, 2005 р.

Старі дерев'яні сваї біля греблі, 2007 р.




... як відомо, Бердичів звільнили від німецьких загарбників 5 січня 1944 року. Але ще досить тривалий час місто зазнавало бомбардувань ворожих літаків. Так, 21 березня німецькі літаки розбомбили залізничну стацію. А у ніч на 1 травня – чотири місяці з часу звільнення міста! – група ворожих літаків скинула фугасні бомби на шкірзавод імені Ілліча. Тоді згоріла триповерхова будівля та ще декілька було пошкоджено. А в цей час наші війська підходили до Львова...

Руїни Бердичівського залізничного вокзалу, 30 травня 1947 р.




... у 60-70 роки серед, як тепер сказали б, "продвинутої" молоді було модно займатись складанням радіопередавальних пристроїв, за допомогою яких вони транслювали музичні передачі в ефір. Радіус дії таких домашніх радіостанцій був досить великим, прослухати передачі можна було на звичайні радіоприймачі. Це були переважно записи закордонних співаків та попгруп. А власник радіостації ставав досить популярною людиною серед бердичівлян.

Оскільки радіопередавачі були нелегальними, діяли на заборонених для цього частотах, то влада з такими "радіохуліганами" всіляко боролась. Лише впродовж 1974 року було виявлено та припинено роботу трьох радіостанцій у Бердичеві та по одній у Старому Солотвині та Іванківцях. А їх власники крім конфіскації апаратури заплатили штраф по 20 крб.

Ось такими були перші приватні радіостанції на Бердичівщині.




... впродовж декількох віків єврейське населення складало переважну кількість жителів Бердичева (наприклад, у 1860 році – 92% від загальної кількості жителів). І лише після Великої Вітчизняної війни та особливо з розвалом Радянського Союзу їх кількість пішла на спад. Так, наприкінці 80-х років минулого століття населення міста різко скоротилось в результаті масового виїзду євреїв в інші країни.

По даним перепису 1989 року з 1000 євреїв лише 117 чоловік вважали ідиш рідною мовою (858 чоловік вважали такою російську мову).




... 15 листопада 1906 року у Російській імперії був прийнятий закон, що забороняв працівникам на виробництві розмовляти на ідиш. У зв'язку з цим в Бердичеві пройшли збори членів Бунду (Загальний єврейський робочий союз у Литві, Польщі та Росії), де була прийнята резолюція з осудом даного закону. До речі, у цих зборах Бунду прийняли участь одночасно біля 7 тис. чоловік.




... у Бердичеві радіо з'явилося у червні 1921 року. Іван Герасимович Бакалюк, радист ще часів імперіалістичної війни, довго вибирав придатне для встановлення антени місце. Оскільки інтереси справи вимагали оперативності в одержанні інформації, було вирішено використати з цією метою церкву, пожежну каланчу і водонапірну башту, які були найвищими у місті.

16 червня 1921 року була прийнята перша інформація із Харкова, який був тоді столицею України.

Характерно, що на Бердичівській радіостанції працювала слухачем єдина жінка-радіотелеграфіст - Поліна Романівна Корченюк.




... у 1924 році в Бердичеві був відкритий перший на Україні суд, де діловодство проводилось на ідиш. А в ряді державних організацій ідиш визнано державною мовою наряду з українською та російською.




... керівні органи міста займали у різні роки різні будівлі. До революції це був будинок міської Думи (нині Будинок дитячої творчості по вул. Свердлова, 21). Після громадянської війни в будинку почала працювати драматична студія, з 1923 – робітничий клуб, з 1929 – музичний гурток. 1935 року будинок було відведено під Палац піонерів.

З 1919 року керівництво міста розташовується у будинку по вулиці К. Лібкнехта, 11, готель "Континенталь" (будинок зруйновано під час Великої Вітчизняної війни). На цьому місці тепер розміщується відділення Райфайзенбанку Аваль (а ще раніше – легендарний бердичівський ресторан "Україна").

Відразу після війни влада розміщується у будинку по вулиці Садовій, 3 (де нині роміщується районний відділ освіти). Але у зв'язку з ростом апарату управління постало питання про більш просторі приміщення. Тому у 70-х роках на місці єврейської лікарні Баумгольца (будинок знесено у 1973 році) будується сучасний чотирьохповерховий комплекс, який у 1977 році отримав адресу – площа Жовтнева, 1.

Будинок Революційного комітету Бердичівського повіту.




... як відомо, залізнична колія, що сполучає Бердичів з Житомиром, має зигзагоподібну форму і двічі перетинає однойменний автошлях. Постає запитання: чому так трапилось? А це тому, що землями, по яким на початку XX століття повинна була проходити залізниця, володів поміщик А.П. Корнілов. Він не бажав, щоб через його володіння проходила "чавунка". Тому, маючи прихильність царя Миколи II, настояв, щоб залізниця обійшла його володіння стороною. Звідси і такий крюк.

До речі, назва мікрорайону Корніловка пішла саме від імені колишнього власника цих земель.




... за часів Радянського Союзу в Бердичеві було лише декілька автозаправних станцій, які були розташовані поза межами міста. Одна з них – при в'їзді до селища Гришківці зі сторони Житомира. Візитною карткою цієї автозаправки була художня картина-чеканка розміром 1 на 2 метри, що висіла до 2005 року на бічній стіні будинку оператора. На картині була зображена наша фортеця, над якою майоріла стрічка з написом "Бердичів".

Вигляд чеканки, 2005 р.




... наприкінці 60-х років XIX століття Київська губернія, до складу якої входив Бердичів, мала всього 12 професійних пожежних частин. Щодо кількості пожежних чинів на той час для порівняння маємо таку картину: у Києві було 142 пожежних і 8 унтер-офіцерів, у Бердичеві – 70 пожежних та 2 унтер-офіцери.




... У післявоєнний час уряд країни вводить плату за користування радіоприймачами та телевізорами. Функції збору такої плати у Бердичеві покладаються на бердичівську контору зв'язку (нині це Центр електрозв'язку №1, підрозділ Укртелекому). З цією метою на підприємстві вводиться облік наявних у населення радіоприймачів та організовується стягнення плати згідно "Указания об организации работы по сбору абонентной платы за радиоприемники и телевизоры", введеного у дію Міністерством зв'язку СРСР. Згодом (з грудня 1963 року) у конторі облаштовується і пункт контролю за радіоефіром з метою виявлення незареєстрованих радіопередавальних пристроїв, що порушують чистоту радіоефіру.




... до 1915 року на місці, де тепер розташовується машинобудівний завод ВАТ "Беверс" (колишній "Комсомолець"), був розташований… пивоварний завод (залишився фундамент під спортзалом). Лише згодом тут організовується приватна майстерня Маца, де виготовлялись ліжка, граблі, вила, завіси та інші інструменти господарського призначення. І йдучи увечері додому працівники майстерні не обминали прилеглого розводдя Гнилоп'яті, щоб скупатися, змити бруд і втому та випити мірку пива у корчмі, що збереглася як свідчення того, що тут не так давно варили ячмінний напій.




... 23 жовтня 1942 р. через Житомирську область та, зокрема, через місто Бердичів, німецькою фірмою "Сіменс" будується головний телефонний кабель військового командування. Він з'єднує Берлін зі ставкою Гітлера "Вервольф" ("WehrWolf") біля Стрижавки, що знаходиться за 12 кілометрів від Вінниці, та штаб-квартирою рейхсфюрера СС Гіммлера під Житомиром. Тип кабелю – броньований з мідними жилами 3х4х0,9. Кабель був надійно захищений, інформація про місце його прокладання втаємничена. Старожили згадували, що впродовж маршруту прокладання будувались довгі намети, які надійно захищали від сторонніх поглядів те, яким чином і в якому місці прокладено кабель. Коли намети знімали, на їх місці росла трава і ніяких слідів будівельних робіт не було видно.

Під час бойових дій по визволенню Бердичівщини кабельну лінію було пошкоджено, а на деяких ділянках жителі прилеглих сіл навіть викопали значні відрізки кабелю.

До речі, за допомогою даного німецького кабелю безперебійно забезпечувався міжміський телефонно-телеграфний зв'язок між Бердичевом та Житомиром до середини 2005 року (більше 50-и років!). А з експлуатації він був виведений у червні 2006 року.

Тепер, як згадка про минуле, відрізок німецького кабелю представлений в експозиції історичного музею Бердичева.




... за історичними джерелами 1884 р. місто нараховувало 77823 жителя, з них 10777 православних, 3298 католиків, 339 протестантів, 62366 євреїв і всього 12 мусульман.




... всесвітньовідома ікона Матері Божої Бердичівської була коронована золотими коронами, що були надані керівництвом католицької церкви. Але доля їх складалась не вельми вдало. Зокрема, у 1820 р. золоті корони папи Бенедикта XIV було викрадено з костелу разом з іншими цінностями. Після того, як їх знайшли, 1831 р. корони було знову викрадено. Замість них суддя Липовецького повіту Йосип Здяховський зробив нові корони, які у 1844 р. посвятив та наклав отець-єпископ Михайло Півніцький. Коли ж і ті було викрадено, Святіший Отець Пій IX зробив своїм коштом та надіслав нові корони з пропозицією повторного коронування. 6 червня 1854 р., майже у 100-річний ювілей першої коронації, єпископ Каспар Боровський укоронував ікону. Корони разом з дорогоцінними окладами прикрашали ікону до громадянської війни 1920 р.

Але комунізм цілком знищив санктуарій Матері Божої Бердичівської. Порізано та переплавлено срібну раму ікони (75 кг) та викрадено кілька тисяч коштовних дарів з великого вівтаря.




... хоча Бердичів знаходиться на стійкій в тектонічному відношенні частині земної кори — Руській, або Східноєвропейській платформі – відголоски сейсмічної діяльності у Карпатах та Кримському півострові чути і у нас. Найбільш відчутними для нашої території були землетруси, які проявились силою в п'ять балів і відбулись 26 жовтня 1802 року, 6 жовтня 1908 року та 10 листопада 1940 року. А багато хто пам’ятає і землетрус 1975 року…




... попри тривалу історію Бердичева та значну його економічну та військову роль були в історії часи, коли місто могло повністю зникнути з карти України. Так, 1695 р. кримська орда на чолі з Казі–Гіреєм по дорозі з Кам’янця до Фастова спалила Бердичів. Залишилось лише декілька "димів". Пов'язано було це з тим, що через Бердичівщину проходило одне із відгалужень горезвісного Чорного шляху, яким рухалися татарські загони.




... в 70-х – на початку 80-х років на залізничній станції міста висіло велике панно під назвою "Достопримечательности Бердичева", на якому крім костьолів Святої Варвари та кляштору Босих Кармелітів, значився і мисливський будиночок гетьмана України Івана Степановича Мазепи.

Цей будиночок простояв у Бердичеві до середини 80-х років XX ст. (початок Перебудови), тобто понад 300 років. На його місці звели дитяче кафе під назвою "Сказка". Тепер воно реконструйоване у ресторан "Казка".

Мисливський будинок Івана Мазепи

Мисливський будинок гетьмана Івана Мазепи. Вид з боку вулиці Карла Лібкнехта.
Фотографія надана Житомирським обласним архівом.

Мисливський будинок гетьмана Івана Мазепи, вид з боку вулиці Садової.
Фотографія надана Житомирським обласним архівом.




... мікрорайон Червона Гора (Красная Гора) таку назву отримав з-за того, що тут після громадянської війни та тривалий час після Великої Вітчизняної війни знаходилась значна кількість військових частин Червоної Армії. Цікаво, що після війни цей мікрорайон офіційно називався також Горою Червоного Жовтня ("Гора Красного Октября").

Та початкова назва цієї місцевості – Лиса гора. Лиса гора – територія, вкрита невеличким рослинним покривом, де відсутні всілякі будівлі. Але, окрім цього, це була місцевість, де в певний час збирались місцеві чаклуни та відьми для свого шабашу. Лише у 60-х роках цю місцевість учні середньої школи №12 та комсомольці міста активно засаджували деревами, які ми тепер і спостерігаємо на схилах гори.

На міському водоймищі. Малюнок Г. Топнікова, 1962 р.
На малюнку добре видно схили Червоної Гори, на яких відсутні дерева.




... "Шандора" – назва комплексу з спортмайданчика та двох штучних озер на Червоній горі – отримала свою назву від циганського імені Шандор (Олександр), яке було дуже поширене серед цього народу. Зазвичай, коли до Бердичева прибував кочовий табір циган, він зупинявся саме тут.

Поринули у минуле циганські табори, а назва місцевості залишилась.




... між Червоною Горою та Елінгом є два штучних озера: Крокодилівка та Дев'ятка. Таку назву вони отримали так:

- Дев'ятка – коли розбудовувалися військові частини, поряд з ними почали зводити ДОСи – дома офіцерських сімей. Саме біля цієї водойми знаходиться ДОС №9;

- Крокодилівка – якщо подивитись на озеро зверху, то можна помітити, що воно по своїй формі нагадує тропічного хижака – крокодила.




... зародки власного виробництва електроенергії у Бердичеві сягають 1900 року, коли концесіонером була зведена перша міська електростанція. А 1935 року побудовано та введено у дію нову теплову (паротурбінну) електростанцію з двома турбогенераторами потужністю по 3 тис. кВт., які у 1956 році замінили на нові (як згадують – трофейні, німецького виробництва) потужністю по 6 тис. кВт. На електростанції працювало біля 400 чоловік у 4-х змінному графіку.

На той час місто мало розгалужене енергетичне господарство (трансформаторні пункти, повітряні і кабельні лінії), яке охоплювало його центральну частину. Виробленої електроенергії було цілком достатньо, оскільки всі основні підприємства міста мали власні енергоустановки. Деякий період частина виробленої електроенергії надходила навіть до Житомира.

Приміщення електростанції вражало своїми розмірами: площа 50 на 40 метрів, висота до 11 метрів (на додачу 90-метрова труба, збудована у 1991 році).

У 1971 році електростанція як "малопотужна і неекономна" була зупинена, а турбогенератори демонтовані. Залишилась лише котельня, котра забезпечувала теплом шкірзавод, прилеглі підприємства та житловий масив.

Загальний вигляд електростанції

Загальний вигляд електростанції, 2007 р.

Вид на мікрорайон з труби котельні

Вид на мікрорайон з труби котельні, 2007 р.




... на перехресті вулиць Карла Лібкнехта та Лілії Карастоянової, де тепер стоїть пам’ятний знак до 2000-ліття Різдва Христового, колись був фонтан. Невеличкий, з скульптурами у вигляді жабенят, він був побудований у 70-х роках і тривалий час радував бердичівлян грою води. Але наприкінці 80-х водогін, що подавав сюди воду, вийшов з ладу і фонтан перестав функціонувати.

А ще до будівництва фонтану у червні 1965 року учні середньої школи №2 створили тут парк – вони висадили садові та декоративні дерева, деякі з них збереглись і донині.

Пам'ятний знак на місці фонтану

Пам'ятний знак на місці фонтану, 2007 р.




... початково середня школа №5, що знаходиться на перехресті вулиць Карла Лібкнехта та Лілії Карастоянової, була маленькою та одноповерховою (будинок побудовано у 1917 році). Це вже у післявоєнний час добудували другий поверх, встановили меморіальну табличку (тут навчався один з членів міської підпільної антигітлерівської організації Анатолій Щолкін). Це значно збільшило можливості школи по навчанню дітей.

Вигляд вулиці Карла Лібкнехта

Вигляд на вулицю Карла Лібкнехта (перехрестя з вулицею Л.Карастоянової).
Тут починався бульвар. Праворуч - будинок школи №5.

Фотографія надана Житомирським обласним архівом.

Сучасний вигляд школи №5, 2007 р.




... будинок, у якому тепер знаходиться загальноосвітня школа №11, був одноповерховим. Збудував його у 1897 році купець І гільдії Давид Абрамович Магазаник. Після революції 1917 року будинок було націоналізовано, у 20-ті роки тут розміщується єврейська початкова школа. Другий поверх добудували лише у 1957 році. До речі, 15 листопада 1997 року школу відвідав онук колишнього господаря будинку Ері Магазаник з дружиною Лорою, які живуть у США.


Загальноосвітня школа №11

Загальноосвітня школа №11 по вул. Войкова, 32.




... назва мікрорайону "Парк Гагаріна" з'явилась після того, як у 70-х роках почала розбудовуватись частина міста, окреслена вулицями Богдана Хмельницького, Дзержинського та Карла Маркса. Коли йшло проектування даного мікрорайону, архітекторами та міськвиконкомом була внесена пропозиція про створення тут бульвару та встановлення на його початку пам’ятного знаку Юрію Гагаріну. Бульвар побудували, а от пам’ятний знак так і не встановили. Та назва серед жителів міста закріпилась…




... в світлі проблем щодо збереження міських смітників цікавим є той факт, що ще у 1937 році міськрада своїм рішенням від 2 квітня зобов'язала біля тротуарів всіх домоволодінь поставити смітники. Можливо, сучасні мешканці Бердичева приватного сектору теж очікують на рішення міськради?




... на початку 20-х років в приміщенні теперішнього кінотеатру імені Фрунзе розташувався "Клуб інвалідів", а з 1925 року — кінотеатр "Зоря". В січні 1937 р. в місті відкрився новий кінотеатр – звуковий (!) –, що отримав ім'я командарма Фрунзе.

А в 1953 р. відбулася його реконструкція, внаслідок якої в кінотеатрі була обладнана кімната для паління, а у фойє перед кожним сеансом слухачі насолоджувалися грою духового оркестру. З цього часу почали працювати малий зал, що вміщував 150 глядацьких місць, та великий зал на 516 місць.




... у 1923 році кожному учневі всіх міських шкіл в обов'язковому порядку видавали... риб'ячий жир. Цікаво, а як на це відреагували б сучасні школярі?




... наше місто знане далеко за межами країни. В 1987 р. світ побачив роман класика угорської літератури Йокана Мора "Похождение авантюриста Г. фон Хабенєхта", де в яскравій формі, використовуючи німецькі та французькі архівні джерела, автор змалював наш Бердичівський монастир: від його розташування до опису монастирського вівтаря, від паломників до життя монахів, сцени зцілення хворих та немічних. Рекомендуємо прочитати – не пожалкуєте!




... у 1825 р. в нашому місті Бердичеві побував учасник декабристського руху С.Г. Волконський. Саме в Бердичеві він зустрічався з щойно прибулим з Варшави одним із засновників "Патріотичного товариства" Дембовським, який був посередником у переговорах С.Г. Волконського з польським графом П. Мошиньським. В кінці липня С.Г. Волконський зустрічався з даними особами і в Одесі. Ці зустрічі можна розцінювати як продовження переговорів, розпочатих в нашому Бердичеві.




... теперішній центральний міський пляж, що знаходиться по провулку Піонерському, з огляду на вік Бердичева є порівняно молодим: йому всього біля 80 років. Саме у квітні 1930 року згідно рішення Бердичівської міської ради для влаштування міського пляжу було вирішено вилучити садиби громадян Зільберштейна та Пашківського по вулиці Бистрицькій. Загальна площа виділених ділянок становила 3957 м. кв.




... кожне міське свято супроводжується веселим настроєм, гарною музикою та чудовою виставкою дитячих робіт. Тут ми маємо змогу милуватись та захоплюватись тими речами, тими поробками, які діти виготовляють власноруч.

А взагалі у Бердичеві перша міська виставка дитячих робіт відбулась 9 червня 1923 року.




... у 1912 році селянин з Бердичівського повіту Демченко за власні кошти придбав місцевому хірургічному відділенню бердичівської єврейської лікарні електросвітловодну ванну нової конструкції під назвою "Електросоль". Достойний приклад для наслідування!




... за Радянських часів поштове листування між людьми було досить популярним: листи, листівки з поздоровленнями до різноманітних свят вкладались у конверти, що мали досить цікаве художнє оформлення. Але Бердичів на конвертах був відображений лише один раз – 14 січня 1976 року Міністерство зв’язку СРСР видало художній маркований конверт, на якому зображено пам’ятник Григорію Котовському в Бердичеві і напис російською і українською мовами – "Житомирська область, м. Бердичів. Пам’ятник Г.І. Котовському". На звороті зазначено, що скульптор пам’ятника Д. Красняк, архітектор Ф. Грінченко. Художник конверта – Л. Надточий.

За часів незалежної України такі конверти випускались тричі: у 1999 році до 200-річчя Бальзака "Укрпошта" випустила два немаркованих конверти. На одному з них профілі Оноре де Бальзака і Евеліни Ганської. Ці імена розміщені під портретами. Художник марки і конверта – Кузнєцов Г.Ю. На другому конверті композиція за мотивами "Людської комедії" і напис "200 років від дні народження Оноре де Бальзака".

А 12 вересня 2004 року "Укрпошта" випустила в обіг поштовий конверт із написом "Монастир Босих кармелітів" розміщеним під його старовинним зображенням у лавровому вінку. Зверху дата – 1630, праворуч вгорі ангел зі стрічкою, на якій напис – "м. Бердичів". Марка на конверті номіналом в 45 коп., що відповідало на той час поштовому тарифу на відправлення простого листа вагою до 20 грам в межах України.




... на місці, де тепер розташовані корпуси районного територіального медичного об'єднання (вулиця Леніна, 85), колись був великий сосновий бір та фруктовий сад. Ці землі до революції 1917 року належали поміщику Доманському – власнику аптеки, яка знаходилась у центрі міста по вулиці Карла Лібкнехта, 19 (тепер у цьому будинку розміщено статистичне бюро, приватні магазин та офіси).

Садиба самого поміщика Доманського також збереглась – до Великої Вітчизняної війни у ній розміщувався туберкульозний санаторій на 40 ліжок, пацієнти якого проходили оздоровлення в цілющому сосновому бору, що був розташований поруч. До речі, звідси пішла і назва вулиці, де стоїть будинок – Санаторна. Сьогодні у цьому будинку знаходиться трансфузіологічне відділення вищезгаданого райТМО.

А сосновий бір таки частково зберігся – його залишки тепер можна побачити за будівлями водоканалізаційного господарства.




... у Бердичеві у 18-у столітті було дві лікарні: міська Єлизаветинська на 30 ліжок (вулиця Бродська, будинок Бурко) та Єврейська на 65 штатних місць, яка знаходилась на місці, де тепер стоїть будинок міськвиконкому. Так от, перебування в лікарнях було платним: для Єлизаветинської лікарні плата становила 25 копійок на добу та необхідно було платити наперед за 5 діб. У Єврейській плата становила 40 копійок на добу. Але для місцевих євреїв перебування в лікарні було безкоштовним.




... у будинку, де тепер знаходиться ресторан "Алые паруса", у 80-і роки знаходився весільний салон, де відбувались весілля після залу реєстрації актів цивільного стану.




... як відомо, з часу свого заснування містечко Бердичів належало родині Тишкевичів. Але згодом з різних причин власниками міста стали ще декілька родин (у тому числі і родина Радзивілів), які збирали з жителів Бердичева за проживання та свою діяльність у місті збори (податки). Збори ці регламентувались переліком, що затверджувався верховною владою, та мав назву "Табель предметовъ, съ коихъ сборъ въ пользу владъльцевъ г. Бердичева дозволяется".

Перелік зборів містив 28 пунктів (згодом їх кількість змінювалась), які обраховували податки як у грошовому, так і у товарному вигляді. Наприклад, у Табелі 1834 року пунктом 11 встановлювалась плата з купця, який привіз товар на ярмарок, у розмірі 44 копійки з одного коня, запряженого у повозку з товаром. А пункт 17 зобов’язував увесь дохід від ловлі риби віддавати власнику водойми.

Жителі Бердичева були незадоволені Табелем, на їх думку він стримував розвиток міста та був чи не головною причиною того, що місто у середині 18-го століття втратило свої позиції центру торгівлі на Волині.




... у кожному періоді розвитку у Бердичева були свої групи великих підприємств, що створювали промислову основу міста. Так, наприкінці 80-х років 20-го століття це були заводи "Прогрес", "Комсомолець", Солодовий завод, Меблева фабрика та пивоварний завод.

А рівно століття до того – у 1898 році – цю основу становили: завод гнутих меблів, кожзаводи Чепа та Шленкера, чавунно-ливарний завод "Прогрес", Содовий завод (виробництво соди), пивоварений завод Чепа, завод Свинцевих білил. Погодьтесь, багато знайомих імен!




... попри нинішню всеохопність мобільного зв'язку прийшов він у наше місто не так вже і давно: 29 жовтня 1997 року у приміщенні міськвиконкому відбулася презентація Українського мобільного зв'язку (оператор UMC), на якій було оголошено, що Бердичів став 115-м містом в Україні, де можна користуватися мобільними телефонами.




... не стоїть Бердичів осторонь і від непізнаних, недосліджених явищ. Так, 16 листопада 1978 року жителі міста могли спостерігати над Бердичевом непізнаний літаючий об’єкт (НЛО): над Загребеллям майже півтори години висіла велика вогненна куля, яка потім зникла у південному напрямі. Військові вертолітної частини, що дислокувалась у селі Радянському, також спостерігали цей об’єкт, але підлітати до об’єкта не стали. У них діяла пряма заборона – не наближатись до таких об’єктів.




... річка Гнилоп'ять отримала свою назву від того, що заболочені витоки струмків, які живлять річку, витікали у свій час з гнилих болотистих мочарів. А найбільші притоки впадають у неї зліва і їх саме п'ять: П'ятка, Гнилоп'ятка, Клітенка, Терехівка і Вовчиця. Тому і виникла назва – Гнилоп'ять.




... у Бердичеві на сьогодні (середина 2011 року) налічується 58 Почесних громадянина міста. 50-м – так би мовити, ювілейним – став наприкінці 2007 року діючий мер міста Василь Мазур.

Звання "почесного громадянина" було встановлено в Росії царським маніфестом 1832 року і надавалося за заслуги перед містом і державою, а також окремим категоріям міських обивателів (особам, які отримали наукові звання, священикам, деяким чиновникам, купцям І гільдії та інш.). Це звання надавало істотні привілеї його носіям і поділялося на потомственне почесне громадянство і особисте.

У сучасний період кількість людей, котрим присвоєно таке звання, у різних містах коливається досить суттєво. Наприклад, у столиці України Києві їх всього 38 чоловік, у Харкові – 40. Якщо звернутись до нашого регіону, то у Коростені їх налічується 14 чоловік.

До речі, генералу армії, двічі Герою Радянського Союзу, визволителю міста Йосипу Гусаковському звання Почесного громадянина міста Бердичева присвоювали двічі – у грудні 1984 року та у грудні 1993 року.




... відразу після перемоги Жовтневої Революції нова влада захопилась створенням нових імен та назв для різних організацій, установ та підприємств. Все старе і реакційне, так би мовити, відкидалось. Російська мова, та й українська також, збагатились цілою низкою словосполучень та скорочень. Не уникнув цього захоплення і Бердичів. Так, з'явились назви, які і сьогодні дивують своєю оригінальністю. Гортаючи довідники та газети 20-х років, приведемо з них декілька прикладів (оригінальна назва приводиться на російській мові, переклад – на українській):

- "Комборбез" – це комітет по боротьбі з безробіттям;

- "Окрпарком" – за цим скороченням приховується окружний комітет Комуністичної партії України;

- "Вусор" – Всеукраїнський союз мисливців та рибалок ("…охотников и рыболовов");

- "Окрико" – окружне об'єднання інвалідної кооперації;

- "Окрвнуторг" – окружна інспектура внутрішньої торгівлі.




... бійці Української Повстанської армії (УПА) проводили досить активно бойові дії і на Бердичівщині. Так, у червні 1945 року – за півтора роки після звільнення Бердичева від загарбників та за місяць після закінчення Великої Вітчизняної війни – бійці УПА на залізничній лінії Бердичів-Козятин протягом одного тижня тричі зупиняли поїзди з депортованими із Західної України, знищували охорону, а людей випускали на волю.




... у 1927 році на черговому засіданні окрвиконкому було піднято питання про перейменування Бердичева. Депутати розглянули пропозицію про нову назву – Цукрозаводськ. Але на щастя, нову назву не прийняли, і наше місто так і залишилось зі своєю старою назвою – Бердичів.




... у 1922 році міська влада передала в оренду приватній особі міський театр, що розташований на вулиці Карла Лібкнехта №21. При цьому в умовах договору передбачались суттєві пільги представникам влади. Зокрема, для адміністративних і посадових осіб безкоштовно постійно надавались місця за таким розписом: виконкому і парткому — ложа №5, управлінню народної освіти — ложа №15, начальнику гарнізону — ложа №6, ГПУ і цензурі — ложа №14, коменданту міста — два місця в другому ряду, начальнику управління освіти і міліції — 2 місця в 4 ряду, начальнику розшуку — одне місце в 5 ряду, редакції — одне місце в 2 ряду. Крім вище перерахованих місць ніхто з інших посадових осіб міста не мав права вимагати безкоштовних місць.




... до 60-х років минулого століття на бердичівському пивоварному заводі для тривалого зберігання пива в літній час використовували комору, у якій роль холодильних установок виконував… звичайнісінький лід. Його заготовляли – вирубували з льоду – працівники пивзаводу взимку на Гнилоп'яті у кількості двох тисяч тон! Щоб лід не розтавав на протязі року, його покривали цілими скиртами соломи.




... Бердичів здавна славився численними підземними ходами та підземеллями, які, як відомо, широко використовувалися місцевими купцями для торгівлі, в тому числі контрабандної. Так от, в кінці кінців ці підземелля зацікавили керівництво Київської губернії, яке направило у 1832 році до Бердичева полковника Голубцова з метою обстеження підземель. Але ця спроба виявилася малорезультативною і обмежилася лише констатацією наявності підземель у місті (подейкували, що полковника бердичівські купці просто підкупили).

Друга спроба була здійснена у 1867 році, дослідження проводив капітан Копанський. Він виявився більш настирливим (чи непідкупним?) і два роки безперервної праці дали результат – у 1869 році ним було складено генеральний план міста Бердичева з зазначенням на ньому всіх існуючих і знятих з натури підземель! Всього у Бердичеві було виявлено 208 підземель, з яких 130 були фактично підземними ходами, 78 – домашні погреби і підвали.

Цікаво, що через дванадцять років – а саме у 1881 – досвід та матеріали досліджень бердичівських підземель широко використовувалися для дослідження підземель… міста Одеси! Як таких, що мають подібність з бердичівськими.




... біля костьолу Святої Варвари стояла двоповерхова кам'яна дзвіниця висотою 10,5 метрів, що мала 4 дзвони. Мелодію цих дзвонів було чути по всьому місту. Нажаль, у 60-х роках минулого століття дзвіницю зруйнували.

Сьогодні взамін справжніх дзвонів під куполом храму встановлено електронні дзвони, які рівномірно відраховують години з 8-ї ранку до 9-ї вечора та імітують молитовні пісні. О 12-й годині звучить "Ангел Господній", о 15-й годині – "Святий боже", о 21-й – "Апель Ясногурський".




... першою і, відповідно, найстарішою вулицею Бердичева є вулиця Кармелітанська (тепер вулиця Соборна), яка проходила вздовж північних мурів кармелітанської фортеці.

З поступовим розширенням Бердичева постійно збільшується і кількість вулиць та провулків. Так, у 1913 році у місті було 78 вулиць та 14 проспектів. Сьогодні (на середину 2013 року) у місті налічується 307 вулиць та провулків, 5 площ.




... на старому кладовищі, що знаходиться на вулиці Пушкіна, є так звана військова ділянка, де поховані воїни, що загинули в боях за Бердичів 1941 і 1944 років, ветерани Великої Вітчизняної війни та військові, що померли у післявоєнний час.

Ця ділянка утворилася у 1941 році. А в 1964-1966 роках та 1970-1972 роках сюди з різних частин міста з більш як 30 братських могил були перепоховані останки радянських воїнів.




... у 1863 році на Правобережній Україні відбулось друге польське повстання, активну участь у якому брала бердичівська шляхта. Після придушення повстання в рамках посилення русифікації місцевого населення російський уряд прийняв рішення про те, щоб у містечках Волині міські голови та секретарі міських дум обирались виключно з людей, які мають православне віросповідання.

Та втілити у життя в Бердичеві таке рішення виявилось не так просто. В списках місцевого купецтва, яких за даними 1855 року налічувалося 5888 чоловік, православних купців було лише п'ять чи шість чоловік на все місто: більшу частину купецтва з християн складали католики, тобто поляки. Переважну ж частину купців, як і жителів міста, складами євреї (у 1863 році кількість жителів міста становила 51,6 тис. чоловік).

Питається, як може керувати містом православний міський голова, якщо переважну більшість у думі мають євреї?


За науковими та краєзнавчими матеріалами уклали
Анатолій Горобчук і Мілада Мартинюк.

2008-2009 рр.


Перша публікація: "Земля Бердичівська", №34 (15674) від 22 серпня 2008 р.