Мій Бердичів
Історія - Сьогодення - Люди
28 березня 2017 р. Край в історичних нарисах
Пошук
Toggle
Loading
Випадкове фото з галереї
Toggle

Наші відвідувачі:
Toggle

Free counters!


Система Orphus


Ви знайшли орфографічну помилку? Ми готові її виправити! Для цього виділіть слово з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це адміністрацію сайту.




Перекласти на іншу мову?

 


Основна мова веб-сайту – українська. Мовний переклад виконується за допомогою технології Google Translator, що в окремих випадках призводить до неточного перекладу слів та понять.




Карта Бердичева




Історія Бердичева досить глибоко розвідана, описана. Вийшло багато наукових видань, окремих праць та досліджень. Згадати хоча б науково-краєзнавчі збірники, що містять матеріали наукових конференцій, які проходили в Бердичеві у 1999, 2001, 2005 та 2007 роках. А скільки їх ще буде попереду?

Тому у цьому розділі ви не знайдете загальновідомих матеріалів: лише добірка окремих досліджень та маловідомих фактів. Приємного ознайомлення!


Статті
Історія

Історія однієї фотографії

Відразу виправлюсь – історія не однієї, а декількох фотографій, хоча в кінцевому підсумку ми будемо розповідати все ж про одну. Але все по черзі.


Якось мені випала нагода ознайомитись з архівами одного з бердичівських фотографів – нині покійного Володимира Солодкого. Ім'я його вже трохи призабуте, але декілька десятиліть тому він був відомий бердичівлянам як фотокореспондент місцевої газети "Радянський шлях" (нині – "Земля Бердичівська") та "Радянська Житомирщина". Його замітки розповідали переважно про життя бердичівського району, а фотографії зображали простих працівників та їх трудові будні. Але як справжнього бердичівлянина, не оминав об’єктив його фотоапарату і рідне місто. Життя цієї неординарної людини ще чекає на своїх дослідників. І Володимир Солодкий, маю надію, займе своє достойне місце в історії Бердичева.

І ось гортаючи старі фотографії та фотоплівки Володимира Солодкого, я натрапив на декілька цікавих світлин (дивіться фотографії).

 

    

Це площа перед будинком міськвиконкому. Відразу звернемо увагу, що зроблені вони з одного місця і, на мою думку, мали показати вид площі в усій її красі. Але загальної панорами я так і не знайшов. Не було тоді ще можливостей у фотографів якісно виготовляти панорами. Та й окремі елементи на фотографіях зацікавили мене: що за тінь пам'ятника стоїть перед будинком міськвиконкому та коли взагалі зроблені фотознімки? Ось це ми і спробуємо встановити.

Спершу втілимо у життя задум фотомайстра – виготовимо панораму. Використовуючи сучасне програмне забезпечення, ця справа не зайняла багато часу.


А ось тепер розпочинається саме цікаве: визначити час виготовлення фотографій. За відправні точки візьмемо декілька відомих нам фактів:

- по-перше, адміністративний будинок міськкому Компартії та виконкому міської Ради введений у дію в 1977 році [1];

- по-друге, 4 жовтня 1977 року рішенням виконкому міської Ради вирішено назвати територію біля адміністративного будинку Жовтневою площею. Одночасно на урочистому мітингу відкрито меморіальну дошку [1];

- по-третє, пам’ятник В.І. Леніну урочисто відкритий 29 грудня 1982 року [2], але рішення про його встановлення прийнято Радою Міністрів України УРСР від 20.08.1975 р. [3].

Якщо детально ознайомитись з фотографіями, помічаємо, що на будинку міської Ради відсутня меморіальна дошка, яка повинна бути з лівої сторони від центрального входу. Також біля входу відсутні таблички з переліком установ, а люди одягнені по-літньому. Звідси робимо висновок, що фотографії зроблено не пізніше серпня 1977 року, будинок міської Ради ще не був введений в експлуатацію.


Йдемо далі. Перед головним входом бачимо щит з силуетом пам'ятника В.І. Леніну. Враховуючи це, встановлюємо нижню межу дати фотографії – не раніше серпня 1975 року.

Але такий проміжок (серпень 1975 р. – серпень 1977 р.) є досить грубим. Та чи не можна більш точніше встановити дату фотознімків? Як виявляється, можна! Зліва на фотографії видно афіші кінотеатру імені Фрунзе. А на афішах – назви кінокартин. Читаємо: "Лето любви", "Длинное, длинное дело", "SOS над тайгой". Звертаємось до онлайн-енциклопедій [4, 5] і встановлюємо, що перший фільм скоріше за все був іноземним і достовірних відомостей про нього немає. А ось два останні фільми були вітчизняного виробництва і створені у 1976 році, але в прокаті з'явились лише у 1977 році. Це підтверджує і оголошення в газеті "Радянський шлях" за 13 липня 1977 року про початок сеансів перегляду цих кінофільмів у кінотеатрі [6].

 


Звідси точна дата фотографій – середина липня 1977 року. Враховуючи тіні від сонця, які відкидають перехожі та машини, знімки зроблено біля 15 години дня. Місце зйомки – навпроти центрального входу до продуктового магазину №1 (відомий старим бердичівлянам як магазин Каца).

Ось така історія однієї фотографії. І саме такою була – ще тоді безіменна – площа перед будинком міськвиконкому. Наостанок надаємо сучасний вигляд Жовтневої площі (серпень 2009 року):


Література:

[1] М. Вдовиченко. Площа названа Жовтневою. // "Радянський шлях", №176 (10737) від 05.11.1977 р., с.2.

[2] Газета "Радянський шлях" від 31.12.1982 р.

[3] Паспорт пам'ятника. // Музей історії міста Бердичева.

[4] http://www.kino-teatr.ru/kino/movie/sov/1858/annot/

[5] http://www.nashekino.ru/data.movies?id=7111

[6] Оголошення. Сьогодні в кіно. // "Радянський шлях", №110 (10671) від 13.07.1977 р.


P.S. Вже після того, як дана стаття була опублікована у журналі "Бердич" (липень 2009 року), вдалося встановити ще один цікавий факт: за кермом автомобіля "Москвич", що проїздить по безіменній площі, сидить Василь Мельник – на той час працівник ливарного цеху машинобудівного заводу "Прогрес". Згодом він у складі бригади ливарників під керівництвом Миколи Сивобородько буде виготовляти монументи до меморіального комплексу історії Великої Вітчизняної війни, що збудований у Києві. За свою працю отримає високу урядову нагороду. Та докладніше про це ми розкажемо вже у наступних статтях.


Анатолій Горобчук