Мій Бердичів
Історія - Сьогодення - Люди
28 березня 2017 р. Край в історичних нарисах
Пошук
Toggle
Loading
Випадкове фото з галереї
Toggle

Наші відвідувачі:
Toggle

Free counters!


Система Orphus


Ви знайшли орфографічну помилку? Ми готові її виправити! Для цього виділіть слово з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це адміністрацію сайту.




Перекласти на іншу мову?

 


Основна мова веб-сайту – українська. Мовний переклад виконується за допомогою технології Google Translator, що в окремих випадках призводить до неточного перекладу слів та понять.




Карта Бердичева




Історія Бердичева досить глибоко розвідана, описана. Вийшло багато наукових видань, окремих праць та досліджень. Згадати хоча б науково-краєзнавчі збірники, що містять матеріали наукових конференцій, які проходили в Бердичеві у 1999, 2001, 2005 та 2007 роках. А скільки їх ще буде попереду?

Тому у цьому розділі ви не знайдете загальновідомих матеріалів: лише добірка окремих досліджень та маловідомих фактів. Приємного ознайомлення!


Статті
Історія

Бердичів – таємна столиця України


Абсурд є перша очевидність
для ясно мислячого розуму.
Альберт Камю.


Твердження, винесене в заголовок статті – не фантазія, не намагання видати бажане за дійсність. Це достеменний факт, який ми підтвердимо висновками, зробленими на підставі документів та архівних (читай, таємних) матеріалів.

Дослідження історії міст і сіл – це кропітка робота, яка пов’язана зі знаннями, оскільки саме знання добувають вчені та архівісти з тих джерел, що зберігаються в темних підвалах відповідних державних установ. Ви не звернули увагу на те, якими похмурими та загалом малослівними є вчені-історики та краєзнавці? Тут все просто: вони – знають. Знають те, що не дано знати простим людям, а дано лише науковцям та високопосадовцям, яким потрібні ці знання в силу своїх високих державних посад. Так от, для зберігання своїх таємниць краєзнавці створили організацію, вступ до якої тернистий та тривалий по часу. Не один рік, а інколи десятиліттями претендентів перевіряють. І перевіряють не лише ступінь їх наукових знань, але і дещо інше. Щоб отримати доступ до будь-якого архіву вченому потрібно мати відповідні дозволи та "корочки", якими йому дозволяється "знати". Доволі цікавим є той факт, що до знаменитого в минулому КДБ (Комітету Державної Безпеки, якщо хто призабув, чи по молодості літ не знає) відбирали молодих людей саме з історичних факультетів університетів нашої колись неосяжної країни. Але про це іншим разом.

Але повернемося до нашої теми. Бердичів від самого свого заснування був столицею України. Вірніше, території, яку нині займає ця країна. Офіційна наука стверджує, що Бердичів з'явився у XIV столітті як митний пост на шляху, який зв’язував Королівство Польське і Велике князівство Литовське. Версія цікава, але де ж логіка? Якщо поглянути на тогочасні карти цих двох держав, то стане зрозумілим, що Бердичів знаходиться зовсім в іншій стороні, за тисячі кілометрів від шляхів, що зв’язували ці держави. Подумайте, хто ж буде робити гак у декілька тисяч кілометрів, щоб пройти повз бердичівську митницю? Це нонсенс. А правда в тому, що Бердичів був торговою столицею тогочасної України. Подумаємо логічно: зазвичай, де облаштовують митні пункти? Там, де є великий товарообіг. А де такий товарообіг може бути? Лише у великих містах (не в заштатному ж селі влаштовувати ринки та саджати митників). Ось і висновок: Бердичів був пунктом, що контролював товарообіг на величезній території тогочасної України-Руси. А фактично – її столицею. Нині в зарубіжних архівах зберігається карта Царства Польського, виготовлена у 1648 році по замовленню короля Польщі Владислава IV Ваза відомим картографом Гійомом ле Вассером де Бопланом. На цій карті Бердичів знаходиться точнісінько в центральній її частині. А що зазвичай розміщували картографи середньовіччя в центральну частину топографічних карт? Правильно, столицю. Якщо це карта стародавньої римської імперії, то в її центрі – столиця, місто Рим. Якщо це карта Франції, то в її центрі – Париж. І так далі. В центрі карти Царства Польського – Бердичів. Вам це ні про що не говорить?

Цікавим є і походження назви нашого міста. За однією з версій (а скоріше, це і насправді було так), назва «Бердичів» походить від слова "барда" – назви бойової сокири у слов'ян (зверніть увагу, що люди похилого віку і сьогодні називають наше місто не інакше, як Бардичів). Яке значення мала бойова сокира для слов’ян? Це символ сили, могутності, влади. Її зображення розміщують на родових гербах. Ось так і наше місто, на підтвердження свого статусу столиці, отримало символічну назву влади, назву могутності. До речі, нині на гербі сучасного Бердичева також зображено бойову сокиру – бердиш. Сучасні майстри геральдики знали, що малювати та надавати для затвердження нашим міським депутатам.

На сьогодні згідно збірника нормативних документів «Охорона культурної спадщини в Україні» офіційно визнаною є така дата заснування Бердичева – 1430 рік. Але насправді Бердичів засновано набагато раніше! В музеї історії міста Бердичева, а також і в обласному краєзнавчому музеї зберігаються незаперечні відомості про те, що наше місто існувало ще за дві тисячі років до нашої ери! Коли заснували Київ, теперішню столицю України, Бердичів вже існував принаймні 2,5 тисячі років! Коли з'явився Бердичів, стародавні греки лише почали заселяти Грецький півострів і досягнуть своєї могутності лише через тисячу років. Цивілізація Єгипту знаходиться у своєму розквіті та будує найбільшу свою піраміду – піраміду Хеопса. Саме в цей період триває становлення і Бердичева.

Йдемо далі. У 1630 році тогочасний власник Бердичева Януш Тишкевич за сумнівних обставин приймає рішення про дарування свого родового замку ордену Кармелітів Босих. За легендою, саме кармеліти ревно молилися за спасіння нерозумного Тишкевича, воєводи київського, з татарської неволі. При нагоді зауважимо, що воєвода київський, людина, що керує всіма (!) військами київської округи, проживає не в столиці, що було б логічно, а в Бердичеві! Так от, кармеліти вже давно намагаються розповсюдити вплив католицизму на всю тогочасну Україну. Для цього вони планують будувати свої монастирі. Питання лише одне: де проводити таке будівництво? Зазвичай, такі величні споруди будують в столицях (не в глухому ж селі споруджувати релігійну установу, де доступ до неї буде обмежений). От і направили кармеліти свій зір на київського воєводу. Як би там не було, але через деякий час в Бердичеві з'являється величний монастир, який стає центром покатоличення України. Не в Києві, не в Харкові, не в Луцьку – в Бердичеві! В столиці. До речі, у 2011 році згадуваний нами санктуарій Матері Божої Бердичівської оголошено всеукраїнським національним Санктуарієм, що, безумовно, є ознакою столичного статусу.

У середині XVII століття козацькі ватажки тогочасної України намагаються отримати незалежність від влади Польщі. Одна за одною відбуваються криваві битви, в центрі яких опиняється Бердичів. Одна та інша сторони розуміють – хто володіє Бердичевом, той володіє Україною. Війська Богдана Хмельницький неодноразово штурмом беруть місто. Після кожного разу те ж саме роблять війська Польщі. Лише Слободищенський трактат, підписаний під Бердичевом у 1660 році (в селі Слободище, яке нині входить до складу Бердичівського району), на деякий час поклав край війнам і Бердичів переходить під владу Речі Посполитої. Та ненадовго.

У 1702 році на Україні знову вибухає народне антипольське повстання, яке очолює полковник Фастівського полку Української козацької держави Семен Палій. Його війська проводять чергову битву в 7 кілометрах від Бердичева. В результаті перемоги козаки звільняють наше місто. В цей час гетьман України Іван Мазепа, який виношує плани відокремлення України від Росії, влаштовує свою головну квартиру… в Бердичеві! Знову ж таки, не в Батурині, не в Києві – у Бердичеві, з прицілом легалізувати місто, як столицю країни! Лише тогочасна політика царської Росії не дозволила реалізувати ці плани. Бердичів залишається лише тіньовою столицею України. Цікаво, що будинок Мазепи простояв в Бердичеві більш як 280 років! Його зруйнували у середині 1980-х років.

Та повернемося до часів Івана Мазепи. Як відомо, він зазнав поразки та змушений був втікати з України. Його ідеї державної самостійності опинились під забороною. Але були на той час люди на Україні, які попри заборону швидко зметикували, куди вітер дує. Це євреї. Де зазвичай утворюються великі єврейські громади? У великих містах, а загалом – у столицях держав. Зі світової історії відомо, що найбільшими етнічними громадами були єврейські у Варшаві (столиця Польщі), у Відні (столиця Австро-Угорщини) і т.д. Так сталось і з Бердичевом – євреї хутко заселяють місто, їх кількість стрімко зростає і всього за півстоліття кількість жителів Бердичева єврейської національності вже значно перевищує кількість жителів панівного етносу України (читай, українців). У Бердичеві проживає більше євреїв, ніж у таких значно більших містах, як Київ, Харків (обидва міста у різні роки були столицями України), знаменитій Одесі. Євреї проживають у столиці! І користуються всіма правами цього високого статусу: утворюють свій банк, який оборотами перевершував державний банк Росії. В Бердичеві влаштовуються торгові ярмарки, обороти яких затьмарювали обороти аналогічних ярмарків Києва, Відня (Австро-угорська імперія), Лейпцига (Німеччина). Але в часи царської Росії була лише одна столиця – Санкт-Петербург, і Бердичів мусив формально залишатися містом Волинської, а згодом Київської губернії.

Чергове підтвердження столичного статусу міста ми зустрічаємо в буремні роки Українсько-радянської війни та Громадянської війни 1917-1921 рр. Керівництво Української Народної Республіки (УНР) виношувало плани свого розміщення у Бердичеві, але складна військова ситуація змушує їх переїхати з Києва спочатку у Житомир, а згодом у Вінницю. Але щоб хоч якось наблизитись до здійснення своїх планів, Центральна Рада в Житомирі займає будинок, який знаходиться на вулиці… Великій Бердичівській! Через рік, вже у квітні 1920 року саме у Бердичеві відбуваються переговори між керівником Польської держави маршалом Юзефом Пілсудським та головою Української Народної Республіки, Головним отаманом Симоном Петлюрою. Переговори найвищого рівня зазвичай проходять у столицях, ці – у Бердичеві!

У 1927 році на черговому засіданні окрвиконкому піднімається питання про зміну назви Бердичева на іншу – Цукрозаводськ. Але назв столиць (як коней на переправі) не міняють в жодному разі (таке росіяни зробили лиш один раз, змінивши назву своєї столиці Санкт-Петербург на Петроград, за що через декілька років поплатились розвалом країни). За вказівкою згори таку ініціативу недалекоглядних місцевих чиновників зупинили. Повторимось: назв столиць не змінюють!

Ось ще декілька фактів, що підтверджують столичний статус Бердичева. У 1941 році керманич фашистської Німеччини Адольф Гітлер відвідав на Україні лише декілька міст: Умань – як єврейську столицю України, і Бердичів – як справжню столицю України. Зверніть увагу: у Києві, офіційній столиці України, Гітлер не бував!

І останнє: у 2006 році Бердичів відвідав голова Верховної Ради України Володимир Литвин. На підсумковій прес-конференції, відповідаючи на запитання одного з журналістів, він обмовився про те, що керівництвом України обговорюється питання відновлення історичної справедливості – перенесення столиці країни з Києва до Бердичева. І хоч на сьогодні до реальних дій справа поки що не дійшла, але ми впевнені, що все так і буде – Бердичів офіційно таки отримає свій споконвічний статус. Люди такого рівня, як Литвин, в своїх промовах не "обмовляються", кожне їх слово чітко вивірене та політично зважене.

Отже, шановні читачі, будьте впевнені: Бердичів був, є і далі буде столицею України!


Думками на тему поділився
"Мій Бердичів"
01.04.2012 р.