Мій Бердичів
Історія - Сьогодення - Люди
30 квітня 2017 р. Край в історичних нарисах
Пошук
Toggle
Loading
Випадкове фото з галереї
Toggle

Наші відвідувачі:
Toggle

Free counters!


Система Orphus


Ви знайшли орфографічну помилку? Ми готові її виправити! Для цього виділіть слово з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це адміністрацію сайту.




Перекласти на іншу мову?

 


Основна мова веб-сайту – українська. Мовний переклад виконується за допомогою технології Google Translator, що в окремих випадках призводить до неточного перекладу слів та понять.




Карта Бердичева




Історія Бердичева досить глибоко розвідана, описана. Вийшло багато наукових видань, окремих праць та досліджень. Згадати хоча б науково-краєзнавчі збірники, що містять матеріали наукових конференцій, які проходили в Бердичеві у 1999, 2001, 2005 та 2007 роках. А скільки їх ще буде попереду?

Тому у цьому розділі ви не знайдете загальновідомих матеріалів: лише добірка окремих досліджень та маловідомих фактів. Приємного ознайомлення!


Статті
Історія

Історія театру та театрального життя
в Бердичеві


Замість вступу

Титульна сторінка альбому, який належав головному художнику театру Францу Івановичу Розбіцькому.

Титульна сторінка альбому
Ф.І. Розбіцького.

Зародження та становлення театру та театрального життя в Бердичеві має давню та цікаву історію. Далі вашій увазі представлено статтю на основі історичної розвідки відомого краєзнавця Бердичева, директора загальноосвітньої школи №11 Павла Скавронського "Сторінки театрального життя Бердичева в 20-х — 50-х роках ХХ століття", в якій він у співавторстві з Василем Толочко дослідив історію театрального життя Бердичева з часів його зародження, розквіту, та до фактичного закриття театру у 1959 році. І хоча згодом у місті все ж діяли театральні студії, але це вже був інший театр, інші події, інша історія.

До тексту оригінальної статті додано окремі уточнення і доповнення, які більш глибоко розкривають означену тему. Також розміщено численні фотографії, які ілюструють життя бердичівських театралів у 50-х роках минулого століття, з альбому, що належав головному художнику театру Францу Івановичу Розбіцькому і люб’язно наданий дочкою художника Оленою Розбіцькою (усі фотографії клікабельні). Окрема подяка за переведення фотографій в електронний варіант директору міжшкільної фільмотеки Альфреду Рущицю.


Засновником театру в Бердичеві вважається Антоні Змійовський (пол. Zmijowski, Змієвський, Жмійовський Антон Петрович, 1769-1834), директор придворного театру магната Станіслава Щенсного Потоцького (1751-1805), воєводи руського і подільського наприкінці XVIII століття. Антоні Змійовський був зобов’язаний давати вистави для графа Потоцького у Тульчині (резиденції воєводи) та Умані. У 1793 році граф Потоцький покидає Тульчин (причиною стали події, пов’язані з другим поділом Польщі), тому і Змійовський покидає його та перебирається до Бердичева, де засновує польську трупу. Спочатку він давав вистави на постоялому дворі, а потім збудував будинок театру біля стаєнь, що поблизу торговельних рядів. Через декілька років (1797) Змійовський переїхав до Житомира, але театр з трупою залишився у Бердичеві. Збереглися спогади сучасників про те, що театр діяв і в 1800 році.

В наступні роки театральне життя в Бердичеві було дещо млявим. Постійної трупи не існувало, але за часів губернаторства М.І. Комбурлея з Житомира у Бердичів приїздила на гастролі напіваматорська трупа. Вистави йшли польською, українською та російською мовами, а більше – мішаною. Відомо також, що у XVIII-XIX ст. серед поміщиків поширеним було створення музичних колективів з митців-кріпаків. Так, сенатор Ілінський у своєму маєтку в Бердичеві створив оперну трупу, в репертуарі якої серед інших був також "Дон-Жуан" Моцарта.

П’єси, які ставили на своїх підмостках заїжджі театри, на той час мали проходити обов’язкову цензуру у III-у Відділі власної Його Величності канцелярії та отримати відповідний дозвіл. Але траплялись і порушення зі сторони артистів. Так, трупа польських акторів під керівництвом Павлини Зеленської у 1842 році під час бердичівського ярмарку давала вистави "Суеверие, или краковяки и горцы" і "Обязанность и природа, или амазонки ХVIII-го столетия". Як стверджує місцева поліція, вистави справили на глядачів дуже негативне враження. Окрім того, ці вистави були невідомі цензурі, і всупереч законам, не були надані на її розгляд. Трупа понесла суворе покарання.

Окрім заїжджих театрів, Бердичів відвідували і окремі артисти та музичні виконавці. 20 травня 1899 року в Бердичеві у літньому театрі Загера перед численними глядачами виступило знамените подружжя оперних співаків: солісти Імператорських театрів Микола Миколайович Фігнер (лірико-драматичний тенор) та Медея Іванівна Фігнер (драматичне сопрано). 30 травня того ж року також в літньому театрі Загера до 100-річчя з дня народження великого російського поета Олександра Пушкіна (1799-1837) було влаштовано безкоштовний "пушкінський ранок": "Начиналось утро народным пением, затем д-р Шперлинг прочёл характеристику и биографию А.С. Пушкина. Зрители посмотрели пьесу поэта "Станционный смотритель" и в конце праздника были бесплатно розданы книги и портреты А. Пушкина".

У 1899 році в Бердичеві був побудований дерев'яний літній театр, ініціатором будівництва якого став власник пивоварного заводу Станіслав Чеп. Він виділив необхідні кошти та надав ділянку землі в межах власної садиби по вулиці Білопільській. Але цей літній театр проіснував недовго: його закрили у зв'язку з невідповідністю вимогам пожежної безпеки.

Будівля колишнього міського татру, в якій з 1996 по 2013 рік знаходився районний Будинок культури.
Фотографія 2011 року.

Будівля колишнього міського театру,
Фотографія 2011 р.

Активний розвиток театральне життя в Бердичеві отримало лише на початку XX століття і пов’язане воно з іменем місцевого лікаря та підприємця Давида Мойсейовича Шеренціса. Ще у 1908 році на центральній вулиці Бердичева Білопільській (нині вулиця Карла Лібкнехта, 21) за власні кошти він збудував приміщення для катання на роликових ковзанах ("скетинг-ринк") на церковній землі, яку Давид Шеренціс на умовах оренди отримав з дозволу Луцько-Житомирської римо-католицької єпархії. Але через деякий час скетинг-ринк довелося закрити – до київського генерал-губернатора від прихожан костелу Святої Варвари надійшла скарга, в якій вони скаржились на те, що шум, який доноситься з цього "увеселительного заведения… крайне шокирует религиозное чувство молящихся в костеле". У 1911 році Давид Шеренціс перебудовує це приміщення під міський театр, який отримав назву "Шеренціс". В будівлі також було влаштовано ілюзіон (кінематограф) "Експрес". 30 квітня 1911 року до Київського губернського правління надаються креслення нової будівлі: план земельної ділянки, плани, розрізи та фасади будівлі. Дозвіл на будівництво був отриманий, але з низкою зауважень. Вже 22 червня 1911 року Давид Шеренціс звертається до Київського губернського правління з "прошением", у якому, погоджуючись з більшістю висунутих вимог, він з ряду питань просить піти йому на зустріч. Зокрема, "некоторые из пунктов невыполнимы в техническом отношении, а некоторые порождают недоразумения, которые желательно было бы устранить". Дозвіл було отримано, і влітку в будинку театру розпочали надавати вистави.

Але перипетії з будинком на цьому не припинились – від прихожан римо-католицького храму Святої Варвари до різних інстанцій надходять скарги на шум з боку театру під час проведення богослужінь. Також новий ксьондз Зданович, "ради поддержания своего престижа в глазах некоторых из своих прихожан", відмовляється зносити належні костьолу старі будівлі поряд з театром. На допомогу Давиду Шеренцісу приходить громадськість міста: на ім'я імператора Миколи II надходить "всеподданнейшее прошение", яке підписали три десятки найвідоміших людей Бердичева. В ньому вказується: "Мы, жители города Бердичева, не можем без боли представить себе, чтобы мы вдруг были лишены такого культурного блага, как театр. …Театр является единственным местом для устройства чтений попечительством о народной трезвости, чтении для учащихся, а также для солдат… театр служит для устройства благотворительных вечеров и спектаклей в пользу красного креста... наконец, благодаря существованию театра мы могли надлежащим образом ознаменовать юбилей Дома Романовых…". Серед тих, хто підписав лист, були колезький та статський радники, генерали, голова з'їзду мирових суддів, цивільний інженер, командир повітроплавальної роти, головний лікар лікарні, начальниця місцевої жіночої гімназії. Остання під своїм підписом дописала: "Развал театра был крахом культурной жизни Бердичева". Цей лист до Миколи II не дійшов – не бажаючи тривожити царя, київський генерал-губернатор, якому по інстанції було передано цей лист, приклав власних зусиль для вирішення конфлікту та збереження театру.

Оголошення в адрес-календарі "Весь БердичевЪ", видавництво "Весь БердичевЪ", 1913 рік.

Рекламне оголошення,
1913 р.

Урочисте відкриття театру відбулось 27 грудня 1911 року. Як писала в той час газета "Киевская мысль", "за отсутствием специального театрального здания, всякого рода спектакли устраивались в тесном и мало приспособленном зале городской управы. Новый театр построен для эксплуатации его д-ром Д.М. Шеренцисом. Театр вмещает до 1000 человек". Новий театр здається в оренду заїжджим гастролерам. Давид Шеренціс був захопленим театралом, тому відвідував гастролі всіх заїжджих театральних колективів та артистів. У нього в театрі було навіть своє постійне місце в першому ряду. Він часто зустрічався та спілкувався (адже володів кількома мовами) з багатьма зірками світового театру, зокрема, з Айседорою Дункан, був добре знайомий з Самуїлом Міхоелсом, Олександром Таїровим, Леонідом Утьосовим, Вадимом Орловим та іншими. Ось як згадує бердичівлянка Е. Бланк про зовнішність лікаря Шеренціса: "Він був невеликого зросту, світловолосий, з маленькою сивою борідкою клином; жвавий, охоче спілкувався з людьми, любив жартувати…".

Театр був в приватній власності Давида Шеренціса до 1917 року. Революційні події докорінно змінили життя як країни, так і нашого міста: саме у великому залі міського театру з 18 по 24 листопада 1917 року проходить 2-й Надзвичайний з'їзд Південно-Західного фронту, в якому взяло участь 642 делегати. Шість днів стіни будинку були свідками гострої політичної боротьби щодо визнання Радянської влади.

Вже 29 травня 1919 року міський театр "Експрес" було націоналізовано. Він отримав назву Перший Радянський театр.

В роки громадянської війни приміщення Бердичівського театру міська влада часто використовувала перш за все для своїх потреб. Так, наприклад, 22 січня 1920 року о третій годині дня в приміщення 1-го Радянського театру Бердичівської організації Комуністичної партії, таку назву мав тоді театр, було проведено концерт-мітинг на тему "Історія Комуністичної партії і робітничий клас" на якому виступили представники міського партійного комітету. Після закінчення мітингу проводився запис робітників, селян і червоноармійців до комуністичної партії (більшовиків).

Міський Будинок культури. Фотографія середини 1960-х років.

Міський Будинок культури.
Фотографія середини 1960-х років.

В 1921 році приміщення театру було вже власністю управління народної освіти. В грудні 1921 року управління народної освіти вирішило передати театр в оренду шляхом проведення конкурсу, який було призначено на 10 грудня. Кожний, хто бажав взяти участь в оголошеному конкурсі, повинен був попередньо подати свої умови в закритому конверті в канцелярію управління народної освіти на ім’я завідувача, в якого можна було дізнатись умови орендування.

14 липня 1922 року до Бердичева прибув уповноважений трупи Київського Державного Українського театру при Головполітпросвіті Харкова (трупи Саксаганського). В липні ця відома трупа дала в місті декілька гастрольних вистав. Глядачі подивились п’єси "Ґандзя", "Казка старого млина", "Молода кров", "Приятелі" і інші.

Але лише 22 листопада 1922 року було укладено договір між управлінням народної освіти Бердичівського виконавчого комітету Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів з однієї сторони та громадянкою Анною Савеліївною Шеренціс (дружиною Давида Шеренціса) з другої сторони про передачу в оренду 1-го Радянського театру, який був розташований по вулиці К. Лібкнехта №35. В оренду передавалось приміщення театру з усім обладнанням, буфетом, реквізитом, декораціями, інвентарем рухомим і нерухомим відповідно підписаного обома сторонами опису строком на 5 років з 1 грудня 1922 року по 1 грудня 1927 року. Театр мав носити назву міського театру. Згідно укладеного договору громадянка А.С. Шеренціс брала на себе зобов’язання створити в приміщенні театру — Художній театр, який за своїми високими якостями роботи, репертуаром, постановкою справи в залученні до роботи кращих кваліфікованих артистичних, художніх і технічних сил відповідав би зразковому театру.

В договорі було також передбачено, що А.С. Шеренціс була зобов’язана за свій рахунок організувати проведення ремонту покрівлі над сценою і всякий інший необхідний ремонт приміщень театру, як поточний, так і капітальний, згідно кошторису відділу народної освіти, в строки, які будуть визначатись комісією, а також ремонти непередбачені кошторисом, але потреба в яких може виникнути під час експлуатації театру під час строків його оренди. Причому і витрати по складанню кошторисів ремонтів повинні виконуватись за рахунок орендаря. Всі приміщення, обладнання та удосконалення, які могли бути побудовані або зроблені А.С. Шеренціс додатково за її рахунок протягом строку оренди, після закінчення цього строку мали перейти безвідплатно до управління народної освіти.

Театр надавався в оренду для показу всіх видів мистецтва санкціонованих Упрполітпросвітою Упрнаросвіти. У вигляді орендної плати Орендаторша повинна була організувати управлінню народної освіти проведення щорічно 6 вечорів в дні революційних свят: 9 січня, 12 березня, 18 березня, 1 травня, 1 вересня, 7 листопада. А у випадку необхідності — ще 12 вечорів для проведення засідань і конференцій. 10% місць під час вистав повинні були надаватись червоноармійцям і членам профспілок постійно безкоштовно пропорційно до наявних місць в театрі. Для адміністративних і посадових осіб безкоштовно надавались постійно місця за таким розписом: виконкому і парткому — ложа №5, управлінню народної освіти — ложа №15, начальнику гарнізону — ложа №6, ГПУ і цензурі — ложа №14, коменданту міста — два місця в другому ряду, начальнику управління освіти і міліції — 2 місця в 4 ряду, начальнику розшуку — одне місце в 5 ряду, редакції — одне місце в 2 ряду. Крім вище перерахованих місць ніхто з інших посадових осіб міста не мав права вимагати безкоштовних місць. Через два роки після підписання договору, тобто з 1 грудня 1924 року А.С. Шеренціс повинна була 5 % валового збору коштів від проведення спектаклів, концертів і т.п. вносити в касу управління народної освіти.

Весь репертуар спектаклів, вечорів, кінематографічних сеансів, лекцій та інших видовищ повинен був бути дозволений управлінням народної освіти.

На початку 1923 року в місті працював 1 міський театр, а також працювали театри при підприємствах: на І-у Держшкірзаводі, на ІІ-у Держшкірзаводі та на Держцукрозаводі.

8 березня 1923 року міський театр перейшов в господарське використання Держкіно, тому що орендатор А.С. Шеренціс відмовилась виконувати пункти договору про проведення ремонту. Тимчасово в приміщенні театру демонструвались кінофільми, прибуток від прокату яких планувалось використати для капітального ремонту міського театру. Передбачалось закінчити ремонт і розпочати роботу театру з 15 квітня.

В березні 1923 року міська газета "Голос труда" помістила на своїх сторінках публікацію в якій підіймалось питання про передачу приміщення хоральної синагоги під приміщення робітничого театру. Мотивувалась така пропозиція тим, що в місті діє лише один театр, який не може задовольнити усіх театральних потреб жителів міста. Пропонувалось також передати це приміщення під дитячий театр.

Маючи низький рівень оплати праці, робітники не мали змоги відвідувати театр систематично. Тому робітникам постійно безкоштовно в невеликій кількості розподілялись білети і вони, хоча й рідко, але мали все таки можливість відвідати театр. Але в кінці 1923 року система забезпечення робітників безкоштовними білетами в театр була скасована і театр став малодоступним для робітників з низьким рівнем оплати праці.

Міський Будинок культури. Фотографія середини 1960-х років.

Міський Будинок культури.
Фотографія середини 1960-х років.

На початку 1924 року в Бердичеві побував колектив артистів Російської драми під керівництвом А.В. Роксанова. Вони грали веселу комедію "Женитьба Фигаро" або "Безумный день" (1 січня) та спектакль "Страсть" (2 січня).

В квітні 1924 року в Бердичеві гастролювала українська трупа Київського театру імені Лесі Українки. Глядачі подивились драму М. Строніна "Смерть" (4 квітня), італійську комедію Гольдоні в 3-х діях "Мирондоліна" та "Вечорниці" в 1-й дії Нищинського (6 квітня), твір І. Карпенка-Карого "Гандзя" (8 квітня), драматичну оперету на 5 дій М. Старицького "Циганка Аза" (9 квітня). Членам Центрального Робітничого Клубу було встановлено 25 % скидку при купівлі білетів.

14 квітня 1924 року комісія допомоги безпритульним дітям Бердичівського виконавчого комітету організувала в приміщенні міського театру концерт на користь безпритульних дітей. В концерті взяли участь артисти Київського Інтимного театру: Лідія Івер і Нельсон (балет), Борисов і Задольський (гумористи), Вікторов (тенор).

20 квітня 1924 року в залі Центрального Робітничого Клубу силами драматичного гуртка цього ж клубу було організовано вечір-спектакль під керівництвом артистки-режисера Закоханой. Глядачі подивились драму М. Строніна "Смерть". Після спектаклю було організовано сольні виступи співаків, виступ хору, декламацію поезії і прози, танці. А в приміщенні міського театру в цей же день відбувся виступ ансамблю Житомирської опери і глядачі побували на опері "Кармен", а наступного дня Житомиряни влаштували великий балетний вечір-концерт.

В квітні 1924 року в Бердичеві гастролював також Ленінградський театр "Кривое зеркало". Було показано спектаклі "Под властью Пана" Н. Євреїнова (23 квітня), "Приёмный день её превосходительства" Н. Урванцева, оперу Вампука "Невеста Африканская" на музику В. Еренбурга, "Спящая красавица" (сатирична схема-історія Росії), "О — це заковика" (українська комедія). В спектаклях були зайняті артисти С. Стрельська та Н. Штернберг.

У травні 1924 року до Бердичева прибув на гастролі щойно створений Київський єврейський державний театр "Кунст-Винкл" ("Уголок искусства") на чолі з тогочасним корифеєм єврейської сцени Рудольфом (Ровн-Лейб) Заславським. Глядачі мали можливість побачити спектаклі за Шолом-Алейхемом "Мотьке Ганев" (18 травня), "Стемнело" (24 травня), "Янкель ин Америке" 25 (травня), "Стемпеню" (27 травня).

Рудольф Заславський був найвідомішим артистом і режисером єврейського театру. З дев'яти років він солірував у синагогальному хорі, з дванадцяти розпочав виступати в любительських спектаклях, в п'ятнадцять був прийнятий в трупу М. Мишурати. Рудольф Заславський переграв весь тодішній єврейський репертуар, а оскільки він не відділяв єврейський театр від європейського, то намагався ставити і грати "інородні" пьєси. Серед них "Отец" Стрінберга, "Кін" Дюма, "Гамлет" и "Отелло" Шекспіра. Причому часто сам і перекладав їх на мову ідиш. Незабаром після гастролей у Бердичеві Рудольф Заславський отримав запрошення на гастролі в Америку в театр Моріца Шварца і в Росію більше не повернувся.

В кінці травня 1924 року розпочались гастрольні спектаклі трудового колективу артистів драми під керівництвом А.В. Загорського Московського театру "Корш". Було показано спектаклі "Петро ІІІ і Катерина ІІ" Лернера (31 травня), "То чего не было" (1 червня), "Комедия двора" (3 та 8 червня), "Женщина, которая убила" (7 червня), "Мой солдатик (Герой тыла)" (11 червня).

4 квітня 1925 року відбулося засідання Президії Бердичівського Окружного Виконавчого комітету на якому було заслухано питання "Про Бердичівський міський театр" (доповідач т. Басов). Вирішили вважати необхідним провести ремонт міського театру, а також збудувати літній театр. Беручи до уваги, що Бердичів не має іншої культурної установи, крім міського театру, який потребує капітального ремонту, то порушити клопотання перед Губвиконкомом з приводу дефіциту окружного бюджету і просити про надання дотації в сумі 13448 карбованців або надання довготермінового кредиту на вказану суму.

Одним з основних питань в роботі Бердичівської міської Ради першого скликання за період з 9 квітня по 31 грудня 1925 року була також турбота про проведення капітального ремонту театру та його благоустрій. Адже дрібні ремонти, які проводились в приміщення театру не вирішували проблеми і загальний стан театру був незадовільним. Хоча театр обслуговувався штатом в 14 осіб.

Президія Бердичівської міської Ради вже 20 лютого 1928 року знову повертається до розгляду питання "Про стан міського театру" (доповідач т. Розенблат). Ухвалили скоротити зимовий театральний сезонна 1 місяць і театр закрити для проведення ремонту силами міськкомунгоспу, а вистави перенести до літнього театру, який також необхідно було відремонтувати і пристосувати під літній. Було створено комісію під головуванням завідувача міськкомунгоспом тов. Розенблата для обстеження та вивчення питання, як про капітальний ремонт наявного приміщення зимового театру, так і побудові нового приміщення літнього театру, так і для вишукання джерел необхідних коштів.

Комісія в складі голови комісії Розенблата та членів комісії Локшина, Нарського, Волошина, Левчука, Шеймана і Маловицького прийшла до висновку, що театр дійсно треба закрити, вважати за недоцільним проведення капітального ремонту існуючого приміщення театру, а приступити до забудови нового театру, збудувати його на новому місці, а існуючий театр пристосувати під кіно. Комісія доручила міськкомунгоспу скласти кошторис на ремонт існуючого театру й забудову нового театру.

Але це не завадило виступити у театрі російському поету Володимиру Маяковському: 6 березня 1928 року він прибув у Бердичів в рамках своєї поїздки з лекціями та віршами по містам України. Пізно увечері в міському театрі він виступив перед жителями міста з програмою "Слушай новое!". Виступ розпочався біля опівночі і тривав півтори години. Згодом організатор виступів Маяковського Павло Лавут згадував:

"Маяковский прежде всего спросил директора театра:

- Сколько народу ушло?

- Человек тридцать-сорок.

- Значит, они меньше всего интересуются стихами. Не жалко – скатертью дорога! А те, кто остался, - это настоящая публика. Перед ней приятно и почетно выступать".

Вже 5 липня 1928 року Президія Бердичівської міської Ради затвердила кошторис в сумі 15447 карбованців 60 коп. на перебудову та розширення міського літнього театру. Було запропоновано 8500 карбованців використати з бюджету, а на решту грошей використати будівельний матеріал, який був в розпорядження міськкомунгоспу.

Вже 14 червня 1928 року комісія створена Бердичівським міським відділом комунального господарства в складі представників Бердичівської міської Ради Шейдемана і Мардера, заступника завідувача міськкомгоспу Грінберга Ш.И., інженера благоустрою міськкомунгоспу Ротенберга Г.Л., адміністратора міського театру Рудмана в присутності виконавця робіт інженера Соболя П.П. прийняла виконані роботи по переобладнанню і розширенню Бердичівського літнього міського театру імені 1-го Травня і визнала літній театр готовим до експлуатації, як для власне театру, так і для кіносеансів.

Лише 9 серпня 1928 року Президія Бердичівської міської ради затвердила кошторис для капітального ремонту зимового міського театру в сумі 26000 карбованців і запропонувала міськкомунгоспу закінчити ремонт до початку зимового сезону. Інженер Ротенберг гарантував існування міського театру протягом ще трьох років після закінчення капітального ремонту.

Капітальний ремонт міського зимового театру було закінчено 27 грудня 1928 року. Комісія в складі інженера міського благоустрою Ротенберга Г.П., представника міськради Шейдемана, представника від Окрініса І. Заверухи, адміністратора міського театру А. Рудмана, начальника пожежної команди В. Айзенберга, представника від Сантехради Ковальського в присутності виконавця робіт інженера Галкіна визнала виконаний ремонт задовільним, закінченим і прийнятим. Приміщення театру знову почало експлуатуватись.

З 25 серпня по 1 вересня 1933 року в Бердичеві гастролював 1-й Польський державний театр, який існував лише два роки. До Бердичева театр відвідав Харків, Одесу, Дніпропетровськ, Кам’янськ, Москву, Ленінград та Вінницьку область. В складі трупи було 52 особи. В репертуарі театру було чимало спектаклів. Зокрема, історична п’єса про польське повстання в Галичині 1848 року Бруно-Ясенського "Справа громадська", музична комедія Фредра "Помста", п’єси Вандурського "Рабан" та Зарххі "Вулиця радості". Музику до всіх п’єс написав композитор І.М. Ройзентур. Поставив спектаклі режисер А.Б. Скібневський. Так як вистави проходили на польській мові, то театр вжив усіх заходів, щоб їх зміст був зрозумілий не тільки полякам, але й громадянам інших національностей. Тому перед початком вистав і під час антрактів артисти театру давали пояснення на російській та українській мовах. Було видано спеціальне лібрето на російській мові.

В січні-лютому 1935 року в Бердичеві гастролював Вінницький обласний український драматичний театр імені Петровського. Близько двадцяти днів тривали гастролі Одеського єврейського театру.

На відкритті зимового сезону 1935-1936 років жителям Бердичева Управління театрів Вінницького облвно організувало перегляд спектаклів театру російської драми (ім. В.А. Стронського): "Аристократи" Погодіна, "Шестеро любимих" Арбузова, "Єгор Буличов" М. Горького, "Дорога квітів" Катаєва, ""Цар Федір Іоанович" О. Толстого, "Принцеса Турандот" Гоцці, "Хороше життя" Амаглобелі, "Чудовий сплав" Кіршон, "Хижина дяді Тома" Биччера Стоу, "Не було ні гроша та несподівано алтин" Островського. Білети на постійні місця на всі спектаклі зимового сезону продавались зі знижкою на 30 %, а колективні заявки (не менше 15 білетів) задовольнялись зі знижкою 25 %.

З 10 березня 1936 року бердичівляни мали можливість відвідати високе мистецтво Ленінградського пересувного театру Руської опери (художній керівник Кононович А.В., директор опери Андрєєв Л.К.). На сцені Бердичівського театру йшли опери "Борис Годунов", "Демон", "Аїда", "Євгеній Онегін", "Кармен", "Лакме", "Князь Ігор", "Пікова дама", "Паяци", "Ріголетто", "Русалка", "Севільський цирульник", "Травіата", "Фауст", "Царська наречена".

Але не завжди населення було задоволене театральним життям міста. В 1935 році в газетах "Комуніст" та "Радянський шлях" був опублікований матеріал, в якому обвинувачувалось управління театрів Вінницького облвно (до складу Вінниччини входив на той час Бердичів) в безплановому керівництві роботою театрів, внаслідок чого найбільше місто Вінниччини — Бердичів, незадовільно обслуговувалось театральними виставами.

9 липня 1939 року в Бердичеві, в приміщенні міського театру, виступала Державна заслужена мандрівна капела "Думка", яка була організована ще в 1920 році при київській губнаросвіті.

Продаж квитків на спектаклі до міського Будинку культури. Фотографія середини 1960-х років.

Продаж квитків на спектаклі.
Фотографія середини 1960-х років.

З початком Великої Вітчизняної війни театральне життя зі зрозумілих причин припиняється. Місто окупували 8 липня. Після того, як фронт відійшов далеко на схід, окупаційна влада крім адміністративних установ відновлює роботу окремих підприємств та закладів культури. Працює і районний український театр, трупа якого нараховувала 48 чоловік. До складу трупи входять і бердичівляни (які, до речі, продовжать тут свою роботу і в післявоєнний час): Володимир Олексійович Солтус, Надія Петрівна Давидова та ін. Вже 26 серпня 1941 року відбулись перші вистави – вистава С. Васильченка "На першій гулі" та В. Дмитренка "Кум Мірошник". В подальшому театр ставив п’єси виключно українських класиків. За спогадами сучасників, трупа була досить високого рівня, вистави мали великий успіх серед населення. Нажаль, зі звільненням міста від загарбників більшість артистів виїхали з Бердичева.

Відразу після визволення Бердичева від німецько-фашистських загарбників театр відновив свою роботу. Рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської Ради депутатів від 26 червня 1944 року театру присвоєно ім’я генерал-полковника Леселідзе, який командував 18-ю армією, з’єднання якої звільняли Бердичів. За короткий строк було оновлено репертуар театру. "Руські люди" Костянтина Симонова та "Розкинулось море широко" Всеволода Вишневського стали найулюбленішими спектаклями трудящих міста в 1944 році.

Продаж квитків на спектаклі до міського Будинку культури. Фотографія середини 1960-х років.

Продаж квитків на спектаклі.
Фотографія середини 1960-х років.

З 9 по 18 травня 1945 року артисти Бердичівського театру вже виступали в селах Бердичівського району і показали глядачам такі вистави як "Шельменко-денщик" Квітки-Основ’яненко, "На Вкраїні милій" І. Чабаненка, "Капітан Бахметьєв" братів Тур та Л. Шейніна, "Безталанну" Тобілевича, "За двома зайцями" М. Старицького, музичну комедію "Весілля в Малинівці" Юхвида. З успіхом виступили Бердичівські митці в Андрушівці та Червоному.

31 серпня 1945 року під час обідньої перерви біля 100 чоловік колгоспників і колгоспниць Журбинецького колгоспу імені Першого Травня, які працювали на молотьбі і в’язанні, з великим задоволенням подивилися концерт, даний їм групою артистів міського театру.

Однією з позитивних рис в роботі театру був безперечний творчий ріст обдарованої молоді. Такі актори як Т. Смірнова, В.В. Орловський, В.П. Федорчук, І.А. Красс, В.І. Рисавий і багато інших користувались заслуженим успіхом серед глядачів. До сторіччя з дня народження І.К. Тобілевича театр підготував комедію "Суєта". З класичної спадщини було здійснено постановку "Кам’яного господаря" Лесі Українки, "Мірандоліна" Гольдоні, "На бойкому місці" М. Островського. З історико-революційної тематики було здійснено постановку п’єси Суходольського "Устим Кармалюк". За 1944-1945 роки театром було придбано різних речей, головним чином для поповнення гардеробу, який вщент був розграбований німцями, на суму 96000 карбованців та витрачено на відбудову самого театрального приміщення — 49000 карбованців.

Для закінчення ремонту приміщення міського драматичного театру та будинків під гуртожиток артистів виконавчий комітет Бердичівської міської ради депутатів трудящих 1 листопада 1945 року звертався з проханням до Житомирської обласної ради трудящих депутатів про виділення додатково 52000 карбованців.

Міський Будинок культури. Вид з боку спортивної школи (костелу Святої Варвари). Фотографія середини 1960-х років.

Міський Будинок культури.
Вид з боку костелу св. Варвари.

Але в театрі було й чимало організаційних проблем. На засіданні виконавчого комітету Бердичівської міської Ради депутатів трудящих від 16 травня 1947 року відмічалось, що план випуску спектаклів не виконувався, театр був не укомплектований кваліфікованими акторськими кадрами. З 23-х акторів лише 5 мали вищу театральну освіту, довгий час в театрі не було художнього керівника, режисерів, з акторським складом мало проводилось роботи по підвищенню їх ділової кваліфікації, в театрі мала місце велика плинність кадрів. За недоліки в господарській, фінансовій та організаційній роботі директора театру Зінченка було звільнено з роботи і призначено тимчасово виконувати обов’язки директора В.В. Кушніра.

Багато родин артистів, у зв’язку з нестачею житла, проживали у будинках поруч з театром: так, директор В.В. Кушнір та ще декілька родин проживали у будинку по вулиці Карла Лібкнехта, 23.

У 1948 році в приміщенні Бердичівського міського театру з великим успіхом пройшли спектаклі Київського державного ордена Леніна Академічного театру імені Івана Франка. Франківці показали бердичівському глядачеві чотири вистави: "Украдене щастя" І. Франка, "Без вини винуваті" О. Островського, "Сто тисяч", "Суєта". В спектаклях грали народні артисти Союзу РСР Наталія Ужвій, А. Бучма, художній керівник театру, народний артист Союзу РСР Гнат Юра.

Міська влада завжди цікавилась роботою театру і турбувалась про його поліпшення. Навіть для покращення обслуговування глядачів за пропозицією голови міської планової комісії Агаркова було зобов’язано директора автотранспортної контори Гудкова в дні роботи театру організувати додатковий рейс автобуса після закінчення спектаклю по встановленому маршруту.

Міський Будинок культури. Фотографія середини 1960-х років.

Міський Будинок культури.
Фотографія середини 1960-х років.

Крім міського театру у післявоєнний час відновлюють свою роботу і театральні гуртки, що діяли на підприємствах та установах. Так, у липні 1947 року на машинобудівному заводі "Комсомолець" відновив роботу єврейський драматичний колектив, що існував тут ще до Великої Вітчизняної війни. Ініціатором відновлення колективу став вчитель школи №8 І.Г. Френкель.

У 1953 році трупа театру разом з обслуговуючим персоналом нараховує 44 чоловіки, театр очолює Антон Тимофійович Бізєв (циган за національністю, 1897 р.н.). В 1956 році в репертуар міського драматичного театру ввійшли нові і відновлені вистави: "Персональна справа" А. Штейна, "Макар Діброва" О. Корнійчука, "Сторінка життя" В. Розова, "Зоряні ночі" Вакуленка, "Грози минають" Л. Самотіної, "Наймичка" І. Тобілевича, різноманітна концертна програма. Успіхом серед глядачів користувались спектаклі "Грози минають" (режисер Д. Пихтін) та "Сторінки життя" (режисер А. Зелінський). Гарну акторську гру в цих виставах показували Олексій Павлович Хільченко, Володимир Олексійович Солтус, Марія Чорна, Є.Г. Фіалко, А.А. Осінський, Є.Є. Самохіна. Набагато зросла майстерність молодих акторів С. Кулика, Р. Хільченко, Д. Семенюк. Особливе визнання завоювала зовсім молода виконавиця ролі Світлани ("Грози минають") — Лариса Хільченко.

Влітку театр виступав у містах і селах Житомирської та Рівненської областей і закінчив гастролі в Білоруській РСР. Під час літнього сезону колектив театру дав спектаклі і концерти в 30 районах Житомирської області, виступив в понад 50-ти колгоспах, охопив понад 40000 глядачів. Була проведена значна громадська робота — шефські спектаклі і концерти, творчі зустрічі з глядачами в Баранівці, Довбиші, з залізничниками станції Сарни. Ці заходи зблизили акторів і глядача, до певної міри допомогли творчому складові в роботі над вдосконаленням вистав, окремих образів. Вдалим був і виступ колективу театру з творчим звітом в Житомирі. За хороше обслуговування трудівників області театр було нагороджено грамотою обласного управління культури.

В репертуарі 1957 року театр мав п’єси "Чудесний сплав" Кіршона, "Мораль пані Дульської" Запольської, комедію Б. Нушича "Доктор філософії", "Ключі від щастя" Корнієнка, "Два брати" Лермонтова, "Сонет Петрарки" М. Погодіна, "Різними шляхами" Семотіної, "Шторм" Біль-Біляцерківського.

Міський Будинок культури. Фотографія середини 1960-х років.

Міський Будинок культури.
Фотографія середини 1960-х років.

На жаль, рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної Ради депутатів трудящих №811 від 7 вересня 1959 року Бердичівський пересувний український драматичний театр було ліквідовано. Рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської Ради депутатів трудящих №380 від 17 вересня 1959 року в приміщенні і на базі ліквідованого театру було відкрито міський будинок культури. З цього часу в приміщенні колишнього театру ставили свої п’єси лише гастролери.

Але театральне життя в Бердичеві на цьому не припинилось – діють драматичні гуртки в Будинках культури машинобудівного заводу "Прогрес" та шкірзаводу ім. Ілліча, рафінадного заводу (колектив останнього нараховував 18 чоловік). В міському Будинку культури створюється драматичний гурток, в якому працюють колишні артисти пересувного драматичного театру. У 1962 році драмгурток нараховує 35 чоловік. Через цей гурток, який згодом за високий рівень сценічної майстерності отримав звання "народного", пройшло багато бердичівлян, які досягли значних успіхів у житті. Серед них Анатолій Мантель, Катерина Сальва (Колісниченко) та інші. Наприклад, Катерина Сальва вперше вийшла на сцену, коли їй було 14 років. У драмгуртку при Будинку культури вона грала разом з матір'ю, сестрами. Згодом працювала на заводі "Комсомолець", де також не сходила зі сцени. Впродовж 25 років була обрядовим старостою у Бердичівському РАЦСі, поєднала у шлюбі більш як 15 тисяч сімейних пар. З 1993 року працювала у школі №5, де створила драматичний гурток "Елегія" (в перекладі з грецької – "Журавлина пісня"). Акторами цього театру були учні та педагоги школи, у квітні 1997 року театр отримав звання "народний". Нині Катерина Сальва обіймає посаду заступника директора з виховної роботи НВК №10. Тут також є керівником шкільного театру "Пектораль", який отримав звання "народний".

Та це вже інша історія, про яку згодом ми обов’язково вам розкажемо.


Джерела і література:

Скавронський П.С., Толочко В.І. Сторінки театрального життя Бердичева в 20-х — 50-х роках ХХ століття // Духовні витоки Житомирщини. Науковий збірник "Велика Волинь". Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 29 / Гол. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: М. Косенко, 2003. — С. 148-157.

Мицик Ю.А. Невідомі спогади про Бердичів першої половини XIX ст. // Бердичівська земля в контексті історії України: Науковий збірник "Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині". – Т. 19 / Відп. ред. M.Ю. Костриця. – Житомир: М.А.К., 1999. – с. 44.

Мартинюк М.В. Старі будинки Бердичева, або Історія, що розчиняється у часі… – Бердичів, ПП "Графіка", 2011. – с. 40.

Мартинюк М.В. Долі, пов’язані з Бердичевом: Біографічні нариси про визначних людей міста (біографічний довідник) – Житомир: Вид-во "Волинь", 2009 – с. 154-163.

Дегтярев М.Г. Памятник архитектуры XX века. Театр (Дом культуры) в г. Бердичеве. Комплексные научные изыскания. Историческая записка. – Киев. – 1991 г.

Архів Мантеля Анатолія Григоровича.


Перелік повідомлень у періодичній літературі (за П.С. Скавронським):

Вечір-спектакль Ц.Р. Клуба. Реклама // Голос праці. — 1924. — 17, 18 квітня.

Вторая гастроль корифея еврейской сцены Рудольфа Заславского. Реклама // Голос праці. —1924. — 18, 24, 25, 27 травня.

Гастролі Української трупи імені Лесі Українки. Реклама // Голос праці. — 1924. — 4, 6, 8, 9 квітня.

Гастроль ансамбля Житомирской оперы. Реклама // Голос праці. — 1924. — 20 квітня.

Драматический кружок // Вісті. — 1920. — 28 січня.

Київський державний ордена Леніна Академічний драматичний театр ім. І. Франка. Реклама // Радянський шлях. — 1948. — 9 липня.

Коллектив артистов русской драмы под руководством А.В. Роксанова // Голос праці. — 1924. — 1 січня.

Концерт для колгоспників // Радянський шлях. — 1945. — 2 вересня.

Концерт-мітинг. Оголошення // Вісті. — 1920. — 22 січня.

Концерт на користь безпритульних дітей // Голос праці. — 1924. — 13 квітня.

Кушнір В. В боротьбі за нові успіхи // Радянський шлях. — 1945. — 2 вересня.

Надто довгі антракти // Радянський шлях. — 1935. — 27 листопада.

О передаче хоральной синагоги под театр рабочим // Голос труда. — 1923. — 10 березня.

Парубочий С. Нові зустрічі // Радянський шлях. — 1945. — 25 травня.

Польський держтеатр в Бердичеві // Радянський шлях. — 1933. — 26 серпня.

Прощальна гастроль Ленинградского театра "Кривое зеркало" // Голос праці. — 1924. — 24 квітня.

Сдача в оренду театра. Оголошення // Вісті. — 1921. — 3 грудня.

Театр ім. Франка в Бердичеві // Радянський шлях. — 1948. — 11 липня.

Театр должен быть доступен рабочему // Голос праці. — 1923. — 23 грудня.

Только три гастроли Ленинградского театра "Кривое зеркало" // Голос праці. — 1924. — 23 квітня.

Тригуб М. Головне — турбота про глядача // Радянський шлях. — 1956. — 12 жовтня.

Трудовой кооллектив артистов драмы Московского театра "Корш". Реклама // Голос праці. — 1924. — 31 травня, 3, 5, 8, 11 червня.

Украинская труппа // Голос труда. — 1922. — 16 липня.

Чудос С.Ф. "Думка" в Бердичеві // Радянський шлях. — 1939. — 9 липня.






Фотографії з альбому, який належав Ф.І. Розбіцькому:


Титульна сторінка альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Титульна сторінка альбому Ф.І. Розбіцького.


Головний режисер драматичного театру Д. Пихтін.

Головний режисер театру Д. Пихтін.


Головний художник драматичного театру Франц Іванович Розбіцький.

Головний художник драматичного театру
Франц Іванович Розбіцький.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Міський Будинок культури.

Міський Будинок культури.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Головний художник театру Ф.І. Розбіцький на фоні будівлі театру.

Головний художник театру Ф.І. Розбіцький на фоні будівлі театру.


Головний режисер театру М. Волков під час зйомок фільму.

Головний режисер театру М. Волков під час зйомок фільму.


Актор Олексій Павлович Хільченко з артисткою театру.

Актор Олексій Павлович Хільченко з артисткою театру.


Режисер театру М. Волков та художник театру Ф. Розбіцький.

Режисер театру М. Волков та художник театру Ф. Розбіцький.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.


Сторінка з альбому, який належав головному художнику театру Ф.І. Розбіцькому.

Сторінка з альбому Ф.І. Розбіцького.







Сцени зі спектаклю "Блудний син".


Сцени зі спектаклю "Блудний син".

Сцени зі спектаклю "Блудний син".


Сцени зі спектаклю "Блудний син".

Сцени зі спектаклю "Блудний син".


Сцени зі спектаклю "Блудний син".

Сцени зі спектаклю "Блудний син".


Сцени зі спектаклю "Блудний син".

Сцени зі спектаклю "Блудний син".


Сцени зі спектаклю "Блудний син".

Сцени зі спектаклю "Блудний син".







Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Артист Василь Гнєдаш у спектаклі "В неділю рано зілля купала".

Артист Василь Гнєдаш
у спектаклі "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Артистка Валентина Зеленчук у спектаклі "В неділю рано зілля купала".

Артистка Валентина Зеленчук
у спектаклі "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".

Сцени зі спектаклю "В неділю рано зілля купала".


Артист Василь Гнєдаш у спектаклі "В неділю рано зілля купала".

Артист Василь Гнєдаш
у спектаклі "В неділю рано зілля купала".







Сцени зі спектаклю "Грози минають".


Спектакль "Грози минають". В центрі артистки Лариса Хільченко та Марія Чорна.

Спектакль "Грози минають".
В центрі артистки Лариса Хільченко та Марія Чорна.


Сцени зі спектаклю "Грози минають".

Сцени зі спектаклю "Грози минають".


Сцени зі спектаклю "Грози минають".

Сцени зі спектаклю "Грози минають".


Cпектакль "Грози минають". Справа артист Василь Гнєдаш.

Cпектакль "Грози минають". Справа артист Василь Гнєдаш.


Спектакль "Грози минають". Справа артистки Лариса Хільченко та Марія Чорна.

Спектакль "Грози минають".
Справа артистки Лариса Хільченко та Марія Чорна.


Сцена з спектаклю "Грози минають". Артисти: другий зліва - Станіслав Якубовський, третя - Марія Чорна, перший справа - Василь Гнєдаш.

Сцени зі спектаклю "Грози минають".
Артисти: другий зліва - Станіслав Якубовський, третя - Марія Чорна,
перший справа - Василь Гнєдаш.


Сцени зі спектаклю "Грози минають".

Сцени зі спектаклю "Грози минають".


Сцени зі спектаклю "Грози минають". Перша зліва - Марія Чорна.

Сцени зі спектаклю "Грози минають". Перша зліва - Марія Чорна.


Сцени зі спектаклю "Грози минають".

Сцени зі спектаклю "Грози минають".


Сцена зі спектаклю "Грози минають". Артисти: перша зліва - Марія Чорна, друга справа - Раїса Хільченко.

Сцени зі спектаклю "Грози минають".
Артисти: перша зліва - Марія Чорна, друга справа - Раїса Хільченко.


Сцена зі спектаклю "Грози минають". Перша зліва - Марія Чорна.

Сцени зі спектаклю "Грози минають". Перша зліва - Марія Чорна.


Сцена зі спектаклю "Грози минають". Перша справа - Раїса Хільченко.

Сцени зі спектаклю "Грози минають". Перша справа - Раїса Хільченко.


Актори театру. В центрі - директор театру Михайло Тригуб та головний режисер Д. Пихтін.

Сцени зі спектаклю "Грози минають".
В центрі - директор театру Михайло Тригуб та головний режисер Д. Пихтін.


Головний режисер Д. Пихтін біля стенду спектаклю "Грози минають".

Головний режисер Д. Пихтін біля стенду спектаклю "Грози минають".


Головний режисер Д. Пихтін біля стенду спектаклю "Грози минають".

Головний режисер Д. Пихтін біля стенду спектаклю "Грози минають".


Сцена зі спектаклю "Грози минають". Артисти: перша зліва - Марія Чорна, третя - Лариса Хільченко.

Сцена зі спектаклю "Грози минають".
Артисти: перша зліва - Марія Чорна, третя - Лариса Хільченко.


Сцена зі спектаклю "Грози минають". Артисти: перша зліва - Марія Чорна, друга - Лариса Хільченко.

Сцена зі спектаклю "Грози минають".
Артисти: перша зліва - Марія Чорна, друга - Лариса Хільченко.







Сцени зі спектаклю "Двоє братів".


Сцени зі спектаклю "Двоє братів".

Сцени зі спектаклю "Двоє братів".


Сцени зі спектаклю "Двоє братів".

Сцени зі спектаклю "Двоє братів".


Сцени зі спектаклю "Двоє братів".

Сцени зі спектаклю "Двоє братів".


Сцени зі спектаклю "Двоє братів".

Сцени зі спектаклю "Двоє братів".


Сцени зі спектаклю "Двоє братів".

Сцени зі спектаклю "Двоє братів".


Сцени зі спектаклю "Двоє братів".

Сцени зі спектаклю "Двоє братів".


Сцени зі спектаклю "Двоє братів".

Сцени зі спектаклю "Двоє братів".


Сцени зі спектаклю "Двоє братів".

Сцени зі спектаклю "Двоє братів".







Сцени зі спектаклю "Земний рай".


Сцени зі спектаклю "Земний рай".

Сцени зі спектаклю "Земний рай".


Сцени зі спектаклю "Земний рай".

Сцени зі спектаклю "Земний рай".


Сцени зі спектаклю "Земний рай".

Сцени зі спектаклю "Земний рай".


Сцени зі спектаклю "Земний рай".

Сцени зі спектаклю "Земний рай".


Сцена зі спектаклю "Земний рай". Перша зліва - Марія Чорна.

Сцена зі спектаклю "Земний рай". Перша зліва - Марія Чорна.


Спектакль "Земний рай". Артист Микола Тимчук.

Спектакль "Земний рай". Артист Микола Тимчук.


Сцена зі спектаклю "Земний рай". Артист М. Блавацький.

Сцена зі спектаклю "Земний рай". Артист М. Блавацький.


Сцени зі спектаклю "Земний рай".

Сцени зі спектаклю "Земний рай".







Сцени зі спектаклю "Макар Діброва".


Сцени зі спектаклю "Макар Діброва".

Сцени зі спектаклю "Макар Діброва".


Сцени зі спектаклю "Макар Діброва".

Сцени зі спектаклю "Макар Діброва".







Сцени зі спектаклю "Наталка Полтавка".


Сцена зі спектаклю "Наталка Полтавка". Артисти М. Блавацький та І. Сугірей.

Сцена зі спектаклю "Наталка Полтавка".
Артисти М. Блавацький та І. Сугірей.


Сцени зі спектаклю "Наталка Полтавка".

Сцени зі спектаклю "Наталка Полтавка".


Сцени зі спектаклю "Наталка Полтавка".

Сцени зі спектаклю "Наталка Полтавка".







Сцени зі спектаклю "Марія".


Сцени зі спектаклю "Марія".

Сцени зі спектаклю "Марія".


Сцени зі спектаклю "Марія".

Сцени зі спектаклю "Марія".


Сцена зі спектаклю "Марія". Зліва - артист Василь Гнєдаш.

Сцена зі спектаклю "Марія". Зліва - артист Василь Гнєдаш.


Сцени зі спектаклю "Марія".

Сцени зі спектаклю "Марія".


Сцена зі спектаклю "Марія". Артист Василь Гнєдаш.

Сцена зі спектаклю "Марія". Артист Василь Гнєдаш.


Сцени зі спектаклю "Марія".

Сцени зі спектаклю "Марія".


Сцени зі спектаклю "Марія".

Сцени зі спектаклю "Марія".







Сцени зі спектаклю "Наймичка".


Сцени зі спектаклю "Наймичка".

Сцени зі спектаклю "Наймичка".


Сцени зі спектаклю "Наймичка".

Сцени зі спектаклю "Наймичка".


Сцени зі спектаклю "Наймичка".

Сцени зі спектаклю "Наймичка".


Сцени зі спектаклю "Наймичка".

Сцени зі спектаклю "Наймичка".


Сцени зі спектаклю "Наймичка".

Сцени зі спектаклю "Наймичка".


Сцена зі спектаклю "Наймичка". Артист Василь Гнєдаш.

Сцена зі спектаклю "Наймичка". Артист Василь Гнєдаш.


Сцени зі спектаклю "Наймичка".

Сцени зі спектаклю "Наймичка".







Сцени зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".


Сцени зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".

Сцени зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".


Сцени зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".

Сцени зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".


Сцена зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".

Сцена зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".


Сцени зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".

Сцени зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".


Сцена зі спектаклю "Небезпечне перехрестя". Артисти Марія Чорна та Василь Гнєдаш.

Сцена зі спектаклю "Небезпечне перехрестя".
Артисти Марія Чорна та Василь Гнєдаш.







Сцени зі спектаклю "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці".


Сцени зі спектаклю "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці".

Сцени зі спектаклю "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці".


Сцени зі спектаклю "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці".

Сцени зі спектаклю "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці".







Сцени зі спектаклю "Олеся".


Сцени зі спектаклю "Олеся".

Сцени зі спектаклю "Олеся".


Сцени зі спектаклю "Олеся".

Сцени зі спектаклю "Олеся".


Сцени зі спектаклю "Олеся".

Сцени зі спектаклю "Олеся".


Сцени зі спектаклю "Олеся".

Сцени зі спектаклю "Олеся".







Сцени зі спектаклю "Родина щіткарів".


Сцени зі спектаклю "Родина щіткарів".

Сцени зі спектаклю "Родина щіткарів".


Сцени зі спектаклю "Родина щіткарів".

Сцени зі спектаклю "Родина щіткарів".


Сцени зі спектаклю "Родина щіткарів".

Сцени зі спектаклю "Родина щіткарів".







Драматичний гурток міського Будинку культури
(фотографії з альбому Ф.І. Розбіцького та архіву Анатолія Мантеля)







Сцени зі спектаклю "Леся".


Ескіз до спектаклю "Леся".

Ескіз до спектаклю "Леся".


Ескіз до спектаклю "Леся".

Ескіз до спектаклю "Леся".


Сцена зі спектаклю "Леся". Артисти Дмитро Левчук та Анатолій Мантель.

Сцена зі спектаклю "Леся".
Артисти Дмитро Левчук та Анатолій Мантель.


Сцена зі спектаклю "Леся". Артисти Марія Колісниченко та Анатолій Мантель.

Сцена зі спектаклю "Леся".
Артисти Марія Колісниченко та Анатолій Мантель.


Сцена зі спектаклю "Леся". Артисти Галина Мантель та Анатолій Мантель.

Сцена зі спектаклю "Леся".
Артисти Галина Мантель та Анатолій Мантель.


Сцена зі спектаклю "Леся". Артист Ігор Куранов.

Сцена зі спектаклю "Леся". Артист Ігор Куранов.


Сцена зі спектаклю "Леся". Артисти Леонід Куранов та Марія Колісниченко.

Сцена зі спектаклю "Леся".
Артисти Леонід Куранов та Марія Колісниченко.


Сцена зі спектаклю "Леся". Артист Семен Мільштейн.

Сцена зі спектаклю "Леся". Артист Семен Мільштейн.


Сцена зі спектаклю "Леся". Артисти Анатолій Мантель, Семен Мільштейн та Галина Мантель.

Сцена зі спектаклю "Леся".
Артисти Анатолій Мантель, Семен Мільштейн та Галина Мантель.


Сцена зі спектаклю "Леся". Артисти Дмитро Левчук та Анатолій Мантель.

Сцена зі спектаклю "Леся".
Артисти Дмитро Левчук та Анатолій Мантель.


Сцена зі спектаклю "Леся". На передньому плані артисти Катерина Колісниченко (Сальва) та Дмитро Левчук.
Драматичний гурток міського Будинку культури.

Сцена зі спектаклю "Леся".
На передньому плані артисти Катерина Колісниченко (Сальва) та Дмитро Левчук.


Вистава "Невільники". В центрі - артист драмгуртка Анатолій Охотніков.

Вистава "Невільники".
В центрі - артист драмгуртка Анатолій Охотніков.


Вистава "Невільники". На сцені: бандурист - Анатолій Мантель, козаки - Тадеуш Щепанський, Михайло Кольковський та ін.

Вистава "Невільники".
На сцені: бандурист - Анатолій Мантель, козаки - Тадеуш Щепанський,
Михайло Кольковський та ін.


Колектив драматичного гуртка міського Будинку культури. В центрі - режисер Людвіг Осінський.
Фотографія 1961 року.

Колектив драматичного гуртка міського Будинку культури.
В центрі - режисер Людвіг Осінський.


Сцена зі спектаклю В. Нестайка "Марсіанський жених", режисер А. Согур. Артисти Анатолій Мантель, Станіслав Острінський та Едуард Барановський.

Сцена зі спектаклю В. Нестайка "Марсіанський жених", режисер А. Согур.
Артисти Анатолій Мантель, Станіслав Острінський та Едуард Барановський.


Сцена зі спектаклю "Сім'я злочинця" драмгуртка Будинку культури заводу "Прогрес". Артисти Анатолій Мантель та Станіслав Бур'ян.

Сцена зі спектаклю "Сім'я злочинця" драмгуртка
Будинку культури заводу "Прогрес".
Артисти Анатолій Мантель та Станіслав Бур'ян.


Сцена зі спектаклю "Леся" драматичного гуртка міського Будинку культури. На задньому плані (на містку) артисти Дмитро Левчук та Катерина Колісниченко (Сальва).

Сцена зі спектаклю "Леся" драматичного гуртка
міського Будинку культури. На задньому плані (на містку)
артисти Дмитро Левчук та Катерина Колісниченко (Сальва).


Сцена зі спектаклю "Вовчиха" драматичного гуртка міського Будинку культури. Артисти Семен Мільштейн та Анатолій Мантель.

Сцена зі спектаклю "Вовчиха" драматичного гуртка
міського Будинку культури.
Артисти Семен Мільштейн та Анатолій Мантель.


Артисти драматичного гуртка міського Будинку культури у спектаклі Максима Горького "Останні" ("Последние"). В центрі - режисер спектаклю Микола Тимчук.

Артисти драматичного гуртка міського Будинку культури
у спектаклі Максима Горького "Останні" ("Последние").
В центрі - режисер спектаклю Микола Тимчук.