Головна  |  До розділу

Орєхов Петро Іванович

 

Орєхов Петро Іванович народився 15 вересня 1914 року в селі Студене нині Ілекського району Оренбурзької області (Росія). Його дитинство і юність пройшли в українській селянській родині. До революції його батько, Іван Григорович, працював ковалем, був членом ВКП(б), делегатом II з'їзду Рад. До Оренбургу направлений для встановлення тут Радянської влади.

Петро Іванович закінчує неповну середню школу в селі Кінделя. Рано залишається без батька, який загинув за революцію, працює батраком в кулаків, потім учнем слюсаря в зернорадгоспі села Олексіївка. У 1930 році він з матір'ю переїздить до міста Березники Пермської області, де закінчує робітничі курси ФЗУ та працює токарем на Березниківському хімічному комбінаті. Звідси у 1935 році пішов на військову службу до Червоної Армії та за комсомольською путівкою вступає до Саратовського бронетанкового училища, яке успішно закінчує у 1938 році. З 1940 року – член КПРС.

Петро Орєхов на фронтах Великої Вітчизняної війни з листопада 1941 року. Командир танкового батальйону 112-ї танкової бригади Петро Орєхов бере участь в оборонних боях, де виявив високу військову виучку, хоробрість. Доводилося командувати великими підрозділами, оснащеними складною зброєю і технікою. Воював на Західному, Степовому і 1-у Українському фронтах, приймав участь в обороні Москви, в Курській битві, визволенні України.

Наприкінці листопада 1943 року 112-а бригада перейменована в 44-у гвардійську танкову бригаду. Бригаду, як і всю 1-у танкову армію, було тимчасово передано до складу військ 1-го Українського фронту. Під час Житомирсько-Бердичівської наступальної операції воїни 125-го танкового батальйону відзначилися у боях за визволення Бердичева. Скориставшись темнотою, 31 грудня вони прилаштувалися до ворожих колон і вслід за ними непомітно увійшли до міста. Вдалося безперешкодно пройти мінні поля.

Батальйон майора Орєхова наступав разом із батальйоном капітана Карабанова. В голові колони рухалися танки взводу лейтенанта Петровського. Коли фашисти помітили наші броньовані машини, було вже пізно: розгорнувшись у бойовий порядок, два батальйони разом зі взводом розвідників ринулись на ворога. Наші сили налічували 22 танки і 156 автоматників. Але німці встигли закрити проходи у мінних полях і протитанкових ровах, силами своєї артилерії зупинили наступ інших батальйонів 44-ї гвардійської танкової бригади. Бійці Петра Орєхова разом з воїнами Олександра Карабанова і Георгія Петровського билися у ворожому оточенні. До Бердичева підійшли сили 305-ї стрілецької дивізії, але всі їхні намагання прорватися до оточених танкістів закінчилися невдачею – не вистачало сил і засобів для успішного наступу.

Протягом майже п'яти діб відважні танкісти двох батальйонів вели у Бердичеві виснажливі бої. Оборона була круговою. Невдовзі було важко поранено комбата Карабанова і загальне керівництво взяв на себе Орєхов. Основним опорним пунктом гвардійців став район хлібозаводу. У ворожому кільці Орєхов і його побратими зустріли Новий, 1944 рік.

Вранці 5 січня 1944 року до Бердичева швидким маршем підійшла вся 44-а гвардійська танкова бригада. Разом з нею прибули і війська 305-ї стрілецької дивізії. Місто було звільнено від ворога. Танкісти вийшли переможцями у важкій кривавій битві.

У боях 24-31 грудня 1943 року батальйон майора Орєхова знищив 16 танків, понад 40 самохідних і польових гармат, багатьох солдат і офіцерів противника. 10 січня 1944 року Петру Івановичу Орєхову Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно звання Героя Радянського Союзу, йому вручено орден Леніна і медаль "Золота Зірка" (№ 4084). Від шефів 44-ї гвардійської танкової бригади – Монгольської Народної Республіки, яка надала кошти на будівництво танків для цієї бригади – постановою Малого Хуралу майора Орєхова було нагороджено орденом бойового Червоного Прапора МНР.

Батальйон майора Петра Орєхова хоробро воював і під час Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції, яка почалася 4 березня 1944 року. Під час цих боїв Петро Іванович був важко поранений, його відправили в госпіталь. Після довгого лікування він отримує інвалідність та в званні майора демобілізується з армії, повертається додому. Крім "Золотої Зірки", орденів Леніна і бойового Червоного Прапора МНР, його груди увінчали орден Олександра Невського (1943) та багато бойових медалей.

У відставці Петро Орєхов приступає до мирної праці. Живе і працює у Сімферополі. У 1958 році за успіхи у праці отримує орден "Знак Пошани". У 1959 році він успішно закінчує Вищу партійну школу при ЦК КПРС.

В ознаменування 25-ї річниці визволення Бердичева від німецько-фашистських загарбників постановою бюро міського комітету Комуністичної Партії України та виконкому міської Ради депутатів трудящих №2 від 4 січня 1969 року Петру Івановичу Орєхову присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичів". Це звання він отримав разом зі своїми бойовими побратимами Георгієм Петровським та Тимофієм Волковичем.

Помер Петро Іванович Орєхов 15 січня 1981 року.

 

Джерела і література:

М.М. Бедь, О.П. Скавронська. Визволитель Бердичева – Герой Радянського Союзу Петро Орєхов. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т.32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. – Т.2, с. 160-162.

Інтернет-проект "Герои страны": http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=9125

 

 

 

Орєхов Петро Іванович, 1969 р.

 

 

 

Святкування 25-ї річниці визволення міста Бердичева від німецько-фашистських загарбників.

У мікрофона – Петро Орєхов, 5 січня 1969 р.

 

 

 

Святкування 25-ї річниці визволення міста Бердичева від німецько-фашистських загарбників.

Петро Орєхов (в центрі) на кузові БТР-152, 5 січня 1969 р.

Фото Володимира Солодкого.

 

 

 

Мій Бердичів
www.my.berdychiv.in.ua

 

Коментарі? Поправки? Доповнення?